Тема 3. Взаємодія у процесі професійного спілкування

Професійне спілкування у соціальній роботі, як і в інших сферах людського буття, має не тільки комуніка­тивний аспект, воно розгортається і як взаємодія — вза­ємозалежний обмін діями, уміннями, навичками, орга­нізація спільної діяльності. За безпроблемного перебігу спілкування взаємодія відбувається в кілька етапів.

1. Знайомство, встановлення контакту — стану гар­монії, особистісної сумісності, який сприяє взаєморозу­мінню, довірі, щирості, гармонійним діловим відноси­нам. Контакт як представлення себе кожній людині, як встановлення довірливої атмосфери необхідний для за­лучення клієнта до активної співпраці, підвищення йо­го впевненості в тому, що соціальний працівник розуміє його і зичить добра. Важливо при цьому пам'ятати, що різні клієнти вимагають різного підходу, тому соціаль­ному працівнику неодмінно слід враховувати їхні віко­ві, статеві, культурні особливості.

На початку спілкування важливо створити атмосфе­ру психологічного комфорту. Часто у цій справі допома­гають факти, які свідчать про зацікавленість соціально­го працівника у переживаннях людини: «Я розумію, що Вас непокоїть. Вам це неприємно, і Ви хотіли б позбути­ся цієї проблеми... Давайте разом обговоримо її... Так, дуже неприємно, що...». Усе це має бути сказано так, щоб клієнт зрозумів, що розмова дуже потрібна і соці­альному працівникові, а не лише йому самому. Встанов­лення контакту з клієнтом відбувається протягом трьох-чотирьох хвилини бесіди, відтак слід перейти до наступного етапу спілкування.

2. Орієнтація в ситуації спілкування, осмислення того, що відбувається, витримання паузи. Щоб зорієн­туватись у ситуації, слід уважно вислухати клієнта, да­ти йому змогу висловитися, розкритись. Це вимагає від соціального працівника уважного слухання, постійного вияву зацікавленості, відвертості, доброзичливості й підтримки. Цілком доречними при цьому будуть різноманітні засоби рефлективного слухання — стимулю­вання розповіді клієнта, підбадьорювання його прости­ми репліками («Так-так, я Вас уважно слухаю...», «Зро­зуміло...», «І що далі...», «Продовжуйте, це справді важливо...», «Чи не змогли б Ви зупинитися на цьому детальніше...» таін.);

3. Обговорення проблеми, яка цікавить і є актуаль­ною тощо. Водночас з вислуховуванням клієнта соці­альний працівник має підтримувати й розвивати розмо­ву, висловлюючи власне ставлення до почутого, ставля­чи різноманітні запитання, щоб краще з'ясувати суть справи, залучити клієнта до спільного пошуку шляхів розв'язання проблеми. Розвиток діалогу, отримання не­обхідної та якомога вичерпнішої інформації значною мірою залежать від того, наскільки соціальні працівни­ки вміють ставити запитання (відкриті — такі, що вимагають розгорнутої відповіді, та закриті, що перед­бачають однозначну коротку відповідь), фокусувати розмову на основній проблемі, клієнтові, контексті, оточенні, що сприяє спрямуванню розмови у потрібне русло, досягненню мети в оптимальний термін.

При цьому важливо дотримуватися міри й такту, не бути надокучливим і стереотипним. Якщо людина хвилюється, слід заспокоїти її, запевнивши в докла­данні всіх зусиль, щоб допомогти їй розібратися у складній ситуації. Іноді краще мовчки, не перебиваю­чи, слухати співбесідника. Є багато випадків, коли для клієнта важливо просто висловитись, «відвести ду­шу». Вивільнення негативних емоцій і переживань (вербалізація емоційних станів) є достатньо ефектив­ним прийомом, який допомагає клієнтові виваженіше та об'єктивніше оцінювати ситуацію і разом із соціаль­ним працівником шукати шляхів розв'язання своєї проблеми. У будь-якому разі явними помилками бу­дуть критика дій і думок клієнта, «виховні» розмови і дидактичні висловлювання на зразок «Як Ви дійшли до такого життя?». Ймовірне використання засобів, прийомів спілкування задля порозуміння соціального працівника з клієнтом, позитивного впливу на нього можна простежити за таким їхнім діалогом (у дужках наведено коментарі щодо типів питань і прийомів ак­тивного слухання):

Клієнтка: Я дуже обурена, що моя дочка покинула роботу і тепер продає квіти на базарі, щоб більше зароб­ляти.

Соціальний працівник: Ваша дочка могла заробити такі гроші, працюючи за фахом? (Закрите питання.)

К.: Ні.

С. П.: Тобто Ви погоджуєтеся, що дочка пристосува лася до життя краще, ніж Ви ій пропонували. (Пере фразування, досягнення згоди.)

К.: Загалом так. Але пристосування до умов життя — це ще не все.

С. П.: Що Ви маєте на увазі? (Відкрите питання, з'ясовування.)

К.: Якщо дочка ніде не працює, який приклад вона подає своєму сину?

С. П.: Ви хочете сказати, що Ваша дочка знемагає від неробства? (Парадоксальне питання.)

К.: Ні, навпаки, їй доводиться дуже багато і тяжко працювати, але це праця, як би точніше висловитися... не для душі, а для примітивного самозабезпечення. І сина з дитсадка забрала, тягає за собою. (На очах у жін­ки з'являються сльози.)

С. П.: Ви, напевно, дуже переживаєте за нього... (Ін­терпретація емоційного стану клієнтки, приєднання через співчуття.) Відчуваєте, що ваша дочка приділяє вашому онукові мало уваги. (Резюмування, уточнення глибини переживань.)

К.: Ми з чоловіком жили заради дитини. Інтереси дочки були для нас головними. І я не думала, що вона _,. стане такою черствою.

С. П.: Черствою... (Техніка коротких питань.) У чому виявляється її черствість? (Акцентування емо­ційно насиченого слова.)

К.: Відтоді, як вийшла заміж, все вирішує сама, ста­ла жорсткою і зухвалою. Навіть дитину в нас залишає нечасто — хоче продемонструвати незалежність.

С. П.: У Ваших словах відчутна образа на дочку. Во­на не виправдала Ваших сподівань. Ви відчуваєте з цьо­го приводу дискомфорт. (Переведення розмови в нову площину — площину почуттів.) Упродовж розмови Ви весь час доводили, що у житті дочки надто багато проб­лем. Але вона сама з ними справляється. Вона любить свого сина (в іншому разі вона не проводила б з ним стільки часу), виховує його. Захищає своє право жити • на власний розсуд, не особливо втручаючись у Ваше життя. А Ви відчуваєте з цього приводу дискомфорт (Ін­терпретація як коментар.) То ж, скажіть, будь ласка, у кого з Вас проблеми? (Парадоксальне запитання.) Розумінню взаємодії у процесі спілкування сприяє пізнання, аналіз позицій учасників. За твердженням автора теорії трансакцій і трансакційного аналізу швей­царського психолога Еріка Берна, кожна людина може займати такі внутрішні позиції:

а) «Батько» — позиція, що виявляється у пред'яв­ленні вимог, оцінюванні, осуді, схваленні, повчанні співрозмовника, керуванні ним, заступництві;

б) «Дорослий» — позиція, яку характеризує розсуд­ливість, раціональність, опора на отримання інформа­ції, об'єктивність, рівноправне спілкування;

в) «Дитина» — позиція, якій властива надмірна емо­ційність, підкорення, безпорадність.

У спілкуванні кожен партнер реалізує відповідну трансакцію — внутрішню позицію щодо партнера по взаємодії.

Від позицій взаємодії партнерів залежить спосіб їх прилаштування. Реалізація трансакції може відбувати­ся на одному рівні, тобто позиції збігаються, або на різ­них рівнях — позиції розходяться.

Прилаштування залежить від сприйняття співроз­мовником позиції свого партнера. Якщо визначений його ініціатором розподіл позицій влаштовує співрозмовника, то позиції утворюють ніби одне ціле, доповнюють одна одну. Така взаємодія забезпечує неконфліктне спілку­вання. Якщо партнер не сприймає позицію ініціатора, то трансакції пересікаються, що свідчить про перед кон­фліктну ситуацію. Наприклад, ініціатор позиції «Бать­ко» (соціальний працівник) звертається до позиції «Ди­тина» клієнта, а той відповідає зі своєї позиції «Батько» до позиції «Дитина» ініціатора. Тобто кожен із них при­лаштовується до партнера на різних рівнях.

Крім очевидних, існують і приховані трансакції, ко­ли зі слів партнерів можна зробити висновок про наяв­ність взаємодоповнюючих позицій, а з психологічного підтексту виявляється, що насправді стосунки учасни­ків спілкування є напруженими.

У професійному спілкуванні соціальних працівни­ків і клієнтів оптимальною є форма взаємодії, за якої соціальний працівник займає позицію «Дорослий» і спонукає до такої позиції клієнта.

4. Розв'язання проблеми. Спілкування на цьому ета­пі спрямоване на підтримку клієнта у здійсненні змін. Обговорення плану дій повинно початися з постановки завдань («Яким буде Ваш наступний крок?», «Що буде­те роботи в наступні один-два дні? Тиждень? Місяць?») і пошуку підтримки («Хто буде Вам у цьому допомагати?», «Що, на Вашу думку, допоможе здійснити рішен­ня?»). Якщо соціальна робота спрямована на зміну по­ведінки клієнта, його стосунків із соціальним середови­щем, доречно оцінити його готовність зробити те, що він намітив («Оцініть, будь ласка, за шкалою від 1 до 10 свою впевненість у тому, що Ви зробите наступний крок»).

Важливою є й допомога у визначенні перешкод для змін і факторів, які закріплюють зміни. Соціальні пра­цівники під час бесід з клієнтами повинні посилювати їхню самостійність і впевненість у власних силах («Схо­же, Ви серйозно налаштовані зробити... Дивіться, у Вас є чітке уявлення, що саме потрібно зробити, і це означає, що Ви цього досягнете, навіть без особливої підтримки сторонніх!», «Ви самі собі арбітр, і Вам вирішувати».), допомагати долати почуття втрати попереднього стилю життя, зміцнювати розуміння тривалих переваг змін. У деяких випадках соціальним працівникам доводиться конфронтувати з клієнтами і долати їх опір, використо­вуючи такі прийоми спілкування, в яких перефразову­ється, перебудовується сказане клієнтом:

Клієнт: Мій чоловік постійно дорікає мені в тому, що я вживаю наркотики, називає мене наркоманкою.. Це мене просто дратує й виводить із себе.

Соціальний працівник: Схоже, він справді турбу-, ється про Вас, хоча і робить це у такій формі, яка дра-, тує. Можливо, Ви могли б навчити його, як казати Вам, що він Вас кохає і турбується про Вас, у прийнят­ній формі.

Спілкування на цьому етапі може бути спрямоване і на визначення стратегії виходу із ситуацій, коли клієнти повертаються до попередньої поведінки (вживання нар­котичних речовин, вчинення насильства, конфліктів з оточенням тощо). Соціальний працівник повинен допо­могти проаналізувати те, що трапилося, досвід, набутий унаслідок «зриву», зосередитися на всіх «за» та «проти» негайного повернення до спроб змінити поведінку.

5. Завершення контакту (вихід із нього). Відносини між соціальним працівником і клієнтом мають завер­шальну стадію, до якої слід заздалегідь готувати спів­розмовника. Важливо скласти план подальшої під­тримки (друзі, родичі, соціальне оточення, групи са­модопомоги тощо). Цей етап, часто сповнений почут­тям втрати від розриву контакту між працівником і клієнтом, можуть переживати обидві сторони. Соціальні працівники можуть вагатися щодо результатив­ності свого внеску в розвиток клієнта, зміну його ста­новища, якості та професійності своєї діяльності, по­боюватися, що клієнт не зможе далі самостійно долати проблеми. Почуття втрати може спонукати клієнтів до різних реакцій на факт завершення взаємодії: інколи вони відмовляються прийняти його і спілкуються так, ніби нічого не відбулося; в деяких випадках клієнти повертаються до попередньої поведінки або вигадують проблеми, щоб продовжити взаємодію з фахівцем; ін­шим проявом може бути звинувачення клієнтом соці­ального працівника у некомпетентості, помилковому судженні щодо можливої самостійності клієнта; трап­ляються випадки, коли клієнт прагне першим розірва­ти стосунки — до того, як соціальний працівник при­пинить роботу з ними.

Припинення взаємодії між соціальним працівником і клієнтом може відбуватися у формі символічної дії — прощальної вечірки (коли втручання відбувалося на рівні групи, сім'ї, громади) або прощального офіційного листа від соціального працівника (соціальної служби) до клієнта, в якому перелічують досягнуті ним цілі та зміни.

Етап завершення стосунків вимагає від соціальних працівників добре розвинутих навичок вселяння надії у клієнтів, вміння їх переконувати, підтримувати їхній інтерес до нової поведінки, віри у можливість бачення нових цілей і здатності їх досягати.

Отже, необхідною умовою успішного спілкування в соціальній роботі є встановлення і підтримка контакту фахівця з клієнтом — стану гармонії, сумісності, який сприяє взаєморозумінню, довірі, щирості й налаго­дженню між ними робочих стосунків. Професійне ро­зірвання такого контакту повинно залишати у клієнта відчуття довіри до соціальної служби і соціальних пра­цівників.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: