Психолого-лінгвістичні особливості навчання читання

Читання - це один з наймогутніших засобів збагачення людини знаннями, підвищення її культури та виховання. В історичному плані читання виникло пізніше усного мовлення, проте на його основі, і стало важливим засобом спілкування та пізнання. Завдяки читанню, яке робить доступною будь-яку інформацію, передається досвід людства, нагромаджений у найрізноманітніших сферах трудової, творчої, соціально-культурної діяльності.

Існує сім суттєвих ознак читання, які відрізняють його від інших видів вер­бального спілкування. Читання - це процес комунікації засобами письмових або друкованих текстів на рідній чи іноземній мові з метою: спілкування з їх автором; декодування текстової інформації; навчання рідній та іноземній мові; становлення особистості читача; отримання ним естетичної насолоди та пізнавальної дії; розвитку образного мислення та виразного мовлення; активізації психічної діяльності читача [10; 124].

Сучасна людина все більше залучається до читання художньої, публіцистичної, спеціальної літератури іноземними мовами. Тому, одним з основних завдань навчання іноземної мови в школі є навчання читання цією мовою. Без володіння цим видом мовленнєвої діяльності подальше використання іноземної мови буде обмежене. Так значимість навчання читання іноземною мовою підкреслювали 3.І. Кличнікова, Г.В. Рогова, Т.Г. Єгоров, І.Я.Зимня, М.І. Гез, Д.В. Ельконін, В.А. Артемов, В.В. Біляєв та інші.

З психологічної точки зору, читання - це процес сприйняття та активної переробки графічно закодованої інформації згідно з системою тієї чи іншої мови.

Структура процесу читання має кілька ланок, а саме: фізична ланка читання; фізіологічна ланка читання; перцептивна ланка читання [14; 86].

Читання визначається фізичними властивостями тексту. Текст, як деякий фізичний об'єкт, являє собою послідовність графем (букв). Букви є ніби пусковим механізмом, під дією якого починається фізіологічний процес збудження в органах зору. Він закінчується складними фізіологічними явищами в корі головного мозку. Іншими словами, під дією фізичних властивостей об'єкту виникає фізіологічне явище, а на його основі - психічне сприйняття графічних символів друкованого і письмового тексту [7; 237].

Читання є рецептивним видом мовленнєвої діяльності, який включає техніку читання та розуміння того, що читається і відноситься до письмової форми мовлення. У зв'язку з цим виділяють змістовий та процесуальний аспекти діяльності читця. Змістовий аспект читання залежить від процесуального і полягає в досягненні розуміння інформації, яка сприймається читцем, завдяки декодуванню графічних знаків та символів зв'язків тексту [10; 145].

З лінгвістичної точки зору уміння читати сприяє розширенню лексичного запасу, закріпленню граматичного матеріалу, міцному засвоєнню структурних одиниць мови; воно відкриває великі можливості для подальшого самостійного вивчення мови та вдосконалення мовленнєвих умінь [4; 113].

На початковому ступні навчання основною формою читання є читання уголос, яке є важливим засобом навчання читання про себе (мовчки). Методисти (Г. В. Рогова та ін.) умовно виділяють два періоди в навчанні читання уголос – дотекстовий та текстовий періоди. Мета до текстового періоду – засвоєння первинної матерії, тобто графіки іноземної мови, оволодіння буквено-звуковими зв’язками, читанням окремих слів, словосполучень та простих речень. Важливим завданням цього періоду є розвиток навичок правильного озвучування слів та інтонаційного оформлення речень з точки зору їх логічного членування. Читання вголос допомагає зміцнити вимовний аспект, який є спільним для усіх видів мовленнєвої діяльності.

Дотекстовий період читання уголос триває доти, доки учні читають окремі елементи тексту: слова, словосполучення та речення, не об'єднані ситуативно. Читання простих, але зв'язних текстів відбувається в текстовий період. Його мета — навчити учнів одночасно сприймати і розуміти зміст тексту, не відволікаючи уваги на технічний бік читання. Цей рівень досягається в результаті систематичної тренувальної роботи з текстом: читати можна навчитися лише шляхом читання.

Розглянемо вправи, які виконуються в дотекстовий період з метою навчання техніки читання уголос.

Некомунікативні вправи з навчання техніки читання уголос покликані розв'язати такі завдання:

1. засвоєння учнями конфігурації букв іншомовного алфавіту в рецептивному та репродуктивному планах, а саме:

а. зорове сприймання, розпізнавання та ідентифікація букв;

б. написання усіх функціональних варіантів букви (великої, малої,
друкованої, рукописної);

2. оволодіння буквено-звуковими та звуко-буквеними зв'язками;

3. розвиток навичок автоматизовано здійснювати операції аналіз-синтез при
сприйманні ізольованих слів, результатом яких має стати швидке і точне
сприймання слова, його правильне озвучування та адекватне співвіднесення зі значенням;

4. засвоєння основних правил читання голосних та приголосних, їх комбінацій;

5. формування навичок читання слів, словосполучень та речень [8; 241-243].

Тексти для читання уголос служать базою для навчання читання мовчки (про себе). Це головна форма читання, яка орієнтована на досягнення комунікативної мети — розуміння інформації [10; 151].

Для формування адекватних умінь читання велике значення має характер текстів: їх зміст, інформативність, цікава фабула і т. п. Від якості текстового матеріалу залежить мотивація читацької діяльності учнів.

Зміст тексті визначає відношення учнів до читання, а також можливості розв’язання тих освітніх і виховних завдань, які ставлять перед іноземною мовою як навчальним предметом. З іншого боку, структурно-смислові та мовні особливості текстів визначають характер самого процесу читання.

До іншомовних текстів для читання пред’являються певні вимоги, а саме:

1. Ідейно-виховна цінність текстів. Такі тексти повинні сприяти формуванню морально-етичних якостей читця.

2. Пізнавальна цінність текстів, науковість їх змісту. Тексти мають будуватися на фактичному матеріалі про країну та її народ, мова якого вивчається, а також включати відомості з найрізноманітніших галузей людських знань.

3. Відповідність змісту текстів віковим особливостям та інтересам учнів. Ці тексти повинні відповідати інтелектуальному рівню розвитку учнів, бути значущими для них, задовольняти їх емоційні та пізнавальні запити [11; 184].

Проте, процес читання іноземною мовою ускладнюється цілим рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів. Насамперед, вчитель повинен врахувати об’єктивні труднощі орфографічної системи виучуваної мови, які склалися історично. Найбільш характерними з них є такі:

¾ Кількісна неадекватність між буквами та звуками у слові, тобто між графічним і звуковим образом слова, наприклад: daughter [‘do:tə], thorough [‘θ۸rə], nephew [‘nevju].

¾ Різночитання однакових букв та буквосполучень: pin-pine, cut-put, now-snow, sugar, his, vision.

¾ Кількість букв алфавіту та кількість графем, які вони утворюють: в англійській мові 26 букв дають 104 графеми (nice – light)

¾ Наявність «німих» букв у словах: kite, through, Wednesday.

¾ Інші графічні труднощі:

а) передача одного й того ж звука різними буквами та буквосполученнями: [k] - cat, kitchen, school, question.

Цей перелік технічних труднощів читання далеко не повний, його можна продовжити [8; 245].

Як відомо, навички читання зберігаються все життя. Але, щоб залучити дитину до читання, зацікавити її надто сухою і кропіткою роботою над опануванням нових слів, речень та текстів, вчитель повинен як можна більше використовувати яскраві, доступні сюжети із повсякденно знайомих ситуацій та світу науки, що має на меті заохочення дітей до подальшого навчання.

Підсумовуючи все зазначене у даному параграфі можна зробити наступні висновки:

§ Читання іноземною мовою є засобом для засвоєння всіх аспектів даної мови (фонетичного, лексичного, граматичного) та невичерпним джерелом навчальної інформації про інші країни, їх культуру та традиції;

§ Для ефективного розвитку умінь читання обов'язковими є знання та врахування психологічних основ цього процесу;

§ Врахування лінгвістичних особливостей навчання читання є запорукою ефективності даного процесу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: