Виховання національної самосвідомості молодших школярів засобами українського фольклору

Серед проблем, від розв’язання яких залежить здійснення національного відродження України, важливе місце належить формуванню національної свідомості. Це зумовлюється, насамперед, тим, що високий рівень національної свідомості пов’язаний не просто з теоретичним усвідомленням процесів національного відродження, а й з практичною готовністю школяра до участі в розбудові незалежної держави [24].

Відродження України неможливе без пробудження національної свідомості українського народу і, насамперед, молоді. Наукове дослідження переконливо доводить, що дитина постійно перебуває під виховним впливом духовної культури свого народу. Її невід’ємним елементом є народне мистецтво, в якому розкриваються одвічні витоки духовного життя народу, його морально-етичні цінності, художні смаки та ідеали. Проте особливості культурного життя сучасного суспільства полягають, як відомо, у розповсюдженні видовищних заходів комерційного напрямку, що характеризуються низьким морально-етичним рівнем. Особливе занепокоєння викликає відсутність у деяких молодших школярів усвідомлення себе як частини народу, співвідношення своєї діяльності і поведінки з інтересами нації.

Серед проблем, від розв’язання яких залежить здійснення національного відродження України, важливе місце належить формуванню національної свідомості. Це зумовлюється, насамперед, тим, що високий рівень національної свідомості пов’язаний не просто з теоретичним усвідомленням процесів національного відродження, а й з практичною готовністю школяра до участі в розбудові незалежної держави. Без належного виховання процес побудови міцних підвалин української держави неможливий. Людина, байдужа до національних надбань свого народу, у якої немає національних орієнтирів, поступово втрачає свій зв’язок з Батьківщиною. Зміст освіти, форми і методи навчання та виховання в школі мають будуватися на засадах гуманізму, з урахуванням багатовікової історії народу, на основі його національно-культурних особливостей і традицій, збагачених ідеалами та нормами загальнолюдських цінностей, інтернаціональними здобутками.

У дітей з розвиненою національною свідомістю формуються стійкі мотиви приналежності: користь народу, нації. У них підвищується громадська відповідальність за свої вчинки. У цьому процесі формується і справжня любов до інших народів, культур. Істинними поборниками дружби між народами, як свідчить світова історія, є люди, які палко люблять свій народ, і, отже, творити добро для інших народів може лише той, хто навчився творити його для рідного народу [11].

У сучасних умовах, коли український народ вступив у нову еру історичного розвитку, національне виховання найбільш відповідає потребам відродження України. Воно сприяє формуванню основних компонентів духовного світу особистості, національної психології, національного мислення, національного характеру і темпераменту, народної моралі й етики, народної естетики, народної правосвідомості, національної свідомості та самосвідомості. Отже, формування національної свідомості в кожної школяра здійснюється в тісному взаємозв’язку з формуванням інших громадських рис особистості, які є результатом національного виховання. А воно являє собою систему, яка створювалася протягом віків самим народом. Система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світогляд та цілісні орієнтації молодших школярах, передати їй національний досвід, надбання попередніх поколінь [23, с.23].

Останнім часом у науково-методичній літературі значна увага приділяється національному вихованню школярів шляхом їх зацікавлення українським фольклором. Велике значення надається уведенню до шкільних програм з музики творів українських композиторів. Але, незважаючи на це, в багатьох дітей, спостерігається недооцінка мистецтва, що має яскраву національну спрямованість. При цьому виховна робота, яку проводять учителі, рідко приносять належний результат.

Як зазначає І. Бех, негативною умовою, що перешкоджає нормативному функціонуванню будь-якого виховного механізму, є внутрішня духовна безпечність, яка гальмує безперервну роботу з духовної само зміни особистості, з усвідомленням свого особистісного Я-образу. Внутрішня безпечність суб’єкта пов’язана з безтурботністю, пасивністю, недбалим ставленням до діяльності та поведінки, відсутністю старанності, необхідної психічної напруги. Безпечність набуває значного деструктивного потенціалу, коли вона із ситуативного явища трансформується в більш-менш сталий психічний стан, що визначає своєрідність психічних процесів людини [1].

Отже, несприятлива ситуація, що склалася в культурному житті нашого суспільства, посилюється за рахунок психологічних особливостей школярів, які прагнуть якомога швидше долучитися до «цінностей» дорослих.

Національне виховання ґрунтується на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють найвищі зразки духовної мудрості українського народу, на засадах родинного виховання. Як зазначає Н. Волкова, національне виховання – це виховання на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях і багатовіковій мудрості, духовності. Це історично зумовлена і створена народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямована на організацію життєдіяльності молодшого покоління, у процесі якого засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається єдність поколінь.

Одним із ефективних засобів національного виховання є фольклор. Фольклор, або народна творчість, – безпосередній спадкоємець найдавніших форм людської культури, що зберігає в кожну історичну епоху значення первинної художньої переробки сукупного життєво-практичного досвіду і є складним естетичним, художнім та соціальним явищем. У сучасних наукових дослідженнях розроблено як теоретичні, так і методичні аспекти залучення дітей до народної творчості. Охарактеризовано різноманітні жанри українського фольклору, як-от: думи, казки, оповідання-небилиці, прислів’я та приказки.

Аналізуючи фольклорний матеріал, З. Батюк звертає увагу на символічну образність українського фольклору. Сучасна людина тільки починає вчитися розуміти асоціативно-художні образи-символи і зчитувати закладену в символічно-образній мові інформацію. І хоча інформація про світ і людину, якою володіли наші далекі пращури, далеко не примітивна, на рівні загальноосвітньої школи спостерігається обмеженість стереотипно-ортодоксальних поглядів на Природу, Світ і на такий унікальний пласт культури, яким є фольклор.

На підставі аналізу відомих українських народних казок автор показує, що українська казка – це метафорична формула, в якій закодовано дивовижні значення. Її доступність, простота й поетичність допомогли донести до нас глибоку мудрість народу, адже саме з казки і починається пізнання дитиною такого таємничого і, на перший погляд, непізнаного світу. В. Сухомлинський визначав провідну роль роботи дітей над казкою, він створив свій світ казок. «Я ставив за мету: закарбувати в свідомості дітей яскраві картини дійсності, добивався того, щоб процеси мислення відбувалися на основі живих, образних уявлень, щоб діти спостерігали навколишній світ, установлювали причини і наслідки явищ, порівнювали якості і ознаки речей» [32, с.129]. Також великий педагог вважав створення казок «важливим засобом розумового розвитку. Якщо ви бажаєте, щоб діти творили, створювали художні образи, перенесіть з вогника своєї творчості хоча б одну іскру в свідомість дитини» [33, с.5]. Як бачимо, творча натура класовода – головна фігура у формуванні національної свідомості молодшого школяра засобами казки.

Тому виховання засобами Багато авторів подають зразки національного виховання молодших школярів на засадах українських традицій. Зокрема, залучення дітей до проведення народних обрядів, таких як «Свято осені», «Великдень», «Зелені свята» та ін., народна музика, активна участь малят у відтворенні народних традицій і обрядів допомагають вихованню в них уміння сприймати художнє слово, формуванню музичного смаку, творчих здібностей, духовної культури. У науково-методичній літературі приділено увагу й такому елементу українського фольклору, як обереги, призначенням яких був захист від неприємностей та злих чар.

Під час уроків використовуються художні ілюстрації, народні прислів’я та приказки, аудіо записи пісень, організовуються виставки рушників – родинних реліквій. У результаті такої роботи діти стають уважнішими до традицій та звичаїв українського народу, краще розуміють і відчувають обрядові пісні [21].

Виховному потенціалу молодших школярів сприяють українські народні колискові пісні, які своїм корінням сягають ще часів міфологічної свідомості людства. Н. Сивачук уточнює класифікацію колискових пісень, аналізує їх. Колискові пісні, пише автор, походять від замовлянь, які мали магічний характер. Дитина ще не розуміє значення слів, але відчуває інтонаційне забарвлення мови, чує серцем звернені до неї слова. Тематична різноманітність колискових пісень є свідченням духовного та інтелектуального багатства нашого народу, моральної чистоти, педагогічної мудрості сімейного виховання. Звертає автор увагу й на обереги (кіт, голуб), що йдуть з української міфології і мають символічне значення. За словами Н. Матвієнко, колисанка – це той етнічний мотив, що поступово входить у підсвідомість дитини і стає її здобутком на все життя [29].

Деякі праці присвячено особливостям формування художньо-образного мислення молодших школярів засобами фольклору. Так, Н. Батюк виявила фактори, від яких залежить результативність цього процесу, а саме:

- трактування і сприймання фольклору як синкретичної цілісності, органічно пов’язаної зі світом людини та природи;

- впровадження інтегрованого підходу для усвідомлення дітьми образів мистецтва і образів дійсності;

- застосування інноваційної форми уроку-образу з цілісною художньою драматургією.

На думку автора, найважливішою для сучасної системи освіти є об’єднуюча, узагальнююча функція художньо-образного мислення, яка пов’язана з психологічним явищем синестезії – виникнення у свідомості людини взаємодії різних чуттєвих модальностей (візуальної, слухової, кіно естетичної), що сприяє створенню полі модальних образів. Запропоновано інтегровані уроки музики та народознавства – уроки-образи, що допомагають дітям відчути глибину й поетичність художніх образів і через пробуджену чуттєвість осягнути їх.

Виходячи з наукових положень теорії національного виховання, визначили такі критерії виховання школярів засобами фольклору: мотиваційний, емоційно-оцінювальний, художньо-творчий. З’ясували, які показники стосуються кожного з цих критеріїв. Показники мотиваційного критерію – інтерес до фольклору та потреба співати чи слухати українські народні пісні; емоційно-оцінювального критерію – розгорнутість емоційної оцінки в бесідах про фольклор та емоційне розкриття художнього образу пісні у висловлюваннях про неї; художньо-творчого критерію – оригінальність словесних висловлювань щодо фольклору та прояв будь-якої форми художньої творчості під час опанування фольклору [23].

Отже, одна з головних психолого-педагогічних умов підвищення ефективності виховної роботи в означеному напрямку – подолання внутрішньої духовної безпечності школярів і сприяння їхньому «духовному перетворенню», яке відбувається, за словами І. Беха, з психологічного оптимуму вихованця, коли використовуються всі його розумово-почуттєві можливості.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: