Третя школа мітозу біосфер

вважається важливою для раціоналізації взаємодії світового людства з навколишнім середовищем.

Неурядовий міжнародний Інститут екотехніки (1969 р.), що представляє цю школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції.

Генезис парадигми обумовлений практичними потребами космонавтики в створенні штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями.

Ідея полягає в тому, щоб досягнуті результати використовувати для покращання земної біосфери і для формування ноосфери.

Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і техносфери.

Під техносферою розуміють «глобатех» - тип нової культури,

що має за ореал увесь планетарний ринок.

Факт експансії «глобатеху» в космос означає, що повна екологічна рівновага можлива лише при виході за межі земної біосфери в Космос. На цій підставі ноосфера перетворюється на важливий фактор еволюції Всесвіту.

Четверта школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані передбачає реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку»

з метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій щодо вибору

оптимальних стратегій управління.

При цьому значна увага надавалась соціальним проблемам.

Пропонується розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології.

Перехід до інформаційного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем.

П’ ята школа світ-системного аналізу (І. Уоллерстайн, США) розробляє парадигму, в центрі якої розвиток економік, історія систем і цивілізацій.

Кінець XX століття розглядається

як криза переходу від капіталістичної світ-системи, домінуючої на планеті з 1500 року,

до поки що невизначеної посткапіталістичної системи.

Капіталістична світ- система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотий мільярд»), напівпериферії і периферії світу.

Для неї характерні циклічні кризи з періодичністю 50-100 років.

Це нагадує довгі економічні хвилі М.Кондратьєва.

Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку, висунутої Міжнародною соціологічною асоціацією (1994 р.).

Закономірностям глобального соціального розвитку приділяється все більша увага.

Український вчений Т.В. Кальченко серед основних шкіл сучасної глобалістики виокремлює такі:

- еколого-економічну,

- універсального еволюціонізму,

- глобальної екології,

- контрольованого глобального розвитку,

- міжнародної політичної економії і

- економічної соціології.

На його думку, на найбільший потенціал наукового розвитку можуть розраховувати лише деякі з шкіл, а саме - еколого-економічна,

- глобальної екології і

- економічної соціології.

Причому, якщо перша група шкіл уже пройшла пікову фазу розвитку, то друга перебуває у стадії активного формування, інтенсивно залучаючи потенціал міждисциплінарних досліджень.

Поряд із розглянутими школами глобалістики низкою науковців пропонуються нові концептуальні школи [7, с. 16-17]:

- концепція «гуманістичного соціалізму» (Я. Тінберген), що містить проект такої організації населення,

яка має забезпечити рівні можливості для всіх країн і людей відповідно до універсальних гуманістичних цінностей та в якій з метою зближення рівня доходів у світовому масштабі пропонується встановити нульовий ріст для розвинутих країн та 5% зростання середньорічних доходів на душу населення для країн, що розвиаються;

- концепція «дороговказів у майбутнє» (Б. Гаврилишин), у якій аналізується ефективність функціонування різних суспільств та пропонується модель майбутнього світового порядку, заснована на співіснуванні різних культур, релігій та способів життя;

- концепція «геогенезису» (Е. Кочетов), яка розвиває просторово- філософську методологію пізнання та передбачає методологічний поділ світового простору за функціональними ознаками (геополітика, геоекономіка, геофінанси, геодемографія тощо);

- концепція «глобальної спільноти» (М. Чешков),

яка доводить, що динаміка розвитку людства як глобальної спільноти (що характеризується двома автономними поняттями - глобальна система і світове співтовариство) визначається взаємодією різноманітних компонентів цієї спільноти;

- концепція «сталого розвитку» (Л. Браун), яка доводить, що людство споживає значно більше ресурсів,

ніж дозволяють економічні можливості, і тому потрібно еволюційним шляхом забезпечувати сталий розвиток на всьому глобальному просторі.

Враховуючи складність і всеохоплюваність проблем глобалістики, цілком обґрунтованою є можливість виникнення нових більш розвинених і досконалих концептуальних шкіл.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: