Проблеми сировини сьогодні й у майбутньому.

Сировина – невід’ємний елемент будь-якого виробничого процесу.

Природні матеріали, що використовуються у виробництві промислових продуктів, називаються сировиною.

Сировина є первинним предметом праці, а її видобуток – початком будь-якої системи технологій. Для раціональнішого планування й аналізу витрат суспільної праці у виробництві фахівці мають бути добре обізнаними з техніко-економічними характеристиками сировини й процесами її перетворення на споживчі вартості.

Термін «сировина» не є однозначним поняттям. У найбільш узагальненій формі його слід розуміти як первинний предмет праці, узятий безпосередньо з природи, матеріальний субстрат, який містить у собі основу цільового продукту.

З погляду економіки сировина – це видобутий природний ресурс, на який витрачено певну працю і який потребує подальшої переробки на цільові продукти.

Існують різні схеми класифікації промислової сировини: за походженням (мінеральна, рослинна, тваринна), за агрегатним станом (тверда, газоподібна, рідинна), за галузево-техноло­гічним принципом використання (рудна, нерудна, паливна).

Рудна сировина – це гірські породи або мінеральні агрегати, які містять метали в такій кількості й у такій формі хімічного зв’язку з іншими елементами, котрі дають змогу видобувати їх за сучасною промисловою технологією й економічно виправдо­вувати зроблені витрати.

Нерудна сировина – це вся інша неорганічна сировина, яка не використовується для видобутку металів.

Паливна сировина (вугілля, нафта, газ, торф, сланець) стано­вить окрему групу й використовується в паливно-енергетичній та хімічній промисловості.

Що слід розуміти під техніко-економічними характеристика­ми сировини?

По-перше, хімічний склад сировини й наявність її в земній корі.

По-друге, доступність її видобутку й технологічної переробки.

По-третє, значення для економіки.

Розглянемо ці характеристики.

У природі стабільно існують 92 хімічні елементи (від водню до урану), які в різноманітних поєднаннях створюють мільйони хімічних сполук навколишнього середовища. Скарбниця хіміч­них елементів – це земна кора разом зі Світовим океаном та атмосферою. Земна кора (літосфера) – це тверда оболонка Землі глибиною від кількох десятків кілометрів під гірськими маси­вами до кількох кілометрів під океаном. Основу земної кори становлять осадові породи, граніти й базальти із середньою густиною 2 800 kg × m^–3. Нижня її межа – мантія (ультраос­новний субстрат більшої густини – 5 300 kg × m^–3).

Маса земної кори оцінюється у 2,2 × 10¹⁹ (22 трильйони) t. [За правилом «N»]

Про масштаби видобутку корисних копалин свідчать такі дані: у ХХ ст. із надр Землі вилучено близько 300 млрд т. рудної сировини, що дорівнює масі цілих гірських масивів. Звичайно, для промислової розробки придатні тільки верхні шари земної кори з відносно високою концентрацією корисного елемента. Кількість тих чи інших хімічних елементів у земній корі є різ­ною. Уміст елементів уперше підрахував американський гео­хімік Ф. Кларк іще наприкінці минулого сторіччя. Відтоді серед­ній вміст елемента в земній корі, виражений у процентах, нази­вають кларком елемента. Тільки три елементи – кисень, кремній і алюміній становлять 82,5 % маси земної кори, а разом із залі­зом, кальцієм, натрієм, калієм, магнієм і титаном – понад 98 %. Отже, на інших 83 елементи припадає всього 2 % маси кори.

Розподіл хімічних елементів у земній корі за декадами, запропонований В. І. Вернадським, наведено в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: