Особливості машинобудівельного комплексу України

Машинобудування є стрижнем економіки України. До маши­нобудівного комплексу належать понад 2 800 підприємств (без малих), 230 організацій, які виконують наукові та науково-тех­нічні роботи галузевого рівня. Середньорічна чисельність про­мислово-виробничого персоналу перевищує 1 млн чол.

Від СРСР Україні дістався потужний машинобудівний комп­лекс та розвинений науково-технічний потенціал, які були в основному орієнтовані на забезпечення потреб військово-про­мислового комплексу. Виробництво машинобудівної продукції на 80 % залежало від зовнішніх поставок комплектуючих, матеріалів, сировини.

На той період завданням держави було збереження наявного промислового та науково-технічного потенціалу. На сьогодні вдалося зберегти наукомісткі високотехнологічні галузі промис­ловості: літако-, судно- та автомобілебудування, підприємства оборонно-промислового комплексу, а також підприємства ви­робників продукції для базових галузей економіки. У концепції державної промислової політики України визначено місце й роль машинобудівного комплексу як основної ланки в індуст­ріальній системі держави.

Машинобудуванню належить особлива роль у розв’язанні соціальних проблем, утвердженні позицій України на міжнарод­ному ринку, у широкомасштабному переоснащенні народного господарства на основі сучасної техніки й технологій.

Економічні трансформації, створення ринкових засад функ­ціонування і розвитку, зміни форм власності підприємств та їхня реструктуризація (понад 80 % підприємств недержавної форми власності) істотно розширили можливості розвитку машино­будівного комплексу.

Починаючи з 2000 р. спостерігається щорічне зростання продукції машинобудування.

За підсумками роботи у 2002 р. підприємствами машино­будування вироблено продукції на суму 21,3 млрд грн, або 111,3 % до рівня 2001 р.

За підсумками роботи у 2002–2003 рр. номенклатура про­дукції машинобудування в основному забезпечує першочергові потреби внутрішнього ринку у засобах виробництва і спожи­вання.

Окрім своїх потреб, Україна у 2002–2003 рр. експортує близько 30 % машинобудівної продукції до 80 країн світу. Найбільшими імпортерами продукції машинобудування є Росія, Туркменістан, Німеччина, Індія, Китай та ін.

Розвиток машинобудування залежить від капіталовкладень.

Стан основних фондів у машинобудуванні викликає занепо­коєння. Динаміка інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень) у машинобудування свідчить про їхнє значне скоро­чення. Разом із тим, починаючи з 1998 р. спостерігається зрос­тання інвестицій у будівництво нових, реконструкцію, розши­рення та технічне переозброєння діючих підприємств машино­будування, яке склало за 1998–2000 рр. 82,1 %.

Індекси інвестицій в основний капітал у машинобудування
(у % до попереднього року)

Джерело інформації: Держкомстат.

У 2002 р. вкладено в машинобудування інвестицій в основ­ний капітал у розмірі 1 023,9 млн грн, що перевищує обсяги вкладень 2001 р. на 6,1 %. Їхня частка в загальному обсязі інвестицій у промисловість становить 6,8 %, а в цілому по Україні – 2,7 %.

Незважаючи на збільшення інвестицій в основний капітал, знос та вибуття основних фондів випереджають їхнє оновлення. Знос основних фондів машинобудівних підприємств зріс у 1998–2000 рр. на 5,6 % i становив на початок 2001 p. у цілому в машинобудуванні 55,7 %, а за окремими видами економічної діяльності був таким:

- виробництво машин та устаткування – 57,4 %;

- виробництво електричного та електронного устаткування – 55,1 %;

- виробництво транспортного устаткування – 58,3 %.

Знос активної частини основних фондів на 15–24 % є вищим за загальний знос основних фондів у машинобудуванні. Спос­терігається зменшення питомої ваги активної частини основних фондів (машини, механізми, обладнання) у структурі основних фондів.

Амортизаційні відрахування, які повинні накопичуватися і використовуватися для оновлення і технічного переозброєння основних фондів, здебільше витрачаються на поповнення обігових коштів підприємств. Слід очікувати, що в найближчі роки через критичний знос окремих споруд (устаткування) у складі основних фондів потенційно небезпечних підприємств можуть статися складні техногенні аварії.

У провідних країнах світу розвиток виробництва забезпе­чується інноваційною діяльністю. Накопичений значний досвід, який постійно вдосконалюється. Україна ж тільки виходить із кризи економіки й наблизитися до розвинених країн зможе, лише здійснюючи модернізацію виробництва інноваційними засобами.

Основну роль у цих процесах відіграють впровадження віт­чизняних високотехнологічних розробок, які у стислий період можуть дати суттєву віддачу та забезпечити подальше еконо­мічне зростання. На державному рівні до цього часу не відпрацьовані ефективно діючі механізми підтримки впрова­дження вітчизняних високотехнологічних розробок.

До сьогодні найбільш ефективним засобом координації інно­ваційної діяльності була розробка й реалізація комплексно-цільових науково-технічних програм галузевого, міжгалузевого та вищих рівнів.

Ситуація, що склалася в питаннях упровадження вітчизняних наукоємних технологій у виробництво, не може бути розцінена як оптимальна. На сьогодні майже не діють механізми мобілі­зації внутрішніх фінансових і матеріальних ресурсів для стимулювання інноваційної та інвестиційної активності. На державному рівні до цього часу не в повній мірі ефективні діючі механізми підтримки впровадження вітчизняних високотех­нологічних розробок.

Намагання активізувати та скоординувати діяльність Дер­жавного інноваційного фонду України, відродити діяльність галузевих інноваційних фондів було звужене до перетворення фонду в 1999 p. на Українську державну інноваційну компанію, яка діє як фінансово-кредитна установа та на сьогодні зай­мається переважно поверненням заборгованостей за інновацій­ними позиками.

У 2003 р. на виконання Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» в галузях машино­будування були розроблені й затверджені на відповідних рівнях середньострокові напрями цілеспрямованих підготовки й роз­робки інноваційних проектів у машинобудуванні та визначена першочерговість їх реалізації.

В Україні є 8 технопарків, які діють на підставі Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків». Напрями науково-технічної діяльності технопарків відповідають стратегії інноваційного та інвестиційного відродження і підтримки власного виробництва та розвитку наукоємних конкурентоспроможних вітчизняних технологій.

Серед підприємств машинобудування у 2002 р. частка інно­ваційно активних становила 23,3 %, що перевищує цей показник у промисловості на 5,3 %.

Протягом останніх років основними напрямами інноваційної діяльності були розробка й упровадження нових виробничих процесів, створення та освоєння нової чи значно вдосконаленої продукції.

З уперше освоєної в Україні продукції майже 83,0 % обсягу складає принципово нова продукція, 53,7 % – продукція, в якій використані нові технічні рішення, які мають охоронний документ.

Збільшилася як кількість нових видів машин, устаткування, апаратів, приладів, які освоєні в Україні вперше, так і кількість принципово нових видів продукції машинобудування. Так, за 2002 p. порівняно з 2001 p. їх кількість зросла на 2,5 % і на 2,2 % відповідно.

Разом із тим, частка продукції машинобудування, яка вперше освоєна в Україні, в загальних обсягах залишається незначною і становить близько 4 %.

Основним джерелом фінансування залишаються власні кош­ти підприємств, хоча порівняно з 2001 p. їхня питома вага в загальному обсязі фінансування зменшилась з 94,4 % до 66,5 %. Збільшилося на 19,4 %, фінансування інноваційної діяльності за рахунок кредитів, що, безумовно, пов’язано з їхнім відносним здешевленням.

У більшості розвинених країн основна увага зосереджена на стимулюванні промисловості інноваціями. При цьому 80 % зростання ВВП забезпечуються не капіталовкладеннями, а тех­нологічними нововведеннями, тобто сприйнятливістю економі­ки до інновацій. Останній чинник практично відсутній у фор­муванні та реалізації сучасної інноваційної політики в Україні. Це обумовлено наявністю істотного розриву між виробничим та фінансовим капіталами.

Джерело інформації: Держкомстат.

Як свідчить світовий досвід, більшість розвинених країн розвиваються за певними інноваційними моделями. Проте в Україні досі не розроблено придатної для української економіки та гармонізованої до кращих взірців такої моделі.

Треба наголосити, що сучасному машинобудівельному комп­лексу потрібна модернізація, технічне переоснащення техноло­гічного обладнання з використанням сучасних технологій виго­товлення конструкційних матеріалів, деталей машин, які спроможні значно підвищити їхні якості й у цілому конкурентну здатність як технологічних машин, так і продукції.

Необхідно налагодити виробництво високоефективних ма­шин та їхніх систем для всіх галузей і сфер народного госпо­дарства, приладів і апаратів, електронно-обчислювальної техні­ки нових поколінь, виробництво систем зв’язку, засобів управ­ління, автоматизації тощо.

Сучасна стратегія державної промислової політики України в галузі машинобудування передбачає збільшення обсягів вироб­ництва в таких пріоритетних галузях, як: ракетно-космічній, літакобудівельній, суднобудівельній, інформаційних та телеко­мунікаційних систем, важкому машинобудуванні, сільськогос­подарському приладобудуванні та електротехнічній промис­ловості.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: