Методи державного регулювання ЗЕД.

Під методами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу зовнішньоекономічної діяльності з метою створення або забезпечення умов діяльності суб'єктів ЗЕД відповідно до національної економічної політики.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою низки методів. Відповідно до загальної класифікації методів державного регулювання економіки розрізняють такі методи державного регулювання ЗЕД (табл. 3.4).

Таблиця 3.4 – Класифікація методів державного регулювання ЗЕД

Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним залежно від розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні. З розвитком ринкових відносин, залученням до процесу регулювання інститутів ринку методи прямого впливу (адміністративні), як правило, поступаються місцем опосередкованим (економічним) і відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним тоді, коли ринковий механізм та економічні засоби державного регулювання економіки виявляються недостатніми або діють надто повільно.

З позицій конкретних засобів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності наведена класифікація методів державного регулювання умовна, а зазначені методи є скоріше не альтернативними, а взаємодоповнюючими, тобто можуть поєднуватися, нашаровуватись один на одного, оскільки один і той самий засіб (або здійснений за його допомогою захід державного регулювання) може входити до складу різних методів. Наприклад, експортне мито одночасно входить до складу економічних і тарифних методів регулювання економіки, а підвищення його ставки належить до обмежувальних методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Правове регулювання – це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Предметом правового регулювання економіки такі: відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами суб'єктами господарської діяльності; відносини всередині держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу; відносини між суб'єктами господарської діяльності тощо.

Адміністративне регулювання – це прямий впливу держави на діяльність суб'єктів ринку, з характерним прямим впливом державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення певних обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); а також безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів. Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з метою захисту інтересів громадян, суспільства, природного середовища.

Економічне регулювання зорієнтоване на досягнення поставлених цілей за допомогою притаманних управлінню економічних засобів та стимулів, які впливають на економічні інтереси суб'єктів господарювання. Застосування економічних методів державного регулювання дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти у необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно з загальнодержавними і приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Засоби (інструменти) державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності кожного із розглянутих вище методів державного регулювання наведені в таблиці 3.5.

Ліцензування (ліцензійний порядок імпорту) і контингентування є основними формами кількісних обмежень імпорту. Ліцензування – це система письмових дозволів, які видаються державними органами на експорт та імпорт товарів.

Ліцензія – це дозвіл, що дає право імпортеру ввозити певну кількість товару до країни. Ліцензії, як правило, видаються урядовими органами найбільшим імпортерам товарів і застосовуються у таких формах:

1. генеральні;

2. індивідуальні (разові та відкриті).

Генеральні ліцензії – відкритий дозвіл на експортні та імпортні операції по певному товару і/або з певною країною протягом дії режиму ліцензування. Генеральна ліцензія являє собою список товарів, що дозволяється ввозити вільно протягом зазначеного в ній періоду. Генеральна ліцензія, як правило, публікується в офіційних виданнях країн.

Таблиця 3.5 – Система засобів (інструментів) державного регулювання ЗЕД

Разові (індивідуальні) ліцензії – разовий іменний дозвіл на здійснення окремої операції, що видається на період не менше необхідного для здійснення операції. Індивідуальна ліцензія – разовий дозвіл на ввіз певного товару, дійсний протягом обмеженого терміну. Відкриті (індивідуальні) ліцензії – дозвіл на експорт (імпорт) протягом окремого періоду часу з визначенням його загального обсягу.

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (розд. 2, ст. 16) в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій: генеральна; разова (індивідуальна); відкрита (індивідуальна); антидемпінгова (індивідуальна); компенсаційна (індивідуальна); спеціальна (індивідуальна). За кожним видом товару встановлюється лише один вид ліцензії. Рішення про встановлення режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму по кожному товару.

Контингентування – це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю або сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть установлюватися через укладення двосторонніх угод. Такі контингенти дійсні тільки для країн, що уклали угоду. В іншому випадку уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни.

Загальний контингент дає імпортеру країни свободу вибору контрагента серед тих країн, на які поширюється дія контингенту, тоді як двосторонній контингент обмежує вибір імпортера тільки тією країною, котрій цей контингент надано. Від контингентів, що встановлюють кількість товарів, які дозволено імпортувати в країну, слід відрізняти так звані тарифні контингенти, які дозволяють ввозити певну кількість товарів за зниженим митом або безмитне. Товар, що ввозиться понад тарифного контингенту, оподатковується звичайним митом, установленим у митному тарифі. Тарифні контингенти широко використовують країни Європейського Співтовариства і СІЛА. За ліцензійної системи вільний ввіз тих або інших товарів забороняється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом-ліцензією.

Квотування – кількісне або вартісне обмеження експортно-імпортних операцій. Розрізняють глобальні, групові та індивідуальні квоти.

Глобальні квоти – визначаються за товарами без зазначення конкретних країн, куди товар експортується (імпортується).

Групові квоти – визначаються за товарами із зазначенням групи країн, куди вони експортуються або з яких вони імпортуються.

Індивідуальні квоти – визначаються за товарами із зазначенням конкретної країни, куди вони можуть експортуватися або з якої вони можуть імпортуватися.

В Україні квотування здійснюється встановленням режиму видачі індивідуальних ліцензій згідно з цією статтею, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. Запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні; групові; індивідуальні; антидемпінгові; компенсаційні; спеціальні. За кожним видом товару може встановлюватись лише один вид квоти.

Разом із зазначеними засобами адміністративного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які відносять до прямих обмежень ввозу товарів, розвинені країни широко використовують цілу систему заходів непрямих обмежень, або непрямого протекціонізму. До них відносять різні види технічних бар'єрів, система внутрішніх податків і зборів, різноманітні адміністративні правила, що стосуються використання іноземних товарів, та ціла низка інших положень, які прямо не перешкоджають імпорту, але створюють приховані перешкоди для ввозу іноземних товарів.

Технічні бар'єри – комплекс заходів з перевірки відповідності продукції, що імпортується, вимогам міжнародних і національних стандартів. Різновидами технічних бар'єрів є технологічні, технічні, санітарні, радіаційні норми, та сертифікація. Такі бар'єри є перешкодами для імпорту іноземних товарів, що виникають у зв'язку з їх невідповідністю національним стандартам, системам виміру та інспекції якості, вимогам технічної безпеки, санітарно-ветеринарних нормам, правилам упаковки, маркування та іншим подібним вимогам.

Санкції – заходи економічного впливу, що застосовуються державою до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та пов'язані з ним закони України. Зокрема, у разі порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, пов'язаного з їх зовнішньоекономічною діяльністю, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. Спеціальними санкціями є індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економіки України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена в статті 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності щодо українських суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності визначає позбавлення права займатися всіма видами зовнішньоекономічної діяльності, передбаченими ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", за винятком завершення розрахунків по раніше (до санкції) розпочатим зовнішньоекономічним операціям. Для завершення таких операцій українському суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності слід у встановленому порядку одержати разову (індивідуальну) ліцензію Мінекономіки України.

Ембарго – державна заборона на імпорт-експорт певних товарів, технологій і капіталу у окремі країни.

Умовно ембарго поділяють на три різновиди:

1. політичного характеру (введені рішенням ООН або однією державою та здійснення ідеологічного тиску на іншу державу (здебільшого ембарго на поставки зброї);

2. економічного характеру (санкції, пов'язані з вирішенням проблем у сфері економіки);

3. тимчасового характеру (введене на певний час, здебільшого пов'язане з вирішенням проблем охорони здоров'я, екології, а також клімату).

Індикатори планування зовнішньоекономічної діяльності пов'язані із системою регулювання цін, спрямованою на досягнення стабілізації цін, уникнення їх різких коливань, підтримки цін на рівні, який дозволяє суб'єктам ЗЕД вести розширене відтворення, регулювання обсягів і структури виробництва. Регулювання цін передбачає запровадження верхніх і нижніх меж коливання цін, введення індикативних та умовних цін, здійснення товарних інтервенцій.

Важливим напрямом державного регулювання ЗЕД є регулювання ввезень і вивезень капіталу, яке здійснюється переважно методами адміністративного регулювання.

Регулювання руху капіталу – комплекс заходів для залучення і використання іноземних інвестицій на території держави та регулювання вивезення інвестицій за кордон. Таке регулювання спрямоване на ефективне використання іноземного капіталу для розвитку національної економіки.

Регулювання ввезень капіталу з-за кордону має подвійний характер. З одного боку, держава заінтересована у залученні іноземного капіталу, особливо інвестицій, а тому створює для цього відповідний клімат за допомогою гарантій від націоналізації, переведення прибутків, репатріації капіталу, надання різних пільг, а з другого – провадить політику обмеження впливу закордонного капіталу на національну економіку. Заходи державного регулювання руху капіталу стосуються таких аспектів руху капіталу:

- визначення іноземного інвестора, видів і форм іноземних інвестицій;

- участі у власності;

- репатріації прибутку;

- вимог до результатів діяльності та гарантії щодо прав іноземного інвестора;

- системи інвестиційних пільг та обмежень.

Зниження податків з експортерів здійснюється двома способами: прямим та непрямим. Пряме зниження податків з експортерів – зменшення рівня податкових відрахувань залежно від частки експорту у загальному обсязі виробництва. Непряме зниження податків з експортерів – державний дозвіл відраховувати частину прибутку до фонду розвитку експортного виробництва з неоподаткованої частини прибутку.

Фінансування експортного виробництва буває пряме і непряме. Пряме фінансування експортного виробництва – субсидування експортного виробництва. Непряме фінансування експортного виробництва здійснюється через мережу комерційних банків, яким держава надає спеціальні дотації на зменшення кредитних ставок експортерам.

Податкові пільги – це непрямі експортні премії, коли експортерам надаються різноманітні фінансові пільги. Часто це звільнення компаній, що експортують товар, від сплати внутрішніх податків або надання податкових пільг.

Одна з форм непрямих експортних премій, що давно застосовується, – це система звільнення від мита або його повернення компаніям, що використовують імпортну сировину для виготовлення експортних товарів (так званий умовно безмитний ввіз і повернення мита). Сутність цієї системи полягає в тому, що з метою розширення вивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі товарів, які були сплачені за ввіз імпортної сировини або напівфабрикатів, використаних для виготовлення цих товарів.

Кредитування експортного виробництва поділяють на внутрішнє та зовнішнє. Внутрішнє кредитування експортного виробництва – здійснюється через державні банки наданням середньострокових та довгострокових кредитів на розвиток експортного виробництва. Зовнішнє кредитування експортного виробництва – надання фінансових та комерційних кредитів імпортерам для закупок у фірми або країни-кредитора. При цьому держава субсидує такі кредити з бюджету.

До кредитування експорту входять такі засоби: експортні кредити, державні гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам. Інший напрямок у розвитку торговельно-політичних засобів розширення експорту – продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, встановлені конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у підсумку – за демпінговими цінами.

Страхування експорту поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє – держава бере частину ризиків під час великих капіталовкладень в експортне виробництво. Зовнішнє – прийняття державою на себе частини комерційних та політичних ризиків під час здійснення ЗЕД.

Субсидування експорту – це форма державної політики, яка дає змогу продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за нижчими цінами, часто нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. Така практика застосування субсидій може призвести до гострих торговельно-політичних конфліктів.

Експортні премії також є одним із торговельно-політичних засобів розширення експорту. Експортні премії можуть бути у прямій і непрямій формах. Прямі експортні премії застосовуються у формі надання експортерам прямих разових субсидій при експорті товарів. Вони виплачуються з фондів державного бюджету і дають можливість експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і в такий спосіб розширювати експорт.

Питання для контролю знань

1. Які етапи лібералізації ЗЕД в Україні Ви знаєте?

2. Визначте роль та місце України в системі міжнародних економічних зв’язків.

3. В чому полягає концепція зовнішньоекономічної політики України на сучасному етапі?

4. Назвіть функції Верховної Ради в регулюванні ЗЕД.

5. Назвіть функції Кабінету Міністрів в регулюванні ЗЕД.

6. Назвіть функції міністерств фінансів, економіки в регулюванні ЗЕД.

7. Назвіть функції Національного Банку України щодо управління зовнішньоекономічною діяльністю.

8. Назвіть нормативно-правові акти України щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності які Ви знаєте.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: