Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






РОЗВИТОК НІМЕЦЬКОЇ ПРОБЛЕМИ В 50–60-х рр.




 

Довгий час після розколу Німеччини обидві німецькі держави знаходилися на так званому передньому фронті протистояння двох систем. В той же час неодноразово здійснювались спроби об’єднання. Вже в першому виступі президента НДР В.Піка йшла мова про спільні інтереси обох держав.В лютому 1950 р. Верховний комісар США у Німеччині запропонував провести загальнонімецькі вибори у вищі органи влади. Але всі ці пропозиції були більш пропагандистськими кроками, а не щиросердними побажаннями.

Головною подією, яка визначила відношення між двома німецькими державами в першій половині 50-х рр. було втягування ФРН в інтеграційні процеси в Західній Європі та її вступ до блоку НАТО. Вже у вересні 1950 р. на нараді міністрів закордонних справ США, Англії та Франції було схвалено рішення про участь Західної Німеччини в об’єднаних європейських збройних силах (блок НАТО до того часу вже був створений). В 1951 р. ФРН стала співзасновницею Європейського об’єднання вугілля та сталі, куди крім неї увійшли Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург.

В 1951 р. Радянським Союзом в умовах ремілітарізації Західної Німеччини запропонував провести нову сесію Ради Міністрів закордонних справ з німецького питання. Але через неузгодженість між членами цієї Ради з питань порядку денного ця сесія проведена так і не була. Протягом 1951-1952 рр. неодноразово підіймалося питання про заключення мирного договору як з одного, так і з іншого боку.

Дуже важливе значення в розвитку німецької проблеми мало підписання у Бонні 26 травня 1952 р. представниками США, Великобританії, Франції та ФРН Загальної (її також називають Боннською) угоди про взаємини між трьома державами і Федеративною Республікою Німеччини. Ця угода передбачала скасування окупаційного статусу й надання самостійності ФРН у внутрішній і зовнішній політиці за деякими винятками (єдність Німеччини, Західний Берлін, укладання мирних угод). Західні країни лишали за собою право й надалі тримати свої війська на території ФРН до досягнення остаточного мирного врегулювання.

Відразу ж після цього уряд НДР прийняв рішення про укріплення кордону з ФРН. В цей час в країні вже йшло будівництво соціалізму за радянським взірцем. Наслідком такого курсу сталися страйки з протестом проти політики уряду, державного апарату, правлячої Соціалістичної єдиной партії Німеччини. що сталися у червні 1953 р.

Наслідком цього стало те, що в ФРН жодна політична сила вже не намагалася наблизитися з НДР.

Ще однією із спроб вирішити проблему Німеччини стала чотиристороння конференція з німецького питання, яка проходила 25 січня – 18 лютого 1954 р. На ній розглядався проект мирної угоди з Німеччиною. СРСР запропонував створити тимчасовий загальнонімецький уряд, вивести окупаційні війська й провести вільні загальнонімецькі вибори. Крім того рекомендувалося звільнити Німеччину від сплати повоєнних боргів чотирьом державам. Ці пропозиції підсилювалися проектом загальноєвропейської угоди про колективну безпеку. Пропозиції ж західних ж країн базувалися на “плані Ідена”, який передбачав тільки негайне об’єднання Німеччини шляхом загальнонімецьких виборів. Та знов сторони не прийшли до єдиної думки.

Наприкінці вересня – на початку жовтня 1954 р. в Лондоні відбувалася конференція дев’яти західних держав, де йшлося про залучення ФРН до Західноєвропейського союзу. ФРН отримала право створювати власні збройні сили у складі 12 дивізій, військово-морські сили та військову авіацію.

Формальне рішення про вступ ФРН до Західноєвропейського союзу и НАТО було прийнято на Паризькій нараді тих же дев’яти держав. Це рішення також передбачало скасування окупаційного режиму у ФРН. 5 травня 1955 р. Паризькі угоди вступили у дію. У відповідь на цю подію 15 травня 1955 р. був підписаний Варшавський договір про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу восьми європейських соціалістичних держав, в числі яких була і НДР.

17-23 липня 1955 р. в Женеві відбулася нарада голів урядів СРСР, США, Великобританії та Франції, на якій знов розглядалося німецьке питання. Радянський Союз погодився на принцип вільних виборів у Німеччині при умові відмови західних країн від ідеї залучення об’єднаної Німеччини до НАТО. Але ця ідея була відхилена західними країнами.

Незважаючи на провал Женевської наради, у вересні 1955 р. відбувся візит канцлера ФРН К.Аденауера до СРСР. Результатом цього візиту було встановлення дипломатичних відносин між двома країнами, хоча західнонімецька сторона відзначала, що вона не визнає кордон по річках Одер – Нейсе, й ігнорувала НДР.

У відповідь відразу після візиту між СРСР та НДР була підписана угода про відносини між двома країнами, яка надавала останній повний суверенітет і повну свободу в питанні врегулювання своїх взаємин із ФРН.

У грудні 1955 р. у ФРН була проголошена так звана “доктрина Хальштейна”, яка проголосила претензію ФРН на монопольне представництво німецького народу. Відповідно до цієї доктрини, будь-яка держава, яка встановлювала дипломатичні стосунки з НДР, розглядалась урядом ФРН як держава, що здійснює “ворожий акт”. З такою державою ФРГ відразу припиняла будь-які стосунки. Протягом майже двох десятиліть доктрина Хальштейна затьмарювала міжнародні відносини не тільки у Європі, а й на інших континентах.

Серйозне загострення відносин як між двома німецькими державами, так і між двома військово-політичними блоками пов’язане з “Берлінською кризою” 1961 р.

Початок кризи пов’язують із нотами радянського уряду урядам США, Великобританії, Франції, ФРН та НДР від 27 листопада 1958 р., в яких містилася пропозиція про перетворення Західного Берліна на демілітарізоване вільне місто. Через деякий час – 10 січня 1959 р. СРСР надіслав ноти тим же урядам, а також державам – учасникам війни з гітлерівською Німеччиною, де містився проект мирного договору з Німеччиною. Цей проект базувався на союзницьких угодах воєнного й післявоєнного часу, насамперед на рішеннях Потсдамської конференції.

Точка зору західних країн базувалася на так званому “комплексному плані” держсекретаря США К.Гертера, який як попередню умову заключення мирного договору висував створення єдиної німецької держави з наданням їй права участі у військових союзах і розміщення на своїй території закордонних військових баз. Тобто знову висувались такі пропозиції, які не могли бути прийнятими обома сторонами.

В травні – серпні пройшла чергова Женевська нарада міністрів закордонних справ чотирьох держав при участі представників обох німецьких держав. Незважаючи на відсутність конкретних результатів, вона значною мірою розрядила ситуацію.

Радянський Союз та НДР по-іншому вирішили вирішити проблему Західного Берліну. Головною проблемою було те, що саме через це місто багато громадян НДР тікали на Захід. Лише в липні 1961 р. НДР покинуло близько 30 тис.чоловік. Саме це й призвело до споруди 13 серпня 1961 р. Берлінського муру. Це був заслон для еміграції громадян НДР на Захід. Дуже жорсткою була агресія на цю подію уряду ФРН. Він зажадав від своїх союзників контрзаходів, але ті його не підтримали. Для НДР же цей мур став, як підкреслюють деякі дослідники початком кінця.

Таким чином, протягом 50-60-х рр. неодноразово здійснювалися спроби мирним шляхом вирішити німецьке питання, але жодна із сторін не бажала поступатися в своїх принципах. Саме це й призвело до різкого протистояння як між двома блоками, так і між двома німецькими державами.

 

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных