Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Захворювання, які викликаються миш’яком.




Арсенізм, або отруєння миш’яком, настільки поширене й улюблене в епоху середньовіччя, на щастя в наш час - дуже рідкісна хвороба.

Солі, оксиди і пари миш’яку надзвичайно небезпечні. Препарати на основі миш’яку використовуються в якості гербіцидів для обприскування фруктів, у якості інсектицидів, отрути для щурів і в багатьох промислових процесах. Розрізняють гострий і хронічний арсенізм.

Гостре отруєння, яке в основному спостерігається при суїциді або гоміциді, рідкісне, але хронічне отруєння через тривалий контакт із миш’яковим пилом, парами (як у промисловості, так і в сільському господар­стві) є нерідко причиною смерті і в наші дні.

Механізм впливу на клітину ще цілком невияснений. Проте відомо, що миш’як з’єднується із сульфгідрільними групами (SH - групами). Ось чому при хронічній інтоксикації миш’як накопичується у волоссі, нігтях, епідермісі і може там виявлятися. Можливо, миш’як може інактивувати ензими, які містять SH - групи і, таким чином, бути інгібітором дихальних ферментів.

Прояви арсенізму залежать від дози. Досить маленька доза в 30 мг триоксиду миш’яку може бути смертельною. Значні дози цієї сильної отрути можуть вбити протягом 1-2 годин, викликаючи в основному виражену периферійну вазодилатацію, різке зменшення об’єму циркулюючої крові і шок. Припускають, що миш’як діє як депресор центральної нервової системи і веде до паралічу вазомоторних центрів. Якщо отруєння менш значне, то після першої доби основні морфологічні зміни виявляються в судинах, головному мозкові, шлунково-кишковому тракті і шкірі. Множинні петехії виявляються на шкірі і в серозній оболонці внутрішніх органів, що пов’язано з деструкцією базальної мембрани капілярів. Якщо хворий пережив два або три дні, у шлунку і в кишках можна спостерігати виражене повнокров’я, набряки, ділянки геморагії та осередки коагуляційного некрозу. В головному мозкові виявляється дифузна геморагічна інфільтрація, зумовлена фібриноїдним некрозом стінок капілярів, набряк. У судинах мікроциркуляторного русла формуються тромби, які можуть бути причиною інфарктів мозку.

Якщо хворий пережив 4-5 днів, у паренхіматозних органах, таких як нирки, печінка і серце, виявляється жирова дистрофія. У цих пацієнтів швидко розвивається кардіоваскулярний колапс, депресія ЦНС, які призводять до коми і смерті через декілька годин. При підгострому перебігові хвороби спостерігається блювота, безперервний профузний понос.

Клінічно для хронічного отруєння миш’яком характерний розвиток загальної слабості і м’язова слабість. Потім появляються периферичні паралічі. Нерідко первинний діагноз пов’язаний з появою шкірних пігментних плям, характерних для хронічної інтоксикації. Якщо встановлене джерело отруєння і воно вчасно знешкоджене, то прогноз сприятливий за умови адекватно проведеного лікування. При хронічному перебігові захворювання основні пошкодження локалізуються в шлунково-кишковому тракті, нервовій системі та шкірі. Вони трохи нагадують зміни, як при гострій формі отруєння, але менш важкі. Петехії на шкірі не настільки багато численні і менш виражені. У шлунку і тонкій кишці мають місце повнокров’я, набряк і дрібні ерозії. Пошкодження головного мозку рідкісні. Більше страждають периферійні нерви, в яких різко виражені явища демієлінізації аж до деструкції осьових циліндрів. Характерні темно-коричневі пігментації на шкірі у вигляді ізольованих елементів або плям, які зливаються між собою. На долонях і стопах розвивається гіперкератоз. У цих ділянках часто виникають епідермоїдні карциноми. У нирках і печінці морфологічні зміни подібні до тих, які спостерігаються при гострому отруєнні. В даний час увагу вчених привернули випадки раку легень і ангіосарком печінки, які розвиваються у виноградарів, бо вони мають контакт із пестицидами, які містять миш’як.

Хвороби, які викликаються вібрацією.

Вібраційна хвороба виникає у робітників, які використовують у процесі своєї трудової діяльності вібраційну техніку: пневматичні молотки, установки для шліфовки і полірування металевих і дерев’яних виробів, для ущільнення бетону, асфальтових покриттів доріг, забивання паль тощо.

Захворювання має хронічний перебіг. У робітників виникає клінічна та морфологічна картина облітеруючого ендартеріїту. Зміни судин супроводжуються порушенням харчування тканин верхніх і нижніх кінцівок. Розвиваються контрактури пальців, деформуючий артроз, на заключному етапі - гангрена пальців кисті і стіп. У спинному мозкові відзначаються дистрофічні зміни аж до повної загибелі нейронів. У головках кісток зап’ястка, в епіфізах променевої і ліктьової кісток спостерігаються кістозні осередки розрідження і склерозу.

Хвороби, які викликаються впливом електромагнітних хвиль радіочастот.

Електромагнітні хвилі радіочастот знаходять широке застосування в області радіо (радіолокації, радіонавігації, радіоастрономії, радіолінійних зв’язків – радіотелефони тощо), телебачення, при проведенні фізіотерапевтичних процедур.

Розрізняють:

— мікрохвилі (МКХ), або супервисокочастотні (СВЧ) з довжиною хвилі від 1мм до 1 м; ультракороткі хвилі (УКХ), або хвилі ультрависоких частот (УВЧ) з довжиною хвилі від 1 до 10м;

– короткі хвилі (КХ), або хвилі високої частоти (ВЧ) з довжиною хвилі від 10 до 1000 м і більше.

Гострих смертельних випадків серед людей, які підпали під масивний вплив електромагнітних хвиль радіочастот, не описано.

Хронічний вплив електромагнітних хвиль малих інтенсивностей радіочастот різноманітних діапазонів зустрічається у промисловості, у робітників радіотелевізійних і радіорелейних станцій, у мешканців прилеглих районів. В осіб, які постраждали, відзначається ураження функції нервової, серцево-судинної систем і статевих залоз.

Патоморфологічні зміни виявляються у синапсах і чутливих нервових волоконцях рецепторних зон шкіри внутрішніх органів. У головному мозкові порушується нейросекреторна функція нейронів гіпоталамічної області, що супроводжується стійким падінням артеріального тиску. В міокарді має місце жирова дистрофія кардіоміоцитів. У сім’яниках виникають дистрофічні зміни гермінативного епітелію аж до його некрозу. Найвиразніші клінічні та морфологічні зміни відзначаються у результаті впливу мікрохвиль (МКХ).

Хвороби, які викликаються впливом виробничого шуму (шумова хвороба)

Під шумовою хворобою розуміють стійкі, необоротні морфологічні зміни в органі слуху, зумовлені впливом виробничого шуму.

При гострому надпотужному впливові шуму і звуків спостерігається загибель спірального (Кортіїв) органа, розриви барабанних перетинок, кровотеча з вух.

При хронічному впливу виробничого шуму спостерігається атрофія спірального органа із заміщенням його волокнистою сполучною тканиною. Зміни в слуховому нерві можуть бути відсутніми. В суглобах слухових кісточок спостерігається тугорухомість.

Метеочутливість і хвороби, які викликаються впливом атмосферного тиску

Метеочутливість - це реакція організму на вплив метеорологічних (погодних) чинників. Метеочутливість досить широко поширена і виникає при будь-яких, але частіше незвичних для даної людини кліматичних умовах. Погоду “відчуває” біля третини мешканців помірних широт. Особливістю цих реакцій є те, що вони виникають у значної кількості людей одночасно зі зміною метеорологічних умов або дещо випереджуючи їх. Метеочутливість давно викликала подив і навіть страх людини перед незрозумілим явищем природи. Людей, які відчувають погоду, називали “живими барометрами”, “буревісниками”, “пророками погоди”.

Уже в давнину лікарі здогадувалися про вплив погоди на організм. У тібетській медицині вказується, що “болі в суглобах посилюються у дощову погоду і в період великих вітрів”. Парацелъс писав: “Тому, хто вивчив вітри, блискавку і погоду, відоме походження хвороб”.

Прояви метеочутливості залежать від початкового стану організму, віку, наявності якогось захворювання і його характеру, мікроклімату, в якому живе людина, і ступеня її акліматизації до нього. Метеочутливість частіше відзначається у людей, які мало бувають на свіжому повітрі, зайнятих розумовою працею, ведуть сидячий спосіб життя і не займаються фізкультурою. Саме в них звужені зони так званого мікрокліматичного комфорту. Для здорової людини метеорологічні коливання, як правило, не небезпечні. Проте у людей, які не відчувають погоду, реакції на неї все ж виявляються, хоча часом і не усвідомлюються. Їх необхідно враховувати, наприклад, у водіїв транспорту. При різкій зміні метеоумов їм стає важче сконцентрувати увагу. Звідси може зростати число нещасних випадків. У результаті хвороб (грипу, ангіни, запалення легень, захворювань суглобів) або перевтоми опірність і резерви організму знижуються. Саме тому метеочутливість відзначається у 35-70% хворих на різні недуги. Так, погоду відчуває кожна друга людина з хворобами серцево-судинної системи.

Значні атмосферні зміни можуть викликати перенапруження і зрив механізмів адаптації. Тоді коливальні процеси в організмі - біологічні ритми спотворюються, стають хаотичними. Фізіологічну (безсимптомну) погодну реакцію можна порівняти зі спокійним озером, по якому йдуть хвилі від легенького вітру. Патологічна (хвороблива) погодна реакція представляє свого роду вегетативну “бурю” в організмі. Сприяють її розвитку порушення регуляції вегетативної нервової системи. Число вегетативних розладів останнім часом зростає, що пов’язано з дією несприятливих чинників сучасної цивілізації: стресу, поспіху, гіподинамії, переїдання і недоїдання тощо. До того ж у різних людей функціональний стан нервової системи далеко не однаковий. Це визначає той факт, що нерідко при тих самих захворюваннях відзначаються діаметрально протилежні погодні реакції: сприятливі і несприятливі. Частіше метеочутливість спостерігається в осіб зі слабким (меланхоліки) і сильним неврівноваженим (холерики) типом нервової системи. У людей сильного врівноваженого типу (сангвініки) метеочутливість виявляється лише при ослабленні організму.

На організм впливає як погода в цілому, так і її окремі компоненти. Коливання барометричного тиску діють двома шляхами: знижують насичення крові киснем (ефект барометричних “ям”) і механічно дратують нервові закінчення (рецептори) плеври (слизової оболонки, яка вистилає плевральну порожнину), очеревини (вистилає черевну порожнину), синовіальної оболонки суглобів, а також рецептори судин. У Європі атмосферний тиск наймінливіший у Прибалтиці, на північному заході і півночі. Саме тут понад усе відзначається метеочутливість у хворих на серцево-судинні захворювання. Вітер викликає сильне збудження нервової системи, подразнюючи рецептори шкіри.

В останні роки одержала новий напрямок у вивченні впливу метеоумов на організм так звана “синдромна метеопатологія”, яка включає симптоми метеопатій, зумовлені комбінованою дією барометричного тиску й атмосферних аномалій таких як гроза, гарячі і сухі вітри, тумани, снігопад тощо. Так, наприклад, синдром полуденного вітру у Франції; синдром південно-західного вітру у Швейцарії, синдром північних вітрів (норди), які дмуть на Апшеронському півострові (Баку), за даними різних учених, впливають на самопочуття приблизно у 75% мешканців цих районів. Вони провокують приступи стенокардії при ішемічній хворобі серця.

Вологість повітря відіграє роль у підтримці щільності кисню в атмосфері, впливає на тепловий обмін і потовиділення. Особливо чутливі до високої вологості хворі на гіпертонічну хворобу та атеросклероз. У більшості випадків загострення захворювань серцево-судинної системи виникає при високій відносній вологості (80-95%). У багатьох людей дощові дні накладають відбиток навіть на зовнішній вигляд, нерідко лице стає блідим. При різкій зміні температури виникають спалахи гострих респіраторних інфекційних захворювань. У січні 1780 р. в Петербурзі температура повітря підвищилося з –44°С до + 6°С протягом однієї ночі, в результаті чого занедужало біля 40 тис. мешканців. Значне збільшення випадків гострих респіраторних захворювань відзначалося у Ташкенті в листопаді 1954 р., коли температура повітря з +4- +15°С знизилася до -21°С . До того ж дув різкий північний вітер, який підняв у повітря маси крапель води, піску і мікробів, що знаходилися в них, у місті виникнули спалахи інфекційних захворювань. Несприятливо діє на організм і надлишок позитивних аероіонів, що спостерігається в гарячу і вологу погоду і може викликати загострення захворювань серця. В останні роки велике значення надається змінам сонячної активності і магнітного поля Землі (геомагнітні бурі). Їхня дія на організм виявляється за 1-2 дні до зміни погоди, у той час як інші метеофактори впливають безпосередньо до або під час проходження повітряних мас (циклону або антициклону). Незвична стійка погода, як правило, теж несприятливо діє на організм. У листопаді 1977 р. у Саратові тривало зберігалася тепла волога погода із сильними туманами. Це пригнічуючи діяло на психіку людей, знижувало працездатність, викликало перенапруження нервової системи.

Розрізняють три ступені метеочутливості. Легкий ступінь виявляється тільки суб’єктивним нездужанням. При вираженій метеочутливості (середнього ступеня) відзначаються чіткі об’єктивні зсуви: зміни артеріального тиску, електрокардіограми тощо. При важкому ступені метеочутливості спостерігаються різко виражені порушення, вона проявляється п’ятьма типами метеопатичних реакцій. При серцевому типі виникають болі в ділянці серця, задишка. Мозковий тип характеризується головними болями, запамороченнями, шумом і дзенькотом у голові. Змішаний тип - поєднанням серцевих і нервових порушень. При астеноневротичному типі відзначаються підвищена збуджуваність, дратливість, безсоння, змінюється артеріальний тиск. Зустрічаються люди, які не можуть чітко локалізувати прояви метеочутливості. Це невизначений тип реакції: загальна слабість, біль і ломота в суглобах, м’язах.

Особи, які страждають важкою метеочутливістю, повинні знаходитися під спеціальним диспансерним спостереженням.

Характер і розмір пошкоджень, зумовлених впливом атмосферного тиску, залежить від розміру (амплітуди) відхилень атмосферного тиску і, головним чином, від швидкості його зміни.

Декомпресійні захворювання найчастіше виникають у водолазів (при глибоководних зануреннях), у льотчиків, робітників у кесонах (кесонна хвороба) в результаті насичення крові і тканин організму азотом, гелієм або іншими газами в період перебування людини в зоні високого тиску з наступним його зниженням - декомпресією. Насичення тканин організму азотом або гелієм у зоні підвищеного тиску продовжується до вирівнювання тиску цих газів у вдихуваному повітрі з їхнім тиском у тканинах. Цей процес звичайно триває декілька годин, причому різні тканини насичуються азотом або гелієм з різною швидкістю. Кров, наприклад, насичується швидше, ніж жирова тканина, але остання розчиняє азот в 5 разів краще, ніж кров та інші тканини. Насичення тканин азотом при тиску до 4 ат. г (при дотриманні правил створення підвищеного тиску) не впливає на організм несприятливо. Проте при швидкому переході із зони високого тиску в зону зниженого тиску зайвий розчинений азот не встигає виводитися через легені, внаслідок чого є перехід газів крові і тканин із розчиненого стану в газоподібний з утворенням пухирців.

Безпосередньою причиною декомпресійних захворювань є закупорка кровоносних судин газовими пухирцями або стискування ними сусідніх тканин. Суттєве значення мають супутні чинники - важка фізична робота, охолодження організму, травми тощо.

Ознаки захворювання найчастіше з’являються протягом першої години після виходу із зони високого тиску, але нерідко і значно пізніше. Захворювання проявляється шкірною сверблячкою, болями в суглобах і м’язах. Найважчі клінічні симптоми виникають при закупорці газовими пухирцями судин мозку, легень та інших життєво важливих органів.

При ураженні судин мозку спостерігаються запаморочення, оглушення, блювота, слабість, непритомність, іноді парези і паралічі. При ураженні судин легень виникають загрудинний біль, різкий кашель. Залежно від важкості захворювання смерть може наступити або через кілька хвилин після декомпресії, або протягом від однієї доби до трьох тижнів.

При швидкому настанні смерті сильно виражене трупне задубіння. Відзначається поширена емфізема підшкірної клітковини тулуба, шиї та лиця. При пальпації шкіри відчутна крепітація (нагадує хрускіт снігу під ногами). Через наявність газу в кровоносних судинах і нерівномірному кровонаповненні судин мікроциркуляторного русла шкіра набуває мармурового вигляду. Кров, яка зібралася у венах, залишається рідкою (внаслідок гіпоксії) і має пінявий вигляд. При мікроскопічному дослідженні внутрішніх органів у судинах відзначається ве­лика кількість пухирців повітря (газова емболія). В легенях виявляють набряк, периваскулярні крововиливи, інтерстиціальну ем­фі­зему, в печінці - жирову дистрофію. У головному і спинному мозкові є множинні дрібні ішемічні осередки сірого розм’якшення.

При тривалому впливові підвищеного атмосферного тиску в трубчастих кістках виявляють осередки розрідження з перифокальним склерозом, у суглобах – деформуючий остеоартроз.

Найефективніший метод лікування - рекомпресія, тобто підвищення тиску з наступним повільним його зниженням.







Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2020 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных