Національне виховання як фактор цілісного формування особистості учнів початкових класів на сучасному етапі державотворення

З народженням дитини з являється Всесвіт, у центр якого вселяється новонароджений. Цей мінливий Всесвіт розвиває дитину, надає її досвіду у пізнанні цього ж Всесвіту.

Людські цивілізації витворили безліч виховних систем, відомих і невідомих, популярних і непопулярних, локальних і епохальних, кожна у яких посідає певне місце у вдосконаленні людини [12].

Особливе місце в українських виховних системах відводилось індивідуальності дитини, що є основою її розвитку та формування особистості.

Формування особистості – неперервний і винятково складний процес, де діє багато факторів, на основі яких розкриваються потреби, інтереси, нахили, здібності, характер, а також здоров’я, працездатність і довговічність. Розвиток особистості здійснюється в процесі її соціалізації, виховання і саморозвитку, що є компонентами цілісного процесу.

Соціалізація – процес двобічний. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, до яких він належить. А з другого – в процесі соціалізації він активно входить у систему соціальних зв’язків і набуття соціального досвіду.

Соціалізація протікає під впливом великої кількості обставин, які умовно можна звести до трьох груп – це макрофактори (суспільство, держава, планета, світ і навіть космос), мезофактори (етнокультурні умови, і тип поселення, в яких живе і розвивається людина), мікрофактори (сім’я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариство ровесників, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони різною мірою безпосередньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах.

Виховання – цілеспрямоване управління процесом розвитку особистості – є частиною процесу соціалізації: що знаходяться під певним соціальним і педагогічним контролем і відбувається через освіту і організацію життєдіяльності вихованців [17].

Провідною метою виховання залишається ідеал всебічно розвиненої особистості, що йде з глибини віків. Він орієнтує на широкий особистісний підхід, застерігає від зведення виховання до однобокої і пасивної адаптації молоді в конкретних умовах суспільства.

Було б помилковим розуміти всебічний розвиток як сукупність окремих – інтелектуальних, фізичних, моральних, естетичних, трудових – сторін чи якостей особистості. Всебічний розвиток передбачає їх органічна єдність, цілісність буття, свідомості і самосвідомості, запитів і поведінки людини [22].

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що «національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета − виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної художньо-естетичної, трудової, екологічної культури» [20, с. 4].

Сьогодні загальноосвітня школа має соціальне замовлення на залучення учнів до глибоких шарів національної культури та духовності, створення умов для розвитку їх національної свідомості на основі засвоєння цінностей українського народу, зокрема, його мови, світоглядних позицій, ідей, поглядів, переконань. Конкретизуючи це соціальне замовлення, варто підкреслити, що на державному рівні визначено такі положення сучасного національного виховання:

1. Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднувального фактора у суспільному розвитку, спрямованому на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості.

2. Сучасне виховання в Україні має забезпечувати залучення молоді до світової культури і загальнолюдських цінностей. За своїм змістом, формами й методами національне виховання спирається на кращі надбання національної педагогіки.

3. Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім’я, суспільство, найближче соціальне оточення, школа. Процес виховання органічно поєднується з процесом навчання молоді, опануванням основами наук.

4. Ідеалом виховання є високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, що має глибоку громадянську відповідальність, високі духовні якості, родинні й патріотичні почуття, знання надбань світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення [2].

Формування особистості на основі національного виховання може здійснюватись за умови, якщо учень має можливість отримувати об’єктивну інформацію про свою націю, своє історичне минуле. Головною метою національного виховання на сучасному етапі державотворення є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду. На цій основі формування особистісних рис громадянина України, які включають у себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту [18].

Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім’я України. Формування національної самосвідомості передбачає освоєння учнями своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності де розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за своєю землю. Національна ідея має бути не просто атрибутом національної свідомості, чисто духовним феноменом, а поштовхом до практичних справ, як було у кращих синів і дочок нашого народу споконвіку [11].

Вірність Україні є невід’ємною ознакою національно свідомого громадянина. Формування патріотичних почуттів означає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання своєї держави, прагнення бачити її незалежною. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїко-патріотичне виховання, покликане формувати боновий, морально-психологічний дух, спонукати до фізичного вдосконалення громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних сил.

Вихованець національної школи має виростати патріотом України. І якщо намагання державної системи освіти зробити росіянина «українцем» є порушенням прав людини, то її прагнення, щоб і росіянин, і єврей, і поляк поруч з українцем були чесними громадянами і патріотами, шанували закони і традиції народу України, на землі якої живуть, є цілком правомірним [19].

У формуванні духовності особистості чільне місце посідає світогляд, як узагальнена система поглядів на світ і на своє місце в ньому, розуміння сенсу життя. Світогляд є визначальним у житті людини, спрямовує її поведінку, пізнавальну і творчу діяльність, приводить у систему одержані знання, враження, спостереження.

Світогляд, який виявляється у поглядах, ідеалах особистості, її наукових знаннях, може бути найбільш повно сформованим, правильно і емоційно сприйнятим за умови найтіснішого його зв’язку з народним, національним світоглядом. Останній вбирає у себе кращі зразки ідей народовладдя, гуманізму, народної моралі та естетики, які найбільш повно відображені в народній міфології, фольклорі, календарно-сімейний обрядовості тощо.

Збагачення духовності особистості передбачає освоєння як національних, так і світових надбань культури. Національне і загальнолюдське мусять розглядатися як дві сторони єдиного загальнолюдського процесу. Адже немає самого по собі загальнолюдського. Воно завжди функціонує завдяки національному і виявляє себе через, національне. Глибинне освоєння, збагачення національного є водночас освоєння загальнолюдського, його збагачення [36].

Отже, формування особистості складний і неперервний процес, який засвідчує, що до дитячої душі необхідно ніжно торкатися інструментами виховання, вміти і знати як це зробити, щоб не зашкодити дитині.

РОЗДІЛ 2.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: