Термін „аудит” у сучасному найбільш поширеному тлумаченні означає перевірку і підтвердження незалежним професіоналом (аудитором) показників фінансової звітності щодо їх достовірності, повноти та законності. Існують також інші визначення аудиту, які поступово формувалися, змінювалися та удосконалювалися в процесі історичного розвитку аудиту. Ці визначення залежать і від виду аудиту, його об'єктів, спрямованості.

Слово “аудит” походить з латинського “audio”, що означає “він чує”, “слухати”, “слухач”. Звідси випливає важливий аспект роботи аудитора та його взаємовідносини з клієнтом – довіра, доброзичливість, оцінка (фактів, подій, документів, звітності) та висловлення неупередженої думки. В економічній літературі висловлюються різні думки щодо історії виникнення аудиту в світі. Одні автори стверджують, що започаткування професії аудитора сягають давніх часів. Ще в Стародавньому Єгипті (близько 2600 років до н.е.) існували чиновники, які поєднували функції обліку та контролю.

В Римській імперії (НІ ст. до н.е.) функції контролю здійснювали спеціальні службовці, так звані куратори. Водночас з ними діяли прокуратори – намісники провінцій, фінансові чиновники з забезпечення державних доходів, а квестори займалися фінансовими та судовими справами.

Інші дослідники доводять корені існування аудиту в Стародавній Греції. В той період, особлива увага приділялася контролю збереження власності, зокрема майна. Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Нестача цінностей покривалася матеріально відповідальною особою або його поручителями, причому якщо нестача кваліфікувалася як розкрадання, то відшкодування ЇЇ відбувалося у десятикратному розмірі. Афіни мали спеціальних чиновників і контролерів, до обов'язків яких належало складання звітів про доходи і витрати держави та їх контроль.

В Італії аудит поширився після падіння Римської імперії. Купці Флоренції, Генуї та Венеції використовували працю аудиторів для перевірки платоспроможності капітанів торгових кораблів, які перевозили товари в інші країні Європи. В той час метою контролю було попередження помилок в облікових книгах. Наступною віхою в розвитку аудиту став період розквіту італійських міст-держав. Тут мало місце паралельне співіснування контролю на приватному та державному рівнях. У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин удосконалювався облік і контроль господарської діяльності, з'явилися спеціальні трактати про контроль облікових записів і звітності. В цих трактатах наголошувалося на необхідності піддавати ретельній перевірці звіти; регулярно проводити інвентаризацію залишків цінностей, дебіторської заборгованості, підтверджувати правильність цін та ін.

Значним поштовхом у розвитку фінансово-господарського контролю в світі, а отже, і професії аудитора, було зародження капіталістичного способу виробництва. Починаючи з середини XIX ст., коли капіталістичний тип виробництва почав домінувати у країнах Європи і Північної Америки, реальні власники підприємств (акціонери, пайовики, засновники) майже повністю перестали брати участь в управлінні, яке було передано найманим працівникам — професійним менеджерам. Відразу почалися конфлікти інтересів: власники прагнули не тільки зберегти, а й примножити власність, а менеджери намагалися самі перейти до категорії власників, часто використовуючи надані їм можливості на шкоду своїм роботодавцям. Звичайно, у цьому конфлікті власники мали законне право вимагати від менеджерів продуктивної праці та сумлінного виконання обов'язків, але реально контролювати їх не могли. Тому виникла ідея запрошувати висококваліфікованих і незалежних працівників (насамперед бухгалтерів), котрі могли б надавати об'єктивну інформацію про реальне збереження активів підприємства, величину прибутку тощо. Отже, аудитори стали інструментом реалізації контролю власника за діяльністю найманого персоналу, результати якої знаходили формальне вираження у показниках публічної фінансової звітності. Різні примітивні форми контролю існували і за первіснообщинного, рабовласницького та феодального ладу. Історія ж виникнення аудиту пов'язана лише з розвитком капіталізму та ринкових відносин. Відокремлення власників від безпосереднього управління власністю стало важливою передумовою розвитку аудиту і створення інститутів професійних бухгалтерів та аудиторів.

Більшість вчених світу визнають, що офіційною датою виникнення незалежного аудиту в сучасному його значенні є 23 жовтня 1854 р. Саме тоді Спілці бухгалтерів Единбургу був наданий статус королівської, її членам присвоєно звання "привілейованих бухгалтерів". Спілка бухгалтерів Единбургу налічувала 180 членів, Інститут бухгалтерів та експертів Глазго — 144, а Спілка бухгалтерів Абердіно — 224. Шотландська бухгалтерська практика стала широко популярною у світі, і вже до початку XX ст. було створено. 12 організацій професійних бухгалтерів:

1854 р. – Спілка бухгалтерів Единбургу,

1855 р. – Інститут бухгалтерів та експертів Глазго,

1867 р. – Спілка бухгалтерів Абердіно,

1870 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Англії та Уельсу,

1880 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Канади,

1886 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Австралії,

1887 р. – Спілка бухгалтерів Австралії,

1887 р. – Американський інститут дипломованих громадських бухгалтерів,

1888 р. – Інститут привілейованих бухгалтерів Ірландії,

1891 р. – Привілейована асоціація дипломованих бухгалтерів Англії,

1894 р. – Спілка бухгалтерів Нової Зеландії,

1895 р. – Інститут реєстрованих бухгалтерів Голландії.

З 1844 р. у Великобританії видано серію законів про компанії, відповідно до яких останні були зобов'язані один раз протягом року запрошувати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвердження звітності та звіту перед акціонерами. Аналогічні рішення щодо обов'язкового незалежного аудиту було ухвалено у Франції (1867 p.), США (1887 p.), Німеччині (1931 p.).

Палата лордів (Великобританія) у справі Сараrо проти Touche Ross (1990 р.) дала таке трактування ролі аудитора: "Функція аудитора зводиться до підтвердження, наскільки це можливо, того, що фінансова інформація про справи компанії, подана її директорами, точно відображає стан справ, щоб, по-перше, захистити саму компанію від наслідків невиявлених помилок або можливих зловживань і, по-друге, подати акціонерам надійну інформацію для вивчення ведення справ компанії і вираження їхніх колективних повноважень щодо винагороди чи відклику тих, кому було довірено ведення справ". Разом із тим зазначалося, що "відповідальність за подання фінансової звітності, яка дає правильну й об'єктивну інформацію про фінансовий стан компанії, безпосередньо покладено на її директорів. Роль аудиторів полягає у наданні власникам компанії незалежного звіту про складання балансу і звітності щодо прибутків і збитків, а також про те, чи дають ці документи правильну й об'єктивну інформацію про стан справ компанії на кінець фінансового року і про її прибутки і збитки за цей рік. їхня роль, таким чином, скоріше дослідна, ніж творча".

Рішення у справі Сараrо підтвердило, що аудитор не відповідає перед компанією та її акціонерами як організацією в цілому. Аудитор не несе відповідальності за результати перевірки перед індивідуальними акціонерами або іншими третіми особами, він несе відповідальність тільки перед тими людьми, з якими укладено договір, бо винагороду виплачує аудитору компанія, яка перебуває з ним у договірних стосунках.

Існування певних тенденцій глобалізації бізнесу, концентрації інтелектуальних ресурсів у процесі розподілу праці, стрімке зростання інформаційної складової систем управління стало значним поштовхом у подальшому розвитку аудиту на вищому рівні. Аудиторські послуги широко використовують уряди, діловий світ і неприбуткові організації. Тепер у США працюють понад 45 тис. аудиторських фірм. Кількість зайнятих у фірмі людей коливається від одного до декількох тисяч чоловік. При цьому аудиторські фірми можна згрупувати в 4 категорії: Велика четвірка, інші національні фірми, великі місцеві та регіональні фірми, малі місцеві фірми. Шість найкрупніших американських аудиторських фірм називали "Великою четвіркою", кожна з них має офіси в усіх великих містах США і в багатьох містах світу, дохід, що перевищує 500 млн. дол. США і значно більший в інших країнах. Нью-йоркський персонал однієї з цих фірм нараховує понад тисячу спеціалістів.

Глобальний характер сучасного бізнесу, збільшення кількості суб'єктів підприємництва й ускладнення їхніх організаційних структур приводить до посилення ролі стратегічного менеджменту, спрямованого насамперед на вибір оптимального шляху підприємства на основі аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища. Потреба досягнення конкурентних переваг і прагнення посісти позицію лідера у галузі змушує великі компанії використовувати послуги не тільки власних спеціалістів, а й зовнішніх експертів - аудиторів.

У галузі бізнес-консалтингу й аудиту ця тенденція знайшла відображення у створенні транснаціональних бухгалтерських (аудиторських) фірм – КПМГ, Прайс Уотерхаус Куперс, Ернст&Янг, Делойт&Туш та ін.; потужних наукових центрів при університетах тощо. Використання значного інтелектуального потенціалу провідних аудиторських фірм світу дало змогу багатьом компаніям вирішувати складні проблеми, пов'язані з фінансами, обліком, податками та інвестиціями, які досить важко було би розв'язати власними силами. Отже, до переліку чинників, що сприяють розвитку аудиторської діяльності, можна додати концентрацію і зростання інтелектуального потенціалу. Саме це створює об'єктивні передумови глобального управління економічними процесами.

У зв'язку з розвитком комп'ютерної техніки і сучасних інформаційних технологій за останні десятиріччя посилилася тенденція зростання обсягів фінансово-економічної інформації, доступної для використання різними категоріями користувачів — акціонерами, інвесторами, кредитними і страховими організаціями тощо. Водночас зросла потреба у забезпеченні належної достовірності та якості фінансово-економічної інформації, яка потрапляє на ринок і може розглядатися як специфічний товар. Своєрідним "сертифікатом якості" для такої інформації є висновок незалежних аудиторів, який набагато збільшує її достовірність і, відповідно, вартість. Отже, аудит бере безпосередню участь у процесі виробництва та створення нової вартості.

Згадані тенденції є взаємопов'язані й у комплексі з іншими чинниками формують сучасне бачення аудиту. Зарубіжний досвід показує, що аудит є обов'язковим атрибутом ринкової економіки будь-якої країни.

Однією з причин гальмування розвитку аудиту в Україні є те, що вона впродовж багатьох століть була поневолена іншими державами. Рівень розвитку аудиту значною мірою залежав від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин цих країн.

Західні землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії, а потім — Польщі. За часів панування Австро-Угорської імперії на Західних землях України у великих містах розвивались мануфактури, виникали нові промислові підприємства. Все це створювало певні умови для розвитку аудиту, оскільки власникам підприємств потрібний був незалежний контроль за використанням і збереженням їх капіталу.

Професійної організації бухгалтерів (аудиторів) у Російській імперії так і не вдалося створити. Незалежні перевірки щорічних звітів акціонерних товариств проводилися ревізійними комісіями. До складу цих комісій часто входили акціонери, не завжди обізнані з обліком і контролем. Після жовтневого перевороту 1917 р. та часів існування СРСР була сформована командно-адміністративна система. За цих умов контрольні функції повністю виконували контрольно-ревізійні органи. Водночас з цим існував партійний контроль.

Перші зародки аудиту можна віднести до 1987-1989 рр., коли почали діяти спільні підприємства з іноземним капіталом. В Україні було створене дочірнє відділення "Інаудиту".

Розвиток аудиту в Україні започатковано після розпаду Радянського Союзу та створення незалежної держави.

На сучасному етапі розвитку національної економіки спостерігаємо значні зміни у методах і механізмах господарювання, зумовлені розширенням і зміцненням недержавних форм власності, приватизаційними процесами, розвитком міжрегіональних і міжнародних зв'язків, побудованих на ринкових засадах.

В Україні виникла нова категорія людей, реально здатних впливати на економічну, соціальну і політичну атмосферу в державі, – категорія власників, їхньою характерною рисою є зацікавленість у стабільності, передбачуванні та відкритості всіх процесів, що відбуваються у суспільстві, оскільки безпека будь-якого бізнесу визначається насамперед загальним становищем у державі та суспільстві.

В Україні аудиторська діяльність нараховує 16 років, це незначний термін з погляду історії (адже аудиту у західних країнах більше ста років), проте є всі підстави стверджувати, що аудит в Україні як професійний вид діяльності відбувся.Загальні основи для легалізації аудиту в Україні були створені з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про підприємства в Україні». У п.4 ст.29 даного Закону вказувалося, що річний баланс усіх підприємств підлягає обов'язковому аудиту, за винятком тих, хто цілком утримується за рахунок бюджету. Це ж відносилося і до ліквідованих підприємств. Подібні положення у цей період часу були притаманні і ряду інших законодавчих актів, а саме: відбиті у Законі УРСР «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 1991 р. (ст. 4, 22); у Законах України «Про приватизацію державного майна» від 1992 р. (ст.11), «Про господарчі товариства» від 1991 р. (ст. 13,17,18,20), «Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 6, 22,24), «Про банкрутство» (ст.5). Таким чином, діловий світ був законодавчо зобов'язаний звертатися за послугами до суб'єктів аудиту.

З прийняттям Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» особливої актуальності набувають питання проведення санаційного аудиту. Характерним для санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, що знаходяться у кризовій фінансовій ситуації. Головне його завдання полягає у тому, щоб оцінити санаційну придатність підприємства на основі аналізу його фінансово-господарської діяльності і представленої санаційної концепції, що включає основні параметри маркетингової, інвестиційної, податкової політики та інші аспекти санації. Проведення санаційного аудиту надає можливість санаторам, кредиторам, арбітражному суду з найбільшим ступенем упевненості прийняти обґрунтоване управлінське рішення про санацію чи ліквідацію підприємства – боржника.

Однак правова основа для розвитку професії аудитора була сформована тільки із прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність» (22 квітня 1993 р). З тих пір кожен рік додавав щось нового до теорії та практики аудиту і збільшував престижність аудиторської професії у суспільстві. Підприємці, банкіри, інвестори, державні службовці вже добре знають, що таке аудит, і широко користуються його послугами. З екзотичного і досить туманного терміну аудит перетворився на звичний елемент ринкового механізму, який працює насамперед на користь громадян — бізнесменів і службовців, акціонерів і власників.

Отже, розвиток аудиту в Україні має три етапи:

Перший – 1987-1992 р.р. – створення перших аудиторських структур.

Другий – 1993-1998 р.р. – формування нормативно-правової бази аудиту в Україні.

Третій – 1999 р. – дотепер – діяльність аудиту на новій нормативно-правовій базі та посилення монопольного становища представників провідних іноземних аудиторських послуг в Україні.

Обов'язковий аудит в Україні було проведено за 1994, 1995 p. p. всіма суб'єктами підприємницької діяльності. Це певною мірою позитивно вплинуло на вирішення проблеми адаптації аудиторства в Україні. Однак, починаючи з 1996 p., проведення обов'язкового аудиту було скасовано на більшості суб'єктів господарювання.

Певний досвід проведення аудиту у нас уже накопичено. Це стосується насамперед підприємств, що приватизуються, а також корпоратизації, експертної оцінки майна суб'єктів підприємницької діяльності, перевірок фінансового стану суб'єктів господарювання, що переходять на емісію цінних паперів або беруть банківські кредити тощо.

Впровадження аудиту в сферу підприємницької діяльності має в цілому для держави істотні переваги порівняно з іншими формами фінансово-господарського контролю, зокрема:

¨ значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання контрольно-ревізійного апарату;

¨ надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків;

¨ незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що сприяє підвищенню якості перевірок;

¨ можливість вибору аудитора замовником тощо.

Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній, бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків, різних іноземних фірм.

Згідно Закону України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993р. створена система незалежного фінансового контролю (аудиту), спрямованого на захист інтересів користувачів фінансової та іншої інформації.

Аудиторська діяльність набуває офіційного визнання як самостійна підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок(аудит) та надання інших аудиторських послуг.

Практика аудиту в найбільш розвинутих країнах дозволяє виділити 3 підходи щодо необхідності аудиту:

Ø Потреби потенційного інвестора

Ø Теорія агентів

Ø Теорія мотивації

Підхід, що враховує потреби потенційного інвестора, полягає у тому, що кожен інвестор компанії не має впевненості у достовірності показників фінансової звітності, у прозорості фінансової інформації. Отже, коли аудитор висловлює професійну думку, він виступає певним гарантом порядності у відносинах між інвесторами(акціонерами) та менеджерами компанії.

Теорія агентів – це потреба в аудиті на замовлення власників. Власники, як правило, наймають для управління своїми фірмами виконавчих директорів, а самі безпосередньо справами не займаються. Результати діяльності вони визнають через фінансову звітність. Виказуючи думку, аудитор виступає гарантом чесності керуючих компанії(фірми) в питаннях розпорядження майном власника. Ця теорія вказує на потенційний конфлікт інтересів власника і керівника.

Теорія мотивації пояснюється тим, що менеджери більш відповідально будуть становитись до складання звітності, якщо знатимуть про обов’язковість перевірки цієї звітності аудитором. Це знижує ймовірність помилок, зловживань, шахрайства, тобто сприяє отриманню користувачами достовірної публічної звітності. На сьогодні і для України ці підходи стали актуальними.

2. Мета і завдання аудиту..

Загально відомо, що в аудиті його результатом є незалежна професійна думка (судження) аудитора стосовно перевіреної звітності суб’єкта господарювання. Саме незалежність є головним фактором аудиторської діяльності яка затребувана суспільством. Незалежність це один із способів протидії тотальному державному контролю.

Необхідність в аудиті викликана потребою користувачів щодо достовірної і прозорої інформації про фінансову діяльність підприємства. Зацікавленими особами у результатах аудиту є власники (засновники), акціонери, управлінський персонал, треті особи – кредитори, інвестори, ділові партнери, держава, представники громадськості.

В усіх існуючих нормативах як вітчизняних так і міжнародних судження аудитора має форму аудиторського висновку. Аудиторський висновок містить рівень впевненості щодо ступені достовірності фінансової звітності, і є основою довіри до фінансової звітності підприємств з боку користувачів.

Впевненість – це переконаність аудитора в достовірності тверджень, зроблених однією стороною для іншої. А саме, впевненість надається висловлюванням думки про відсутність суттєвих викривлень у даних фінансової звітності, яка оприлюднюється.

Тобто, головна мета аудиту – надати впевненість чи переконати користувачів фінансових звітів у тому, що ці звіти достовірні та дають достатньо точне уявлення про стан підприємства на певну дату.

Формуючи аудиторську думку, аудитор має отримати достатні та відповідні аудиторські докази, щоб бути спроможним зробити висновки, на яких ґрунтуватиметься така думка.

Думка аудитора підвищує довіру до фінансових звітів завдяки наданню високого, але не абсолютного рівня впевненості. Абсолютна впевненість в аудиті недосяжна внаслідок дії таких чинників, як використання професійного судження під час збирання доказів, застосування вибіркового тестування, обмеження, властиві будь-яким системам внутрішнього контролю та обліку.

Основними нормативними документами, що визначають головні засади аудиторської діяльності, є Закон України “Про аудиторську діяльність”, Стандарти аудиту (МСА), які використовуються у якості національних стандартів та Кодекс професійної етики бухгалтерів(аудиторів). Саме, МСА забезпечують певний рівень гарантії достовірності результатів аудиту. Метою МСА є встановлення загальних правил аудиторської діяльності.

Стандарти аудиту приймаються на основі стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів з дотриманням вимог Закону Україні “ Про аудиторську діяльність” та інших нормативно - правових актів. Затвердження стандартів аудиту є виключним правом Аудиторської палати України.

По законодавству, аудит – це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень(стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічне рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів.

Аудит здійснюється незалежними особами(аудиторами),аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення.

3. Предмет і об'єкти аудиту.

Аудит має свій предмет дослідження. тобто з'ясування того, чим він займається, що вивчає, які питання вирішує.

Аудит спрямований на регулювання процесу відтворення суспільне необхідного продукту. Він вивчає продуктивні сили і виробничі відносини на всіх стадіях розширеного відтворення (виробництво, розподіл, облік і споживання) суспільне необхідного продукту з метою виявлення суперечностей та їх своєчасного регулювання з боку суспільства.

На стадії виробництва аудит досліджує ефективність використання праці, її предметів і засобів, відповідність їх чинному законодавству і нормативно-правовим актам. При цьому вивчаються організація виробництва, прогнозування, ефективність праці, витрачання коштів на її оплату, а також дотримання технологічної і трудової дисципліни, раціональність використання робочого часу, експлуатації машин і механізмів та предметів праці як в окремій галузі, так і в народному господарстві України в цілому.

Отже, до предмета аудиту залучаються всі стадії процесу відтворення суспільне необхідного продукту та їх нормативно-правове регулювання:

· на стадії розподілу суспільне необхідного продукту аудит спрямований на перевірку його використання з метою задоволення потреб суспільства, тобто на відшкодування витрат використаних засобів виробництва, розподіл і перерозподіл створеного продукту. На цій стадії предмет аудиту поширюється на всі ланки народного господарства.

· на стадії обміну суспільне необхідного продукту предмет аудиту включає договірні відносини, операції щодо збуту і заготівель, розрахунків і задоволення попиту на необхідні товари народного споживання. Отже, на стадії обміну перевірці підлягають всі форми обороту суспільно необхідного продукту відповідно до законів ринкової економіки.

· на стадії споживання суспільне необхідного продукту (завершальній стадії) аудит перевіряє виробниче споживання, пов'язане з відновленням і розширенням виробничих фондів і задоволенням суспільних потреб. Тут аудит виявляє диспропорції в задоволенні потреб населення і суперечності, викликані порушенням нормативно-правових актів у процесі задоволення особистих потреб.

Таким чином, предметом аудиту є процес розширеного відтворення суспільне необхідного продукту, достовірність відображення його в системі бухгалтерського обліку і звітності, а також дослідження ефективності ділової активності з дотриманням чинного законодавства. Іншими словами, предметом аудиту є процеси і явища, які зафіксовані в документах і пов'язанні з господарською діяльністю підприємства. Увага аудитора спрямовується у минуле для пізнання істини, її підтвердження та формування висновків щодо перевіреної інформації з метою мінімізації ризику користувачів інформації.

Предмет аудиту має багато спільного з предметом економічного аналізу, ревізії і судово-бухгалтерської експертизи.

Предмет аудиту конкретизується його об'єктами. Об'єкт аудиту слід розглядати як окремий елемент предмету аудиту, на який направлена цілеспрямована дія аудитора. Об'єктами аудиту є юридичні й фізичні особи, при цьому перевірці підлягають окремі господарські засоби і процеси, сукупність яких характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємств і окремих посадових осіб за відповідний період, що складає поняття об'єктів контролю. До об'єктів можна віднести й економічні процеси, матеріально-технічне постачання, виробництво, збут продукції, продуктивність праці, собівартість, прибуток тощо.

Класифікаційні ознаки об'єкти дослідження:

1. Вид об’єкту: ресурси, господарські процеси, економічні процеси діяльності, організаційні форми управління, методи управління, функції управління.

2. Складність об’єкту:

· прості об'єкти - містять декілька елементів (групи ресурсів відносно обособлених частин системи управління). Наприклад, товарна продукція є простим об'єктом для контролю, але їй притаманні такі елементи: якість, асортимент, конкурентоспроможність на ринку, естетична привабливість тощо.

· складні - об'єкти з невизначеною структурою, яка підлягає дослідженню(сукупні ресурси і господарські процеси, цілісні системи управління). Наприклад, автоматизацію технологічного процесу відносять до складних об'єктів аудиту, на вході яких відомі затрати на впровадження, а на виході - вироблена продукція. Але ті елементи, які характеризують її, тобто фактори, що впливають на результативні показники (ефективність нової техніки), можна встановити при подальшому дослідженні із застосуванням методів економічного аналізу.

3. Відношення до сфери діяльності: окремі сфери діяльності підприємства (матеріально-технічне забезпечення, допоміжне виробництво. господарське обслуговування. основне виробництво, збут і т.д.)

4. Зв’язок з часом:

· об’єкти, стан яких оцінюється в минулому часі;

· об’єкти, стан яких оцінюється в теперішньому часі;

· об’єкти, стан яких оцінюється в майбутньому часі.

5. Характер оцінювання:

· об’єкти, які оцінюється тільки кількісно;

· об’єкти, які оцінюється тільки якісно;

· об’єкти, які потребують, як кількісних, так і якісних оцінок.

6. Термін надходження в полі діяльності аудитора:

· об’єкти, які постійно знаходяться в полі аудиторської уваги;

· об’єкти, по яких здійснюється періодичне аудиторське оцінювання;

· об’єкти, потребують разового аудиторського оцінювання.

7. Вид аудиту:

· об’єкти зовнішнього аудиту;

· об’єкти внутрішнього аудиту.

об’єкти, потребують разового аудиторського оцінювання

Таким чином, предмет аудиту має свою конкретизацію в об'єктах, що характеризуються контролюючими параметрами.

Отже, До предмету аудиту слід відносити процеси і явища, які відображені документально і пов’язані з господарською діяльністю підприємства, при цьому межі аудиторського дослідження визначаються його метою.

Об'єктом аудиту можна назвати документально зафіксовану інформацію про наявність і рух засобів підприємства та джерел їх формування, тобто це річна фінансова звітність або окремі форми звітності.

4. Класифікація аудиторських послуг.

Послуги, що надаються незалежними аудиторами, є досить різноманітні. Згідно національного законодавства та Стандартів аудиту (МСА) аудиторські послуги, пов’язані з професійною діяльністю аудиторів діляться на перевірку фінансової звітності (власно аудит) та супутні аудиту послуги (по веденню та відновленню бухгалтерського обліку, у формі консультацій з питань обліку та фінансової звітності, експертизи і оцінки стану фінансово-господарської діяльності).

Слід відмітити, що за нормами міжнародних стандартів аудиту до супутніх аудиту послуг відносяться огляд, погоджені процедури та підготовка інформації.

Аудиторська перевірка фінансових звітів надає можливість висловити аудитором думки про те, чи складені фінансові звіти відповідно до визначеної концептуальної основи фінансової звітності.

Огляд – це перевірка фінансової звітності без детального вивчення системи внутрішнього контролю і обліку підприємства, без перевірки первинної документації на достовірність. Огляд передбачає використання запитів та аналітичних процедур, та покладається на аналіз систем контролю та середовища контролю, показників статей опублікованої фінансової звітності. Ступень впевненості за результатами оглядової перевірки менший, ніж за результатами повноцінного аудиту, тобто аудитор надає при огляді помірну впевненість.

Погоджені процедури – проводяться аудитором з окремих питань за домовленістю з клієнтом. Тобто, узгоджені між аудитором і клієнтом процедури перевірки здійснюються з метою задоволення інтересів клієнта стосовно дослідження інформації з окремих питань.

Підготовка інформації – це здійснення процедур компіляції (трансформації) обліку за іншими обліковими стандартами.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.

Результати надання інших аудиторських послуг оформляються відповідно до стандартів аудиту.

5. Види аудиту та їх особливості.

Вижди аудиту класифікують залежно від окремих ознак:

1. По стадіям історичного розвитку:

· підтверджуючий аудит – під час проведення перевірки аудитор перевіряв та підтверджував практично кожну господарську операцію, вів власні облікові регістри. В наш час таку послугу називають відновленням або веденням бухгалтерського обліку;

· системно-орієнтований аудит – передбачає спостереження систем, які контролюють операції. Це призвело до того, що аудитори стали проводити експертизу на основі внутрішнього контролю;

· аудит, що базується на ризику – передбачає проведення вибіркового дослідження господарських операцій, виходячи з умов роботи підприємства, визначення так званих "вузьких місць" в його роботі.

2. По відношенню до господарюючого суб’єкта:

· зовнішній аудит - здійснюється суб’єктом аудиторської діяльності;

· внутрішній аудит – здійснюється кваліфікованим працівником самого підприємства;

3. Відносно законодавчих вимог:

· обов’язковий – проводиться у випадках прямо передбачених законодавством, а також за рішенням суду або слідчих органів;

· ініціативний – проводиться за замовленням суб’єкта господарювання, не залежно від того, чи передбачена така перевірка за законом;

· за спеціальним завданням – проводиться по перевірці окремих статей звітності, стану майна, економічної та юридичної експертизи договорів, ефективності використання капіталу та ін..

4. За видами діяльності суб’єкта господарювання, що підлягають аудиту:

· загальний аудит;

· банківський аудит;

· страховий аудит;

· аудит бірж, позабюджетних фондів та інвестиційних інститутів.

5. За об’єктом вивчення:

· аудит фінансової звітності (фінансовий) – виконується для визначення того, чи узгоджена зведена фінансова звітність із певними критеріями (загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку);

· погоджений аудит (аудит на відповідність) - виконується для визначення того, чи дотримуються в господарській системі тих процедур або правил, які приписані персоналу адміністрацією;

операційний аудит –перевірка будь-якої частини процедур і методів функціонування господарської системи з метою оцінки продуктивності й ефективності.

6. Залежно від часу проведення:

· попередній – здійснення розробки, аналізу та оцінки проектів,кошторисів та іншої документації, яка пов’язана із створенням нових підприємств, видів виробництва, тощо;

· поточний – проводиться консультування підприємств з питань організації бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю;

· наступний – перевірка достовірності бухгалтерської звітності та доцільності господарських операцій, стану бухгалтерського обліку.

7. За способом проведення:

· суцільний – перевірці підлягають усі документи і регістри бухгалтерського обліку, в яких відображено господарські операції за увесь період, що підлягає аудиту;

· вибірковий – вивчення окремої частини документів, відібраних на основі наукового обґрунтованої схеми, за той чи інший період;

· комбінований – одна частина документів перевіряється суцільно, а інша - вибірково.

8. За порядком призначення:

· первинний аудит – здійснюється суб’єктом аудиторської діяльності на даному підприємстві не в перший раз. Така обставина суттєво збільшує ризик і трудоємкість аудиту;

· повторний аудит - здійснюється суб’єктом аудиторської діяльності на даному підприємстві і за даний період вперше.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных