ТЕМА 1. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ РОЛЬ У РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Поняття та сутність зовнішньоекономічної діяльності

Очевидним є той факт, що зовнішньоекономічна діяльність кожної країни є важливою умовою її економічного зростання. Особливо це актуально за сучасних умов, коли набувають інтенсивного розвитку процеси міжнародної економічної інтеграції, транснаціоналізації, міжнародного поділу праці, глобалізації світового господарства.

Зовнішньоекономічна діяльність сприяє розвитку перспективних напрямів експортного потенціалу; саме за рахунок зовнішньоекономічної діяльності наша країна вирішує проблему нестачі енергоносіїв, новітніх машин та устаткування, технологій, деяких товарів народного споживання.

Економічна сутність зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) виявляється в такому:

- це важливий і потужний фактор економічного зростання і розвитку кожної країни (національний аспект ЗЕД);

- це спосіб включення економіки кожної країни до системи світового господарства, а отже, і до процесів міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації, що особливо актуально в умовах зростаючих тенденцій до глобалізації (регіональний і глобальний аспект ЗЕД).

Поняття "зовнішньоекономічна діяльність" з'явилось в Україні з початком економічної реформи 1987 року, сутність якої полягала у поступовій відміні монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій, у тому числі й зовнішньоекономічних, наданні підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішні ринки, а також стимулюванні розвитку ЗЕД на рівні суб'єктів господарювання.

Після проголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на суттєву лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширення прав підприємств і організацій у цій сфері. У цей період прийняті важливі законодавчі акти, зокрема, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991), "Про митну справу в Україні" (1991), "Про єдиний митний тариф" (1992), "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (1994), "Про операції з давальницькою сировиною" (1995), "Про режим іноземного інвестування" (1996) та ін.

На підставі основних господарських підходів до ведення ЗЕД відокремлені та сформувалися два основні поняття – "зовнішньоекономічні зв'язки" (ЗЕЗ) і "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД).

Зовнішньоекономічні зв'язки (ЗЕЗ) – це сукупність форм, засобів і методів зовнішньоекономічних відносин між країнами. Як економічна категорія "зовнішньоекономічні зв'язки" відображає систему економічних взаємин, що виникають внаслідок руху ресурсів всіх видів між державами та економічними суб'єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють всі сфери економічного життя держави і передусім виробничу, торговельну, інвестиційну та фінансову діяльність.

Через механізм зовнішньоекономічних зв'язків попит на товари і послуги світового ринку переноситься на внутрішній ринок тієї чи іншої держави. Це обумовлює розвиток виробничих сил, що, в свою чергу, сприяє розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, сфери послуг і фінансових установ.

Класифікаційна система зовнішньоекономічних зв'язків складається з видів і форм зв'язків. За напрямом товарного потоку зовнішньоекономічні зв'язки поділяються на такі види – експортні та імпортні, а за структурною ознакою – на зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі та інвестиційні. До форм зовнішньоекономічних зв'язків відносять торгівлю, бартер, туризм, інжиніринг, франчайзинг, лізинг, інформаційний обмін, консалтинг тощо.

Зовнішньоекономічні зв'язки формуються і здійснюються під впливом різноманітних регуляторів, що діють на виникнення зв'язків і спрямовують їх розвиток в єдину ефективну політико-економічну систему, яка захищає інтереси держави.

Зовнішньоекономічні зв'язки держави оцінюються за допомогою абсолютних і відносних показників, показників структури, інтенсивності та ефективності зовнішньоекономічної діяльності. Ці показники дають можливість проаналізувати стан зовнішньоекономічних зв'язків, фізичні обсяги, структуру, диверсифікованість, географічну концентрацію експорту (імпорту), якісні та кількісні зміни, інтенсивність та ефективність таких зв'язків. Наявність зазначеного інструментарію є надзвичайно важливим для аналітики, оскільки без цього не можливо належним чином оцінювати зв'язки однієї країни з іншими, робити коректні узагальнення і висновки.

Зовнішньоекономічна діяльність як економічна категорія висвітлює передусім відповідні (пов'язані зі здійсненням міжнародного бізнесу) функції виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань та ін.). Згідно з Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" поширеним є таке визначення: зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

ЗЕД в усіх країнах спрямована на таке:

- реалізація переваг міжнародного поділу праці, що сприяє зростанню ефективності національних економік;

- сприяння вирівнюванню темпів економічного розвитку;

- порівнянність витрат виробництва на національному і світовому рівнях.

Функції ЗЕД:

- організація міжнародного обміну природними ресурсами і результатами праці в їх матеріальній та вартісній формах;

- міжнародне визначення споживної вартості продуктів, що виготовляються відповідно до міжнародного поділу праці;

- організація міжнародного грошового обігу.

Матеріальною основою ЗЕД є зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону), що являє собою сукупність галузей, підгалузей, об'єднань, підприємств і організацій, які виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію та здійснюють інші види і форми ЗЕД.

Важливим завданням розвитку зовнішньоекономічного комплексу кожної країни є об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Для України умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу у наш час є:

- зміцнення і нарощування експортного потенціалу;

- розширення самостійності суб'єктів господарювання у провадженні зовнішньоекономічної діяльності;

- підвищення конкурентоспроможності виробничо-господарського комплексу країни взагалі та суб'єктів її господарювання зокрема.

Одним із основних суб'єктів ЗЕД є підприємство. Світова практика показує, що близько 85 % зовнішньоекономічних операцій здійснюють підприємства, фірми, організації, а 15 % – міністерства, відомства, союзи підприємців.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства ґрунтується на можливості одержання економічних вигод виходячи з переваг міжнародного поділу праці, міжнародних ділових відносин. Це пов'язано з тим, що виробництво певного товару, його збут або надання певного виду послуг в іншій країні має більше переваг, ніж така діяльність всередині країни. Таким чином, ЗЕД здійснюється в тій країні і з тими партнерами, які є найвигіднішими

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства (ЗЕДП) – це сфера господарської діяльності, пов'язана з міжнародною виробничою і науково-технічною кооперацією, експортом та імпортом продукції, виходом підприємства на зовнішній ринок.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є складовою загальної діяльності, а отже, взаємопов'язаною з нею і спільно вмотивованою підприємства; водночас зовнішньоекономічна діяльність має суттєву специфіку, яка полягає у тому, що здійснюється на іншому, міжнародному, рівні, у взаємозв'язку з суб'єктами господарювання інших країн.

Основні мотиви розвитку ЗЕД:

- розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою збільшення прибутку;

- закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання;

- залучення інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва, з урахуванням їх унікальності, вищої якості і нижчих цін порівняно з внутрішнім ринком;

- залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках;

- участь у міжнародному поділі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.

Структурною одиницею ЗЕД є зовнішньоекономічна операція.

Зовнішньоекономічна операція (ЗЕО) – це комплекс дій контрагентів різних країн з підготовки, укладання і виконання торгової, інвестиційної чи іншої угоди економічного характеру.

ЗЕО можуть здійснюватися за такими основними напрямами:

- міжнародна торгівля (експортно-імпортні операції, включаючи реекспорт та реімпорт, операції зустрічної торгівлі, торгові операції суперницького типу);

- міжнародний трансфер технологій (укладання ліцензійних і франчайзингових угод, інжиніринг, реінжиніринг, консалтинг тощо);

- міжнародні інвестиції (створення спільних підприємств з іноземним капіталом, інвестиції в межах вільних економічних зон).

1.2 Види зовнішньоекономічної діяльності

Відповідно до Закону України "Про ЗЕД" (ст. 4) в нашій країні суб'єктами ЗЕД здійснюються такі види діяльності:

- експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених її законом;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку суб'єктів господарської діяльності;

- аналогічна діяльність за межами України;

- організація і здійснення діяльності в сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, здійснюваних на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- організація і здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, передбачених законодавством України;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, у тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції із придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб з України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

- робота іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами та інші не заборонені законодавством України види зовнішньоекономічної діяльності.

1.3 Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

Суб'єкти ЗЕД – це суб'єкти господарської діяльності, що належать до різних форм власності, самостійно здійснюючи зовнішньоекономічні операції з закордонними партнерами (рис. 1.1).

У ст. 3 "Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності" Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" міститься перелік суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, в якій зазначається, що суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні є:

- фізичні особи-громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають цивільну правоздатність і дієздатність відповідно до законів України і постійно мешкають на її території;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і постійне місцезнаходження яких на її території;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами відповідно до законів України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами відповідно до законодавства України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України, у тому числі держава в особі її органів, органів місцевого самоврядування в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України.

Рисунок 1.1 – Суб'єкти ЗЕД України мікроекономічного рівня діяльності

Для всіх суб'єктів макрорівня властиві спільні цілі, а саме:

- максимізація індивідуального прибутку;

- розширення виробництва;

- розширення ринків збуту завдяки проникненню в господарську сферу зарубіжних країн;

- підвищення ефективності виробництва через наближення до іноземного споживача;

- подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод;

- розв'язання проблем, пов'язаних з нестабільністю міжнародних цін.

Суб'єктами макроекономічногорівня є Україна, як держава, в особі її повноважних органів у межах їх компетенції, а також недержавні органи управління (рис. 1.2).

Завдання вищеназваних органів такі:

- гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки країни;

- максимізація випуску продукції через структурні вдосконалення;

- контроль за станом внутрішнього ринку через стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції;

- збільшення зайнятості;

- поліпшення умов формування бюджету;

- оптимізація розподілу доходів в масштабах економіки.

Рисунок 1.2 – Суб'єкти ЗЕД України макроекономічного рівня діяльності

Міждержавний рівень зовнішньоекономічної діяльності утворюють:

1. Загальноекономічні міждержавні організації орієнтовані на налагодження координації та співробітництва країн для вирішення широкого кола не тільки економічних, а й політичних, соціально-культурних, екологічних та інших проблем.

2. Міжнародні неурядові економічні організації – це будь-які міжнародні організації, створені не на основі міжурядової угоди.

3. Міжнародні організації з регулювання світової торгівлі – здійснюють координацію і багатостороннє регулювання міждержавних торгово-економічних відносин. Напрями їх діяльності передбачають створення правової основи економічних відносин; вироблення домовленостей, щодо застосування комплексу засобів впливу на міждержавні зв'язки; сприяють досягненню домовленостей і розв'язанню спірних проблем; обмін інформацією і досвідом.

4. Міжнародні валютно-кредитні організації сприяють здійсненню валютно-кредитних відносин та розрахункових (рис. 1.3).

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво". Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених законом, у тому числі через видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови, гірші від встановлених законом, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється. До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосована санкція у вигляді тимчасового призупинення права здійснення такої діяльності у випадках порушення чинних законів України, що стосуються цієї діяльності.

Рисунок 3 – Суб'єкти ЗЕД міждержавного рівня діяльності

Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієї діяльності у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними на свій розсуд. Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника у будь-якій платній або неоплатній формі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України.

1.4 Принципи зовнішньоекономічної діяльності

Принципи ЗЕД можна згрупувати таким чином: загальні, специфічні і національні.

Загальні принципи зовнішньоекономічної діяльності – це невелика кількість загальновизнаних правил, що стали своєрідними загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітних виданнях набір цих принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті вони зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.

Принцип науковості ЗЕД означає, що розвиток цієї діяльності здійснюється відповідно до об'єктивних економічних законів; принцип системності ЗЕД – що між окремими її складовими існують міцні взаємозв'язки; принцип взаємовигідності ЗЕД означає, що кожний партнер, який бере участь у міжнародних операціях, одержує свій прибуток.

Крім наведених загальних принципів управління ЗЕД багато специфічних принципів, яких також слід дотримуватися.

Специфічні принципи ЗЕД закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов'язковими для виконання всіма державами, що підписали той або інший акт.

Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин відображає Хартія економічних прав і обоє 'язків держав – документ, прийнятий IV Спеціальною Сесією Генеральної Асамблеї ООН (1974), отже, зазначені вище принципи такі:

- суверенітет;

- територіальна цілісність і політична незалежність держав;

- суверенна рівність усіх держав;

- ненапад і невтручання у внутрішні справи;

- взаємна і справедлива вигода;

- мирне співіснування;

- рівноправність і самовизначення народів;

- мирне регулювання спорів;

- усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили і позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;

- сумлінне виконання міжнародних зобов'язань;

- повага до прав людини та основних свобод;

- відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу;

- сприяння міжнародній соціальній справедливості;

- міжнародне співробітництво з метою розвитку;

- вільний доступ до морів для країн, що їх не мають.

Значна частина специфічних принципів діє на регіональному рівні. Для України особливий інтерес становлять принципи ЗЕД у Європейському Союзі, які містяться в так званій Білій книзі (1985) і включають:

- контроль і оформлення документів на товари, що перетинають національні кордони;

- свободу пересування осіб для працевлаштування або постійне місце проживання в будь-якій країні;

- уніфікацію технічних норм і стандартів;

- відкриття споживчих ринків;

- лібералізацію фінансових послуг;

- поступове відкриття ринку інформаційних послуг;

- лібералізацію транспортних послуг;

- створення сприятливих умов для промислового співробітництва з урахуванням законодавства про права на інтелектуальну і промислову власність;

- усунення фіскальних бар'єрів.

Національні принципи ЗЕД закріплюються в законодавчих актах відповідних країн. Оскільки всі країни використовують тією чи іншою мірою механізми державного регулювання ЗЕД, то існує і відповідна правова основа таких дій.

Щодо зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, то її принципи закріплені в ст. 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Причому ці принципи охоплюють і діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.

Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються відповідними вихідними положеннями.

1. Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає:

- у виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

- обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

2. Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає:

- у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

- у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

- в обов'язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

- у виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

3. Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає:

- у рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, у тому числі держави у разі здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

- у забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

- у неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених законом.

4. Принципом верховенства закону, що полягає:

- у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- у забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови, менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України.

5. Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

- здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

6. Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Питання для контролю знань

1. Що мається на увазі під зовнішньоекономічною діяльністю?

2. Чим відрізняється зовнішньоекономічна діяльність в сучасних умовах глобалізації?

3. Які принципи здійснення ЗЕД Ви знаєте?

4. Назвіть об’єкти та суб’єкти ЗЕД.

5. Які види ЗЕД Ви знаєте?

Задачі

Задача 1.1.

Затрати робочого часу в Україні та ФРН на виробництво товарів А, Б, В, Г у людино-годинах такі, табл. 1.1:

Таблиця 1.1 - Затрати робочого часу в Україні та ФРН на виробництво товарів А, Б, В, Г у людино-годинах

Визначити:

1) За якими товарами ФРН має найбільшу та найменшу абсолютну перевагу перед Україною?

2) Якщо німецька заробітна плата в 7 разів вище української, які товари будуть продукуватися у ФРН, а які — в Україні?

3) Покажіть вигідність торгівлі для кожної з країн.

4) Як зміниться торгівля, якщо різниця у заробітних платах скоротиться до 6 разів.

Задача 1.2.

Процентна ставка в Росії становить 40 % річних, а в Латвії — 10 %. Прогнозується, що за рік курс рубля відносно лата впаде з 10 руб./лат до 14 руб./лат.

Визначити.

За інших рівних умов в якій з двох країн вигідніше інвестувати гроші?

ТЕМА 2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ.

Україна протягом своєї незалежності послідовно розвивала зовнішні економічні зв'язки з країнами всіх континентів. Як незалежна держава, зберігши висококваліфіковані кадри, здатні до наукомісткої праці, володіючи значними земельними та сировинними ресурсами, маючи сприятливий клімат, вигідне географічне положення у Центральній Європі, кордони з багатьма державами, вихід до моря, Україна мала достатньо потужний потенціал для ефективної інтеграції до світової економіки, а отже, і успішного розвитку. Але політико-економічна криза останніх років наклала свій відбиток на цей процес: ускладнені взаємини з країнами Митного союзу у зв’язку з військовим конфліктом на сході країни та анексією Російською Федерацією Криму, знецінення гривні звужує можливість імпортних та кредитних операцій, змінюється структура експорту та зникають цілі галузі. Ці процеси роблять актуальним ретроспективний аналіз розвитку зовнішньо економічної діяльності України з метою порівняння сучасної ситуації в цій галузі з іншими періодами часу для отримання об’єктивних висновків щодо напрямів її подальшого розвитку.

У перші роки незалежності зовнішня економічна діяльність України була незначною і нераціональною, з властивою вузькою географією, нерозвиненою структурою і суттєвою перевагою імпорту над експортом. Причиною такої ситуації був досить високий рівень інтеграції і кооперування всіх без винятку галузей господарства України з господарствами колишніх республік Радянського Союзу.

Така ситуація обумовила в 1991 р. денонсування попереднього Союзного договору і підписання угоди про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої спочатку ввійшли Росія, Україна і Білорусь, а згодом приєдналися інші республіки колишнього СРСР, крім країн Балтії. Проте з часом структура і динаміка зовнішньоекономічних зв'язків поступово змінюється як в кількісному, так і якісному аспектах. Так, в 2015 році зовнішньоторговельні операції проводились Українськими суб’єктами із партнерами із 214 країн світу.

Як бачимо з наведених статистичних даних (таблиця 2.1) найбільш ефективною зовнішня торгівля України була протягом 1996-2005 років, коли сальдо зовнішньої торгівлі було позитивним. Найбільш глибоке падіння показників спостерігалось в роки кризи протягом 2008-2009 років.

Негативний вплив воєнно-політичної та економічної кризи 2013-2014 років мав не таке значення на падіння обсягів ЗЕД України, як попередня криза, навіть с урахуванням 5-6% зовнішньо торгівельного обороту, що належав Автономній республіці Крим і м. Севастополю, анексованих Росією у 2014 році. Їх наслідки найбільш повно країна почала відчувати тільки у 2015 році. Так, за 2015 р. експорт товарів становив 38,1 млрд.дол. США, імпорт – 37,7 млрд.дол. Порівняно із 2014 р. експорт скоротився на 29,3 % (на 15 766,9 млн.дол.), імпорт – на 31,1% (на 16 926,4 млн.дол.). Позитивне сальдо становило 632,5 млн.дол. (у 2014 р. воно залишалося негативним – 527 млн.дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 1,02 (за 2014 р. – 0,99). Основні причини: торгівельна війна та закриття Російського ринку для багатьох українських товарів та втрата великого промислового експортно орієнтованого комплексу в Донецькій та Луганській областях, зниження конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

Таблиця 2.1 – Баланс зовнішньої торгівлі України, млрд. дол. США*

*складено за даними Держкомстату України.

**Без урахування тимчасово окупованої території Автономної республіки Крим і м. Севастополя.

Україна до 2010 року належала до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП), але в тридцятку лідерів за даними ВТО не входила. Також країну відносили до держав з відкритою економікою, на яку припадало від 0,41% у 2010 році до 0,38% у 2014 році світового ВВП і майже 0,3% світового експорту. Зовнішня торгівля була і залишається пріоритетним напрямком зовнішньоекономічної стратегії України, оскільки сьогодні вона повинна забезпечити значні надходження до державного бюджету країни. Зовнішній торгівлі України було притаманне випереджальне до 2015 року зростання імпорту товарів порівняно з їх експортом, що формувало стійку тенденцію до дефіцитності зовнішньоторговельного балансу. Ситуація змінилася в 2015 роках у зв’язку зі значним ослабленням національної грошової одиниці – по відношення до долару США майже в 3,5 рази.

Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами за 1996-2014 рр. у млн.дол. США наведена в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 – Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами за 1996-2014 рр. у млн.дол. США

Проаналізувавши географічну структуру зовнішньої торгівлі України, можна стверджувати, що до виникнення військового конфлікту у 2014 році вона носила відносно сталий характер. Домінуючу роль відігравали Російська Федерація (24 % українського експорту та 53 % імпорту у 2013 році, у 2015році 12,7 % та 20 % відповідно), Туркменістан, Білорусь, Казахстан, Китай, Туреччина, Німеччина, Польща, Італія й Угорщина. Проте, важливу роль у географічній структурі експорту та імпорту товарів та послуг продовжують відігравати країни СНД, на які і досі припадає найбільша частка цих показників. Але вони показали тенденцію до падіння по експорту: 36 % у 2013, 30 % у 2014 році, 20,5 % у 2015 році. По імпорту з 40 % у 2013 до 30 % у 2014 році та до 28 % у 2015 році. Одночасно все більшу вагу набувають в експорті та імпорті країни ЄС, а в експорті також і країни Азії. Для наочності змін, які відбулися в географічній структурі зовнішньої торгівлі України представимо її у вигляді діаграм на рисунку 2.1 - 2.6 у ключових точках 2002 рік – 2012 рік – 2015 рік.

Рисунок 2.1 – Географічна структура експорту товарів у 2002 році

Рисунок 2.2 – Географічна структура експорту товарів у 2012 році

Рисунок 2.3 – Географічна структура експорту товарів у 2015 році

Рисунок 2.4 – Географічна структура імпорту товарів у 2002 році

Рисунок 2.5 – Географічна структура імпорту товарів у 2012 році

Рисунок 2.6 – Географічна структура імпорту товарів у 2015 році

Якщо звернути увагу на останні тенденції в зовнішньоекономічній торгівлі, то необхідно відмітити наступне.

1. Товарний експорт переходить до країн що розвиваються, а частка розвинених країн у світовому експорті товарів поступово знижуються. Сьогодні основний дохід вони отримують від експорту послуг і технологій, які мають високу додану вартість. Сьогодні частка розвинених країн у структурі світового товарного експорту становить меньше 50%. У зовнішній торгівлі України превалює продаж товарів до 85 %, приріст експорту послуг йде незначними темпами.

Таким чином, на світових товарних ринках країни, що розвиваються стаютьє ключовими експортерами товарів і готової продукції, включаючи сільськогосподарську. Варто відзначити, що незважаючи на безумовно високий рівень розвитку сфери сільського господарства в Європі, у структурі ВВП країн ЄС воно займає не більше 1%-3%. Натомість у країнах, що розвиваються, частка сільського господарства у ВВП варіюється на рівні 7%-15% (в Україні в 2014 році частка сільського господарства у ВВП склала 12,1%, а доля експорту – 30,9%).

2. Ліберальний протекціонізм розвинених країн, який полягає в тому, щорозвинені країни, незважаючи на ліберальні підходи до організації економічної діяльності, «закривають» свої ринки для експортерів з інших країн за допомогою тарифних і нетарифних бар'єрів. Наприклад, політика ЄС щодо аграрного імпорту. Для того щоб експортувати свою продукцію в ту ж Польщу, Чехію, Угорщину, Німеччину або Іспанію українським аграріям необхідно відповідати низці жорстких вимог. Іншого шляху на європейський ринок немає.

Крім іншого, на ринках розвинених країн дуже висока конкуренція. Це продиктовано двома основними причинами: насиченість ринків розвинених країн якісною продукцією; висока прибутковість.

Однак вартість виходу на ці ринки (приведення виробництва у відповідність до критеріїв, побудова логістичного ланцюжка, отримання всіх необхідних сертифікатів), а також потреба в часі і ресурсах робить їх недосяжними для багатьох експортерів з країн, що розвиваються, у тому числі й українських аграріїв. У звязку з цим доцільно також відзначити слабку диверсифікацію структури експорту та імпорту товарів як наслідок неефективної моделі міжнародної спеціалізації, оскільки структурі українського експорту переважають товари із низьким ступенем обробки.

Так, у 2014 році основу товарної структури українського експорту складали недорогоцінні метали та вироби з них – 28,3% (менше на 13,1% проти 2013 р.), у тому числі чорні метали – 23,9% (менше на 9,8%). Продукти рослинного походження становили 16,2% (менше на 1,3%), у т.ч. зернові культури – 12,1% (більше на 3%), мінеральні продукти – 11,3% (менше на 15,1%), у т.ч. руди, шлак і зола – 6,4% (менше на 8,5%) та палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки – 3,7% (менше на 25,2%), механічні та електричні машини – 10,5% (менше на 17,1%), жири та олії тваринного або рослинного походження – 7,1% (більше на 9,3%), готові харчові продукти 5,7% – (менше на 11,5%) та продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості (менше на 23,8%) – по 5,7%.

Щодо товарної структури імпорту у 2014 році мінеральні продукти складали 29,5% обсягу імпорту товарів (менше обсягу 2013 р. на 27,8%), у т. ч. палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки – 27,8% (менше на 28,6%). На поставки механічних та електричних машин припадало 16% (менше на 26,4%), у т.ч. механічних – 9% (менше на 27,8%) та електричних – 7% (менше на 24,5%), продукції хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості – 12,5% (менше на 19,4%), у т.ч. фармацевтичної продукції – 4,5% (менше на 20,1%), полімерних матеріалів, пластмас та виробів з них – 6,7% (менше на 20,4%), у т.ч. пластмас, полімерних матеріалів – 5,4% (менше на 17,2%), недорогоцінних металів та виробів з них – 6,1% (менше на 32,9%), у т.ч. чорних металів та виробів з них – 3,9% (менше на 37,2%), засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів – 4,9% (менше на 54,7%), у т.ч. засобів наземного транспорту, крім залізничного, – 4,5% (менше на 54,7%), готових харчових продуктів – 4,8% (менше на 18,2%), продуктів рослинного походження – 3,7% (менше на 22,3%), текстильних матеріалів та текстильних виробів – 3,5% (менше на 21,6%) від обсягу вартості імпорту.

В Україну за 2014 р. надійшло іноземної давальницької сировини на 3027,1 млн.дол. (менше на 16,4% порівняно із 2013 р.). Найбільші поставки здійснювались із Німеччини, Польщі та Угорщини. Експорт готової продукції з імпортної давальницької сировини становив 4243,9 млн.дол. (менше на 15,6%).

Експорт давальницької сировини становив 127,7 млн.дол. (на 19,6% більше обсягу 2013 р.). У той же час до України імпортовано готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, на 143,4 млн.дол. (більше на 9,1%). Найбільші поставки здійснювались із Швеції, Швейцарії та Німеччини.

Основу товарної структури українського експорту у 2015 році складали недорогоцінні метали та вироби з них – 25,4%, продукти рослинного походження – 20,8%, механічні та електричні машини – 10,3%, жири та олії тваринного або рослинного походження – 8,4%, мінеральні продукти – 8,3%, готові харчові продукти – 6,4% та продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості – 5,7%.

Мінеральні продукти складали 32,3% від обсягу вартості імпорту, механічні та електричні машини - 16,1%, продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості – 13,3%, полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них – 7,1%, недорогоцінні метали та вироби з них – 5,4%, засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби – 4,5%, готові харчові продукти – 4,2%.

Розвиток зовнішньої торгівлі України відзначився рядом проблем, серед яких, у першу чергу, нераціональна структура вітчизняного експорту, в якому домінують сировина та продукція з низьким рівнем переробки. Також ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України були пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм ГАТТ/СОТ. Сьогодні основна проблема – політично-економічна криза, військові дії на сході країни, втрата Росії як зовнішньоекономічного партнера в галузі будування залізничного транспорту, виробництва труб, електронних приладів. Найбільш постраждала металургійна галузь, яка приносила щорічно до 40% експортної виручки. Втрати агропромислового комплексу вдалося частково покрити за рахунок зросту постачання в країни Європейського союзу, але не повністю. А згортання програм українсько-російського військового та космічного будівництва призвело до симетричної деградації ВПК і космічної галузі в обох країнах.

Обсяги експорту товарів у 2015р. за видами їх транспортування розподілялися таким чином: морськими суднами перевезено 51,0% від загального обсягу експорту товарів, вантажними автомобілями – 24,3% та залізничними вагонами – 14,0%.

Серед основних видів транспорту, яким ввозились товари в Україну, значна частка припадала на вантажні автомобілі – 41,7%, залізничні вагони – 18,9%, трубопровідний транспорт – 12,0%. Більш детальну інформацію наведено в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 – Використання трансопрту в експорті-імпорті товарів у 2014-2015 роках

^{_____________________}

¹ Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м.Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

Таким чином, в міжнародних перевезеннях найбільш часто в торгівлі товарами використовувалися морський транспорт та вантажні автомобілі.

У 2015р. експорт послуг становив 9551,1 млн.дол. США, імпорт –5144,4 млн.дол. Порівняно з 2014р. експорт скоротився на 17,1% (на 1969,7 млн.дол.), імпорт – на 19,3% (на 1228,7 млн.дол.). Позитивне сальдо становило 4406,7 млн.дол. (у 2014р. – також позитивне 5147,7 млн.дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту послуг склав 1,86 (у 2014р. – 1,81).

Зовнішньоторговельні операції проводились із партнерами із 220 країн світу. Частка експорту послуг країнам ЄС скоротилась на 4,7 в.п. та становила 29,9% від загального обсягу експорту, частка імпорту – на 1,5 в.п. та 50,9% відповідно.

Найбільші обсяги експорту послуг припадали на Російську Федерацію (31,6%), Швейцарію (7,8%), США (6,8%), Велику Британію (5,6%), Німеччину (4,7%), Туркменістан (2,7%), Кіпр (2,6%) та Об’єднані Арабські Емірати (2,1%).

У структурі експорту найбільші обсяги припадали на транспортні послуги – 54,8% від загального обсягу експорту послуг, у сфері телекомунікації, комп’ютерні та інформаційні – 15,9%, з переробки матеріальних ресурсів – 11,1% та ділові – 8,2%.

Головними партнерами в імпорті послуг були: Велика Британія (12,9%), Російська Федерація (12,8%), Німеччина (9,3%), США (5,6%), Кіпр (5,5%), Швейцарія (4,5%), Туреччина (3,8%) та Нідерланди (2,7%).

Основу структури імпорту послуг складали транспортні послуги – 22,3%, пов’язані з фінансовою діяльністю – 16,5%, державні та урядові – 14,7%, ділові – 13,4%, пов’язані з подорожами – 11,6%, у сфері телекомунікації, комп’ютерні та інформаційні – 10,4%.

Оскільки одним з найвпливовіших макроекономічних показників, що впливає на зовнішньоекономічну діяльність країни та стійкість національної валюти стан зовнішнього державного боргу країни та її золотовалютних резервів, розглянемо їх в динаміці за останні 7 років (табл. 2.5).

Таблиця 2.5 – Динаміка зовнішнього державного боргу україни та золотовалютних резервів у 2010-2105 роках

Поточна економічна ситуація в Україні характеризується загрозливим зростанням боргового навантаження, що виступає одним з базових факторів гальмування розвитку економіки країни. При цьому золотовалютні резерви країни скорочуються до критичних показників. Одночасно протягом останніх 5 років сукупний обсяг державного боргу зріс більш ніж втричі і складає до 156 % ВВП країни.

Основними причинами зростання обсягу державного боргу в 2014 та 2015 року стали наступні:

‒ безпрецедентна політична криза, анексія АР Крим та тривалий військовий конфлікт на сході країни;

‒ глибока економічна рецесія, викликана перегрупуванням економічних зав’язків з міжнародними партнерами та руйнуванням інфраструктури та промислових об’єктів на частині території країни;

‒ фінансування за рахунок державних запозичень дефіциту державного бюджету, зростання якого обумовлене в значній мірі збільшенням видатків на оборону та обслуговування державного боргу;

‒ необхідність потужної державної підтримки державних підприємств та банків, зокрема НАК «Нафтогаз України» тощо.

За прогнозом Світового банку щодо зовнішнього боргу України поступове зменшення боргу очікують із наступного року, коли він може становити 143,9% ВВП.

Таким чином, на основі досліджень можна стверджувати, що є вкрай та терміново необхідними такі структурні та економічні реформи, які призведуть до оптимізації структури експортно-імпортних торгівельних відносин України та товарних потоків, удосконалення зовнішньоторговельної політики щодо захисту вітчизняного виробника та розвиток імпортозаміщення. Це є життєво необхідними мірами та сприятиме зменшенню дефіциту зовнішньої торгівлі України.

Сучасний стан інвестиційного клімату України є незадовільним. Про це свідчать індекси різних світових компаній, що складають рейтинги країн відносно привабливості їх інвестиційного клімату чи загального становища (рейтинг журналу «Euromoney», Institutional Investor, Індекс Глобалізації, рейтинг центру Heritage Foundation, Global Competitiveness Index та ін.).

За індексом економічних свобод, який у даний час становить 46.9 (на 2,4 меньше ніж у минулому році), Україна займає 162 місце з 178 країн у рейтингу Heritage Foundation (в 2014 році 155 місце зі 179). Україна перебуває на останньому місці з 43 країн Європи, її загальний бал нижчий, ніж загалом у світі. Країна належить до категорії «пригнічених» країн. Щоб перейти хоча б до категорії «переважно невільні» країни, індекс повинен зрости та становити як мінімум 50. Дослідники відзначають, що Україна погіршила свої позиції за вісьмома з 10 показників, найгірша ситуація з гарантіями прав власності, інвестиціями, управліннями державними витратами. Крім України, до списку країн з «репресивною економікою» входять ще 25 країн. Поруч з Україною в рейтингу – М’янма і Болівія.

Щодо саме інвестиційної свободи, то за 17 років цей показник ні разу не зріс, після кількох років стабільності на рівні 50 у 2003 р. він знизився до 30, а у 2010 р. до 20. В Індексі економічної свободи-2015 за рік позиції нашої держави погіршилися на 7 пунктів. Тепер ми посідаємо 162 місце із 178 країн. Майже за усіма критеріями ситуація у нас погіршилася, окрім свободи від корупції та фінансової свободи. За такими критеріями, як свобода права власності, інвестиційна свобода та свобода державних витрат, Україна є одним з найбільших аутсайдерів.

Все це не сприяє залученню інвестицій, а лише погіршує інвестиційний клімат країни.

Щодо окремих показників, то за період з 2008 р. по 2015 р.:

· знизились показники якості інститутів, макроекономічної стабільності, ефективності ринку товарів і послуг, ринку праці, розвитку фінансового ринку, розміру внутрішнього ринку, конкурентоспроможності, здоров’я;

· підвищились показники інфраструктури, вищої освіти та професійної підготовки, технологічного рівня та інноваційного потенціалу;

· незмінними залишились показники початкової освіти.

Кількість прямих іноземних інвестицій, яка за 8 останні мала таку динаміку: 2008 р. – 35616,4 млн. дол., 2009 р. – 40053,0 млн. дол., 2010 р. - 44806,0 млн. дол., 2011 р. – 50333,9 млн. дол., 2012 р. – 55296,8, 2013 р. – 58156,9 млн. дол., 2014 р. – 45916,0 млн. дол., 2015 р. – 43371,4 млн дол. Вона говорить про привабливість України для іноземних інвесторів насамперед через наявність в країні дешевої робочої сили, джерел сировини та ресурсів, а також перспективних ринків збуту і часткове повернення національного капіталу раніше виведеного в офшорні юрисдикції завдяки використанню різноманітних схем податкової оптимізації та захисту бізнесу. До десятки головних країн-інвесторів України стабільно входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Росія, Велика Британія, Австрія, США, Швеція, Віргінські острови, Франція.

До головних проблем формування інвестиційного клімату України насамперед слід віднести:

· недосконалість законодавства та політичну нестабільність загалом;

· процвітання корупції та відсутність дієвих методів боротьби з нею;

· обтяженість податками.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: