Тема 3. Система регулювання ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ в Україні.

3.1 Етапи розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україну, лібералізація ЗЕД

Виділяють три етапи розвитку даного процесу. Перший (1918 – 1987 р.) – радянські роки, зокрема, післявоєнні і особливо десятиліття до перебудови.

Зовнішньоекономічні зв'язки колишнього Радянського Союзу в цей період розвивалися по-різному: У роки "холодної" війни менш інтенсивно, а пізніше більш інтенсивно. Але в цілому об'єм зовнішнього торгового обороту постійно збільшується. Так, в 1960 р. він складає 10 млрд. рублів, в 1970 – 22 млрд., в 1980 р. – 91 млрд., в 1985 – 145 млрд. рублів.

Однак в середині 80-х років темпи зростання зовнішньоторговельного обороту Союзу почали різко знижуватися. До цього часу в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків СРСР та інших соціалістичних країн з'явились такі негативні фактори:

- відстала стратегія і структура зовнішньоторговельного обороту, його переважно сировинна спрямованість;

- незадовільний рівень використання експортного потенціалу оброблюваної промисловості, особливо машинобудування;

- нераціональний характер імпорту;

У країну ввозився дуже широкий асортимент продукції, яку можна було виробляти і на вітчизняних підприємствах).

- недостатнє використання нових форм зовнішньоекономічних зв'язків;

Основною формою міжнародного економічного співробітництва була зовнішня торгівля, а такі нові форми як міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, прямі зв'язки, компенсаційні угоди, ліцензійна торгівля та інші мали незначний розвиток).

- спостерігалась недооцінка ролі ЗЕЗ (зовнішньоекономічні зв'язки) як фактора економічного зростання;

- відчуження безпосередніх виробників від зовнішніх ринків.

Підприємства не мали права безпосередньо виходити на зовнішні ринки. Всі питання (замовлення на експорт, закордонні закупки та ін) перебували у віданні держави та її органів, максимально знижувало зацікавленість виробників у розвитку експортної продукції, поліпшення її якості і технічних характеристик.

Більшість, з названих негативних факторів, були зумовлені переважно екстенсивним характером економічного росту, а також специфікою відповідних механізмів управління економікою, враховуючи зовнішньоекономічні зв'язки. В умовах екстенсивного зростання головним було досягнення кількісних результатів, а витрати виробництва, якість продукції, її конкурентноздатність, технічний прогрес, соціальні проблеми відходили на другий план, що негативно впливало на соціально-економічний розвиток країни.

Другий етап (1987 – 1991 рр.) – Роки перебудови економіки, в тому числі ЗЕЗ в Україну в складі СРСР. Цей етап характеризувався ліквідацією державної монополі, на зовнішню торгівлю та зміною принципів організації управління ЗЕД. В цей період вирішуються два основних завдання:

1. Розширення прав міністерств і відомств, об'єднань і підприємств для виходу на зовнішній ринок, встановлення прямих зв'язків, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації.

2. Подальше вдосконалення державного регулювання ЗЕД. На даному етапі був прийнятий ряд важливих урядових постанов, спрямованих на вирішення даних завдань. Особливо треба відзначити постанову «Про дальший розвиток зовнішньоекономічної діяльності державних, кооперативних та інших громадських об'єднань і організацій» від 12.12.88 р., відповідно до якого всі підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок. Велика увага на даному етапі приділяється перебудові зовнішньоторгового апарату на рівні підприємств, регіонів і країни в цілому. Створюється нова система державного регулювання ЗЕД. Проте її формування не завжди мало поступальний рух.

Підприємства, які отримали право виходу на зовнішній ринок, не володіли належним досвідом ведення експортно-імпортних операцій, достатніми знаннями в галузі ділових відносин і етиці міжнародного бізнесу.

Третій етап (1991 р. до теперішнього часу). Період реформування і розвитку ЗЕД і її управління в Україні як суверенній державі.

Вступ країни на шлях самостійного розвитку вимагало вироблення нової концепції ЗЕЗ з урахуванням проведення Україною самостійної зовнішньоекономічної політики.

Суть прийнятої на початковому етапі концепції полягала:

- у розвитку активного співробітництва з країнами далекого зарубіжжя, входження в світової інтеграційний процес;

- удосконалення і подальший розвиток економічних зв'язків з країнами ближнього зарубіжжя, переведення їх на ринкові відносини.

На даному етапі ЗЕД надається ще більшого значення. Вона розглядається не тільки як складова частина господарської діяльності підприємства, а й як важливий фактор економічного зростання, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні.

В цей період був прийнятий ряд важливих законодавчих актів, зокрема Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про єдиний митний тариф", "Про режим іноземного інвестування", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін. В 2008 році Україна вступила до СОТ.

За цей період значно збільшилася кількість суб'єктів, що здійснюють ЗЕД, зріс обсяг зовнішньоторговельного обороту, розширилася географія зовнішньоекономічних зв'язків.

3.2 Місце державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в системі регулювання світогосподарських зв'язків

Регулювання світогосподарських зв'язків являє собою рівневу систему цілеспрямованої дії суб'єктів регулювання на основі певних принципів з використанням деяких інструментів регулювання та інституційно-правових структур (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 – Система регулювання світогосподарських зв'язків

Завдяки тісному взаємозв'язку зазначених елементів таку систему регулювання іноді називають механізмом, маючи на увазі внутрішню будову як сукупність взаємопов'язаних і взаємозалежних елементів, які, передаючи рух від одного елемента до іншого, працюють на досягнення певної мети. Для позначення такої системи використовують також синоніми: механізм регулювання міжнародних економічних відносин, механізм функціонування зовнішньоекономічної діяльності.

Отже, на кожному рівні регулювання є суб'єкти, які використовують певні принципи, інструменти та інститути для досягнення поставленої мети. Зазначені елементи потребують конкретизації.

Існують різні підходи до визначення рівнів системи регулювання світогосподарських зв'язків. Наприклад, виокремлюють варіанти таких рівнів:

1) національний і міжнародний рівні;

2) фірмовий, національний, міжнародний і наднаціональний;

3) корпоративний, національний, міждержавний, наднаціональний і глобальний.

Доцільним, на наш погляд, є визначення трьох рівнів, які враховують особливості вже існуючих в літературі варіантів рівневих структур, що відповідають виділеним в економічній теорії основним рівням економіки, а також є необхідними і достатніми для системного висвітлення рівневої структури регулювання світогосподарських зв'язків (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 – Рівнева структура системи регулювання світогосподарських зв'язків

Кожен із зазначених рівнів функціонує порівняно самостійно. Так, з огляду на сутність регулюючого впливу, на мікрорівні фактично відбувається саморегулювання суб'єктів цього рівня, яке здійснюється у вигляді менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств, створення ними правового поля через укладення між собою зовнішньоекономічних угод і виконання їх умов, коригування власних дій під регулюючим впливом з боку інших суб'єктів та рівнів, які стосовно даного підприємства є зовнішніми.

Так, за сучасних умов на рівні великих національних і транснаціональних корпорацій одним із таких регулюючих впливів є обмежувальна ділова (або торговельна) практика, сутнісною ознакою якої є обмеження свободи підприємництва інших учасників ринку, примушення їх до застосування небажаних методів господарювання в комерційній або виробничій сферах діяльності.

На макроекономічному (національному) рівні регулювання відбувається через встановлення основним його суб'єктом-державою, правил гри, які б відповідали національним інтересам та були адекватні режиму міжнародної економічної діяльності. Характер і напрями регулюючого впливу держави на ЗЕД визначаються багатьма факторами, зокрема, рівнем розвитку та масштабами національного господарського комплексу, ступенем його інтеграції до світового господарства тощо.

Держави можуть бути різними за соціально-економічними системами, політичними режимами, формами правління і державного устрою, але кожна з них на основі суверенітету має право бути суб'єктом міжнародних економічних відносин. При цьому держава як суб'єкт міжнародних економічних відносин виконує подвійну роль:

1. через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнародних операцій;

2. через нормативно-законодавче регулювання, розвиток інфраструктури може опосередковано впливати на міжнародну діяльність інших суб'єктів. Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів державного регулювання.

Мегаекономічний рівень у свою чергу містить два рівні регулювання: міжнародний і наднаціональний. Міжнародний (або міждержавний, міжнаціональний) рівень являє собою систему узгодженого впливу двох або більше держав, які не є членами інтеграційного угруповання, на міжнародні економічні відносини взагалі чи на їх конкретні сфери (міжнародну торгівлю, експорт та імпорт капіталу, міжнародну міграцію робочої сили). Прикладом такого регулювання слугує визначення певних міжнародних економічних режимів – комплексу правил, регламентацій і звичаєвих норм, що утворюються на базі міжнародних угод та встановлюють передумови міжнародної господарської діяльності та співробітництва щодо міжнародної економічної діяльності.

Міжнародні режими можуть бути зафіксовані у формі багатосторонніх угод, які регулюють певну сукупність економічних взаємовідносин між державами і за своїм змістом можуть бути преференційними або дискримінаційними. Міжнародні режими відіграють значну роль у регулюванні міжнародних економічних відносин, здійснюючи комплексний вплив на систему економічної взаємодії.

На наднаціональному рівні регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою спільних заходів країн, які є учасниками інтеграційних угруповань, зокрема, є членами міжнародних організацій. За економічною сутністю інструменти наднаціонального регулювання ідентичні заходам національних зовнішньоторговельних політик, але їх особливістю є колективний, узгоджений характер і спільні дії щодо досягнення економічних, соціальних і політичних інтересів країн-учасниць, що збігаються. Міжнародні економічні організації займаються координацією економічних процесів, узгодженням певних інструментів регулювання, цілей національних економічних політик з метою регулюючого впливу на світові господарські зв'язки, тому даний рівень включає широкий спектр принципів, правил, міжнародних договорів та угод, що розробляються міжнародними організаціями.

Усі зазначені вище рівні регулювання світогосподарських зв'язків є взаємопов'язаними і взаємозалежними, а межі між ними – умовними. Так, через розвиток інтернаціоналізації капіталу і виробництва та зростання потужностей транснаціональних та багатонаціональних компаній віднесення їх до мікрорівня викликає певні сумніви, оскільки відомо, що за масштабами діяльності такі корпорації досягають рівня ВВП окремих країн.

Досить тонкою є також межа між наднаціональним і міжнаціональним рівнем регулювання, оскільки визначення міжнародного режиму дає змогу віднести його до міжнародної організації, хоча ці поняття і не зовсім збігаються. Водночас досить тісним є взаємообумовленість понять, що розглядаються, а саме: міжнародні організації являють собою інструмент сприяння функціонуванню міжнародних режимів, а міжнародні режими, в свою чергу, впливають на створення і діяльність міжнародних організацій

Незважаючи на таку відносну автономність та одночасну взаємообумовленість кожного із розглянутих рівнів, провідне місце в системі регулювання світогосподарських зв'язків посідає макроекономічний рівень, тобто державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що випливає передусім із тієї значної ролі, яку відіграє держава у регулюванні економіки.

Такий переважаючий рівень впливу держави на міжнародні економічні відносини пояснюється її особливими характеристиками як суб'єкта міжнародних економічних відносин: статусом основного адміністративного утворення у світі, наявністю економічного суверенітету і правового імунітету, верховенством законодавства даної держави, впливом на товарні потоки національного походження, можливістю прямої та опосередкованої участі у ЗЕД інших суб'єктів, значними можливостями реалізації принципів міжнародних економічних відносин. Саме такими особливостями обумовлена пріоритетність держави серед інших суб'єктів регулювання ЗЕД і висхідний рівень державного регулювання ЗЕД у формуванні механізму регулювання міжнародних економічних відносин.

Державне регулювання ЗЕД слід розглядати у двох аспектах: у широкому плані – з позицій регулюючого впливу держави на ЗЕД взагалі, та у вузькому значенні – як вироблення і реалізацію певної зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоекономічна політика держави – важлива складова зовнішньої політики держави і являє собою систему принципів і методів, що визначають діяльність органів державної влади та державного управління, спрямованих на забезпечення національних економічних інтересів у сфері розвитку та взаємодії національних економік у цілому і національних суб'єктів міжнародного бізнесу зокрема.

Державна зовнішньоекономічна політика є певною відповіддю на посилення впливу світового господарства на національний економічний розвиток. Залежно від системи пріоритетів окремої держави в галузі зовнішньоекономічних зв'язків розрізняють такі різновиди зовнішньоекономічної політики (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 – Види зовнішньоекономічної політики держави (за пріоритетами)

За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі прийнято виокремлювати два основні типи зовнішньоекономічних політик – протекціоністську і ліберальну. Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтеграційними угрупованнями.

Крайнім виявом протекціонізму є автаркія (від гр. аutarkeia – самовдоволення) – політика відособлення країни від економіки інших країн з метою створення замкненого національного господарства, що характеризується самозабезпеченням.

Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн, тобто за кількістю суб'єктів.

Так, країни ЄС вже на початку 90-х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. У таких випадках протекціонізм називається або наднаціональним (за назвою типу міжнародної організації, що керує інтеграційним угрупованням), або колективним (за ознакою кількості суб'єктів протекціоністських заходів), або протекціонізмом інтеграційних угруповань.

У разі застосування інструментів протекціонізму одним суб'єктом – державою, протекціонізм набуває форми державного, або національного. З огляду на об'єкт захисту розрізняють селективний (захисний), наступальний (агресивний) і тотальний (суцільний) протекціонізм. З огляду на спрямованість заходів протекціонізм поділяють на обмежувальний (імпортний) і стимулюючий (експортний). За терміном дії протекціоністські заходи умовно поділяються на довгострокові, короткострокові та одноразові.

Ліберальна зовнішньоторговельна політика – це політика розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних суб'єктів господарювання, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб'єктів. Відомо, що чим динамічнішим є процес лібералізації торгівлі, тим більше потерпають від іноземної конкуренції галузі, які не можуть швидко адаптуватися до нових реалій міжнародного поділу праці. Тому сама лібералізація породжує протекціоністські вимоги та настрої виробників і населення в цілому.

Лібералізація торгівлі є віддзеркаленням об'єктивного процесу інтернаціоналізації національних економік. У наш час виокремлюють такі її типи: двостороння; багатостороння (наднаціональна); глобальна. Двостороння лібералізація міжнародної торгівлі відбувається у разі надання країнами одна іншій торговельних преференцій, що знижують кількість і рівень обмежень на проведення експортно-імпортних операцій. Багатостороння лібералізація зумовлена укладанням багатосторонньої угоди про зону вільної торгівлі, вступом до митного союзу або іншого економічного інтеграційного угруповання. Саме тому цей тип лібералізації можна назвати наднаціональним. Глобальна лібералізація зовнішньоторговельної політики країни здійснюється у разі вступу до системи ГАТТ-СОТ та мірою участі в діяльності цієї міжнародної організації.

Цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності реалізуються кожною країною в певних пропорціях, з певними акцентами у певних історичних етапах. Так, у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", який є основним нормативно-правовим документом у цій сфері, зафіксовані цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні:

- забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, у тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

- створення найбільш сприятливих умов для долучення економіки України до системи світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн.

Разом з цілями регулювання зовнішньоекономічної діяльності названий Закон визначає таке: суб'єктів, інструменти, правові режими, систему та структуру державного регулювання ЗЕД. Перелік і повноваження органів державної влади, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються Господарським кодексом України, законом про зовнішньоекономічну діяльність та ін.

3.3 Структура державного регулювання ЗЕД

Кожна держава самостійно формує систему і структуру регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка повинна забезпечувати: захист економічних інтересів країни і законних інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у розвитку всіх законних видів бізнесу незалежно від форм власності, а також усі напрями використання доходів і вкладання інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суб'єктами регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні згідно з відповідним законом є:

- Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції;

- недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

- суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Для регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні використовуються певні інструменти, а саме:

- закони України;

- передбачені в законах України акти тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

- економічні заходи оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;

- рішення недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

- угоди, які укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.

Для регулювання господарської діяльності іноземних підприємців, суб'єктів бізнесу встановлюються такі правові режими:

- національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають такі права і обов'язки, як і місцеві підприємці;

- режим найбільшого сприяння надається іноземним суб'єктам підприємницької діяльності на основі взаємних угод і застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

- спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціальних економічних зон, а також митних союзів, до яких входить Україна, та у випадках встановлення спеціального режиму згідно з міжнародними угодами.

Структура органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, як для розвинених країн, так і для інших груп країн, не має принципових розбіжностей і містить такі інституції, як показано у табл. 3.3.

Таблиця 3.3 – Система органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Суб'єктами адміністративно-правового регулювання у сфері економіки є: президент України, Кабінет Міністрів України, профільні міністерства, державні комітети (державні служби), інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, урядові органи державного управління місцеві державні адміністрації та їх структурні підрозділі, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

Найбільш значущим за юридичною силою обсягом повноважень щодо управління економічними процесами в державі володіє президент України, які встановлені Конституцією України (ст. 106) і насамперед полягають у тому, що президент України визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики, зокрема, економічної, впливає на розстановку кадрів, створення управлінських структур у даній сфері. Це зумовлено тим, що президент України:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і право-наступництво держави;

- звертається з посланням до народу та із щорічним і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище країни;

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює управління зовнішньоекономічною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

- призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

- призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів КМУ, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

- призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного Комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

- утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

- скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

- має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є Верховна Рада України – центральний орган законодавчої влади, до компетенції якого належать:

- прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

- затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

- розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

- затвердження нормативів обов'язкового розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам народних депутатів України, ставок та умов оподаткування, митного тарифу, митних зборів та митних процедур України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

- затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.

Кабінет Міністрів України є центральним органом виконавчої влади, який у напрямі регулювання зовнішньоекономічної діяльності виконує такі функції:

- вживання заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

- здійснення координації діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності; координація роботи торговельних представництв України в іноземних державах;

- прийняття нормативних актів управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

- проведення переговорів і укладання міжурядових договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечення виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучення до їх виконання інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

- внесення на розгляд Верховної Ради України (відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України) пропозицій про систему міністерств, державних комітетів і відомств – органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України;

- забезпечення складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

- здійснення заходів щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

Міністерство закордонних справ України (МЗС) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України. МЗС здійснює повноваження безпосередньо і через закордонні дипломатичні установи України, представництва МЗС на території України, організації та установи, що належать до сфери його управління. Головними завданнями Міністерства закордонних справ є:

- участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;

- сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

- створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;

- забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України та ін. Структурними підрозділами Міністерства зовнішніх справ (МЗС) є департаменти і управління.

До системи органів дипломатичної служби належать посольства, постійні представництва і місії, генеральні консульства, представництва МЗС у регіонах, Дипломатична академія при МЗС.

Торгові представництва країни (торговельно-економічна місія у складі дипломатичних представництв за кордоном) в іноземних державах захищають за кордоном права України у сфері зовнішньої торгівлі.

Функції та завдання торговельних представництв такі:

1. представлення інтересів своєї країни у сфері зовнішньої торгівлі і сприяння розвитку торговельних та інших господарських відносин даної країни з країною перебування торговельного представництва;

2. регулювання зовнішньої торгівлі своєї країни з країною перебування торговельного представництва;

3. здійснення зовнішньої торгівлі своєї країни з країною перебування торговельного представництва;

4. вивчення загальних економічних умов, зовнішньоекономічних зв'язків і кон'юнктури ринків країни перебування, враховуючи національні інтереси здійснення зовнішньої торгівлі, і подання відповідної інформації в Міністерство економіки та Міністерство закордонних справ своєї країни, а також зовнішньоторговельним організаціям та іншим зацікавленим організаціям і компаніям своєї країни.

Торговельні представництва країни, як правило, є частиною відповідних повноважних представництв цієї держави за кордоном; вони входять до складу посольства або місії певної країни; безпосередньо підпорядковуються Міністерству зовнішньої торгівлі. Торговельно-економічна місія у складі дипломатичного представництва України за кордоном представляє та захищає у державі перебування інтереси України у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Основними завданнями і функціями торговельно-економічної місії є:

- захист економічних інтересів України, у тому числі у сфері оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності України у державі перебування;

- сприяння розвитку торговельно-економічних зв'язків України, залученню іноземних інвестицій до пріоритетних сфер економіки України і виконання міжнародних договорів України, укладених із державою перебування;

- інформування Міністерства економіки, Міністерства зовнішніх справ та інших органів виконавчої влади про цінову, податкову, тарифну політику, яку проводить держава перебування, стосовно товарів, що експортують з України;

- підготовка висновків щодо доцільності імпорту товарів і послуг, залучення кредитів із держави перебування виходячи із запропонованих державою перебування цін, тарифів, кредитних ставок тощо.

Національний банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці стосовно валют інших країн. Національний банк встановлює вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. До функцій НБУ входять:

- зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

- представлення інтересів України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладання відповідні міжбанківські угоди;

- регулювання курсу національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

- здійснення обліку і розрахунків з наданих і одержаних державних кредитів і позик, провадження операцій з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

- гарантування кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

- здійснення інших функцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (872-12) та інших законів України.

Митні органи – це державні установи, які контролюють експортно-імпортні потоки на митному кордоні країни; ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито, податки.

Державна митна служба України є спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері митної справи, яка з 2013 року увішла в склад Міністерства доходів і зборів. Її основним завданням є здійснення митного контролю в Україні згідно з чинними законами України.

Регіональна митниця – орган, який на закріпленій за ним території в межах компетенції здійснює митну справу і забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з митної політики, здійснює керівництво і координацію підпорядкованих митниць і спеціалізованих митних установ та організацій.

Митниця – це орган, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України.

Антимонопольний комітет України є державним органом зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Цей комітет підконтрольний Президенту та підзвітний Верховній Раді України. Основним його завданням у сфері зовнішньоекономічної діяльності є здійснення контролю за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства. Систему органів Антимонопольного комітету України утворюють Комітет і його територіальні відділення (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі), повноваження яких визначаються комітетом у межах компетенції. За потреби можуть створюватись міжобласні територіальні відділення.

До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:

- місцеві ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;

- територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

Компетенція місцевих рад народних депутатів України та їх виконавчих і розпорядчих органів визначається Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» і «Про місцеві ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування» (не чинний з 1997 року), «Про місцеве самоврядування в Україні». Нормативні акти місцевих рад народних депутатів України та підпорядкованих їм виконавчих органів стосовно регулювання зовнішньоекономічної діяльності приймаються тільки у випадках, безпосередньо передбачених законами України. Місцеві ради народних депутатів України та їх виконавчі органи діють як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України.

Територіальні підрозділи (відділення) можуть створюватися органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України, якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи. Зазначені органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з відповідними місцевими радами народних депутатів України та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання України.

Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити нормативним актам місцевих рад народних депутатів України, за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають із законів України. На даний час основним органом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на місцевому рівні є управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності обласної державної адміністрації, а для міст Києва і Севастополя – міської державної адміністрації. Подібні управління в регіонах є органами державної виконавчої влади.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: