Державний вищий навчальний заклад

«Донбаський державний педагогічний університет»

Кафедра теорії і практики початкової освіти

опорний конспект лекцій

із навчальної дисципліни

ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ

напрям підготовки 6.010102 «Початкова освіта»

факультет підготовки вчителів початкових класів

Укладач:

Вікторенко І.Л.,

канд. пед. наук, доцент

Модуль 1. Професійна діяльність і особистість педагога

Тема 1.1. Загальні засади педагогічної професії.

Лекція 1. Місце і роль педагога в суспільному розвитку

Мета вивчення:

v показати сутність професійно-педагогічної діяльності, допомогти осмислити її структуру;

v розкрити особливості педагогічної діяльності, її позитивні та негативні сторони;

v сформувати особистісне ставлення до культури і ціннісних основ педагогічної професії;

v виробляти вміння аналізувати, порівнювати, зіставляти різні підходи до сутності професійно-педагогічної діяльності вчителя сучасної школи;

v показати шляхи формування (на основі саморефлексії) професіоналізму і педагогічної майстерності.

Навчальний час: 2 год.

Обладнання: структурно-логічна схема змісту лекції, опорні схеми, слайдова презентація

План лекції (навчальні питання):

1. Сутність, види і функції педагогічної діяльності.

2. Особливості педагогічної професії.

3. Структура педагогічної діяльності.

4. Стилі педагогічної діяльності.

Література:

1. Болсун С. Модель ідеального вчителя // Рідна школа.-1999.-№2.-С55-59.

2. Зязюн І.А. Педагогічна майстерність - мистецтво навчально-виховної дії // Гуманітарні науки. - 2002.-№1. - С. 6-14.

3. Ігнатенко Н. Новій школі - учитель нового типу // Рідна школа. - 2002.- №7.- С.8-10.

4. Основы педагогического мастерства / Под. ред. докт. философ. наук, проф. И.А.Зязюна. - К.: Вища школа, 1987. - С.8-16.

5. Щербакова К. Вступ до спеціальності. - К.: Вища школа, 1990. - С.119-138.

Ключові поняття: педагогічна діяльність, структура педагогічної діяльності, педагогічна майстерність, професія, професіоналізм учителя, компетентність, професіограма, педагогічна професія, педагогічна спеціальність, педагогічна кваліфікація, компоненти педагогічної діяльності, елементи педагогічної діяльності, стиль педагогічної діяльності, імідж учителя.

Основний зміст

Питання 1. Сутність і функції педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність є особливим видом соціальної діяльності, яка спрямована на передавання новим поколінням накопичених людством досвіду і культури, створення умов для їх особистісного розвитку.

Педагогічна (грец. Paidos – дитина і ago – веду) діяльність – вид діяльності, змістом якого є навчання, виховання, освіта і розвиток підростаючого покоління.

Педагогічна діяльність включає в себе:

v цілеспрямовану діяльність – навчання і виховання підростаючого

покоління;

v предмет праці – людська істота з неповторними індивідуальними

якостями;

v знаряддя праці – особистість вчителя: його знання і вміння, його
культура і моральне обличчя, його почуття і воля.

Види діяльності вчителя:

v професійний (професійна педагогічна діяльність передбачає спеціальну освіту, тобто оволодіння системою спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних для виконання функцій, пов'язаних із певною професією);

v непрофесійний (педагогічна діяльність батьків із виховання дітей у сім'ї).

У педагогіці слід розмежовувати терміни «педагогічна професія», «педагогічна спеціальність» і «педагогічна кваліфікація». Професія – вид трудової діяльності, що характеризується сукупністю вимог до особистості. Спеціальність є видом занять у межах цієї професії. Кваліфікація – рівень і вид професійної підготовленості, що характеризує можливості спеціаліста у розв'язанні певного виду завдань.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо- кваліфікаційними рівнями:

Види діяльності педагога:

а. викладання;

б. виховна робота;

в. класне керівництво;

г. діяльність із самоосвіти і професійного самовиховання;

д. управлінська діяльність;

е. організаторська діяльність;

ж. методична діяльність;

з. позашкільна діяльність;

и. науково-дослідницька діяльність.

Функції вчителя:

- інформативну;

- розвивальну;

- виховну;

- орієнтувальну;

- культурологічну;

- мобілізаційну;

- стимулювальну;

- конструктивну;

- комунікативну;

- організаційну;

- соціалізуюча;

- управлінську;

- діагностичну;

- дослідницьку;

- прогностичну;

- психотерапевтичну;

- рекреаційну;

- здоров'язберігальну;

- коригувальну;

- методичну.

Питання 2. Особливості педагогічної професії.

Своєрідність педагогічної професії полягає в тому, що вона має:

v гуманістичний характер;

v колективний характер;

v творчий характер.

Крім того, професія педагога належить до стресогенних, найнапруженіших у психологічному плані.

Позитивні сторони професії педагога: можливість професійного зростання; різноманіт­тя соціальних зв'язків із колегами, учнями, їхніми батьками; можливість задовольнити вищі людські потреби — творчі; гуманістичний характер; творча самостійність; літні терміни відпустки і її тривалість (48 робочих днів).

Негативні сторони професії педагога: низька заробіт­на плата (оплата вчительської праці неадекватна її сус­пільній значущості і професійній складності, помітно відстає від заробітку інших фахівців із вищою освітою, що призводить до зниження рівня її престижності); сувора регламентація поведінки і діяльності вчителя, високі вимоги до його моральності; значні нервові за­трати, висока стресогенність педагогічної діяльності.

Питання 3. Структура педагогічної діяльності

Психологічна наука розглядає педагогічну діяль­ність як складну багаторівневу динамічну систему, яка містить такі структурні елементи:

1. Мета професійної педагогічної діяльності.

2. Зміст викладацької діяльності.

3. Засоби діяльності вчителя.

4. Результат викладацької діяльності.

5. Суб'єкт педагогічної діяльності.

6. Об'єкт педагогічної діяльності.

У педагогічній науці стосовно педагогічної діяльності переважає підхід, який полягає у виокремленні її компонентівяк відносно самостійних видів діяльності.

Компоненти (лат. compono — складаю) педагогічної діяльності — відносно самостійні функціональні види діяльності, кожен з яких охоплює сукупність умінь, необхідних для його реалізації.

Російський психолог Наталія Кузьміна у структурі педагогічної діяльності виокремлює такі взаємопов'язані компоненти:

1. Конструктивний компонент.

2. Організаційний компонент.

3. Комунікативний компонент.

Для успішного їх здійснення необхідні відповідні здібності та уміння. Педагогічні здібності – це сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю та її ефективного здійснення.

Рис. Основні педагогічні здібності

Питання 4. Стилі педагогічної діяльності

Стиль педагогічної діяльності — стійка індивідуально специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів і способів здійснення педагогічної діяльності.

Чинники, що впливають на формування стилю педагогічної діяльності:

а) індивідуально-психологічні особливості вчителя (індивідуально-типологічні, особистісні й поведінкові);

б) особливості діяльності;

в) особливості учнів (вік, стать, статус, рівень знань тощо).

Залежно від індивідуально-психологічних якостей педагога виокремлюють такі стилі діяльності:

1. Демократичний стиль.

2. Авторитарний стиль.

3. Ліберальний стиль.

Тип особистості вчителя — сукупність свідомо обраних або інтуїтивно засвоєних якостей, які співвідносяться із найяскравішими рисами та якостями особистості вчителя.

За основу класифікації професійних типів вітчизняний педагог
Е. Костяшкін взяв організаційний склад особистості вчителя, характер його внутрішнього світу, виокремивши емоційний, інтелектуальний, вольовий і організаторський типи.

Російський психолог Володимир Леві, здійснюючи класифікацію за рольовим репертуаром учителя, називає такі типи: оратор, артист, контролер, критик, інформатор, консультант, опікун, нянька. На вищих щаблях — кумир, проповідник, друг, а на нижчих — блазень, дресирувальник, наглядач.

Як бачимо, класифікації типів особистості вчителя засвідчують їх неоднозначність, різноманітність критеріїв виокремлення, але переконують у необхідності враховувати типологічні характеристики вчителя як ознаку його індивідуальності та особливого стилю професійної діяльності.

Набуття вчителем індивідуального стилю професійної діяльності дає змогу усвідомлено формувати образ педагога, який відображає його внутрішній світ, розкриває найяскравіші якості особистості. Йдеться про педагогічний імідж.

Педагогічний і мідж (англ. image — образ) — емоційно забарвлений стереотип сприймання образу педагога у свідомості вихованців, колег, а також у масовій свідомості.

При формуванні іміджу педагога реальні якості тісно переплітаються з тими, які приписує йому оточення. Імідж охоплює зовнішність, манеру одягатися, стиль спілкування, поведінки, мислення. Інакше кажучи, це мистецтво «керувати враженнями» (Е. Гоффман).

Імідж учителя повинен відображати його харизматичні риси — найпривабливіші якості, які асоціюються з індивідуальністю людини і охоплюють соціально-персональні характеристики, а також символи. Завдяки харизматичним якостям учитель здобуває визнання, успіх, авторитет.

Завдання для самостійної роботи:

Основна доповідь: «Загальна характеристика педагогічної професії».

Теми для співдоповідей і повідомлень:

v Виникнення і становлення педагогічної професії.

v Педагогічна діяльність: у чому її унікальність?

v Соціально-педагогічні проблеми вчительської праці: історія і сучасність.

v Завдання педагогічної діяльності (із залученням результатів власного дослідження).

Основна доповідь: «Особливості професійно-педагогічної діяльності вчителя на сучасному етапі».

Теми для співдоповідей і повідомлень:

v Діяльність сучасного вчителя: ремесло чи творчість?

v Сучасний учитель як актор і художник.

v Як буде розвиватися педагогічна професія в ХХІ столітті?

v Сучасний учитель: розвиток чи виживання? (із залученням результатів власного дослідження).

Модуль 2. Професійне спілкування в структурі діяльності педагога

Тема 2.1. Педагогічне спілкування, його структура, функції, стилі

Лекція 2-3. Культура педагогічного спілкування

Мета вивчення:

v ознайомити студентів із сутністю педагогічного спілкування як основою педагогічної діяльності, розкрити його структуру та стилі;

v довести відмінність понять «комунікативні вміння педагога» та «комунікабельність педагога»;

v сприяти формуванню індивідуального стилю педагогічного спілкування, становленню особистісних рис майбутніх учителів, що забезпечить у майбутньому безконфліктне спілкування.

Навчальний час: 4 год.

Обладнання: опорні схеми

План лекції (навчальні питання):

1. Спілкування як основа педагогічної діяльності.

2. Сутність педагогічного спілкування.

3. Структура педагогічного спілкування.

4. Стилі педагогічного спілкування.

5. Мистецтво педагогічного спілкування.

Ключові поняття: спілкування, комунікація, педагогічне спілкування, культура педагогічного спілкування, комунікабельність, особистісно орієнтоване спілкування, функції педагогічного спілкування, структура педагогічного спілкування, моделювання спілкування, стилі педагогічного спілкування, моделі педагогічного спілкування, індивідуальний стиль спілкування, типи індивідуальних стилів спілкування, псевдостиль, мистецтво педагогічного спілкування, педагогічний такт, конфлікт у педагогічній взаємодії.

Література:

1. Вступ до педагогічної професії: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – Вид. 3-тє, перероб. і доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – С.97-106.

2. Мешко Г. М. Вступ до педагогічної професії: навч. посіб. / Г.М. Мешко. – К.: Академвидав, 2010. – С. 35-60.

3. Фіцула М. М. Вступ до педагогічної професії: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – Вид. 3-тє, перероб. і доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – С. 97-106.

Додаткова література:

1. Азаров В.П. Искусство воспитывать. М.: Просвещение, 1985. – 448 с.

2. Арват Ф. С., Коваленко Є. І., Кириленко С. В., Щербань П. М. Культура спілкування: Навч.-метод. посіб. — К.: ІЗМН, 1997.

3. Батракова С.Н. Основы профессионально-педагогического общения: Учебное пособие / С.Н. Батракова. – Ярославль, 1986. – 80 с.

4. Волкова Н.П. Професійно-педагогічна комунікація: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 256 с. (Альма-матер).

5. Грехнев В. С. Культура педагогического общения. — М.: Просвещение, 1990.

6. Журавлев В. И. Основы педагогической конфликтологии: Учебник. — М.: Роспедагентство, 1995.

7. Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении: Книга для учителя. — М.: Просвещение, 1987.

8. Карнегі Д. Як здобувати друзів і впливати на людей. – К.: Наукова думка, 1990. – 234 с.

9. Культура спілкування: Навч.-метод. Посіб. / Ф. С. Арват, Є. І. Коваленко, С. В. Кириленко, П. М. Щербань. – К.: ІЗМН, 1997. – 328 с.

10. Леонтьев А. А. Педагогическое общение. — 2-е изд., перераб. И доп. — М. — Нальчик: Эль-Фа, 1996.

11. Рыбакова М. М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1991.

12. Синиця І. О. Педагогічний такт і майстерність учителя. – К.: Радянська школа, 1981.

13. Цимбалюк І. М. Психологія спілкування: Навч. Посіб. — К.: ВД «Професіонал», 2004.

Основний зміст

Питання 1. Спілкування як основа педагогічної діяльності

Спілкування — багатоплановий процес налагодження і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією (комунікація), певну стратегію і тактику взаємодії, сприймання і розуміння суб'єктами спілкування один одного. Це різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності.

Види комунікації:

v вербальна;

v невербальна.

У структурі спілкування виокремлюють такі аспекти:

1) комунікативний;

2) інтерактивний;

3) перцептивний.

Види спілкування з огляду на форми взаємодії людей у процесі їхньої діяльності:

— соціально орієнтоване (лекція, розповідь, виступ);

— групове предметно орієнтоване, яке безпосередньо обслуговує колективну працю;

— особистісне орієнтоване спілкування як спілкування однієї особистості з іншою.

У взаєминах надзвичайно важливим є уміння спілкуватися. Це явище багатопланове і охоплює кілька компонентів:

а) комунікабельність — здатність відчувати задоволення від процесу комунікації, володіння комунікативними вміннями й навичками;

б) соціальну спорідненість — бажання перебувати серед інших людей;

в) альтруїстичні тенденції — бажання приносити радість людям, з якими доводиться спілкуватися.

Питання 2. Сутність педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування — система способів і прийомів соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, здійснення виховного впливу та налагодження взаємин.

Функції педагогічного спілкування:

—обмін інформацією між педагогом та учнями;

—міжособистісне пізнання;

—організація та регулювання взаємин і спільної діяльності;

—здійснення виховного впливу;

—педагогічно доцільна само презентація педагога.

Основні ознаки педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктному рівні:

—особистісна орієнтація співрозмовників;

—рівність психологічних позицій співрозмовників;

—проникнення у світ почуттів і переживань, готовність прийняти точку зору співрозмовника;

—нестандартні прийоми спілкування.

Залежно від типу взаємодії (суб'єкт-суб'єктна, суб'єкт-об'єктна) спілкування вчителя може бути:

v функціонально-рольовим;

v особистісно орієнтованим.

Питання 3. Структура педагогічного спілкування

У структурі процесу професійно-педагогічного спілкування виокремлюють такі етапи:

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап).

2. «Комунікативна атака».

Механізми впливу:

— зараження;

— навіюв а ння;

— переконання;

— наслідування.

3. Керування спілкуванням.

4. Аналіз спілкування (етап самокоригування).

Питання 4. Стилі педагогічного спілкування

Стиль педагогічного спілкування — усталена система способів і прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі.

Стиль педагогічного спілкування залежить від особистісних якостей педагога і комунікативної ситуації. До особистісних якостей, які визначають стиль спілкування, належать ставлення вчителя до дітей:

v активно-позитивне;

v пасивно-позитивне;

v ситуативно-негативне;

v стійке негативне.

Ставлення учителя до дитини детермінує його організаторську діяльність учителя і визначає загальнийстиль його спілкування:

v авторитарний;

v ліберальний;

v демократичний.

Типи вчителів залежно від стилю спілкування:

v проективний; реактивний;

v надактивний.

Стилі педагогічного спілкування залежно від продуктивності виховного впливу (В. Кан-Калик):

1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю.

2. Спілкування на основі товариської прихильності.

3. Спілкування-дистанція.

4. Спілкування-залякування.

5. Спілкування-загравання.

Типові моделі спілкування, які містять певні недоліки і помилки ( Віктор Кан-Калик ):

а) «Монблан»;

б) «Китайська стіна»;

в) «локатор»;

г) «тетеря»;

ґ) «робот»;

д) «я сам»;

є) «Гамлет»;

є) «друг».

Індивідуальний стиль педагогічного спілкування — обумовлена цілями педагогічної діяльності та особливостями індивідуальності педагога своєрідність притаманної йому стійкої системи засобів і способів комунікативної взаємодії з учнями.

Типи індивідуальних стилів педагогічного спілкування:

—особистісно-м'який тип;

—формально-жорсткий тип;

—системно-цілісний тип.

Правильно віднайдений індивідуальний стиль педагогічного спілкування сприяє розв'язанню комплексу завдань:

—педагогічний вплив стає адекватним особистості педагога, а процес спілкування з аудиторією — приємним;

—суттєво полегшується процедура налагодження взаємин із учнями;

—зростає ефективність передавання інформації.

Псевдостиль — системи прийомів, які забезпечують ситуаційний пристосувальний ефект і (з принципового погляду) не можуть бути прийнятими. Він виявляється у виробленні помилкових, хибних індивідуальних прийомів і способів роботи, що не гарантують високих результатів діяльності і затримують розвиток здібностей.

Питання 5. Мистецтво педагогічного спілкування

Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення протилежних поглядів, інтересів і дій.

До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії «вчитель — учень», «вчитель — учні» належать (за
Н. Волковою):

— нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів. Несподіваність їх учинків часто порушує запланований перебіг уроку, викликає в учителя роздратування і прагнення в будь-який спосіб подолати конфлікт. Водночас обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас;

— намагання вчителя зберегти свій соціальний статус шляхом зниження статусу учня. Учитель вживає вирази низького стилю («розвісив вуха», «роззявив рота», «вештаєшся», «що ти верзеш?»). Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;

— оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості («роззява», «дурень», «нахаба»). Таке ставлення до учня впливає на формування ставлення до нього інших учителів та свідків (особливо у початковій школі);

— поспішність у намаганні суворо покарати учня з огляду на те, що зайва суворість не завадить;

— суб'єктивізм учителя у сприйнятті вчинку учня,недостатня поінформованість про його мотиви, якості особистості, умови проживання в сім'ї;

— невміння спрогнозувати наслідки необ’єктивного оцінювання вчинків дітей;

— застосування покарання без урахування позиції учнів; приниження гідності учня, що породжує захисну реакцію дитини;

— риси характеру та нестандартна поведінка окремих учнів в емоційно-особистісних взаєминах із педагогами;

— особистісні риси педагога (нездатність до самоконтролю, роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). Конфліктують з учнями вчителі з негнучким мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів. Особливо небезпечні їхні недовіра і підозра. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість учнів до них сприймають як посягання на авторитет;

— брак педагогічних здібностей, відсутність інтересу до вчительської праці, невдоволення соціально-побутовими умовами життя тощо;

— незадовільна організація роботи вчителя, несприятливий соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі.

Поведінка вчителя в конфліктній ситуації

Найчастіше поведінка вчителя при подоланні конфліктної ситуації реалізується як комбінація елементів таких стилів:

1. Конкуренція, або суперництво, прагнення бути в центрі ситуації.

2. Уникнення.

3. Пристосування.

4. Співробітництво.

5. Компроміс.

Поради вчителеві щодо розв'язання конфліктних ситуацій та запобігання їм (М. Рибакова):

1) разом із дипломом учитель не отримує гарантії завжди мати рацію у взаємодії з учнями. Нетактовність — один із найважливіших виявів професійної неспроможності;

2) завжди слід пам'ятати: урок — не найкраще місце для з'ясування стосунків;

3) учитель має вміти організувати колективну навчальну діяльність учнів різного віку;

4) учитель повинен добре знати учнів класу, їхні вікові та індивідуальні особливості і знаходити різноманітні форми взаємодії з ними; намагатися називати учня на ім'я, навіть тоді, коли він гнівається на нього;

5) педагог має добре знати важких учнів і тих, хто погано навчається з його предмета, виявляти до них увагу, вчасно надавати допомогу в засвоєнні навчального матеріалу;

6) не можна карати учнів за поведінку поганими оцінками — це призведе до зниження інтересу до предмета та особистісного конфлікту;

7) слід бути вимогливими, але навіть за незначних успіхів учнів — щедрими на похвалу. Дотримуватись правила: учня краще похвалити, ніж покарати. Хвалити слід в присутності колективу, а зауважувати — наодинці;

8) у разі виникнення конфліктної ситуації варто своєчасно зупинитися, не вживати різких слів, не акцентувати на негативних якостях учня, не дорікати за негаразди в сім'ї, не висміювати перед однолітками.

Педагогічний такт (лат. tactus — відчуття) — творче вміння обирати в кожній ситуації такий стиль поведінки, який оберігає честь і гідність кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його.

Загальні вимоги до педагогічного спілкування: стриманість, тактовність, толерантність, емпатійність, культура мови, повага до учня, опора на його позитивні якості, встановлення зворотного зв'язку з вихованцями, співпраця з ними.

Щоб оволодіти мистецтвом педагогічного спілкування, педагогу необхідно розвивати в собі:

—здатність до рефлексії, усвідомлення власної поведінки в спілкуванні;

—уміння відчувати інтелектуальні, емоційні, морально-вольові стани учнів і розуміти іншу людину;

— здатність не лише сприймати і налагоджувати контакти з учнями, а й активно впливати на них, оволодівати способами педагогічних впливів.

Досягнути запланованого результату й отримати задоволення від спілкування з учнями допоможе дотримання таких вимог:

1. Чітко формулювати конкретні завдання і зосереджувати увагу на їх розв'язанні.

2. Обмірковувати стратегію і тактику спілкування з учнями класу, підбирати оптимальні прийоми в пливуна розум і серця вихованців. Пам'ятати про заповідь«Не нашкодь!».

3. Уміти вислухати дитину, не перебивати її, бути терплячими у спілкуванні.

4. Намагатися зрозуміти учнів, частіше згадувати,якими самі були в дитинстві. Навчитися відчувати зміни в психологічному кліматі класу.

5. Уміти стримувати свої негативні емоції у спілкуванні з учнями. Керувати собою. Опановувати методи саморегуляції.

6. Уміти прощати. Учень має право на помилку. Слід ставитися до вихованців так, як би хотіли, щоб вони ставилися до вас.

7. Ніколи не принижувати гідності учнів. Не давати негативних оцінок їх особистості, не осуджувати їх. Оцінювати негативні дії, вчинки учня, а не його особистість.

8. Не бути упередженими.

9. Виробити власну методику взаємодії з важкими дітьми, дітьми, «гострими на язик», та ін.

10.Подбати, щоб в арсеналі методів впливу на учнів переважали похвала, заохочення, схвалення. Вселяти в учнів надію. Уміти запалити «внутрішній реактор» дитини, створити ситуацію успіху.

11.Частіше усміхатися учням. Ця педагогічна заповідь обґрунтована з наукового погляду і значною мірою забезпечує успіх педагогічної взаємодії.

12.Вивчати себе. Розвивати свої комунікативні здібності. Підвищувати рівень психологічної культури.

Завдання для самостійної роботи:

1. Розробити структурно-логічну схему змісту лекції.

2. Розробити поради вчителям-практикам щодо запобігання та вирішення конфліктних ситуацій в початковій школі.

3. До методичної скарбнички доберіть думки мудрих про педагогічне спілкування.

4. Проаналізуйте власне спілкування і визначте, який тип спілкування переважає у вас.

Модуль 3. Підготовка вчителя у вищому педагогічному навчальному закладі

Тема 3.2. Вищий навчальний педагогічний заклад і організація навчально-виховного процесу в ньому.

Лекція 4. Університетська освіта – особистісна і суспільна цінність

Мета вивчення:

v дати поняття про систему і структуру освіти України;

v ознайомити з освітніми рівнями в Україні, освітньо-кваліфікаційними рівнями, науковими ступенями та вченими званнями;

v сформувати уявлення про організаційні основи і функції педагогічного університету;

v ознайомити з особливостями особистості студентського віку, правами та обов’язками студента.

Навчальний час: 2 год.

Обладнання: слайдові презентація

План лекції (навчальні питання):

1. Система вищої педагогічної освіти в Україні

2. Організаційні основи і функції педагогічного університету

3. Сучасний студент вищого закладу освіти

4. Права та обов'язки студента

Література:

1. Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. — К.: ВВП «Компас», 1997. — 64 с.

2. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). — К., 1994. — 62с.

3. Державна програма «Вчитель» // Директор школи. - 2002. -№23 -24 (червень). - С. З- 23.

4. Закон України «Про вищу освіту» // Освіта. - 2002. -20-27 лютого. - С.5-12.

5. Концепція педагогічної освіти. -К.: Либідь, 1991.

6. Лемківська Г.П., Сорочинська В.Є., Штифурак В.С. Адаптація першокурсників в умовах вищого закладу освіти: Навчальний посібник. - К., 2001. - 128 с.

Ключові поняття: вища освіта,види освіти, рівні акредитації ВНЗ, освітньо-кваліфікаційні рівні, освітній рівень, наукові ступені, вчені звання, університет, функції університету, навчальний план, робочий навчальний план, індивідуальний навчальний план студента, навчальна програма, робоча навчальна програма.

Основний зміст

Питання 1. Система вищої педагогічної освіти в Україні

Вища освіта – це процес перетворення засвоєного в навчанні досвіду на особистісно-соціально значущі психічні властивості людини за умов, що знання та цінності визначають світосприйняття, стають переконанням і формують спрямованість особистості, обсяг знань стає ерудицією та компетентністю, навички і уміння доводяться до майстерності та професійної здібності, а звички стають нормами загальнолюдської моралі і поведінки.

Рівні акредитації вищих закладів освіти:

- перший рівень – технікум, училище, інші, прирівняні до них, вищі
заклади освіти;

- другий рівень – коледж, інші, прирівняні до нього, вищі заклади освіти;

- третій і четвертий рівні – інститут, консерваторія, академія, університет.

Освітньо-кваліфікаційні рівні:

- молодший спеціаліст (забезпечують ВНЗ І рівня акредитації);

- бакалавр (II рівня акредитації);

- спеціаліст (III рівня)

- магістр (IV рівня).

Питання 2. Організаційні основи і структура педагогічного університету

Університет – вищий учбово-науковий заклад, що поєднує у своєму складі кілька інститутів чи (та) факультетів, на яких представлена сукупність різних дисциплін, що складають основи наукового знання.

Функції сучасного університету:

v освітня;

v дослідницька;

v професійна;

v сервісна;

v культурна;

v гуманістична;

v демократична.

Нормативною базою підготовки майбутніх педагогів є:

v навчальний план;

v робочий навчальний план;

v індивідуальний навчальний план студента;

v навчальні програми та робочі навчальні програми.

Зміст підготовки майбутнього вчителя у педагогічному ВНЗ будується на засадах професіограми вчителя (кваліфікаційної характеристики).

Питання 3. Сучасний студент вищого закладу освіти

«Студент» з латинської – людина, що старанно працює, учиться, тобто оволодіває знаннями.

Студентський вік припадає на другу фазу юності та початок зрілості людини.

Протиріччя студентського віку:

- економічне протиріччя між різноманітністю бажань і можливістю їх

здійснення;

- широта інформації вступає у протиріччя з глибиною її осмислення;

- суперечливий характер розвитку психічних функцій та інтелекту
позначається на успіхах у навчанні;

Основні риси студентського віку:

- становлення самостійності;

- максималізм і категоричність;

- формування ідеалу;

- потреба кохання;

- створення сім'ї;

- оптимізм;

- формування політичної свідомості.

Труднощі студентського віку:

- дидактичні;

- соціально-психологічні;

- професійні.

Питання 4. Права та обов'язки студента

Права студента

- на вибір форми навчання;

- на безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;

- на трудову діяльність у позанавчальний час та пільги, передбачені
законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

- на користування навчальною, науковою, виробничою, культурною,
спортивною, побутовою, оздоровчою базою ВНЗ;

- на творче самовираження;

- на участь в університетському самоврядуванні;

- надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;

- на участь в об'єднаннях громадян;

- на участь у формуванні індивідуального навчального плану;

- на моральне та/або матеріальне заохочення за успіхи;

- на захист від будь-яких форм експлуатації та насильства;

- на канікулярну відпустку тривалістю не менше 8 календарних
тижнів;

- на отримання стипендій;

- на пільговий проїзд;

- на забезпечення гуртожитком у порядку, встановленому Кабміном
України.

Обов'язки студента

- додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку
вищого навчального закладу;

- виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального
плану.

Завдання для самостійної роботи:

Основна доповідь: «Навчально-пізнавальна діяльність студента педвузу».

Теми для співдоповідей і повідомлень:

v Навчально-пізнавальна діяльність у школі і педагогічному вузі: наступність і відмінності.

v Основні загально-навчальні вміння і навички студента педвузу: сутність, структура.

v Особливості пізнавальних мотивів навчання студентів педвузу (із залученням результатів власного дослідження).

v Студент педвузу як дослідник (із залученням результатів власного дослідження).

Тема 3.4. Організація навчальної праці студентів

Лекція 5-6. Майбутній вчитель як дослідник педагогічних явищ та процесів

Мета вивчення:

v розкрити сутність самостійної роботи у ВНЗ та наукової як її складової;

v формувати в студентів уміння в плануванні та організації самостійної роботи;

v зацікавити науковою діяльністю;

v формувати вміння студентів працювати з літературними джерелами (вибір, читання та опрацювання).

Навчальний час: 4 год.

Обладнання: опорні схеми

План лекції (навчальні питання):

1. Участь студентів у науково-дослідницькій роботі. Формування у студентів дослідницьких вмінь.

2. Самостійна робота з літературними джерелами як основа дослідницької діяльності студентів.

3. Реферат як спосіб оформлення результатів індивідуальної самостійної навчально-дослідної роботи.

Література:

1. Кульневич С.В. О научно-педагогической грамотности // Педагогика. – 2000. – №6. – С. 21 – 28.

2. Лезер Фр. Рациональное чтение: более быстрое и основательное. - М, 1980. -160с.

3. Макогон К.В. Формувати готовність педагога до пошукової діяльності // Педагогіка толерантності. - 2001. -№4. - С. 41-46.

4. Фіцула М.М. Вступ до педагогічної професії: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — 2-е вид. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2003. - 136 с.

Ключові поняття: науково-дослідна робота студентів, самостійна робота з літературними джерелами, план, тези, конспект, анотації, рецензії, реферат.

Основний зміст

Питання 1. Участь студентів у науково-дослідницькій роботі. Формування у студентів дослідницьких вмінь

Науково-дослідна робота студентів (НДРС) ВНЗ – це один із напрямків їхньої самостійної роботи, вагомий чинник підготовки високо­кваліфікованих педагогів.

НДРС педагогічних ВНЗ реалізується в навчальному процесі і в позанавчальний час. Це забезпечує безперервну участь студентів у науковій діяльності упродовж навчання.

Структура НДРС:

- проректор з наукової роботи;

- Рада НДРС університету;

- Рада студентського науково-творчого товариства факультету;

- СНТТ кафедри.

Зміст НДРС:

- НДР у навчальному процесі;

- НДР у позанавчальному процесі;

- науково-організаційні заходи.

Питання 2. Самостійна робота з книгою як основа дослідницької діяльності студентів

Передумови ефективної роботи з книгою:

- уміння швидко читати;

- уміння налаштуватись на роботу;

- уміння обирати найкращий в даних умовах різновид читання;

- уміння правильно обрати і реалізувати раціональний вид запису.

Різновиди читання: попереднє, наскрізне (читання підряд), вибіркове читання, повторне читання, аналітичне читання (або читання з опрацюванням матеріалу), партитурне читання, змішане читання.

Види записів: план, тези, конспект, анотація, рецензія, реферат та ін.

Питання 3. Реферат як спосіб оформлення результатів індивідуальної самостійної навчально-дослідної роботи

Реферат — короткий виклад письмово чи у формі публічного виступу змісту прочитаної книжки, наукової роботи, повідомлення про наслідки вивчення наукової проблеми; доповідь на певну тему, що розкриває її питання на основі огляду літературних чи інших джерел.

Вимоги до написання реферату:

- виконання на запропоновану кафедрою або викладачем тему;

- виконання державною мовою;

- відповідність визначеній планом структурі;

- відповідність вимогам до оформлення;

- обсяг реферату визначається потребою розкритгя проблеми;

- охайне і грамотне оформлення у мовному та стилістичному плані;

- розміщення тексту на одній стороні аркуша білого паперу;

- першою сторінкою є титульний аркуш.

План реферату може бути простим або складним.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її теоретичне і практичне значення. Визначається мета реферування матеріалу з обраної проблеми та конкретні завдання.

Основна частина складається з 2-3 розділів. Кожен розділ нумерується і має назву. Передбачається вивчення та виклад існуючих точок зору з досліджуваної теми у науковій літературі, а також аналіз опрацьованого матеріалу.

Висновки відображають результати виконаної роботи і мають відображати наслідки поставленої у вступі мети і завдань.

До списку використаних джерел заносяться використані під час роботи над рефератом першоджерела, оформлені відповідно до прийнятих правил.

У рефераті обов'язково треба вказувати джерело інформації, тобто посилатися. Посилання бувають:

- на цитату: «дослівно 1-2 речення» [5, с.20];

- на уривок: переказ своїми словами головної думки уривку книги [З];

- на групу авторів та їхніх праць: перерахунок творів чи авторів [7; 9;12].

Завдання для самостійної роботи:

Основна доповідь: «Техніка і культура особистої праці студента педагогічного вузу»

Теми для співдоповідей і повідомлень:

v Поняття культури навчальної праці.

v Техніка особистої праці студента педвузу.

v Наукова організація навчальної праці студента педвузу.

v Як розвинути пам'ять і увагу (огляд існуючих методик).

v Що впливає на працездатність студента педвузу? (із залученням результатів власного дослідження).

Модуль 4. Професійне самовиховання майбутнього педагога

Тема 4.1. Самовиховання в системі підготовки майбутнього вчителя

Лекція 7. Професійно-педагогічне самовдосконалення

Мета вивчення:

v показати сутність самовиховання та його роль в системі підготовки майбутнього вчителя;

v допомогти осмислити технологію самовдосконалення професійно-особистісних якостей вчителя;

v закласти уміння аналізувати властивості і якості особистості вчителя (на основі саморефлексії);

v познайомити з основними елементами наукової організації праці, як передумови успішної самостійної роботи.

Навчальний час: 2 год.

Обладнання: структурно-логічна схема змісту теми, опорна схема

План лекції (навчальні питання):

1. Організація професійного самовиховання майбутніх педагогів.

2. Самостійна робота – шлях до самоосвіти студента.

3. Наукова організація праці студента.

Література:

1.Баженова Л. Самовдосконалення вчителя (особистісно-зорієнтований тренінг) // Психолог. - 2002.- №4. - С.20-21.

2. Баженова Л.В. Мотивация професіонального самосовершенствования учителя // Практична психологія та соціальна робота. - 2002.- №1. - С.36-38.

3. Киричук О. Розвиток і самореалізація особистості // Рідна школа,- 2002.-№5.-С.28-30.

4.Щербина С. Формування активної професійної позиції у майбутніх педагогів // Рідна школа. - 2001. — № 1. — С. 66-69.

Ключові поняття: професійне самовдосконалення вчителя, технологія професійного самовдосконалення вчителя, самоосвіта, самовиховання, наукова організація праці.

Основний зміст

Питання 1. Організація професійного самовиховання майбутніх педагогів

Професійне самовдосконалення майбутнього педагога — це свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійно-педагогічної компетенції і розвитку професійно значущих якостей відповідно до зовнішніх соціальних вимог, умов професійної педагогічної діяльності і власної програми розвитку.

Професійно-педагогічне самовдосконалення майбутнього педагога відбувається через самоосвіту і самовиховання.

Самоосвіта — це вдосконалення наявних у студента знань, умінь і навичок з метою досягнення бажаного рівня професійно-педагогічної компетенції.

Самовиховання – це активна, цілеспрямована діяльність студента із систематичного формування і розвитку в собі позитивних та усунення негативних якостей особистості.

Етапи процесу самовиховання:

- самоусвідомлення і прийняття рішення зайнятися самовихованням;

- планування і розробка програми самовиховання;

- безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань в
роботі над собою;

- самоконтроль і самокорекція цієї діяльності.

Прийоми самовиховання на етапі самопізнання:

v самоспостереження;

v самоаналіз;

v самооцінка.

Прийоми самовиховання на етапі планування роботи над собою:

v самозобов'язання;

v особистий план роботи над собою;

v девіз життя.

Прийоми самовиховання на етапі реалізації програми:

v само переконування;

v самонавіювання;

v самозаохочення;

v самоосуд;

v самонаказ.

Прийоми самовиховання на етапі контролю і регуляції:

v самоконтроль;

v самозвіт.

Питання 2.Самостійна робота - шлях до самоосвіти студента

Осн овні структурні частини самостійної роботи як діял ьності:

Самостійна робота студента є основним шляхом оволодіння навчальним матеріалом у вільний від обов'язкових навчальних занять час.

У процесі самостійної роботи здійснюється самоосвіта студента, яка сприяє поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань.

Джерела самоосвіти:

- газети і журнали (особливо фахові),

- радіо і телебачення,

- відвідування музеїв, театрів, виставок,

- спілкування з освіченими людьми, зі спеціалістами з різних галузей
знань і практичної діяльності, зокрема з передовими педагогами.

3. Наукова організація праці студента

Успіх самостійної роботи студента залежить від уміння організовувати свій позааудиторний час.

Передумови успішної самостійної роботи:

v визначення цілей та наявність конкретного плану їх досягнення;

v виконання режиму дня;

v обов’язкове виконання запланованих справ у запланований термін;

v використання ефективних прийомів праці;

v повноцінний відпочинок;

v уникнення перевтоми;

v самоаналіз продуктивної власної праці;

v робота у період натхнення.

Завдання для самостійної роботи:

Основна доповідь: «Самооцінка і самовиховання вчителя».

Теми для співдоповідей і повідомлень:

v Самовиховання в житті великих людей.

v Шляхи і способи самовиховання вчителя.

v Етапи професійного самовиховання.

v Роль і значення самовиховання в житті сучасного вчителя (із залученням результатів власного дослідження).

Словник термінів

А

Абітурієнт (від лат. abituriens – той, що збирається йти) – особа, яка закінчує середній навчальний заклад. В Україні з кінця 50-х років нашого століття термін «абітурієнт» набув іншого значення – той, що вступає до вищого або середнього спеціального навчального закладу.

Авторитарний (від лат. влада, стиль) стиль спілкування вчителя – стиль спілкування, за якого вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб'єктивно оцінює досягнуті результати.

Авторитет учителя – загальновизнана учнями та їхніми батьками значущість достоїнств учителя й заснована на ньому сила його виховного впливу на дітей. До таких достоїнств належать висока духовність, культура, інтелігентність, ерудиція, високі моральні якості, педагогічна майстерність.

Адаптація (від лат. adaptatio – пристосовую) – здатність організму пристосовуватись до різних умов зовнішнього середовища.

Адаптивна функція вчителя — функція, що пов'язана з підготовкою учня до певної соціальної ситуації, конкретних запитів суспільства.

Акме (грец. Akmе – вершина чогось) – найвищий для кожної конкретної людини рівень розвитку її фізичного здоров'я, розуму, почуття, потенціалу тощо.

Акмеограма (грец. Akmе – вершина чогось і gramma – риска, написання) – опис усіх аспектів праці конкретного професіонала, вимог до його індивідуальності, зорієнтованих на продуктивний творчий розвиток особистості фахівця.

Активно-позитивне ставлення педагога — виявлення ділової реакції на діяльність учнів, допомога їм, реалізація інших потреб у неформальному спілкуванні.

Аспірантура (від лат. aspirans – той, хто прагне до чогось) – форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів.

Аутогенне (грец. autos — сам igenos — рід) тренування (аутотренінг) — цілеспрямоване самонавіювання за допомогою словесних формул, завдяки якому відбуваються м'язова релаксація, концентрація уваги, формується уміння регулювати розумову активність з метою підвищення ефективності значущої для людини діяльності.

Аутопсихологічна компетентність (грец. autos — сам, psyche — душа і logos — слово, вчення) — розуміння сильних та слабких сторін власної особистості, знання шляхів, засобів професійного самовдосконалення для підвищення якості своєї праці.

Б

Бібліографія – галузь науково-практичної діяльності, завданням якої є бібліографічна інформація про твори друку (чи інші документи) з метою впливу на використання їх у суспільстві.

Бібліотека (від грец. – книгосховище) – культурно-освітній і науково-інформаційний заклад, який збирає і зберігає друковані й рукописні матеріали, організовує громадське користування літературою й проводить довідково-бібліографічну роботу. Бібліотеки були відомі ще в давньому світі. В Київській Русі найдавнішими були бібліотека Софійського собору (засн. 1037) й Києво-Печерського монастиря (XI ст.).

Болонський процес – процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками.

Бюджет (англ. budget, букв. — сумка) часу — правильне планування і розподіл часу, розумне і раціональне його витрачання на різні види робіт та форми діяльності.

В

Вербальна (лат. verbalis, від verbum – слово) комунікація (лат. communicatio – зв'язок, повідомлення) – процес взаємообміну інформацією шляхом мови (усної, писемної, внутрішньої), який відбувається за своїми внутрішніми законами, вимагає активної розумової діяльності та ґрунтується на певній системі усталених норм.

Види спілкування – вербальне, невербальне, мануальне (від лат. Manualis – ручний), технічне, матеріальне, біоенергетичне, комп’ютерне.

Викладач у широкому розумінні слова – працівник вищої, середньої спеціальної або загальноосвітньої школи, який викладає якийсь навчальний предмет; у вузькому розумінні слова – штатна посада у вузах і середніх спеціальних навчальних закладах.

Виховання національне – історично зумовлена і створена етносом система виховних ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, спрямованих на доцільну організацію діяльності членів суспільства, в процесі якої відбувається процес оволодіння морально-духовними цінностями народу, забезпечується єднання і спадкоємність поколінь, соборність народу.

Г

Генеральна систематична картотека — картотека статей, у якій подано статті з газет, журналів, збірників, книг у систематично-алфавітному порядку (за таблицями УДК або ББК).

Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – прогресивний напрям духовної культури, що звеличує людину як найбільшу цінність у світі, утверджує право людини на земне щастя, захист прав на свободу, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

Гуманістична (лат. humanus — людяний) спрямованість педагогічної діяльності — зорієнтованість педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків.

Д

Декан (від лат. decanus, букв. – десятник) – у вищому навчальному закладі керівник факультету, Д. відповідає за якість навчально-виховної й наукової роботи на факультеті, є головою ради факультету.

Демократичний (грец. demos — народ ikratos — влада) стиль спілкування вчителя — стиль спілкування, що передбачає зорієнтованість учителя на розвиток активності учнів, залучення кожного до розв'язання спільних завдань.

Державний стандарт освіти – сукупність єдиних норм і вимог до рівня освітньої підготовки у певних навчально-виховних закладах.

Дидактика (від гр. didaktikos – навчаю) – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання.

Динаміка конфлікту – складається із 3-х фаз: 1 – нарощування, 2 – реалізація, 3 – затухання. Для блокування конфлікту необхідно перевести його з площини комунікативної взаємодії в площину предметної взаємодії.

Дипломна робота – заключна робота навчально-дослідного характеру, яка виконується студентами, що закінчують університети, економічні та інші гуманітарні вищі навчальні заклади. У вищих технічних навчальних закладах в окремих випадках за дозволом кафедр допускається замість дипломного проекту захист дипломної роботи теоретичного або експериментального характеру. В педінститутах студентам дозволяється замість державного екзамену з відповідного предмета захищати курсову роботу, яка задовольняє вимоги Д. р.

Дискусія (лат. discussion – розгляд) – широке публічне обговорення спірного питання.

Диспут (лат. dispute – міркую, сперечаюсь) – спір на наукову, літературну чи іншу тему.

Дистанційне (лат. distantia — відстань) навчання – цілеспрямований процес діалогової взаємодії суб'єктів комунікації незалежно від їх розміщення в просторі й часі, що передбачає комунікацію між учителем та учнями за допомогою спеціальних технічних засобів (компакт-диски, комп'ютерні мережі, аудіографічна форма, відеоконференції та ін.).

Дисципліна (від лат. disciplina – учення, виховання, розпорядок) – певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння й виконання особистістю встановлених правил.

Діалог (грец. dialogos – бесіда, розмова) – репліки у процесі комунікації двох або кількох осіб.

Домашня навчальна робота – форма організації навчання, яка передбачає самостійне виконання учнями (студентами) навчальних завдань у позааудиторний час (безпосередньо вдома, в групах подовженого дня та ін.).

Е

Екзамен – (лат., зважування, досліджування, випробування) перевірка, іспит з якого-небудь навчального предмета. Е. у вищій школі проводяться з теоретичних предметів. Вони можуть бути вступними, семестровими (в середині навчального року), курсовими (наприкінці навчального року) і державними (після закінчення всього курсу вузу). Одним з видів перевірки та обліку знань студентів у вищих навчальних закладах є також заліки.

Екстравагантність (франц. extravagant — безглуздий, недоладний) — незвичність вигляду, манер.

Електронна пошта – оперативне листування віддалених суб'єктів шляхом приймання і відправлення електронних листів з одного комп'ютера на інший глобальної мережі.

Емоційне вигорання – це синдром, що розвивається на тлі безперервного впливу на людину стресових ситуацій і призводить до інтелектуальної, душевної і фізичної перевтоми та виснаження.

Емпатійність (англ. empathy — співчуття, співпереживання) — здатність співчувати, співпереживати іншим людям.

Епатаж — вульгаризована форма іміджу.

Етикет (франц. etiquette) – усталений порядок поведінки особи; сукупність правил поведінки (ритуалів), що регулюють зовнішній вияв відносин між людьми, культури особистості.

Ж

Жести (лат. gestus – положення, поза, рух тіла) – рухи, які мають сигнальне значення; виражальні рухи головою, рукою у процесі комунікації.

З

Заліковий кредит (лат. creditum, від credo — довіряю) — завершена задокументована частина змісту навчальної дисципліни, вивчення якої для студентів завершується підсумковим оцінюванням (тестуванням, заліком, семестровим іспитом).

І

Ідеал (від гр. idea – уявлення, ідея) – поняття моральної свідомості і категорія етики, що містить у собі вищі моральні вимоги, можлива реалізація яких особисто дала б змогу їй набути досконалості; образ найбільш цінного і величного в людині.

Імідж вчителя – (від лат. imago, тобто імітувати, у перекладі з англійської мови образ), це професійний образ, який створює вчитель відповідно до його уявлень про зовнішній вигляд, поведінку і характер діяльності в заданій ситуації.

Імпровізація педагогічна (від лат. improviso – несподіваний, раптовий) – діяльність учителя чи вихователя, що здійснюється в ході педагогічного спілкування без попереднього обдумування.

Індивідуальність (від лат. individuum – неподільне) – людина, особистість, яка відрізняється сукупністю рис, якостей, своєрідністю психіки, поведінки та діяльності, що підкреслюють її самобутність, неповторність.

Індивідуальний навчальний план студента — робочий документ, який містить освітньо-кваліфікаційну характеристику бакалавра (за спеціальностями); перелік та послідовність вивчення навчальних дисциплін (структурно-логічну схему); обсяг навантаження студента (усі види навчальної діяльності); інформацію про типи індивідуальних завдань; характеристику системи оцінювання (поточний та підсумковий контроль знань, державну атестацію випускника); інформацію про присвоєння кредитів в інших навчальних закладах та додаткових кредитів за результатами науково-дослідної та іншої фаховоспрямованої діяльності.

Індивідуальний стиль педагогічного спілкування — обумовлена цілями педагогічної діяльності та особливостями індивідуальності педагога своєрідність притаманної йому стійкої системи засобів і способів комунікативної взаємодії з учнями.

Інновація (лат. in – в, noves – новий) – 1) нововведення, цілеспрямовані зміни, що вносять у середовище нові стабільні елементи, котрі призводять до переходу системи з одного стану в інший; 2) нововведення в педагогічній системі, що покращують перебіг і результати навчально-виховного процесу.

Інтерактивне (лат. inter — між і actio — дія) навчання — спів-навчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де викладач і студент є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання.

Інтонація (від. лат. Intono – голосно вимовляю) – термін у психолінгвістиці, що характеризує певний ритмомелодійний лад мовлення. Виявляється в підвищенні або пониженні тону при вимові.

Інтуїція (від лат. intuito, від intueor – уважно дивлюся) – процес безпосереднього одержання знання за допомогою цілісного охоплювання проблемної ситуації без доведення.

К

Карта особистості педагога — коротка характеристика, що містить систематизований перелік основних елементів особистості педагога.

Каталог (грец. katalogos — список) — покажчик друкованих видань, які зберігаються у бібліотечному фонді.

Кафедра (від гр. kathedra – сидіння, стілець): 1) місце для викладача, промовця; 2) у вищих навчальних закладах – основний навчально-науковий підрозділ, що здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну роботу з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Кваліфікація (лат. qualis — який / facere — робити) — рівень і вид професійної підготовленості, що характеризує можливості спеціаліста у розв'язанні певного виду завдань.

Компоненти (лат. compono — складаю) педагогічної діяльності — відносно самостійні функціональні види діяльності, кожен із яких охоплює сукупність умінь, необхідних для його реалізації.

Комп'ютерна комунікація – процес взаємообміну інформацією між суб'єктами за допомогою вербальних і невербальних комунікативних систем, опосередкований комп'ютерними засобами комунікації.

Комунікабельність (від лат. сommunico – з'єдную, повідомляю) – риса особистості, здатність її до спілкування з іншими людьми, товариськість.

Комунікативні бар'єри – абсолютна чи відносна, суб'єктивно пережита чи реально наявна перешкода ефективній комунікації.

Комунікативні (лат. communicatio — зв'язок) емоції (лат. emove-ге — хвилювати) — бажання ділитися думками, почуття симпатії, повага до учасників спілкування, прихильність тощо.

Комунікація (лат. communicatio – зв'язок, повідомлення) – специфічний процес взаємообміну інформацією у системах «людина – людина», «людина – комп'ютер», «людина – комп'ютер – людина»; процес самостійного пошуку інформації та її використання з метою самовдосконалення особистості, збагачення її за рахунок інформації.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – коротке письмове викладення змісту книги, статті, усного виступу.

Консультація (лат. consultatio — звернення за порадою) — поради, пояснення викладача студентам із будь-якого питання.

Конфлікт – зіткнення особистостей, їх ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня, прагнень, а також якнайвище загострення протиріч, що пов'язані з гострим емоційним переживанням.

Кредит (лат. creditum — позика, від credo — довіряю) — одиниця виміру («вартість») обсягу навчального навантаження, необхідного середньому студентові для повного оволодіння визначеними результатами навчання (компетенціями).

Кредо (лат. credo — вірю) — переконання, погляди, основа світогляду.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: