![]() ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Потребово-діяльнісний підхідДо проблеми Категорія “засіб” запозичена юридичною наукою з соціальної філософії, в якій під ним зазвичай розуміють ті явища – предмети, ідеї, дії та ін., які є неодмінною умовою реалізації мети [45, с. 158]. Гегель у своєму аналізі телеології зауважував, окрім іншого, що внаслідок певної визначеності об’єкта ціллю, цей об’єкт стає засобом [7, с. 840-841]. К. Маркс, розглядаючи процес трудової діяльності, зазначав, що людина користується механічними, фізичними, хімічними властивостями речей задля того, щоб відповідно до своєї цілі застосувати їх як знаряддя впливу на інші речі [26, с. 181]. Як бачимо, поняття засобу неминуче передбачає наявність певної цілі, що є закономірним, оскільки явище (предмет) само по собі не є засобом, воно визначається як засіб ззовні – через деякі його властивості, які можуть бути використані для досягнення цілі. Тобто засіб – це, у певному сенсі, здатність предмета слугувати мети [39, с. 84]. Лише з огляду на відношення до певної мети, тобто внаслідок телеологічного визначення, предмети набувають значення засобів [43, с. 123]. Звернемо увагу й на те, що діалектичне відношення “мета – засіб” є відношенням діяльності як суттєвої визначеності способу буття людини в світі, її здатності вносити у дійсність зміни, опосередковані ідеальним [45, с. 112]; як форми активності, що характеризує здатність людини чи пов’язаних з нею систем бути причиною змін у бутті [44, с. 163]. Лише діяльністю (виділення наше – Т.П.) людини предмет визначається як засіб певної мети [39, с. 84]. Останнє положення, дещо змінене, може звучати й так: “предмет визначається як засіб тим, що він включений у структуру людської діяльності” [19, с. 68-69]. У філософських дослідженнях людської діяльності структура останньої інтерпретується по-різному [19; 16; 50; 29]. Здебільшого пропонується вирізняти такі необхідні її елементи: суб’єкт (носій діяльності), предмет (об’єкт, на який спрямовано діяльність), мета (ідеальний образ бажаного результату, відповідно до якого перетворюється предмет), засіб (тобто те, за допомогою чого здійснюється перетворення) і, нарешті, реальний, справжній результат [45, с. 112]. Щоправда, не з’ясованим до кінця залишалося питання про місце потреб у структурі діяльності. Так, М. Квєтной визначав їх як складову об’єктивної основи всієї діяльності людини: засіб служить реалізації мети суспільної людини, досягненню такого результату, який пов’язаний з потребами та інтересами людини [19, с. 52, 70]. Б. Воронович писав, що усвідомлення потреби як об’єктивної необхідності в будь-чому є початковим етапом формування мети [6, с. 16]. На думку А. Леонтьєва, “потреба сама по собі як внутрішня умова діяльності суб’єкта, – це лише негативний стан, стан нужди, недостатності; свою позитивну характеристику вона отримує лише в результаті зустрічі з об’єктом” [23, с. 5]. Не зупиняючись детально на аналізі місця і значення потреб у структурі діяльності, зазначимо, що вони здатні слугувати критерієм виокремлення різних видів діяльності, а отже, й діяльності юридичної. “У сучасної людини – пише Р. Нємов – є маса різноманітних видів діяльності, кількість яких приблизно відповідає кількості наявних потреб”. Зазначивши, що в якості мотиву зазвичай виступає конкретна потреба, він звертає увагу на те, що тип діяльності переважно визначається за її домінуючим мотивом, а домінуючим тому, що будь-яка людська діяльність є полівмотивованою, тобто спонукається декількома різними мотивами [27, с. 149] (а інакше кажучи, усвідомленими потребами. – Т. П.). Спираючись на викладені положення, зауважимо, що для характеристики певної діяльності як юридичної потрібно, перш за все, аби така діяльність, окрім інших ознак, була безпосередньо зумовлена юридичною потребою і щоб саме така потреба – на певний момент діяльності суб’єкта – була домінуючою з-поміж інших. В юридичній літературі проблема юридичної (правової) потреби досліджувалася побіжно, лише невеликим колом науковців [33, с. 31-37]. Між тим, без застосування так званого потребового підходу повноцінно досліджувати юридичну діяльність (а втім, як і будь-яку іншу) навряд чи можливо.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|