Тема 4. МИТНО-ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

4.1 Сутність, принципи та особливості митно-тарифного регулювання ЗЕД

Тарифне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності – комплекс заходів фінансово-економічного характеру, що впливають на економічні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, перешкоджаючи проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Митний тариф будь-якої країни являє собою перелік товарів, що обкладаються митом. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар оподатковується. Для групування товарних позицій застосовуються класифікації, розроблені ООН. Іншими словами, митний тариф є систематизованим переліком мита.

Функціями митного тарифу є:

1. захист національного товаровиробника;

2. сприяння розвитку національного виробництва та експорту;

3. одержання торгово-політичних уступок від партнерів;

4. контроль за проходженням товарів через кордон;

5. фіскальна.

Цілі митного тарифу:

- раціоналізація товарної структури імпорту та експорту;

- підтримка раціонального співвідношення імпорту та експорту товарів, валютних доходів та витрат на території країни;

- створення умов для прогресивних змін у структурі виробництва та споживання товарів в країні;

- захист економіки країни від несприятливого впливу іноземної конкуренції;

- забезпечення умов для ефективної інтеграції країни до світової економіки.

Тарифне (митне) регулювання передбачає введення певних видів мит і розглядає та надає детальну характеристику дії таких митних режимів, як:

- випуск для вільного обігу;

- реімпорт;

- транзит;

- митний склад;

- вільний склад, магазин безмитної торгівлі;

- переробка на митній території;

- тимчасовий ввіз (вивезення);

- вільна митна зона;

- переробка поза митною територією;

- експорт;

- реекспорт;

- знищення;

- відмова на користь держави.

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) і складні (багатоколонні) тарифи.

Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару незалежно від походження цього товару.

Складний митний тариф передбачає для кожного товару дві та більше ставок мита. Як правило, найвища ставка складного тарифу називається максимальною, або генеральною, і застосовується щодо товарів тих країн, з якими немає торговельних угод. Більш низька, мінімальна, ставка, як правило, застосовується до товарів тих країн, з якими підписані торговельні договори та угоди і (це особливо важливо), яким надано режим найбільшого сприяння.

Кожна держава має національну структуру тарифу. Протягом багатьох років держави намагалися уніфікувати митні тарифи. До уніфікації тарифів спонукали численні багатосторонні угоди. У 1950 р. у Брюсселі була підписана конвенція про уніфікацію номенклатури митних тарифів і створена так звана брюссельська схема митного тарифу, яка одержала назву Брюссельська товарна номенклатура. Відповідно до неї в основу уніфікації було покладено поділ товарів за виробничим принципом, а сама номенклатура містила 21 розділ та 99 більш вузьких угрупувань для опису товарів. Але, незважаючи на існування певних єдиних міжнародних номенклатур для статистичних і тарифних цілей, з різних причин один товар, у рамках однієї міжнародної угоди, міг бути віднесеним до кількох угруповань, у ході руху до кінцевого споживача. Такий перебіг подій завдавав певні збитки споживачам і виробникам товарів.

Водночас зростання обсягу і значення міжнародної торгівлі, тенденція до уніфікації і стандартизації зовнішньоторговельної документації, необхідність обміну статистичними даними поставили питання щодо розробки єдиного міжнародного документа, який установлював би чіткі і деталізовані правила класифікації товарів.

Такий документ був розроблений і прийнятий у Брюсселі 14 червня 1983 р., діставши назву Гармонізована система опису та кодування товарів. Це багатоцільова товарна номенклатура (класифікатор), що відповідає потребам статистичних служб, митних органів та комерційної діяльності. Названа система включає товарні позиції, підпозиції і цифрові коди, які їм належать; примітки до розділів, груп та підпозицій, а також Основні правила інтерпретації (класифікації) Гармонізованої системи.

Використання зазначеного класифікатора стало новим етапом у подальшому розробленні й стандартизації систем (товарів), що класифікуються з урахуванням максимального кола інтересів. За цією схемою нині встановлені митні тарифи Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії й інших західноєвропейських країн, а також митні тарифи багатьох країн, що розвиваються, Азії, Африки і Латинської Америки. Рівень митних ставок, як правило, зростає мірою підвищення рівня обробки, науко- і техномісткості: сировина оподатковується низьким митом або взагалі не оподатковується, техномісткі готові товари і послуги оподатковуються високим митом.

Мито – це податок, що стягається у зв'язку із ввозом іноземного товару до країни і при випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, ввезеного до країни, і створює різницю в ціні того самого товару на світовому ринку та у межах даної країни.

Мито в тарифі встановлюються двома методами. Один із них – це визначення розміру (ставки) мита у вигляді відсотка до ціни товару. Мито, виражене у такий спосіб, називається митом від ціни, або адвалерним. Інший метод – це установлення розміру мита безпосередньо в грошовому виразі у вигляді певної суми, що стягується з маси, обсягу або штуки товару. Мито, виражене у такий спосіб, називається специфічним митом.

У сучасних митних тарифах застосовуються обидва види мита. Проте адвалерні і специфічні мита по-різному реагують на зміни рівня цін на світовому ринку. У разі підвищення цін на зовнішньому ринку ефективнішим є адвалерне мито, у разі зниження – специфічне. У сучасній митній політиці розвинених країн спостерігається тенденція до збільшення ролі адвалерного мита у тарифах.

Існує практика уніфікації методів визначення митної вартості товарів (згідно з Брюссельською конвенцією 1950 р. про створення Ради митного співтовариства та першого її установчого засідання у 1953 р.). Відповідно до цієї конвенції адвалерне мито стягується з так званої «нормальної» ціни товару.

Це ціна, що існує в момент подання митної декларації, і включає всі витрати на доставляння товару до кордону. За походженням мито може бути автономним або конвенційним (конвенціональне).

Автономне мито стягується за рішенням державної влади певної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами.

Конвенційне мито встановлюється в процесі укладання угоди або договору з іншою країною і фіксується в цьому договорі. Воно не може змінюватися протягом терміну його дії. Конвенційне мито зникає з митного тарифу, коли договори, за якими вони були надані, припиняють свою дію.

Особливими видами мита вважаються:

1. спеціальні мита;

2. антидемпінгове;

3. компенсаційне.

Спеціальні мита – застосовуються у випадках недобросовісної конкуренції та загрози національним товаровиробникам подібної продукції; як відповідна міра на дискримінаційні дії іноземних держав.

Антидемпінгове – застосовується при імпорті товару за демпінговими цінами.

Компенсаційне – застосовується при імпорті товару, при виробництві якого прямо або непрямо використовувались субсидії. Класифікація видів мита наведена в табл. 4.1.

Нетарифне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності – комплекс заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Нетарифні обмеження є заходами прихованого протекціонізму.

Таблиця 4.1 – Класифікація видів мита

Нетарифні методи регулювання за характером дії поділяються на:

- кількісні (квотування, ліцензування, добровільні обмеження, ембарго);

- приховані (державні закупівлі, вимоги до вмісту компонентів, технічні бар'єри, податкові збори, імпортний депозит);

- фінансові (субсидії, кредитування, демпінг);

- неекономічні (торговельні угоди, правові режими).

За рівнем юридичного забезпечення нетарифні методи поділяють на: формальні і неформальні.

Формальні нетарифні методи зафіксовані у законодавчих актах і нормативно-розпорядчих документах і включають кількісні та подібні специфічні обмеження, пов'язані з ними політику, державну участь у торгівлі, обмежувальну ділову практику, митні процедури і практику їх застосування, інші технічні бар'єри.

Неформальні нетарифні методи вводяться як результати дії уряду чи похідні від політики і практики органів державного управління і включають бар'єри, які виникли через адміністративні процедури та неопубліковані нормативно-розпорядчі документи, ринкову структуру, політику і практику органів державного регулювання, соціальних і культурних установ.

Торговельні договори та угоди належать до найважливіших засобів сучасної торговельної політики країн світу. Вони визначають правові умови, на яких будуються економічні взаємовідносини урядів, а також фізичних і юридичних осіб держав, що підписали договір. Торговельні договори та угоди застосовуються давно. Сучасні торговельні договори й угоди розвинених країн і країн, що розвиваються, мають різні найменування й охоплюють широке коло регульованих процесів.

За змістом, характером і значенням такі договори можуть бути поділені на дві великі групи: торговельні договори (договори про торгівлю і мореплавання), що визначають найважливіші принципи і створюють правову базу для всього комплексу економічних взаємовідносин між країнами, і торговельні угоди (угоди про товарообіг, угоди про товарообіг і платежі), що регулюють окремі сторони економічних взаємовідносин. Договори про торгівлю і мореплавання (торговельні договори загального типу) установлюють той правовий режим, який сторони надають один одному щодо митного обтяження, торговельного мореплавання, транспорту, транзиту, діяльності фізичних і юридичних осіб, сторін, що договорюються тощо.

Торговельні договори укладаються на тривалі терміни (п'ять – десять років) і передбачають можливість продовження терміну їх дії на наступний період. їх підписують від імені урядів сторін, що ведуть переговори, і, як правило, підлягають ратифікації. Велика частина статей торговельних договорів розвинених країн стосується питань ввозу і вивозу товарів і капіталів, придбання нерухомого майна в чужій країні, захисту капіталовкладень від націоналізації тощо. Ця група питань є основною в сучасних торговельних договорах. Правовий режим цієї групи питань встановлюється в торговельних договорах через взаємне надання сторонами режиму найбільшого сприяння.

Режим найбільшого сприяння – це положення про те, що кожна з держав зобов'язується надати іншій державі – учасниці договору такі ж сприятливі права, переваги, привілеї та пільги, як і ті, що їх вона надає або надасть у майбутньому будь-якій третій державі. У сучасних торговельних договорах цей режим застосовується у так званій безумовній формі. Це означає, що пільги і переваги, які уже надані третій державі однією зі сторін договору, або ті, що можуть бути надані в майбутньому, поширюються автоматично (безумовно) на іншу сторону договору. Режим найбільшого сприяння поширюється в торговельних договорах на ввіз, вивіз і транзит товарів, умови використання морських портів, мореплавання та ін.

Багато країн укладають також різноманітні торговельні угоди, які на відміну від торговельних договорів регулюють окремі сторони економічних відносин, зокрема, обсяг і товарну номенклатуру взаємної торгівлі, порядок взаємного надання контингентів та їх розмір, умови і способи розрахунків за торговельними операціями тощо.

Ці угоди мають різноманітні назви – угода про товарообіг, угода про торгівлю і платежі, угода про взаємні товарні поставки тощо, і, як правило, укладаються на основі чинних торговельних договорів і ґрунтуються на закладених там принципах. Термін їх дії здебільшого один рік, рідше – кілька років. Вони, як правило, не підлягають ратифікації і набувають чинності відразу після підписання.

Умови цих угод мають двосторонній характер, тобто не поширюються на інші країни, пов'язані з даною державою договірними відносинами (на відміну від багатьох умов торговельних договорів, що поширюються на треті країни на основі принципу найбільшого сприяння). Тому угоди такого типу часто називають угодами про двосторонню торгівлю. Одним із найважливіших типів угод у сфері зовнішньоекономічних зв'язків є угоди про ліквідацію подвійного оподаткування.

У міжнародній зовнішньоторговельній практиці іноземні компанії, що виробляють масову продукцію і не знаходять їй збуту на традиційних ринках, нерідко вдаються до спроби розширити ринкову частку (market share) на ринках інших країн за рахунок демпінгу.

Під демпінгом розуміють навмисне заниження цін на товари, що конкурують із товарами, виробленими національними підприємствами, з метою придбання більшої частки ринку і витіснення інших (національних) виробників.

Існують також і приховані форми демпінгу, коли імпортні товари продають із застосуванням усіляких знижок, відстрочок платежів, бонусів тощо. Це також завдає шкоди іншим постачальникам на даному ринку.

Законодавство передбачає певні повноваження і функції державних органів, що здійснюють нагляд і контроль за дотриманням антидемпінгових правил. Постачальники, обвинувачені в демпінгу, як правило, піддаються суворим санкціям аж до прийняття рішень відповідними судовими інстанціями, уповноваженими розглядати претензії державних органів щодо нагляду за дотриманням антидемпінгового законодавства. Антидемпінгові правила діють також і у відносинах між національними виробниками.

4.2 Основні митні процедури і порядок їх здійснення

Митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Обсяг таких процедур та порядок їх застосування визначаються відповідно до Митного кодексу, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Митний контроль товарів, транспортних засобів перевізників у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється цілодобово відповідно до типових технологічних схем пропуску через державний кордон України автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом:

- перевірки документів та відомостей, необхідних для такого контролю;

- митного огляду (огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян);

- обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України;

- усного опитування громадян та посадових осіб підприємств;

- перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України;

- огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи законом;

- використання інших форм, передбачених Митним кодексом та іншими законами України з питань митної справи.

Товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, декларуються митному органу, який здійснює митне оформлення цих товарів і транспортних засобів. Митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення, протягом 10 днів з дати доставки товарів і транспортних засобів у митний орган призначення. Подання митної декларації має супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або органом, ним уповноваженим.

Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення. Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларант виконав усі умови, встановлені Митним кодексом. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації має бути вмотивованою, а про причини відмови мають повідомити письмово декларанта.

Декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники). Декларантами товарів і транспортних засобів, що належать громадянам, також можуть бути громадяни, уповноважені власниками зазначених товарів і транспортних засобів на здійснення декларування нотаріально посвідченими дорученнями.

Декларант виконує всі обов’язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену Митним кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою.

Декларант зобов’язаний:

- здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого Митним кодексом;

- на вимогу митного органу пред’явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення;

- надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур;

- сплатити податки і збори.

У випадках, передбачених законом, щодо окремих товарів можуть запроваджуватися обмеження у разі їх переміщення через митний кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України здійснюється на підставі дозволів уповноважених органів державної влади, що виконують відповідні контрольні функції.

Перелік товарів, переміщення яких через митний кордон України здійснюється на підставі дозволів органів державної влади, а також порядок видачі таких дозволів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Органи державної влади, уповноважені видавати такі дозволи, визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок переміщення через митний кордон України валютних цінностей встановлюється Національним банком України, а товарів, щодо яких встановлено обмеження, – Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631, митний контроль і митне оформлення товарів і транспортних засобів здійснюються за такими етапами.

4.1. Реєстрація митної декларації.

4.2. Перевірка митної декларації.

4.3. Прийняття митної декларації для оформлення. або відмова у прийнятті митної декларації для оформлення.

4.4. Оформлення митної декларації.

4.4.1. Перевірка дотримання строків подання МД (у випадках, визначених законодавством).

4.4.2. Перевірка наявності відміток про завершення переміщення товарів (у випадках, визначених законодавством з питань державної митної справи).

4.4.3. Контроль співставлення (автоматизоване порівняння) даних, які містяться в ЕК МД (ЕМД), та інших документів, поданих для митного оформлення.

4.4.4. Контроль із застосуванням системи управління ризиками, в тому числі оцінка ризику за МД шляхом аналізу ЕК МД та ЕК ДМВ (ЕМД та ЕДМВ) за допомогою АСАУР.

4.4.5. Перевірка правильності класифікації товарів.

4.4.6. Перевірка правильності визначення країни походження товарів.

4.4.7. Перевірка дотримання встановлених до задекларованих товарів заходів нетарифного регулювання.

4.4.8. Перевірка наявності задекларованих товарів у митному реєстрі об’єктів права інтелектуальної власності.

4.4.9. Перевірка правильності застосування пільг в оподаткуванні.

4.4.10. Перевірка правильності визначення митної вартості товарів.

4.5. Призупинення митного оформлення (за наявності достатніх підстав).

4.6. Передавання митної декларації до спеціалізованого підрозділу.

4.7. Проведення митного огляду.

4.8. Завершення митних формальностей за митною декларацією.

Скорочення вживаються в такому значенні:

МД - митна декларація

АСАУР - автоматизована система аналізу та управління ризиками;

ЕД - електронні документи або електронні копії паперових документів, які подаються митному органу разом з електронною митною декларацією;

ЕДМВ - електронна декларація митної вартості;

ЕК ДМВ - електронна копія декларації митної вартості на паперовому носії;

ЕК МД - електронна копія митної декларації на паперовому носії.

Питання для контролю

Дати визначення та охарактеризувати наступні поняття:

1. Тарифне та нетарифне регулювання ЗЕД.

2. Методи державного регулювання ЗЕД.

3. Нетарифне регулювання ЗЕД їх класифікація і характеристика.

4. Механізм реалізації квот і ліцензій при здійсненні експорту та імпорту товарів.

5. Система ліцензування і квотування.

6. Антидемпінгове та компенсаційне мито.

7. Тарифне регулювання ЗЕД.

8. Єдиний митний тариф.

9. Митний склад.

10. Види і ставки мита.

11. Основні митні процедури і порядок їх здійснення.

Питання до обговорення

1. Як Ви вважаєте, яка політика в сфері регулювання ЗЕД України більш ефективна була б для країни в сучасних ринкових умовах: спрямована у бік протекціонізму або вільної торгівлі? Обґрунтуйте свою точку зору?

2. Як Ви вважаєте, які інструменти регулювання ЗЕД більш ефективні: тарифні або нетарифні? Обґрунтуйте свою точку зору?

3. Якщо товари постачаються в Україну автотранспортом з позначення CMR, як це вплине на митні процедури та платежі? А з позначенням TIR?

Питання для підготовки доповідей

1. Особливості митного оформлення товарів в Україні.

2. Антидемпінгове законодавство України: приклади застосування.

3. Застосування антидемпінгового законодавства проти українських підприємств країнами світу.

4. Нетарифне регулювання в країнах світу.

5. Митний союз: сутність та світова практика.

6. Зона вільної торгівлі: сутність та світова практика.

Задачі

Задача 4.1

Автомобільне колесо коштує в Україні 100,00 дол. США, у Польщі – 80,00 дол., у Росії – 60,00 дол. Зовнішня торгівля України за даною товарною групою не впливає на рівень світових цін.

З урахуванням додаткових умов визначити.

1) В Україні вводиться 100-відсотковий адвалерний тариф на імпорт коліс із Росії та Польщі. Чи буде Україна продовжувати імпортувати колеса?

2) Якщо після цього Україна утворить митний союз з Росією, чи буде вона сама виробляти колеса або імпортуватиме їх?

3) Який ефект – створення торгівлі чи відхилення торгівлі – виникає при заснуванні митного союзу між Україною і Росією?

4) Припустимо тепер, що в Україні вводиться 50-відсотковий а не 100-відсотковий адвалерний тариф на імпорт коліс із Росії та Польщі. Чи буде Україна продовжувати імпортувати колеса?

5) Якщо тепер Україна утворить митний союз з Польщею, чи буде вона сама продукувати колеса або імпортуватиме їх?

6) Який ефект – створення торгівлі чи відхилення торгівлі – виникає при заснуванні митного союзу між Україною та Польщею?

Задача 4.2

Ставка українського імпортного тарифу на закордонний одяг становить 10 %, на тканини — 1 %. Вартість тканин становить 15 % вартості одягу.

Визначити.

Ефективний рівень тарифу:

1) за умов, вказаних вище;

2) якщо імпортне мито на готовий одяг зросте до 30 %;

3) якщо мито на тканини збільшиться до 10 %;

4) якщо мито на одяг зменшиться до 5 %;

5) якщо мито на тканини зменшиться до 0,3 %.

Які висновки можна зробити на основі цих розрахунків?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: