Глава 25 Основи конституційного права Бразилії

Специфіка латиноамериканського конституційного права визначається певними факторами соціально-економічного та політичного характеру, в основу яких покладено особливості становлення і розвитку цих незалежних держав, а отже, їх основних законів — конституцій.

Країни Латинської Америки, які довгий час перебували у колоніальній залежності від Іспанії та Португалії, офіційно стали незалежними ще на початку XIX ст., і це відбилося на становленні й розвитку їхніх державно-правових інститутів. Сам факт їх довгочасного історичного розвитку як юридично незалежних держав відрізняє країни Латинської Америки від афро-азіатських країн, що дістали незалежність тільки після другої світової війни і вимушені були вирішувати такі питання державного будівництва, які в Латинській Америці були вже давно вирішені (зокрема, будівництво системи державних органів, створення політичних партій, принципи побудови конституцій і т. ін.).

Визначним фактором, який вплинув на конституційне право латиноамериканських країн, є неоднорідність і неоформленість соціальної структури латиноамериканського суспільства. Континент являє собою строкату палітру соціальних структур: від крупної буржуазії Бразилії, Аргентини, Чилі, Колумбії, Венесуели до відверто феодальних елементів Гаїті, Парагваю, Гондурасу, від найвищого відсотка промислових робітників в загальній кількості населення Мексики, Бразилії, Чилі до практично повної їх відсутності у багатьох слаборозвинутих країнах регіону. Певний вплив на державне і суспільно-політичне життя латиноамериканських країн чинить їх пряма залежність від іноземного капіталу, і в першу чергу американського.

Серйозним фактором, який прямо впливає на конституційний розвиток латиноамериканських країн, слід вважати армію. Концепція, за якою армію розглядають як носія націо-

Глава 25

Основи конституційного права Бразилії

469

нальних ідеалів і загальних інтересів, пов'язана з латиноамериканською традицією мілітаризму та каудилізму (одноосібний правитель — каудильйо).

На конституційне право країн Латинської Америки впливає також і католицька церква. При цьому певне значення мають конституційні принципи взаємовідношення церкви і держави. Проте єдиної системи взаємовідносин церкви і держави в країнах Латинської Америки не існує. Разом з тим, постійні зміни політичних режимів в латиноамериканських країнах суттєво впливають на правовий і фактичний статус католицької церкви, а також на норми конституційного права.

Латиноамериканські конституції мають свою специфіку й особливості, спричинені нестабільністю соціально-економічних і політичних систем. Однією з характерних рис їх конституційного розвитку є часта зміна конституцій, перманентне оновлення конституційного законодавства і як наслідок цього — нестабільність Основного закону. Така зміна пояснюється частими державними переворотами, різкими змінами державних режимів, змінами правлячих угруповань.

У нові латиноамериканські конституції увійшли радикальні соціально-економічні програми, які, своєю чергою, привели до необхідності вдосконалення нового національного законодавства. В Основних законах країн Латинської Америки були закріплені такі конституційні принципи, як принцип суверенітету, верховенство конституції, рівність громадян перед судом і законом. Зазначені та інші конституційні принципи, які були покладені в основні закони ще на початку століття, і сьогодні складають основу латиноамериканського конституціоналізму.

Конституція

Бразилія (Федеративна Республіка Бразилія) — одна з найбільших держав Латинської Америки. Вона займає п'яте місце у світі за розмірами території (після Росії, Канади, Китаю та США), шосте — за чисельністю населення (близько 67 млн у 1999 р.), дев'яте — за обсягом ВВП, 53-тє — ВВП на душу населення. Однак Бразилію відносять до країн, що розвиваються. Великі промислові міста (населення Сан-Паулу близько 20 млн), найкрупніші у світі поміщицькі латифундії поєднуються з напівфеодальними пережитками, викорис-

тання штучних супутників Землі та існування корінного населення країни з патріархальними порядками — такі контрасти сучасної Бразилії.

Діюча Конституція Бразилії — восьма в історії країни. Вона була прийнята 1988 року після довгого правління військових і складного перехідного періоду. Розробка проекту Конституції розпочалася ще 1985 року. 18 липня 1985 року Президент країни підписав декрет про створення Тимчасової конституційної комісії, до складу якої увійшли 49 най-видатніших юристів Бразилії. Перший проект мав серйозні зауваження з боку лівих і правих партій. Тому розробку тексту Конституції доручили восьми тематичним комісіям Установчих зборів.

Проект, підготовлений Установчими зборами, був опублікований і 9 липня 1987 року винесений на всенародне обговорення, яке було дуже жвавим. У результаті застосування народної ініціативи до проекту внесли 122 поправки. Самі члени Установчих зборів запропонували 60 тисяч поправок. Заключне голосування відбулося 22 вересня 1988 року. "За" було подано 474 голоси, „проти" — 15, утрималися 6 членів Зборів. Конституція набрала чинності 5 жовтня 1988 року.

Бразильська Конституція нараховує 42 тис. слів і за розмірами у шість разів перевищує Конституцію США, а за обсягом поступається лише Конституції Індії. Основний Закон поклав початок новому періоду в історії країни — періоду "Нової республіки".

Конституція 1988 року побудована відповідно до конституційних традицій Бразилії, а в ширшому розумінні були враховані й латиноамериканські традиції, які практично завжди орієнтувалися на державно-правову систему США. Вплив правової системи США вельми помітний, навіть розпочинається Конституція країни з повторення знаменитої фрази із Конституції США 1787 року. Тільки тут читаємо: "Ми, представники бразильського народу..." Мета створення нової бразильської держави значно ширша, ніж та, що вказана в Основному Законі США (преамбула). Основними цілями держави є: створення демократичної держави, яка повинна "забезпечити існування соціальних та індивідуальних прав, свободу, безпеку, добробут, розвиток, рівність і справедливість як найвищі цінності суспільства, плюралістичного і без забобон, заснованого на соціальній гармонії, на

470

Глава 25

Основи конституційного права Бразилії

471

внутрішньому та міжнародному порядку з мирним вирішенням розбіжностей...". Республіканська президентська форма правління, федеративна форма територіального устрою примат особистих прав і свобод перед іншими — все це було запозичене із конституційної системи США.

У той самий час до акта 1988 року увійшли деякі інститути з європейського конституційного права. Спеціальні глави і частини присвячені економічному порядку, соціальному порядку, міській політиці, аграрній політиці, охороні здоров'я, спорту, проблемам науки й техніки. Усі вони мають відношення до відповідних положень конституцій Португалії (1976 p.), Іспанії (1978 p.), Греції (1975 р.) та Франції (1958 p.).

Композиційно Конституція 1988 року побудована за європейським зразком: вона відкривається преамбулою, за якою йдуть розділи про основні принципи, права і гарантії, організація держави, захист держави і демократичних інститутів, про податки та бюджет, економічна й фінансова політика, соціальний устрій, і наприкінці — загальні конституційні положення.

Форма правління спочатку визначалася Конституцією як тимчасова. Справа в тім, що відповідно до ст. 2 перехідних положень на 7 вересня 1993 року був призначений плебісцит про форми правління (республіка або монархія) та про "систему правління" (парламентська чи президентська). Ці положення були включені до Конституції у зв'язку з тим, що протягом практично 25 років у країні правили військові й народ повинен був звикнути до демократичних відношень і свідомо відреагувати на це. Плебісцит пройшов 21 квітня 1993 року. У голосуванні взяли участь 90 млн виборців. 66 відсотків висловилися за республіканську форму правління, 5 — проголосували за президентську форму правління.

Конституція Бразилії — найвищий закон у країні, і ця обставина закріплює таку важливу рису, як система контролю конституційності. Разом з тим, акт 1988 року (ст. 59) визначив ієрархію нормативних актів, що видаються федеральною законодавчою владою: на першому місці стоять поправки до Конституції, далі — додаткові закони, нижче — звичайні закони, делегуючі закони, тимчасові заходи, законодавчі декрети, резолюції.

Визначаючи характер зовнішньополітичних відносин бразильської держави, Конституція дає перелік загальновизна-

них принципів міжнародного права (незалежність, рівність, невтручання у внутрішні справи і т. ін., а також неприймання тероризму та расизму і надання політичного притулку).

Відбиваючи сучасні тенденції конституційного розвитку, Основний Закон детально обговорює економічну структуру суспільства, виходячи з постулатів ринкової, соціально зорієнтованої економіки. Конституція встановлює, що "економічний порядок в країні базується на праці і вільній ініціативі, його мета — забезпечити всім гідне існування відповідно до принципу „соціальної справедливості". Економічний устрій Бразилії спирається на суверенітет держави, приватну власність та її соціальні функції, свободу конкуренції, захист прав споживачів, пошук шляхів повної зайнятості тощо. У Конституції також йдеться і про перспективи планування, однак, держава практично не має права втручатися в економічну сферу. її втручання можливе лише в деяких випадках, зокрема, для національної безпеки або в публічних інтересах.

У Конституції також говориться і про можливість націоналізації підприємств (після прийняття Основного Закону націоналізація в країні проводилася), а також дуже гостру для Бразилії проблему — земельну реформу. В загальному плані це питання вирішено на користь землевласників, однак по суті аграрна проблема залишається не вирішеною.

Конституція регулює відносини і з аборигенами країни. Вона визнає за ними право на соціальну організацію, звичаї, віросповідання, а також право на землю, яку вони постійно займали. Але земля племен вважається не їхньою власністю, а федеральним майном. Кордони земель встановлює уряд, експлуатація річних ресурсів і мінеральних родовищ племен можлива тільки з дозволу Парламенту. Парламент може надати такий дозвіл лише після консультацій з племенами, а у випадках, коли держава експлуатуватиме природні ресурси, що належать племенам, певна частка прибутку відраховується останнім.

Бразильська Конституція — демократична. Вона передбачає багатопартійність, політичний плюралізм, розділення влади, певні заходи проти концентрації влади, послаблює повноваження Президента і посилює роль Парламенту, передбачає місцеве самоврядування, зрівнює положення штатів і територій, закріплює широкі права громадян, особливо

472

Глава 25

Основи конституційного права Бразилії

473

"права трудящих",.встановлює систему судових органів, у тому числі і спеціальних судових установ, які б захищали права громадян і конституційний порядок.

Деякі частини і розділи Конституції Бразилії носять декларативний характер. В Основному законі є певна кількість принципів, ідеологічних положень, гасел, які позбавляють окремі статті юридичної визначеності, заважає її прямому використанню і застосуванню. У зв'язку з цим Конституція передбачає видання "додаткових законів" — актів конституційного характеру, а також інших законів.

Конституція змінюється внесенням в неї поправок (ст. 60). Поправки у Конституцію можуть бути запропоновані третиною кожної з двох палат Парламенту, Президентом, двома третинами законодавчих зборів штатів. Вони повинні бути прийняті двічі обома палатами Парламенту, кожного разу більшістю в 3/5 їхнього складу. Після цього поправки промульгуються президіями палат Парламенту (Палати депутатів і Сенату), а не Президентом.

Конституція не може змінюватися в умовах надзвичайного стану, а також в умовах федерального втручання у справи штатів — інституту, передбаченого Конституцією. Не можуть переглядатися також: федеративна форма устрою держави, демократичні принципи виборчого права, положення про розподіл влади, норми й особисті права і гарантії людини і громадянина.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: