Орієнтирних напрямків

Дирекційні кути орієнтирних напрямків визначають геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способами за допомогою магнітної стрілки бусолі.

Крім того, дирекційні кути орієнтирних напрямків можуть бути визначені шляхом передачі їх від напрямків з відомими дирекційними кутами кутовим ходом, одночасним відмічанням за небесним світилом та за допомогою гірокурсовказівника апаратури топоприв’язки.

За геодезичним способом дирекційний кут орієнтирного напрямку отримують:

- безпосередньо з каталогу (списку) координат геодезичної мережі;

- вирішенням зворотної геодезичної задачі за координатами пунктів геодезичної мережі;

- одночасно з визначенням координат прив’язки точок при засічках або прокладок ходу.

Під час гіроскопічного способу орієнтування визначають за допомогою гірокомпаса істинний азимут А орієнтирного напрямку. Від азимута орієнтирного напрямку до дирекційного кута цього ж напрямку переходять за формулою

, (4.5)

Залежно від типу застосованого гірокомпаса, а також умов роботи спостерігають і обробляють відмітки по двох або чотирьох точках реверсії.

Під час визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою гірокомпаса, постійно встановленого на об'єкті (командирській машині, РРП), спочатку визначають дирекційний кут поздовжньої осі машини, а потім кут між повздовжньою віссю об'єкта і напрямком на орієнтир , який вимірюється за ходом годинникової стрілки.

До дирекційного кута орієнтирного напрямку переходять за формулою

, (4.6)

Дирекційні кути орієнтирних напрямків і астрономічних спостережень визначають:

- за годинним кутом та схиленням світила;

- за допомогою азимутальної насадки АНБ-1 бусолі ПАБ-2АМ за результатами спостереження зірок і Малої Ведмедиці.

Під час визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку астрономічним способом за годинним кутом світила вимірюють на місцевості за допомогою бусолі з азимутальною насадкою АНБ-1 кут між напрямками на орієнтирну точку і світилом, який відраховують за ходом годинникової стрілки від напрямку на орієнтир до напрямку на світило. Дирекційний кут на орієнтир розраховують за формулою:

, (4.7)

де – дирекційний кут світила на момент вимірювання кута.

Дирекційний кут світила розраховують за Збірником астрономічних таблиць, таблиць обчислення азимута або вибирають з таблиць раніше розрахованих дирекційних кутів світила для даного району.

Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку з використанням таблиць раніше розрахованих дирекційних кутів світила виконують у такому порядку:

- готують бусоль до роботи, встановлюють азимутальну насадку і горизонтують її;

- встановлюють по бусольних шкалах нульові відліки і наводять прилад установчим черв’яком на орієнтир;

- наводять прилад на світило (відліковим черв’яком) і супроводжують світило;

- за командою «Стоп» припиняють супровід, фіксують момент часу за годинником і знімають відлік ;

- ще двічі проводять вимірювання з інтервалом в одну хвилину кожний і перевіряють виконання умови

, (4.8)

- наводять прилад на орієнтир і перевіряють відлік по орієнтиру відлік повинен бути 0-00±0-01;

- за середнім часом спостереження вибирають із таблиць дирекційний кут світила і обчислюють дирекційний кут на орієнтир за формулою

, (4.9)

Орієнтир вибирають на відстані не ближче 200 метрів. За умови віддалення орієнтиру ближче 200 м у розрахований дирекційний кут вводять поправку:

- 0-00;7 – при віддаленні 150 м; - 0-01 – 100 м; - 0-02 – 50 м;- 0-04 – 25 м.

Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою азимутальної насадки АНБ-1 проводиться за результатами спостереження двох зірок сузір’я Малої Ведмедиці: (Полярна зірка) і (Кохаб).

Роботу виконують у такій послідовності:

- встановлюють бусоль, одягають на патрубок монокуляра азимутальну насадку і закріплюють її;

- прикріпляють до візира патрон з лампою для освітлення сітки і включають освітлення;

- обертанням відлікового черв’яка бусолі встановлюють по бусольних шкалах нульові відліки;

- обертаючи барабан механізму вертикальної наводки монокуляра бусолі, виводять на середину рівень візира насадки;

- відшукують на небі Полярну зірку і, обертаючи маховик установочного черв’яка бусолі, повертають візир навколо горизонтальної осі насадки і вводять Полярну зірку в поле зору візира;

- відкривають кришку головки візира і, обертаючи маховик повороту головки візиру, вводять у поле зору зірку сузір’я Малої Ведмедиці;

- діючи установочним черв’яком бусолі, мікрометричним гвинтом механізму вертикальної наводки візиру, вводять зображення зірки в малий сектор, проти штриха відповідного року, а зображення зірки - у великий сектор, при цьому оптична вісь візира (перехрестя сітки) буде збігатися з напрямком дійсного меридіана;

- перевіряють установки на бусольному кільці і барабані, якщо вони збились у процесі роботи (не рівні 0-00), то знімають і записують відлік ;

- обертанням маховичка відлікового черв’яка бусолі, відпустивши гвинт-затискач механізму вертикальної наводки візира, суміщають перехрестя сітки візира із зображенням орієнтира, азимут на який потрібно визначити;

- знімають відлік по бусольному кільцю та барабану , якщо відлік на барабанному кільці і барабані при наведенні на зірки дорівнює 0-00, то відлік за орієнтиром буде істинним азимутом на дану точку, якщо не дорівнює нулю, то розраховують азимут орієнтиру за формулою

, (4.10)

Для отримання більш точного значення істинного азимута його визначають 3-4 рази. За кінцеве значення беруть середнє арифметичне із отриманих значень.

До дирекційного кута орієнтирного напрямку переходять за формулою:

, (4.11)

Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою магнітної стрілки бусолі виконують у такому порядку:

- встановлюють бусоль і визначають магнітний азимут на орієнтир з трьох незалежних вимірювань (максимальна різниця у магнітних азимутах орієнтирного напрямку не повинна перевищувати 0-04; якщо одне із значень азимута перевищує 0-04, то його виключають і проводять ще раз визначення магнітного азимута);

- переходять від виміряного магнітного азимута до дирекційного кута на орієнтир за формулою

, (4.12)

Поправку бусолі визначають на місцевості як різницю магнітного азимута і дирекційного кута одного і того ж орієнтирного напрямку.

Магнітний азимут при визначенні поправки бусолі вимірюють не менше п'яти разів. Дирекційний кут на орієнтир визначають геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способом.

Поправка бусолі у районах, де відсутні магнітні аномалії, береться незмінною в радіусі 10 км від точки, на якій вона визначена. За умови переміщення на відстань більше 10 км поправку бусолі потрібно визначити знову.

Дирекційний кут орієнтирного напрямку кутовим ходом визначають в тому ж порядку, як і при прокладці ходу. При цьому сторони кутового ходу вибирають по можливості більшими і їх довжину не вимірюють.

За вихідні напрямки використовують напрямки, дирекційні кути яких відомі або отримані гіроскопічним або астрономічним способом.

Під час визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу використовують дані поста передачі орієнтування, який повинен знаходитись на відстані не більше 10 км від спостережного пункту.

На спостережному пункті повинні бути відомі координати поста передачі орієнтування, світило і точка наводки, графік роботи поста, позивні і частота радіостанції поста передачі орієнтування.

Під час відмічання по Сонцю прилади наводять у правий край диска, при відмічанні по Місяцю - у невищерблений край, а на повний Місяць – у правий край диска Місяця.

Для визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу на спостережному пункті потрібно:

- підготувати бусоль і азимутальну насадку до роботи;

- встановити нульові відліки по бусольних шкалах і навести прилад на орієнтир;

- увімкнути радіостанцію на установленій частоті і приймати команди поста передачі орієнтування;

- навести прилад відліковим черв'яком на світило і супроводжувати його;

- по команді «Стоп» з поста передачі орієнтування припинити супроводження, зняти і записати відлік ;

- записати дирекційний кут , переданий по радіостанції на момент відмічання;

- обчислити дирекційний кут на орієнтир: з метою контролю відмічання по світилу і обчислення дирекційного кута повторюють 1-2 рази. Допустима різниця між значеннями дирекційного кута на орієнтир не повинна перевищувати 0-02 при роботі з бусоллю.

Під час передачі орієнтування за допомогою гірокурсовказівника апаратури топоприв'язки командирської машини, РРП потрібно:

- на визначеній точці підготувати апаратуру топоприв'язки до роботи;

- по прибуттю командирської машини, РРП на спостережний пункт зняти із шкали КУРС курсопрокладника (координатора) дирекційний кут поздовжньої осі машини ( );

- підготувати до роботи далекомір (візир) і координатор (азимутальний покажчик), встановивши по шкалах азимута 0-00;

- обертаючи башту наводимо вертикальний штрих сітки далекоміра (візира) на орієнтир і читаємо зі шкал азимута дирекційний кут орієнтирного напрямку.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: