Загальні положення з організації розвідки

На кожному спостережному пункті розвідка організується з моменту його заняття і ведеться безперервно до його залишення.

Розвідка за допомогою оптичних та електронно-оптичних приладів включає:

- вивчення місцевості у розташуванні противника;

- спостереження за діями противника для виявлення його живої сили, вогневих засобів, оборонних споруд та інших цілей;

- визначення положення (координат) цілей, їх розміру та вивчення характеру дій цілей;

- спостереження за положенням та діями своїх військ.

Вивчення місцевості включає:

- топографічне орієнтування на місцевості і порівняння карти з місцевістю;

- вибір орієнтирів і визначення їх координат;

- визначення полів невидимості зі спостережного пункту;

- визначення ділянок місцевості в розташуванні противника, зручних для розміщення його спостережних пунктів, вогневих позицій артилерії, ПТРК, позицій тактичних засобів ядерного і хімічного нападу та інших об'єктів розвідки.

Для ведення розвідки противника призначають:

- взводу розвідки – смугу розвідки і райони особливої уваги;

- відділенню розвідки – смугу (сектор) розвідки або напрямок розвідки;

- розвіднику – сектор (об'єкт) або напрямок розвідки.

Смуга (сектор) розвідки призначається відповідно до задачі, яку виконує частина (підрозділ), і можливостей існуючих сил і засобів розвідки.

Райони особливої уваги включають місця ймовірного розташування найбільш важливих об'єктів (цілей), особливо тактичних засобів ядерного та хімічного нападу, вогневих позицій артилерії, мінометів, ПТРК, командних і спостережних пунктів, оборонних споруд, зосередження танків та мотопіхоти противника.

Об'єкт розвідки призначають під час ведення бойових дій у місті, горах та при прориві укріпленого району, а також під час підготовки до наступу, коли за короткий термін часу необхідно розвідати добре замасковані вогневі засоби та оборонні споруди противника.

Напрямок розвідки, як правило, призначають під час розвитку наступу у глибині оборони противника, при зустрічному бої та при переслідуванні відступаючого противника.

Спостереження у смузі (секторі, напрямку) розвідки ведеться на глибину прямої видимості і повинно забезпечувати добування даних про противника, які необхідні для його вогневого ураження.

Розвідка зі спостережних пунктів ведеться активно, безперервно та приховано в тісній взаємодії з розвідкою інших родів військ і повинна забезпечувати своєчасне отримання найбільш повних і точних розвідувальних даних про противника.

Цілевказання

Швидкість і правильність виявлення цілей залежать від чіткості цілевказання. Цілевказання повинні бути короткими і зрозумілими. Спосіб цілевказання повинен забезпечувати приймаючому цілевказання можливість швидко знайти ціль. Для цього необхідно:

- вивчити місцевість у смузі (секторі, напрямку) розвідки, знати умовні назви ділянок місцевості і орієнтири;

- вивчити розташування противника і вести безперервне спостереження за його діями;

- знати місця розміщення (координата) спостережних пунктів, куди передається або звідки приймається цілевказання;

- підготувати завчасно для цілевказання прилади, графіки та таблиці;

- знати способи цілевказання та правильно їх застосовувати відповідно до обстановки.

Усі розрахунки для цілевказання проводить той, хто дає цілевказання. Приймаючому цілевказання він вказує: кому адресовано цілевказання; положення цілі на місцевості; найменування цілі та її ознаки; характерні ознаки місцевості та місцевих предметів у районі цілі; задачу: «спостерігати», «засікти», «доповісти відлік» і т.п.

При цілевказанні для засічки цілі необхідно вказувати точку, в яку повинен наводитися прилад, наприклад: «Наводити в середину», «Наводити в правий край» і т.п.

Приймаючий цілевказання повинен вжити заходів для швидкого знаходження цілі на місцевості. З'ясувавши місцезнаходження цілі, він знаходить її за характерними ознаками і доповідає:

- «Ціль бачу», якщо він знайшов ціль на місцевості;

- «Ціль не видно», якщо він з'ясував місцезнаходження і характер цілі, але її не видно;

- «Ціль не зрозумів», якщо він не зрозумів місце розташування цілі.

У цьому випадку той, хто передає, повинен уточнити цілевказання або повторити її іншим способом, який забезпечив би з'ясування і знаходження цілі приймаючим цілевказання.

Хто дає цілевказання повинен впевнитися у тому, що приймаючий цілевказання правильно зрозумів місце розташування і характер цілі.

Цілевказання проводять такими способами:

- наведенням приладу в ціль;

- за відліком приладу;

- за зміненим відліком;

- від орієнтиру (місцевого предмета);

- у полярних координатах;

- у прямокутних координатах.

Крім цих способів, цілевказання може бути проведено вибухами снарядів (мін), сигнальними або трасуючими кулями (снарядами).

Цілевказання наведенням приладу в ціль є найнадійнішим способом, коли той хто дає і той, хто приймає цілевказання, знаходяться на одному спостережному пункті. При цьому способі той, хто дає цілевказання, наводить прилад в ціль і вказує приймаючому її властивості. Наприклад: «У верхньому правому куті перехрестя з'єднання ходів сполучення». «Спостерігати».

Цілевказання за відліком приладу застосовується, коли той, хто дає, і той, хто приймає цілевказання, знаходяться на одному спостережному пункті і використовують для спостереження однаково орієнтовані прилади (далекомір, теодоліт, бусоль).

Той, хто дає цілевказання, наводить перехрестя (марку) свого приладу в ціль, знімає та передає відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі та вказує характерні ознаки цілі.

Наприклад: «Дирекційний 34-80, кут місця плюс 5, танк в окопі, видно ствол, доповісти відстань».

Приймаючий цілевказання встановлює на своєму приладі указаний відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі та знаходить ціль на місцевості за її характерними ознаками.

Цілевказання за зміненим відліком є основним способом цілевказання з одного пункту спряженого спостереження на інший.

При цьому способі той, хто дає цілевказання, повинен:

- навести перехрестя приладу в ціль, зняти відлік по цілі і кут місця цілі;

- визначити дальність до цілі;

- визначити приблизне значення кута засічки за графіком (рис.5.1) або розрахувати кут засічки за формулою

С = Б / (0,001×Д), (5.1)

де Б – величина бази (відстань між пунктами), м;

Д – дальність до цілі, м;

- змінити відлік по цілі на величину кута засічки С, виходячи з такого правила: при роботі з приладами, що мають оцифрування шкал за ходом годинникової стрілки (розвідувальні теодоліти, шкали дирекційних кутів далекомірів та бусолі) при цілевказанні з лівого спостережного пункту на правий відлік зменшується, а з правого на лівий - збільшується; при роботі з приладами по кутомірних шкалах (оцифрування проти ходу годинникової стрілки) при цілевказанні з лівого на правий спостережний пункт відлік збільшується, а з правого на лівий – зменшується;

Рисунок 5.1 – Графік для визначення

наближеного значення величини кута засічки С

- передати приймаючому цілевказання.

Приклад 3. Цілевказання передається на боковий спостережний пункт, розміщений праворуч від командно-спостережного пункту. З командно-спостережного пункту визначили відлік по цілі А = 15-64, кут місця = +0-09, дальність Д = 2500 м. Відстань між пунктами Б = 320 м.

Розв’язання:

Розраховують кут засічки С = 320/2,5 = 1-28.

Визначають відлік В для бокового СП В = А – С = (15 – 64) - (1 – 28) = 14 – 36.

Передають цілевказання на боковий спостережний пункт: «Правому 14-36, кут місця плюс 9, кулемет веде вогонь, засікти».

Приклад 4. Цілевказання передається з правого спостережного пункту на лівий (умови прикладу-3)

З правого пункту визначили по цілі відлік В = 17-74, кут місця цілі = -0-03, відстань до цілі 1900 м.

Розв’язання

Визначають кут засічки за графіком (рис.65) С = 1-60.

Розраховують відлік А по цілі для командно-спостережного пункту

А = В + С = 14 – 74 + 1 – 60 = 16-34.

Цілевказання на командно-спостережний пункт: «Лівому 16-34, кут місця мінус 3, скупчення піхоти на узліссі, спостерігати».

Цілевказання від орієнтира (місцевого предмета) застосовують без перерахунку для приймаючого у таких випадках:

- коли той, хто дає, та приймаючий цілевказання знаходяться на одному спостережному пункті або віддалені один від одного не більше ніж на 100 м;

- коли ціль знаходиться поблизу орієнтира.

У цих випадках той, хто дає цілевказання, визначає та передає приймаючому:

- горизонтальний кут між ціллю та найближчим до неї орієнтиром;

- різницю відстаней до цілі і орієнтира в метрах або кутове перевищення цілі над орієнтиром у поділках кутоміра.

Приклад 5. «Орієнтир третій, праворуч ЗО, ближче 200, спостережний пункт біля узлісся гаю, засікти».

Приклад 6. «Орієнтир другий, праворуч 40, вище 5, піхота в окопі на полі жовтому, доповісти дальність».

Приймаючий цілевказання наводить прилад у вказаний орієнтир і, вимірявши переданий кут, знаходить ціль за її характерними ознаками, враховуючи віддалення її від орієнтира або кутову величину перевищення.

Якщо відстань спостереження того, хто дає, й приймаючого цілевказання значно відрізняються одна від одної, величину кута з пункту того, хто дає, між напрямком на ціль і на орієнтир помножують на коефіцієнт віддалення (Кв). Коефіцієнт віддалення розраховують за формулою

Кв = Дд / Дп, (5.2)

де Дд – дальність до орієнтира від того, хто дає цілевказання;

Дп – дальність до орієнтира від приймаючого цілевказання.

Величина коефіцієнтів віддалення за кожним орієнтиром може бути розрахована завчасно з округленням до 0,1.

Різницю відстаней до цілі і орієнтира передають без змін.

Якщо поблизу цілі немає орієнтира, але є місцевий предмет, який добре спостерігається з пунктів той, хто дає, і приймаючого цілевказання, то цілевказання може бути передане переходом від орієнтира до місцевого предмета, а потім від нього до цілі.

Приклад 7. «Орієнтир четвертий, праворуч 70, ближче 200, курган, від нього праворуч 25, вище 3 ПТРК в окопі, засікти».

Цілевказання у полярних координатах може даватися відносно спостережного пункту, того, хто дає цілевказання або відносно спостережного пункту, приймаючого цілевказання.

Цілевказання відносно спостережного пункту того, хто дає цілевказання, виконують у такій послідовності:

Той, хто дає цілевказання:

- визначає дирекційний кут (відлік) приладу по цілі і відстань до цілі у метрах;

- передає цілевказання, вказуючи найменування свого спостережного пункту, місце розташування цілі у полярних координатах, найменування цілі та її характерні ознаки.

При передачі цілевказання слова «дирекційний кут та «відстань» можуть не вказуватися.

Приклад 8. «Груповий,42-60, 3450, скупчення піхоти у чагарнику на полі «Яскравому» спостерігати».

Приймаючий цілевказання:

- наносить ціль на карту (ПУВ) відносно пункту, того, хто дає цілевказання;

- визначають зі свого спостережного пункту дирекційний кут (відлік) по цілі і дальність до неї в метрах.

Встановлює на приладі дирекційний кут (відлік) по цілі і на відповідній відстані знаходять ціль за її ознаками.

Цілевказання у полярних координатах стосовно пункту приймаючого цілевказання виконують у такій послідовності.

Той, що дає цілевказання:

- визначає положення цілі на місцевості і наносить її на карту (ПУВ);

- визначає по карті (ПУВ) для спостережного пункту, приймаючого цілевказання, дирекційний кут (відлік) та відстань до цілі в метрах;

- передає цілевказання, визнаючи при цьому найменування цілі, її місцеположення у полярних координатах стосовно пункту, приймаючого цілевказання, і характерні ознаки цілі,

Приклад 9. «29-40, 4800, БТР на узліссі лісу «Темний» спостерігати».

Приймаючий цілевказання встановлює на приладі дирекційний кут (відлік) і на вказаній відстані знаходить ціль за її ознаками.

Для цілевказання в прямокутних координатах той, хто дає цілевказання, визначає по карті (ПУВ) прямокутні координати цілі та передає приймаючому цілевказання,

Приклад10.«Х (Ікс) = 49620, Y (ігрек) = 16840, скупчення автомобілів у гаю, спостерігати».

Приймаючий цілевказання:

- за отриманими координатами наносить ціль на карту (ПУВ) і визначає дирекційний кут (відлік) і відстань до цілі зі свого пункту;

- встановлює на приладі отриманий дирекційний кут (відлік) і на виміряній відстані знаходить ціль за її ознаками.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: