Визначення понять 6.3.3.1.Загальна характеристика визначення

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 Следующая ⇒

Відомо, що людина в повсякденному житті часто застосовує ті чи інші терміни на інтуїтивному рівні Навіть маленька дитина може використовувати для спілкування з іншими людьми дуже складну термінологію Але, як зазначалося, різне інтуїтивне трактування термінів призводить врешті-решт до непорозуміння між людьми і навіть до різномовлень В зв язку з цим виникає насущна необхідність в уточненні значення термінів Це можна зробити тільки одним способом розкривши смислове значення мовних виразів Саме цю функцію виконує визначення

унітарні федерації і конфедерації (пропущений член поділу «імперії»),

б) -«поділ із зайвими членами»-. Ця помилка має місце тоді, коли до членів поділу відносять поняття, обсяги яких не входять до обсягу

ПОДІЛЬНОГО ПОНЯТТЯ

Наприклад нормативно-правові акти поділяються на закони, позаконт акти і рішення (зайвий член поділу «рішення»)

2. Поділ повинен здійснюватися за однією основою. Порушення цього
правила призводить до помилки «підміна основи поділу»-, яка наявна в
прикладі усі злочини поділяються на розкриті, нерозкриті й навмисні
Члени поділу «розкриті злочини» і «нерозкриті злочини» виділені за од
нією основою, а член поділу «навмисні злочини» — за іншою

3. Члени поділу повинні виключати один одного, тобто їх обсяги не
повинні мати спільних елементів. Наприклад, поділ «війни бувають
справедливими, несправедливими і визвольними» не є правильним, оскільки
обсяг поняття «визвольні війни» входить до обсягу поняття «справедливі
війни»

4. Поділ повинен бути безперервним, тобто члени поділу повинні бути
однопорядковими видами Кожне видове поняття повинне бути
найближчим видом даного роду Порушення цього правила призводить до
помилки * стрибок у поділі».

Так, наприклад, якщо угоди поділити на «уст» й «письмові», а потім кожний із цих видів поділити в свою чергу на найближчі види («письмові», наприклад, на «прості» й «нотаріально засвідчені»), тоді такий поділ буде безперервним Якщо ж угоди ми станемо ділити на «усні», «прості» й «нотаріально засвідчені», то ми припустимо помилку — ■«стрибок у поділі»-.

6.3-23. Класифікація та її види

Поділ понять відіграє важливу роль у такій формі систематизації наукового знання як класифікація

Класифікація — це багатоступінчастий, послідовний поділ обсягу поняття з метою систематизації, поглиблення і отримання нових знань стосовно членів поділу. Результатом класифікації є система

співучасті як «умисної спільної участі двох або більше осіб у вчиненні злочину», яке дається у ст. 19 КК України, можна кваліфікувати як правильне або доцільне, але не як істинне.

6.3.3.2. Явні визначення та їх види

У логіці відрізняють декілька видів визначень. Перш за все їх поділяють на явні й неявні. Розглянемо спочатку більш докладно явні визначення.

Явне визначення — це визначення, яке задається конструкцією «А є В»-, де А — вираз, що визначається (дефінієндум), а В — вираз, за допомогою якого здійснюється визначення (дефінієнс).

Відрізняють декілька видів таких визначень: атрибутивно-реляційні визначення, генетичні визначення, операційні визначення.

В атрибутивно-реляційних визначеннях видовою ознакою є властивості предмета, що визначається, і його відношення до інших предметів. Наприклад: «Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених Кримінальним кодексом».

У генетичних визначеннях видовою ознакою є спосіб походження, створення, конструювання предметів. Наприклад: «Циліндр — це геометрична фігура, яка є результатом обертання прямокутника навколо однієї із його сторін».

В операційних визначеннях видовою ознакою є вказівка операції, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети. Наприклад: «Кислота — це рідина, при зануренні в яку лакмусовий папірець набуває червоного кольору».

Атрибутивно-реляційні визначення широко застосовуються в гуманітарних науках, зокрема у праві, тоді як генетичні й операційні визначення стають у нагоді в математиці, фізиці, хімії та інших природничих науках.

6.3.3.2. Правила явних визначень Явні визначення регулюються певними правилами. Перелічимо їх.

в пізнанні.

Отже, визначення — це логічна операція, завдяки якій мовним виразам (термінам мови) надається строго фіксований смисл.

Так, наприклад, у праві терміну «крадіжка» ставиться у відповідність вираз «таємне викрадання індивідуального майна громадян». Тим самим надається точний смисл цьому терміну і визначаються межі його застосування.

Мовна конструкція типу: «крадіжка — це таємне викрадання індивідуального майна громадян» і називається визначенням.

Визначення застосовуються людиною для вирішення різних питань. Так, наприклад, її може не задовольняти інтуїтивне тлумачення того чи іншого терміна, яке призводить до значних труднощів у спілкуванні. У цьому випадку виникає потреба уточнювання мовного виразу. Це можна зробити, звернувшись до словників чи енциклопедій, або до іншої довідкової літератури.

Особливе значення визначення набувають у науковому пізнанні. Наука, яка не має чіткого термінологічного апарату, не може називатися наукою. До того часу поки немає наукового визначення того чи іншого терміна, нема й чіткого розуміння його сутності, відсутній критерій розрізнення одних предметів від інших.

Особливу увагу визначенню термінології приділяють юристи. Усі правові кодекси — це своєрідні правові тлумачні словники, у яких обумовлюється застосування того чи іншого юридичного терміна.

Слід зазначити, що визначення не є просто висловлюванням природної мови, як це може здатися на перший погляд. Це своєрідна конвенція застосування певних мовних конструкцій. Так, наприклад, термін «злочин» у моральних і правових теоріях може мати різний смисл. Це означає, що між людьми досягнуті різні конвенції про застосування цього терміна в цих двох випадках.

Визначення як конвенція не є твердженням. У зв'язку з цим їх не можна оцінювати як істинні або хибні. Вони можуть бути правильними або неправильними, вдалими чи невдалими. Так, наприклад, визначення

визначити як пропедевтику, але таке визначення буде зрозумілим лише для певної обмеженої аудиторії людей, якій відомо, що «пропедевтика» — це вступ до певної науки, концепції, теорії. Для більшості людей це визначення залишиться ви значенням невідомого через невідоме.

Не будуть визначеннями в широкому значенні і такі висловлювання: «мова — це дім буття людини», «архітектура — це музика, що застигла», «артилерія — це бог війни» і т. in.

і. Правило несуперечності: необхідно намагатись, щоб визначення не було заперечним.

Будь-яке визначення повинне розкривати суттєві ознаки предмета. Якщо ж визначення є заперечним, то воно не розкриває істотних ознак предмета, а лише вказує на множину тих ознак, які цьому предметові не належать. Наприклад, у визначеннях: «тварина — це не рослина», «логіка — це не право», «алхімія — це не наука» — не виконується правило відсутності заперечення.

6.3.3.4, Неявні визначення та їх види

Існує цілий ряд визначень, які не мають форми тотожності дефінієндума і дефінієнсу. У них смисл деякого терміна виводиться (встановлюється) із системи відношень цього терміна до інших термінів у деякому контексті. Такі визначення в логіці отримали назву неявних визначень.

Загальну схему визначень такого гатунку запропонувати неможливо, з огляду на дуже широке тлумачення дефінієнсу і дефінієндуму, як деякого контексту.

Існує декілька видів неявних визначень. Серед них найчастіше вживаними є звичайні контекстуальні визначення, остенсивні визначення і аксіоматичні визначення.

Звичайні контекстуальні визначення — це такі визначення, в яких контекстом виступає звичайний уривок будь-якого тексту. Наприклад, коли ми чуємо під час розмови якесь невідоме нам за своїм значенням слово, то можемо не уточнювати його, а намагаємось встановити

1. Правило співмірності: дефінієндум і дефінієнс повинні бути взаємозамінюваними, тобто їх обсяги повинні бути однаковими.

Порушення правила співмірності спричиняє помилки надто широкого й надто вузького визначення.

Помилка надто широкого визначення виникає у випадку, коли обсяг дефінієнса є ширшим, ніж обсяг дефінієндума. Прикладом цієї помилки служить визначення: «Логіка — це наука, що вивчає мислення людини». Дійсно, обсяги понять «логіка» і «наука, що вивчає мислення людини», не є тотожними з огляду на існування (окрім логіки) цілої низки дисциплін, що вивчають мислення людини: філософії, психології, фізіології вищої нервової діяльності і т. ін.

Помилка надто вузького визначення виникає у випадку, коли обсяг дефінієнса є вужчим, ніж обсяг дефінієндума. Наприклад: «Логіка — це наука, що вивчає поняття». У такому визначенні обсяг поняття «логіка» (дефінієндума) буде ширшим, ніж обсяг дефінієнса, бо логіка не обмежується вивченням лише понять.

2. Правило заборони кола у визначенні: визначення не повинно
утворювати коло. Сутність помилки, яка виникає при порушенні
цього правила, така: дефінієндум визначається через дефінієнс, а
останній, в свою чергу, визначається через дефінієндум. Наприклад:
«Право — це наука, яка вивчає правові відносини», а «Правові відносини
— це відносини, які вивчає право».

Розглянута помилка в логіці отримала назву -«коло у визначенні».

її різновидом є ще один вид помилок, які називаються «тавтолагіями», або «те саме через те саме*. Сутність таких логічних помилок полягає у тому, що дефінієндум і дефінієнс виражаються однаковими словами. Наприклад: «Життя — це життя», «На війні як на війні».

3. Правило однозначності: визначення повинне бути чітким, ясним
однозначним. Мається на увазі використання у визначенні лише таких
виразів, які відомі і зрозумілі для тих, на кого дане визначення
розраховане. Бажаним є також відсутність у визначеннях метафор і
образних порівнянь. Наприклад, поняття «пролегомени» можна

Тема 7: Основи теорії аргументації Основні терміни:

Аргументація, теза, аргументи, демонстрація, суперечка, пропонент, опонент, аудиторія, дискусія, диспут, полеміка, дебати, суперечка заради істини, суперечка заради переконання, суперечка заради перемоги, суперечка заради суперечки, усна суперечка, письмова суперечка, суперечка-монолог, суперечка-діалог, суперечка-полілог, доказова аргументація, недоказова аргументація, пряма аргуметація, непряма аргументація, критика, спростування, критика тези, критика аргументів, критика демонстрації, правила щодо аргументації/критики, помилки щодо аргументації/критики, хитрощі щодо аргументації/критики.

7.1. Поняття про аргументацію. Структура аргументації

У найбільш широкому смислі слова термін «аргументація» можна визначити як процес обгрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Обгрунтування може бути здійснене різними способами.

По-перше, положення можуть бути обгрунтовані шляхом безпосереднього звертання до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб дуже часто застосовується у природничих науках.

По-друге, обгрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб переважно притаманний гуманітарним наукам.

У курсі логіки вивчається саме аргументація другого роду. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обгрунтування, обстоювання певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на підставі використання інших положень.

У структурі аргументації такого типу відрізняють тезу, аргументи та форму.

предмет від іншого (подібного до нього) предмета. Прикладом може служити ситуація розшуку людей, коли фіксуються якісь особливі прикмети певної людини.

Цей матеріал ви можете подивитися більш докладно у підручнику Хоменко І.В. "Логіка - юристам". - К., 1997. - С.203-218 (теорія), 315-320 (практика).

Контрольні запитання

і. Що таке узагальнення понять? Чи існує межа узагальнення?

2. Що таке обмеження понять? Чи існує межа обмеження?

3. Що таке поділ? Яка структура поділу?

4. Які види поділу ви знаєте?

5. Які правила поділу ви знаєте? Перерахуйте помилки, що можуть
припускатися в поділі, наведіть праклади.

6. Як можна визначити операцію визначення?

7. Які види визначень ви знаєте?

8. Що таке дефінієндум та дефінієнс?

9. Чим відрізняються явні визначення від неявних?

10. Які види явних визначень ви знаєте? Наведіть приклади.

11. Які види неявних визначень ви знаєте? Наведіть приклади.

12. Які прийоми, подібні до визначень, вам відомі?

Для вивчення теми "Поняття" ви можете також застосувати таку

літературу:

Брюшинин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев, -

М..1996. - С.32-105;

Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика. - М., 1998. - С. 180-276;

Ивин А.А. Логика. - М., 1999. - С.25-58;

Ивлев Ю.В. Логика. - М., 1998. - С.135-157;

Конверський А.Є. Логіка. - К., 1999. - С.124-170;

Хоменко І.В. Логіка в задачах. - К, 1998. - С.158-171;

Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. - К., 1996. - С.56-95.

Контрольні запитання

1 Як можна визначити термш"аргументація"?

2 Яка структура аргументації?

3 Що таке демонстративне міркування? Які види демонстративних
міркувань ви знаєте?

4 Що таке недемонстративне міркування? Які види
недемонстративних міркувань ви знаєте?

5 Установіть відношення між такими поняттями

• аргументація, обгрунтування, міркування, форма аргументації,

• міркування, демонстративне міркування, недемонстративне
міркування, дедуктивне міркування, індуктивне міркування,
міркування за аналогією

7.2. Аргументація та суперечка

Поняття «аргументація» тісно пов'язане з поняттям «суперечка» Саме в ситуаціях суперечок найчастіше застосовують різні види аргументацій

Суперечку можна визначити як процес обміну протилежними думками.

Обов язковими учасниками суперечки, а відповідно й аргументативного процесу, є пропонент, опонент і аудиторія.

Пропонент — це той, хто висуває, обстоює деяку тезу. Без пропонента не може бути ані спору, ані аргументативного процесу, оскільки спірні питання не виникають самі по собі, вони повинні бути кимось сформульовані і поставлені на обговорення Пропонент може висловлювати власну думку або представляти колективну позицію з того чи іншого питання

Опонент — друга обов'язкова фігура суперечки. Це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, що висунув пропонент Опонент може бути безпосередньо присутнім і особисто брати участь у спорі Але може бути й така ситуація, коли опонент безпосередньо не бере участі в аргументативному процесі

Теза - це положення, яке необхідно обгрунтувати. Аргументи - це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза. Форма, або демонстрація аргументації, — це спосіб, який застосовується для обгрунтування тези.

Розглянемо приклад «Усі сини спадкоємця є його нащадками, усі нащадки спадкоємця є спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку, отже, всі сини спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку»

У цій аргументації тезою є твердження «Усі сини спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку» Аргументи — «Усі сини спадкоємця є його нащадками» і «Усі нащадки спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку» Форма — дедуктивне міркування

Аргументація може бути проведена у формі демонстративного або недемонстративного міркування.

До демонстративних міркувань належать дедуктивні міркування та деякі види правдоподібних міркувань Серед останніх для юристів певний інтерес становить повна індукція

ФОРМА АРГУМЕНТАЦІЇ

Демонстративні міркування Недемонстративні міркування

Дедуктивні Індуктивні

міркування міркування

(повна

індукція)

Індуктивні

міркування

(неповна

індукція)

Аналогія

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко IB "Логіка - юристам" - К, 1997, - С 219-223 (теорія), С321-322 (практика)

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных