Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






ПАВЛО БІЛЕЦЬКИЙ-НОСЕНКО 4 страница




В «Автобіографії» він писав: «Ідеї заснованого мною товариства поглинали мене до фанатизму. Я поширював їх, де тільки міг: з кафедри серед студентів, у приватних розмовах серед професорів університету і навіть у духовній академії». У цей час він познайомився з Т. Шевченком. «Коли я повідомив Шевченка про існування товариства, – сповіщав він, – він відразу ж виявив готовність пристати до нього, але поставився до його ідеї з великим запалом і крайньою нетерпимістю, що послужило приводом до багатьох суперечок між мною та Шевченком». Незважаючи на це, вони заприятелювали, а творчість поета справила великий вплив не тільки на світогляд М. Костомарова, а й на програмні документи та діяльність братчиків.

М. Костомаров зберіг глибоку повагу до Т. Шевченка і багато зробив у справі правдивого висвітлення його життя і творчості. Після смерті поета М. Костомаров активно пропагує його спадщину, відстоює і обґрунтовує погляд на Шевченка як народного поета. Оригінальність думки М. Костомарова полягає в тому, що поезія Т. Шевченка не повторює загальних місць, уже переспіваних у народній творчості, а продовжує її на новій, їй доти не відомій висоті. «Поезія Кобзаря, – писав він, – завжди лишалася чистою, благородною, любила народ і тужила разом з ним про його страждання і ніколи не грішила неправдою та неморальністю». М. Костомаров сприйняв смерть Шевченка як смерть близької людини і всенародну втрату. За свідченням сучасників, він у день похорону Шевченка «виглядав невимовно жалібним, сиротливим і не міг закінчити свою схвильовану промову на могилі Тараса Григоровича».

У період активної педагогічної і політичної діяльності М. Костомаров знайомиться з чарівною і талановитою київською пансіонеркою Аліною Крагельською. 14 березня 1847 р. він звертається до Ради Київського університету з таким проханням: «Маючи намір взяти законний шлюб з донькою покійного полковника Леона Крагельського, дівицею Аліною-Розалією Крагельською, уклінно прошу Раду імператорського університету св. Володимира видати мені законний дозвіл начальства». Проте призначене на 30 березня 1847 р. весілля не відбулося. Напередодні вінчання М. Костомарова з А. Крагельською разом із Т. Шевченком, який приїхав до Києва на його весілля, та іншими учасниками товариства заарештували і відправили до Петербурга на слідство у ІІІ відділ. Молоді зустрілися знову лише через десятиліття – 1870 р. У споминах А. Крагельської зазначається, що вони повінчалися 9 травня 1875 р., тобто після 28-річної розлуки у маленькій церкві с. Дідівці на Полтавщині.

Члени КМТ зазнали різної кари. За царським вироком, М. Костомаров на рік був ув’язнений у Петропавлівській фортеці і засланий до Саратова із забороною «служити по науковій лінії» (1849-1856 рр.). У Саратові входив до складу «саратовського гуртка» М. Чернишевського, який високо поціновував М. Костомарова-вченого. На засланні продовжував займатися історією і писати задумані раніше твори. Тому, коли з нього зняли заборону друкувати свої праці, невдовзі були опубліковані всесвітньо відомі монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Бунт Стеньки Разина» (1858). М. Костомаров був обраний почесним іноземним членом кількох академій наук, університетів та наукових товариств світу. У 1859 р. його було обрано професором російської історії Петербурзького університету.

Настала пора інтенсивної праці і великої популярності вченого вже як талановитого професора, який проводив у своїх лекціях оригінальні і переважно прогресивні погляди на завдання й сутність історії. Сучасники згадували, що для молоді він був носієм ідей свободи й руху в науці та мистецтві.

Як член Археологічної комісії М. Костомаров займається виданням актів з історії України доби феодалізму, створює на їх основі монографії – це 21 том зібрання творів загальним обсягом 375 др. арк.

У 1861 р. у зв’язку з революційними виступами студентів заняття у Петербурзькому університеті було припинено. М. Костомаров з іншими професорами – П. Павловим, Д. Менделєєвим, І. Сєченовим, А. Бенедиктовим – приступив до читання публічних лекцій. На початку березня 1862 р. прийнято рішення про припинення цих лекцій, як протест у зв’язку з засланням професора Павлова. М. Костомаров вважав таке рішення поступкою адміністрації і наполягав на продовженні лекцій. Це призвело до конфлікту між ним і слухачами, після чого він сповістив начальство про небажання бути професором університету. Цей вчинок М. Костомаров пояснив перед громадськістю тим, що не хотів стати приводом до арештів та відповідальності перед законом передових людей молодого покоління. У 1862 р. назавжди завершилась його блискуча викладацька діяльність, і він більше ніколи не заступав професорської кафедри, хоча його неодноразово запрошували. Цьому перешкоджали чиновники. В одному з листів читаємо: «Міністр … оповістив мене, що він не затвердить мене в жоден університет, і що коли я ходжу Петербургом і цілий, і неушкоджений, то за це слід дякувати Богу». М. Костомаров поринув у науку. У 60-70 рр. М. Костомаров багато працює, переважно в галузі історії, особливо над темами, у яких «вимальовувалася» діяльність народної маси, здійснює наукові подорожі, зокрема й на Україну.

У 1875 р. М. Костомаров тяжко захворів, втратив матір. У спогадах читаємо: «Втрачаючи безповоротно зір, ослаблими очима розбирав він довгими годинами стародавні пожовклі манускрипти; незважаючи на тяжку хворобу і фізичну слабість наполегливо працював. Ні похилий вік, ні тяжка перевтома й нервове виснаження не зупиняють його: він подорожує у найвіддаленіші закутки України, відкриває й пристрасно вивчає пам’ятки старовини, із запалом виступає на археологічних з’їздах, де завжди займав провідне місце».

Літо 1883 р. й весну 1884 р. провів на Україні, а взимку посилено працював у петербурзьких архівах, сподіваючись ще багато зробити для історії. Важко на схилі літ він переносив петербурзький клімат і хотів доживати віку в Україні, у Києві – «у цьому прихистку поезії!». Але чиновники не допустили цього.

У неділю 19 квітня 1885 р. М. Костомаров відійшов у вічність у своїй петербурзькій квартирі, що довгий час була місцем зустрічей багатьох українців. Похований на Волковому кладовищі. Право на видання творів заповів «Литературному фонду», особисту бібліотеку – передати до Київського університету, а всі наявні гроші витратити на будівництво школи в його рідній слободі.

Драматичні жанри в українському романтизмі еволюціонували від преромантичної п’єси К. Тополі «Чари», у якій контамінувалися ознаки етнографічно-побутової і особистісно-психологічної драми, до історичної драми ідей М. Костомарова «Сава Чалий», виразно наснаженої трагедійними рисами, і віршованої трагедії «Переяславська ніч», у якій автор, гостро розгортаючи конфлікт, осмислює сенс людського життя, здатність особистості злетіти до вершин людського духу.

Трагедії М. Костомарова стали спробами створення романтичної драми на українському історичному матеріалі. Романтичну драму досліджували С. Єфремов, В. Смілянська, Я. Козачок, Н. Кудрявцев, О. Павлів, І. Пільгук, Ю. Пінчук, Д. Чижевський, В. Шубравський, М. Яценко та інші.

Драматичні твори М. Костомарова – перші зразки історико-романтичної драматургії в новій українській літературі. «Сава Чалий», «Переяславська ніч», «Кремуцій Корд» – своєрідні за жанровим різновидом – це драми ідей. Наприкінці 50-х-поч. 60-х рр. було створено інсценізацію народної казки «Про дівку-семилітку». У драмі «Эллины Тавриды» розкрита проблема свободи.

«Сава Чалий», «Переяславська ніч» – перші п’єси на історичну тему, в яких зображено епізоди національно-визвольної боротьби козацтва проти польської шляхти. Тут немає головного розуміння ролі народу в історії, усвідомлення основних суперечностей епохи. Наявність різноманітних народних сцен у драмі «Сава Чалий» ще не говорить про ту роль, яку народ відіграє в подіях, що відбуваються. Народ – безвільний, пасивний, легко підкоряється впливу сильних особистостей, їх суперечливим прагненням. Козаки готові йти за старим, мудрим Петром Чалим і в той же час із дивовижною легкістю піддаються умовлянням зрадника Гната Голого, стаючи слухняним знаряддям у його руках. Особисті інтереси й мотиви переважають над інтересами народної боротьби, вони є визначальними у вчинках основних героїв. Індивідуалізм стає основним принципом персонажів, а маса показана як сліпа і стихійна сила, що діє за випадковими імпульсами під впливом окремих осіб. Характери дійових осіб драми відзначаються абстрактним схематизмом і умовностями. На основі абстрактно-романтичного методу не можна було усвідомити провідних тенденцій епохи національно-визвольних воєн козацтва і правильно відобразити роль народу в історичній боротьбі.

Історичну драму «Сава Чалий» М. Костомаров написав протягом трьох тижнів, у лютому 1838 р., визначивши її жанр як «драматические сцены на малороссийском языке». В основі твору – сюжет відомої історичної пісні про зрадника, який продав шляхті інтереси рідного народу. Але автор відійшов від пісні. Зрадник Сава Чалий – суперечлива, двоїста натура. Його зрада викликана дрібними особистими образами. Він мстить запорожцям за те, що вони не обрали його гетьманом. Але, перейшовши до поляків, він не може погодитися з унією, пориває зі своїми недавніми польськими союзниками і стає героєм-страдником, якого не розуміють, відкидають і українці, і поляки. Його загибель не є наслідком закономірної народної помсти над зрадником, а відбувається внаслідок чорної злоби й заздрості Гната Голого, що підбиває на убивство Сави і його дружини. Гнат мстить, керуючись дрібними особистими причинами: ображений тим, що Катерина віддає перевагу його суперникові, він ненавидить Саву. Гната Голого автор, усупереч історичній правді, наділив негативними рисами. Для п’єси характерні гострі конфлікти, незвичайні обставини, трагедійна розв’язка. Є. Шабліовський писав, що це своєрідна романтична драма з підкресленою афектацією у вчинках дійових осіб, а А. Шамрай зазначав, що колізії, характерні для «Сави Чалого», мають ознаки шекспірівських трагедій.

У «Переяславській ночі» М. Костомаров змалював події 1649 р. Дія відбувається у Переяславі. Організатором повстання виступає запорожець Лисенко, прибічник Б. Хмельницького. Ватажком переяславського загону повстанців є Герцик, який мав із першим великоднім дзвоном підняти народ проти загарбників. Причиною виступу українського народу проти польської шляхти автор вважає унію і зневажання «православної віри». Однак під оболонкою суто релігійних пристрастей у творі показана відчайдушна боротьба проти натиску польської шляхти, проти його примусової полонізації. В «Автобіографії» автор писав: «Сюжет трагедії був взятий з епохи Хмельницького на самому початку його повстання, але мені значно зашкодила його довіра, виявлена до таких каламутних джерел, як «Історія Русів» Кониського та «Запорозька старовина» Срезневського; крім того, я ухилився від строгої відповідності з умовами віку, який взявся змальовувати і впав у велемовність та ідеальність, розвинувши в собі останню під впливом Шіллера».

На передньому плані п’єси – романтичні герої з їх надлюдськими пристрастями. Козачка Марина, сестра Лисенка і наречена Герцика, покохала польського старосту, який очолював ворожий табір. У душі героїні точиться боротьба між коханням та громадянським обов’язком. Марина – патріотка й любляча жінка. М. Костомаров одним із перших в українській літературі змалював романтичний образ жінки-патріотки, але він не зміг подати широкої соціальної картини визвольного руху народу. Вирішальним чинником повстання є соціально-класовий момент, який у п’єсі затушований. Значення «Переяславської ночі» в тому, що це була одна з ранніх спроб створити соціально-історичну драму в українській літературі.

Персонажі драми перетворені в рупори «ідей» автора (навіть сам автор схильний був згодом критично поставитися до драми «Переяславська ніч»). Отець Анастасій закликає українців і «ляхів» до примирення і взаємного прощення. Оскільки отець Анастасій представляє головну ідею, він є ідеальним героєм. Сюжетні конфлікти між Анастасієм і Лисенком проявляються в діалогах, диспутах, що притаманні драмам ідей. Обидва виступають на захист народу.

Отже, історичні події у п’єсах «Сава Чалий» та «Переяславська ніч» притягуються лише в тій мірі, у якій з ними зіштовхується «значительная личность», обрана письменником для проповіді своїх ідей.

До цих творів примикають «Украинские сцены из 1649 года», де з’являється новий позитивний герой – державний діяч. Головна увага зосереджена на змалюванні Хмельницького – як народного ватажка і мудрого державного діяча. Ця драма – це тільки окремі сцени, а не цілісний твір, в основу якого покладено достовірні факти: приїзд посланців польського короля до Хмельницького щодо можливості примирення України й Польщі.

У 1884 р. М. Костомаров опублікував історичну драму «Эллины Тавриды», фабулу якої взяв з оповідання, вміщеного у Трактаті Костянтина Порфиродного «Про керівництво державою». Перед текстом автор написав історичний нарис про грецькі колонії на Чорному морі та взаємини між ними. У творі реалістично зображено взаємини між грецькими колоніями Воспора та Херсонеса, але сам конфлікт і персонажі домислені.

Із біографії М. Костомарова відомо, що у зв’язку з розгромом Кирило-Мефодіївського братства його заарештували, протримали дві доби в поліції і відправили до Петербурга. Протягом п’ятиденного шляху він відмовлявся від їжі, вирішивши заморити себе голодом (від голодування відмовив його супроводжуючий: треба було їсти, щоб зберегти сили для допитів, аби не підвести друзів), як колись вчинив римський історик Кремуцій Корд.

У 1849 р., уже перебуваючи на засланні в Саратові, він написав політичну автобіографічну драму «Кремуций Корд», першу в українській драматургії ідеологічну драму. Російськомовна драма-памфлет заснована на стилістичному прийомі алюзій, де в завуальованій формі відбита суспільно-політична атмосфера часів правління Миколи Першого. В основі твору – безпрецедентний суд імператора Тіверія над істориком Кремуцієм Кордом, якого звинувачували в прихильному ставленні до республіканців, убивць автократа Цезаря (доти за таке ніколи не карали).

Тиранія і свобода, підступність і прямодушність, зрада і вірність громадянському обов’язку – типові дихотомічні пари, характерні для художньої творчості М. Костомарова, і, зокрема, для цієї драми. Автор дав нищівну характеристику моральної деградації суспільства, де пишним цвітом буяли доноси, культивовані лицемірним і жорстоким самовладдям. Промовиста назва кожної дії твору: «Доносчики», «Тиран», «Историк».

Та все ж чесні й щирі почуття ще залишилися в душах кращих громадян. У цинічних монологах Тіверія й інвективах провокатора, придворного поета Сатрія (де продемонстрована «методика» реального провокатора О. Петрова), так ясно характеризується царизм, що драма справді змогла побачити світ лише у 1862 р. – в період революційної ситуації в Росії, коли уряд змушений був вдатися до проведення соціальних реформ, головною з яких була відміна кріпосного права.

У персонажах драми легко впізнати реальних прототипів: у ласкаво-лицемірній мові підступного Сеяна, улюбленця римського імператора, – таку ж і з тими ж улюбленими слівцями мову керуючого ІІІ відділом Л. Дубельта; у Кремуції – самого М. Костомарова, підданого політичним обвинуваченням за відібраний у нього рукопис про слов’янське єднання – «Книга битія українського народу», алюзійність якої була одразу розпізнана.

Автор змушує провокаторів викривати імперські порядки: «Закон попран, поруган, закон исчез вместе с добродетелью; обман, раболепство воцарились на месте прежних добродетелей!». У таких умовах звеличення істориком колишньої свободи розцінюється як «неблагорасположение к настоящему порядку вещей». Кремуцій опиняється у в’язниці, де оголошує голодовку й помирає. Над країною нависає зловісна тінь жорстокого й підступного тирана, який, поставивши себе над усіма, зневажає весь людський рід. Найбільшу насолоду для нього становить можливість позбавити людину доброго імені, розлучити її з сім’єю, заслати в чужу землю, чи, як собаку на ланцюг, посадити до в’язниці. Письменник нагадує, що небезпека Великого інквізитора не тільки в переслідуванні окремих людей, а насамперед у розтлінні свідомості мас, у позбавленні їх морально-етичних принципів.

М. Костомаров у драмі підняв злободенні питання, що визначили проблематику твору: доносительство; лицемірство; ставлення до істориків та історії; проблема рабства, в найширшому розумінні слова аж до рабства в душі; взаємовідносини між людьми (друзями, рідними, головуючими і підлеглими); проблема таланту; щастя; нечистої совісті, тягар чужої крові і чужих сліз; дріб’язковість і злиденність душі, ницість; проблема честі, власної гідності.

До перших творів романтичної прози належать оповідання та повісті М. Костомарова – «Казка про дівку-семилітку», «Торба», «Сорок літ», «Лови», що мали ілюстративний характер і були своєрідними обробками фольклорних сюжетів.

М. Костомаров був класичним романтиком. Його проза, написана російською мовою з українськими діалогами, майже документальна, заснована на історичному матеріалі та ерудиції історика. Історичного минулого він торкається в кількох повістях: «Сорок літ», «Кудеяр», «Чернігівка», що багаті етнографічним матеріалом.

Містична тема про зв’язок диявола з людиною представлена у повісті «Холуй». «Сын» є зразком історичної повісті, що тяжіє до документальності, до жанру нарису.

У творчому доробку М. Костомарова шість оповідань: «Приключения по смерти», «Больная», «Фаина», «Ольховняк», «Незаконнорожденные», «Тайновидец». Всі вони пов’язані з фольклором, мають однолінійні сюжети. Подача інформації здійснюється ніби за заздалегідь визначеною схемою: автор зацікавлює читача непередбаченістю та загадковістю, що дає підстави провести паралелі між казкою та оповіданнями. Романтичні прийоми роблять його твори схожими на казку, але ця казка не розважає, а повчає.

Отже, М. Костомаров – автор різножанрових творів – першим опанував таку складну форму романтичної поезії як драматична. Він створив романтичну драму на українському історичному матеріалі, відійшовши від зразків, в основі яких був побутовий матеріал (драматургія І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка та їх послідовників).

Література

1. Кейда Ф. На семи вітрах історії (Рецепція постаті Сави Чалого в українському письменстві) // Українська література в загальноосвітній школі. – 2001. – № 6. – С. 53-64.

2. Козачок Я. Художньо-стильові особливості романтичної творчості Миколи Костомарова Харківського періоду // Рідний край. Науковий публіцистичний художньо-літературний альманах. – 2003. – № 2 (9). – С. 105-113.

3. Попов П. М. Костомаров як фольклорист і етнограф. – К.: Наукова думка, 1968. – 113 с.

4. Смілянська В. Літературна творчість Миколи Костомарова // Костомаров М. Твори: у 2-х т. – Т. 1: Поезії. Драми. Оповідання. – К.: Дніпро, 1990. – С. 5-37.

5. Ярошевич І. Рецепція фольклорних джерел у драмі «Сава Чалий» М. Костомарова // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. пр. – Вип. 29. – Ч. 2. К.: Твім інтер, 2010. – С. 375-385.

Запитання і завдання

1. Ким був М. Костомаров за національністю?

2. Чи погоджуєтеся ви з автором: «Коли всі слов’янські народи прокинуться від дрімоти своєї, припинять згубне роз’єднання, згасне всяка сімейна ненависть… Вільні, благородні, зігріті любов’ю до Христа, єдиного царя й учителя, зберуться слов’яни з берегів Волги, Дунаю, Вісли, Ільменя, з узбережжя Адріатичного і Камчатського в Київ, в місто велике, столицю слов’янського племені, проспівати гімн Богу на всіх мовах своїх і представники всіх племен, воскреслих із справжнього приниження, визволені від чужих оков, сядуть на горах цих, загримить вічовий дзвін у св. Софії, зрадіють благочестиві, зникнуть підступні, суд правди і рівності запанує, і тоді сповняться пророцтва Андрія і буде благодать на горах цих і буде благодать над всією слов’янщиною». Чи згодні ви з н

3. Прокоментуйте принципи виховання, сповідувані М. Костомаровим в «Автобіографії»?

4. Розкажіть про Костомарова-науковця та історика.

5. Яку роль відіграв М. Костомаров у Кирило-Мефодіївському братстві?

6. Підготувати повідомлення на тему: «М. Костомаров і Т. Шевченко».

Тести

1. Які драми належать перу М. Костомарова?

а) «Переяславська ніч»; б) «Эллины Тавриды»; в) «Сава Чалый»; г) «Кремуций Корд»;

2. Де відбувається дія в драмі «Кремуций Корд»?

а) в Україні; б) в Російській імперії; в) в Італії; г) в Римі.

3. Назвіть дії в драмі «Кремуций Корд»?

а) «Доносчики»; б) «Тиран»; в) «Тиверий»; г) «Историк».

4. Без чого, за словами Кремуція Корда, не можна обійтись на землі?

а) без щастя; б) без нещасть; в) без талану; в) без любові.

5. Що понад усе цінував Кремуцій Корд у своїх аналах?

а) людину; б) свободу; в) закон; г) честь.

6. Хто з героїв драми «Кремуций Корд» М. Костомарова виголошує: «Я – друг всем добрым людям и доброжелатель как добрым, так и злым: последним, разумеется, нельзя пожелать ничего лучше обращения на путь истины»?

а) Пинарій Натта; б) Сеян; в) Сатрій Секонд; г) Кремуцій Корд.

7. Яку найстрашнішу кару вигадав Тіверій?

а) переслідувати благородну людину і запевняти всіх, що він негідник; б) позбавляти людину честі, обезславити її чесне ім’я; в) кидати в тюрму, позбавляти світла й повітря; г) вбивати людину.

8. Хто характеризує історика в драмі «Кремуций Корд» М. Костомарова: «Историк – важное лицо в государстве. Историк – истолкователь судьбы народа, объяснитель прошедшего и, следовательно, провозвестник будущего»?

а) Тіверій; б) Сатрій; в) Фірмій; г) Кремуцій Корд.

9. З якого твору М. Костомарова слова: «Нам нужны историки, которые бы хвалили то, что нам нравится, порицали бы то, чего мы не любим…»?

а) «Переяславська ніч»; б) «Гнат Голий»; в) «Сава Чалий»; г) «Кремуцій Корд».

10. Хто з героїв драм М. Костомаров помер у в’язниці з голоду?

а) Максим Кривоніс; б) Гнат Голий; в) Сава Чалий; г) Кремуцій Корд.

11. Кого М. Костомаров характеризує такими словами: «…чоловік бувалий; много бачив; / Багацько й сам одбув і бід, і лиха: … Ока правого нема, і права рука відрублена, і … в грудях дві кулі вліплено…»?

а) Лисенка; б) Чужестранця; в) Саву; г) Кремуція Корда.

12. До кого звертався Анастасій у драмі М. Костомарова «Переяславська ніч»: «Святеє діло – боронити віру, / родину і закон свій. Бо которі / Те уробляють, ті пред вічним Богом / Велику честь і славу залучають»?

а) до війська; б) до козаків; в) до народу; г) до сина.

13. З якого твору М. Костомарова слова: «Через що наша Україна у славі була при Сагайдачному?... Через те, що тоді одно думали, одно й гадали, одно й послухали»?

а) «Сава Чалий»; б) «Эллины Тавриды»;в) «Загадка»; г) «Кремуцій Корд».

14. Яка з драм М. Костомарова містить автобіографічні елементи?

а) «Сава Чалий»; б) «Загадка»;в) «Переяславська ніч»; г) «Кремуцій Корд».

15. У якій драмі М. Костомарова йдеться про події початку національно-визвольної війни?

а) «Сава Чалий»; б) «Эллины Тавриды»; в) «Переяславська ніч»; г) «Кремуцій Корд».

16. Якому персонажеві належать слова з драми М. Костомарова «Кремуцій Корд»: «Я никогда не скажу, что я виноват, когда я прав: этого я не могу, хотя бы мне грозили смертью»?

а) Сеяну; б) Сатрію; в) Тіберію; г) Кремуцію Корду.

17. Хто в драмі М. Костомарова «Кремуцій Корд» проголошує життєві істини: «Дарование везде пробьет себе дорогу, и талант не угаснет под бременем несчастья; а без несчастий нельзя обойтись на земле. Поэт недаром сказал, что Боги мешают в урну жизни счастье и горе поровну: не то, так другое, а, живучи на земле, не уйти от горя: у иного такое, у другого иное, а всякому равно тяжелое свое горе … Есть одно самое ужасное горе, перед которым бессильны все бедствия: это горе – нечистая совесть и тяжесть чужой крови и чужих слез. Вот истинное горе…»?

а) Сеян; б) Сатрій; в) М. Костомаров; г) Кремуцій Корд.

18. Про який півострів писав М. Костомаров («Эллины Тавриды»): «…наш полуостров … – один из тех краев, где в изобилии можно ощущать под ногами следы (иногда, впрочем, очень слабые) давно угасшей жизни. Эта окраина обширного северо-европейского материка с незапамятных времен привлекала к себе разноплеменных обитателей, сменявших друг друга и оставлявших по себе память остатками различной степени культуры, начиная от пещер троглодитов, которые до сих пор привлевкают любопытство путешественников и археологов в Инкермане, Чуфут-Кале, Мангупе, Черкес-Кермене и в других местам по скалам и горам, и кончая художественными произведениями эллинского искусства…»?

а) Балканський; б) Іберійський; в) Піренейський; г) Кримський.

19. Як називається поетична збірка М. Костомарова?

а) «Вітка»; б) «Українські співи»; в) «Співи крізь сльози»; г) «Українські мелодії».

20. Який твір М. Костомарова випадає з логічного ряду?

а) «Загадка»; б) «Зірочка»; в) «Згадка»; г) «Зобачення».

21. З якого твору М. Костомарова слова: «Було колись: вкраїнську ясну долю / Розшарпали недобрії брати»?

а) «Великодня ніч»; б) «Зірочка»; в) «Дід пасішник»; г) «Пан Шульпіка».

22. Яка квітка часто зустрічається в поезіях М. Костомарова?

а) чорнобривці; б) айстри; в) рожа; г) троянда.

23. Яку трагедію, що скоїлася на Землі, побачив місяць («Місяць» М. Костомарова)?

а) як Каїн Авеля убив; б) як брат сестру вбив; в) як мати доньку втопила; г) як русалки дівчину залоскотали.

24. У якому творі М. Костомаров говорить про діалектику життя: «Вік наш чоловічий / Схож із віком року. / Впершу Боже сонце / Життя пробуджає, / Променями в серці, / Як у весняної / Половоді, грає; / І душа бриніє / Надією-квітом; / І в душі селяться / Радощі, як в гіллі / Вишень соловейки»?

а) «Кульбаба»; б) «Туга»; в) «Рожа»; г) «Ягоди».

25. З якого твору М. Костомарова слова: «Зажурилась Україна, / Що недобра їй година…»?

а) «Великодня ніч»; б) «Брат з сестрою»; в) «Дід пасішник»; г) «Пан Шульпіка».

26. Про яку пташку деться в баладі М. Костомарова: «Не боїться вона миру, / По селах витає / Незлоблива, тільки льотом / Себе охраняє. / Її бить бояться діти, / Щоб не вмерла мати, / Кажуть, де вона витає, / згода у тій хаті»?

а) синичку; б) чайку; в) зозулю; г) ластівку.

27. У якому творі М. Костомаров співає славу: «Слава тобі! Слава всім, / Слава внукам од дідів! / – Степовики і лугарі, / Січовики богатирі, / Привіт вам, честь і слава, / Дідам од внуків слава»?

а) «Наталя»; б) «Могила»; в) «Верба»; г) «Дівчина».

28. Який твір М. Костомарова випадає з логічного ряду: «Кудеяр», «Сын»; «Холуй», «Ольховняк».

а) «Кудеяр»; б) «Син»; в) «Холуй»; г) «Ольховняк».

29. У яких повістях М. Костомаров торкається української історії?

а) «Кудеяр»; б) «Чернігівка»; в) «Сорок літ»; г) «Син».

30. На чому ґрунтуються історичні твори М. Костомарова?

а) на історичних документах; б) на ерудиції Костомарова-історика; в) на етнографічному матеріалі; г) на фольклорних джерелах.

31. Назвіть першу антикріпосницьку баладу М. Костомарова в українській літературі?

а) «Ластівка»; б) «Брат з сестрою»; в) «Пан Шульпіка»; г) «Наталя».

32. Що є основою оповідань М. Костомарова?

а) історія; б) інтуїція; в) етнографічний матеріал; г) фольклор.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных