Поняття про критику. Види критики

Поряд з прийомами обгрунтування тези існують також прийоми, спрямовані на критику аргументації.

Критика — це обгрунтування безпідставності процесу аргументації, який відбувся раніше.

Структура будь-якої критики складається із тези, аргументів та

Форми.

Теза — це положення, хибність або малий ступінь правдоподібності якого необхідно довести в процесі критики.

Аргументи — це твердження, за допомогою яких критикується теза.

Форма — це спосіб, який застосовується для критики тези.

Окремим випадком критики — є спростування. Спростування — це встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів та положень, істинність яких.

Критика не може бути визнана спростуванням у трьох випадках: (1) якщо аргументи не є достовірними твердженнями; (2) якщо форма критики — недемонстративне міркування; (3) якщо має місце як (1), так і (2).

Розрізняють три види критики: критику тези, критику аргументів і критику демонстрації. І. Критика тези

Критика тези — це вид критики, який спрямований на обгрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези, яку висуває пропонент.

Розрізняють пряму та непряму критики тези.

Правила щодо тези;

2. Правила щодо аргументів;

3. Правила щодо форми, або демонстрації.

Дотримання цих правил допоможе уникнути власних помилок і віднайти помилки та хитрощі, які застосовує опонент.

І. Правила і помилки щодо тези 1. Теза повинна бути сформульована чітко та ясно.

Це правило виражає головну умову ефективності аргументації та критики.

Для того щоб з"ясувати деяку тезу, необхідно вирішити такі питання.

По-перше, чи всі терміни, слова, словосполучення, що застосовуються в тезі є зрозумілими (тобто чи можете ви дати їм чітке визначення).

Так, наприклад, якщо необхідно аргументувати чи спростувати тезу

наприклад, іноді буває, що людина не може підібрати або сформулювати вагомі аргументи, щоб довести тезу, яку вона висуває. Але ця обставина не може змінити значення цієї тези, якщо насправді вона є істинною. Ш. Критика демонстрації

Критика демонстрації - це вид критики, який спрямований на обгрунтування безпідставності форми аргументації, яку застосовує нропонент.

У цьому випадку показують, що в міркуванні пропонента відсутній логічний зв'язок між аргументами та тезою.

Якщо теза не випливає із запропонованих аргументів, то початок і кінець аргументації виявляються нескоординованими. У такому випадку тезу слід вважати необгрунтованою і некоректно сформульованою.

Слід зазначити, що критика демонстрації так само, як критика аргументів тільки руйнує аргументацію, наведено пропонентом, але не втсановлює хибність тези. У цьому випадку можна лише сказати, що теза не спирається на аргументи, між ними немає певного зв'язку.

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко І.В. "Логіка - юристам". - К., 1997. - С.233-236 (теорія), 327-330 (практика).

Контрольні запитання

1. Як співвідносяться поняття "аргументація" і "критика"? Як можна
визначити критику?

2. Яка структура критики?

3. Що таке спростування? Як співвідносяться поняття "критика" і
"спростування"?

4. За яких умов критика не може бути визнана спростуванням?

5. Чи може в аргументації та критиці бути одна й та сама теза? За
яких умов це може статися?

6. Чи можуть в аргументації та критиці застосовуватися однакові
аргументи?

7. Чи може в аргументації та критиці застосовуватися одна й та сама
форма?

а) «вимога надмірного уточнення тези*, тобто вимога пояснення
цілком очевидних речей та понять. Таке уточнення може призвести до
нескінченної низки запитань та відповідей. Мета розглянутих хитрощів —
затягування часу;

б) «умисне нерозуміння тези». У цьому випадку опонент змінює
значення термінів, що застосовує в своїй тезі пропонент. Мета цих
хитрощів — зміна смислу тези не на користь пропонента;

в) «необгрунтоване звинувачення в неясності»-. Суть такого
«звинувачення» полягає у тому, що з тези висмикуються окремі терміни,
фрази, смисл яких поза контекстом стає неясним; на підставі цього
висувають звинувачення в неясності та заплутаності всієї тези
пропонента;

г) «нечітке формулювання тези*-. У цьому випадку пропонент
навмисно формулює тезу нечітко, використовуючи, наприклад, невідомі
опоненту вирази.

2. Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики.

Це правило випливає з вимог закону тотожності. Порушення цього закону в процесі міркування призводить до помилки, яка отримала назву «підміна тези».

Вона має місце тоді, коли висувається деяке положення як теза, а аргументується або критикується зовсім інше положення, яке є лише схожим з першим.

Розглянемо такий приклад: «Хтось узявся довести, гир 3 рази по 2 буде не 6, а 4. Для цього він узяв звичайний сірник і запросив присутніх уважно слідкувати за його міркуванням. «Переламавши сірник навпіл, — сказав він, — будемо мати один раз 2. Зробивши те саме з однією з половинок, будемо мати другий раз 2. Нарешті зробивши те саме з іншою половинкою, будемо мати третій раз 2. Отже, узявши три рази по два, ми отримали чотири, ^а не шість, як звичайно прийнято думати».

У міркуванні дивного математика була припущена помилка — «підміна тези*. Замість того щоб доводити твердження «3x2= 4», він доводив, що

"Приватизація зе:ллі в наш час необхідна", перш за все слід з'ясувати, що означає термін "приватизація землі" і що розуміє під ним ваш опонент.

По-друге, чи можете ви встановити відношення між поняттями, які складають тезу.

Іноді люди начебто розуміють поняття, що входять до тези, але для них важко встановити відношення між поняттями.

По-третє, оскільки тезу формулюють у вигляді певного твердження, слід визначити його кількісну характеристику, тобто з'ясувати, про яку кількість предметів у ньому йдеться (тобто про всі предмети, їх частину: більшість чи меншість, або окремий предмет).

Наприклад, хтось стверджує, що 'Усі люди егоїсти". У цьому випадку ще не ясно про всіх чи про деяких людей йдеться у висловлюванні. Такі тези важко відстоювати й не менш важко критикувати саме через їхню невизначеність.

По-четверте, важливе значення має вирішення питання про модальність тези: чи є вона достовірним або проблематичним висловлюванням; чи стан справ, що в ній описується, має місце в дійсності або він є тільки можливим; теза претендує на логічну або фактичну істинність тощо.

З першим правилом щодо тези пов'язані хитрощі', які досить часто зустрічаються під час суперечок:

Хитрощі можуть бути допустимими (коректними) і недопустимими (некоректними). З цього приводу відомий адвокат М. Казаринов в одній із своїх промов відмітив: «Будь-який захист є допустимим. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого і чесного шляху, чи людину, яка усе життя, як шаховий кінь, ходить кривими стежками, - захист мій в принципі є справою благородною і високою. Але засоби і прийоми можуть бути непорядними і недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доводити, що кінь ходить прямо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білизни, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші й облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше».

Цит. за кн. Защитительнне речи советских адвокатов. М., 1956. С. 170.

тезу, а опонент замінює її на більш сильне твердження. Потім він показує, що друге положення обгрунтувати неможливо, більш того, він навіть може його розкритикувати. В результаті опонент стверджує, що спростував тезу пропонента.

в) "логічна диверсія". У цьому випадку пропонент/опонент навмисне переводить розмову, суперечку на іншу тему, яка є йому добре знайомою.

Правила, помилки, хитрощі щодо тези

П. Правила та помилки щодо аргументів і. Аргументи повинні бути сформульовані ясно та чітко.

Для того щоб це правило виконувалося, необхідно: а) виявити всі аргументи, які передбачається застосовувати в процесі орщментащ/критики. Якщо протягом суперечки пропонент чи опонент відмовляється від деяких аргументів, змінює їх, наводить нові, то все це повинне бути оговореним;

■«якщо ціле поділити навпіл, а потім кожну половинку в свою чергу поділити навпіл, то в результаті отримаємо чотири частини». Різновидами помилки «підміна тези» є також:

а) * підміна тези більш сильним, твердженням*. Твердження А є
більш сильним, ніж твердження В тод^коли твердження В випливає з
твердження А, а не навпаки.

Щодо доведення ця помилка називається «хто багато доводить, той нічого не доводить»;

б) -«підміна тези більш слабким твердженням». Твердження А є
більш слабким, ніж твердження В тоді, коли твердження А випливає з
твердження В, а не навпаки.

Щодо спростування ця помилка називається «хто багато спростовує, той нічого не спростовує»;

в) «підміна тези посилання на особисті якості людини*. У цьому
випадку замість того, щоб обґрунтовувати або критикувати тезу,
починають характеризувати людину, яка висунула що тезу, або людину,
про яку йдеться у тезі.

Так, дуже часто у суді адвокати замість того щоб доводити невинність підсудного, обґрунтовують, що він є турботливим батьком, добрим чоловіком і т. ін.;

г) «втрата тези*- Ця помилка має місце тоді, коли в процесі
суперечки навмисно «забувають початкову тезу», а іноді навіть тему
розмови, і переходять до обговорення зовсім іншої тези.

З другим правилом щодо тези пов'язані такі хитрощі:

а) "послаблення тези аргументації". У цьому випадку супротивник
висуває положення, яке важко або неможливо довести. Потім він замінює
його на інше твердження, яке є більш слабким за попереднє. Опонент, не
розібравшись, намагається розкритикувати саме друге положення, але не
може цього зробити. Тоді пропонент наводить заздалегідь розроблене його
обгрунтування і бере гору, роблячи вигляд, що він довів перше
положення;

б) «посилення тези критики*. У цьому випадку пропонент висуває

• аргумент є самосуперечливим твердженням (наприклад, вислів
Сократа: «я знаю, шр я нічого не знаю»);

• в процесі аргументації/критики як аргумент використовують
твердження про факт, оцінити який можна буде лише в майбутньому
(■«через півроку ми отримаємо прибуток 60%», -«зростання інфляції в
майбутньому не відбудеться» тощо).

б) «брехливий аргумент»-. Помилка, яка полягає у використанні в
процесі аргументації/критики аргументу, хибність якого відома
пропоненту/опоненту.

Причини такої помилки: використання як аргументу неіснуючого факту; посилання на подію, що не мала місця в дійсності; вказівка на неіснуючих свідків тощо.

Особливо небезпечною ця помилка є в судово-слідчій діяльності, хибні свідчення зацікавлених людей (свідків чи обвинуваченого), неправильно здійснене пізнавання особи, речей і т. ш. можуть призвести до судових помилок — покарання невинного або виправдування злочинця.

в) «випередження основи». У ролі основного аргументу, за допомогою
якого обґрунтовується теза, використовують твердження, істинність якого
ще не доведена (посилаються на чутки, чиїсь думки або припущення). У
дійсності достовірність таких доводів лише передбачається, але не
встановлюється з необхідністю.

г) «підміна критики тези критикою аргументів». На підставі факту
спростування аргументів говорять про спростування тези. Однак
очевидно, що спростування аргументів говорить лише про
необґрунтованість тези, але ж ніяк не про її спростування.

Прийом підміни критики тези критикою аргументів дуже часто зустрічається в судовій практиці, коли, критикуючи аргументи обвинувачення, адвокат робить висновок про те, що обвинувачений взагалі не є винним.

3. Обгрунтування аргументів повинне проводитися незалежно від тези.

Порушення цього правила призводить до помилки «коло в

поняття, які їм відповідають, і дати їх визначення;

в) з 'ясувати кількісну характеристику аргументів, тобто визначити, про
що в них йдеться: про увесь клас предметів, його частину чи окремий
предмет;

г) визначити модальність аргументів: чи стверджуються в них можливі,
необхідні, випадкові речі; чи йдеться в аргументах про знання, думку або
переконання деякого суб'єкта; чи інформація, яка міститься в аргументах,
описує стани справ, що були, будуть або є зараз; чи норми, на які посила­
ються в аргументах, є обов'язковими, дозволеними або забороненими і т.
ін.;

д) уточнити оціночні характеристики аргументів (чи є вони
достовірними твердженнями, істинність яких уже встановлена, або вони є
тільки правдоподібними висловлюваннями, які потребують подальшої
перевірки).

2. Аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю або частково обгрунтовані.

У випадках доведення та спростування це правило має такий вигляд: аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю обгрунтовані, істинність яких встановлена заздалегідь.

Порушення цього правила може призвести до помилки, яка називається ■«необгрунтований аргумент». Відрізняють декілька різновидів цієї помилки.

а) * хибний аргумент*. Сутність цієї помилки полягає у використанні в процесі аргументації/критики хибного аргументу. Але про те, що аргумент є хибним, пропонент/опонент може й не знати.

Аргумент може виявитися хибним у такому розумінні, якщо: • сукупність наведених аргументів виявилася суперечливою (наприклад, при некваліфікованому підході до обгрунтування рішення з цивільної справи або обвинувального вироку з кримінальної справи посилаються на суперечливі фактичні обставини: суперечливі свідчення свідків та обвинувачених, дані експертів, що не співпадають із фактами і т. ін.);

перетягнути на свій бік якомога більше людей, апелюючи не до їхнього розуму, а перш за все до їхніх почуттів;

в) «аргумент до мас*'. Людина намагається схилити на свій бік
широке коло слухачів, використовуючи національні та расові забобони,
неправдиві обіцянки, класові інтереси і т. ін. Найчастіше такі аргументи
застосовуються у політичних диспутах. Іноді цей прийом називають ще
демагогією;

г) ■«аргумент до людини*-. На підтримку власної позиції людина
наводить підстави, які висуваються супротивною стороною в спорі, або
такі, що випливають із прийнятих нею аргументів.

«Аргумент до людини» буде некоректним лише в тому випадку, коли той, хто його використовує, не поділяє точки зору супротивника, а лише робить вигляд ніби приєднується до загальної платформи;

д) «аргумент до пихи*-. Розхвалювання супротивника з надією на те,
що, зворушений компліментами, він подобрішає, розм'якне і стане більш
поступливим;

є) «аргумент до авторитету*-. Людина з метою підтримки власної точки зору посилається на ідеї, імена, погляди людей, які є авторитетами для супротивника. Навіть якщо він не підтримує їх, «аргумент до авторитету» застосовується з огляду на те, що супротивник не насмілиться сперечатися з ними;

є) «аргумент до освіченості». Посилання на неосвіченість, неінформованість супротивника у питаннях, що належать до суті суперечки, згадування таких фактів або теоретичних положень, які невідомі нікому із сперечальників і які вони не мають можливості перевірити. Ставка робиться на те, що супротивнику буде соромно зізнатися в необізнаності у певному питанні;

ж) «аргумент до жалю*-. Збудження жалю та співчуття у
супротивника, посилання на тяжкі обставини, скрутне становище і т. ін.;

з) «аргумент до фізичної сили*-. Погроза неприємними наслідками
(зокрема, застосуванням насильства) або примус чи шантаж.

обгрунтуванні»-. її суть: тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовуються цією ж тезою. Наприклад, у наведеному міркуванні припускається саме така помилка: «Уніфіковані закони про шлюб — хороші закони, оскільки законодавство, що вносить єдність в норми щодо шлюбу, знижує кількість розлучень... А знижує воно кількість розлучень тому, що уніфіковане шлюбне законодавство стандартизує норми, які стосуються одруження»'.

4. Аргументи повинні бути достатніми для обгрунтування тези.

Один аргумент майже ніколи не дає обгрунтування тези, його сила дуже мала. Але декілька аргументів, які взаємопов'язані між собою, здатні створити міцну основу для виводу тези.

Однак не слід наводити багато аргументів, це може призвести до логічної помилки, яка називається «надмірне обгрунтування». її сутність полягає у тому, що людина непомітно для себе в азарті суперечки наводить хибні, необгрунтовані, суперечливі аргументи. Аргументація чи критика в такому випадку завжди будуть непослідовними та надмірними. Слід пам'ятати, що кожний зайвий аргумент послаблює обгрунтування.

З правилами щодо аргументів пов'язані хитрощі, які досить часто зустрічаються в процесах аргументації/критики:

а) ■«аргумент до особи*. Супротивнику приписуються такі недоліки,
реальні або уявні, які зображують його у кумедному вигляді, критикують
його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань.

Мета застосування «аргументу до особи» — відвернути увагу від змісту того, про що говорить супротивник, і представити його особу як предмет звинувачень та критики.

Навіть якщо зауваження щодо супротивника є слушними, цей прийом є некоректним, тому що змінює предмет суперечки;

б) «аргумент до публіки»-. Замість обгрунтування тези, її істинності
чи хибності об'єктивними аргументами, намагаються спертися на думку,
почуття, настрій слухачів, які присутні при спорі. Скориставшись таким
аргументом, людина звертається вже не до свого партнера по суперечці, а
до інших учасників або навіть до аудиторії, намагаючись при цьому

ПІ. Правила та помилки щодо форми або демонстрації

Існує одне загальне правило щодо форми аргументації/критики: відношення між аргументами та тезою повинне бути принаймні відношенням підтвердження (у випадку доведення/спростування це відношення повинно бути відношенням логічного слідування).

При порушенні цього правила виникає помилка «не підтверджує*-(відносно доведення/спростування вона називається «не слідує»).

Для прикладу наведемо міркування магістра Іонатануса з роману Франсуа Рабле «Гаргаптюа і Паптагрюель». Він намагається переконати Гаргантюа, щоб той повернув великі дзвони, які познімав з собору Богоматері: «...Ось я вам зараз доведу, навіщо нам наші великі дзвони! — говорить магістр. — Коли його високість дзвін, який на дзвіниці дзвонарює, дзвінкасто видзвонює, інші дзвонила, його чуючи, віддзвонюють найдзвінчистим дзвінацтвом! У Парижі є дзвони. Що і потрібно було довести».

Для того щоб уникнути цієї помилки, необхідно застосовувати знання з логіки, які стосуються дедуктивних, індуктивних міркувань та міркувань за аналогією. Якщо аргументація чи критика будуть протікати згідно з правилами відповідних міркувань, то помилка «не підтверджує» навряд чи виникне. При цьому треба мати на увазі, що правильність чи неправильність деяких способів міркувань можна встановити без великих зусиль, безпосередньо в процесі спілкування з супротивником, а для аналізу інших (більш складних міркувань) іноді доводиться застосовувати засоби символічної логіки. Чим більше людина займається дослідженням різних типів міркувань, підвищуючи свою логічну культуру мислення, тим легше їй буде розрізняти правильні та неправильні міркування в процесі суперечки.

З помилкою -«не підтверджує*- пов'язаний такий різновид хитрощів. Супротивника збивають з пантелику набором фраз, які не мають смислу. Ставка робиться на те, що людина, сприймаючи промову, навіть якщо вона її не розуміє, буде думати, що за словами співрозмовника всеодно Щось криється. Особливо це вдається, коли супротивник розуміє свою

й) -«адвокатський аргумент*-. Сперечальник вважає своїм аргументом помилку (хибне твердження) супротивника. Наприклад, прокурор неправильно кваліфікує злочин (він повинен бути кваліфікований за статтею, яка вимагає більш суворого покарання), а адвокат з ним погоджується і видає думку прокурора за свою.

Перераховані вище аргументи у своїй більшості є некоректними прийомами захисту власної позиції. Однак якщо деякі з них можна зрозуміти і врешті-решт вибачити, то застосування інших у суперечках є неприпустимим: дії людини, що їх наводить, виправдати неможливо.

Правила, помилки, хитрощі щодо аргументів

' В українському перекладі цит. за кн. В. В. Молдован «Судова ритори­ка». К., 1996. С. 258-259. 7. Відкиньте всі попередні ненадійні докази.

8. Доводячи і розвиваючи кожне окреме положення, не втрачайте
головної думки й інших основних положень: користуйтесь будь-яким
випадком, щоб показати те й інше.

9. Не втрачайте нагоди викласти сильний доказ у вигляді міркування:
одне з двох, тобто дилеми.

Цей матеріал можна подивитися більш докладно у підручнику Хоменко І.В. "Логіка - юристам". - К, 1997. - С. 237-248 (теорія), 330-336 (практика)

Контрольні запитання

1. Сформулюйте основні правила щодо тези.

2. Які умови повинні бути виконані для того, щоб теза була
сформульована чітко та ясно?

3. Яка сутність помилки "підміна тези"? Назвіть різновиди цієї
помилки, наведіть приклади.

4. Назвіть хитрощі, які пов'язані з порушенням правил щодо тези,
дайте їх визначення, наведіть приклади.

5. Сформулюйте основні правила щодо аргументів.

6. Які вимоги повинні бути виконані для того, щоб аргументи були
сформульовані чітко та ясно?

7. Яка сутність помилки "необгрунтований аргумент"? Назвіть
різновиди цієї помилки, наведіть приклади.

8. Яка сутність помилки "коло в обгрунтуванні"? Наведіть приклади.

9. Яка сутність помилок "надмірне обгрунтування" і "поспішне
обгрунтування"? Наведіть приклади.

10. Які хитрощі пов'язані з порушенням правил щодо аргументів?
3"ясуйте їх сутність, наведіть приклади.

11. Які правила щодо форми ви знаєте?

12. Яка сутність помилки "не підтверджую"? Наведіть приклади.

неосвіченість у питанні, що розглядається, але соромиться в цьому зізнатися, і тому робить вигляд, що йому все зрозуміло. Такій людині ставлять питання: «Вам усе зрозуміло?» На що вона, як правило,, відповідає: «Такі» І, врешті-решт, супротивник стверджує, що теза доведена.

Застосування цього різновиду хитрощів не має сенсу лише в тому випадку, коли співрозмовник чітко розрізняє, що йому зрозуміло, а що — ні, і не соромиться в цьому зізнатися.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: