Поняття юридичної діяльності

Та її структура

Взагалі кажучи, юридична діяльність, її види є одним із поширених об’єктів дослідження в теорії права. У найширшому розумінні така дія­льність є видом діяльності людини, тобто дія­ль­ністю людською. Крім того, юридичну діяль­ність треба розглядати як таку людську діяль­ність, котра є соціальною. Саме загальнотеоре­тичний розгляд юридичної діяльності як різно­виду людської соціальної діяльності достатньо глибоко здійснив В. Карташов. Він розуміє під юридичною діяльністю “лише таку опосередко­вану правом трудову, управлінську, державно-владну діяльність компетентних органів, яка на­цілена на виконання суспільних завдань і функ­цій (створення законів, здійснення правосуддя, конкретизацію права і таке ін.) і задоволення, як загальносуспільних, так і індивідуальних потреб та інтересів” [18, с. 31]. Принагідно зазначимо, що цей автор не відносить потреби до структури юридичної діяльності, оскільки розглядає їх лише як детермінуючі її фактори [17, с. 26].

Приєднуючись до визначення поняття юри­дичної діяльності як державно-владної, офіцій­ної діяльності (на відміну від поняття юридично значимої діяльності), звернемо увагу на таке. Щоб уникнути логічного “кола” у визначенні саме юридичної діяльності як видового явища й сепарації її від інших різновидів діяльності, по­трібно вказати, що ж у ній є специфічним, видо­вим, тобто що є власне “чимось юридичним ”. На наш погляд, для вирізнення юридичної діяльно­сті як виду діяльності соціальної необхідно з’ясувати й враховувати, перш за все, відповідну специфіку потреб, цілей та засобів, які “супро­воджують” діяльність юридичну.

З наведеної щойно дефініції загального по­няття юридичної діяльності чітко вбачається специфічний юридичний засіб – право (очеви­дно, як явище спеціально-юридичне, державно-вольове). Однак складнішою видається ситуація зі специфічно юридичною метою, а також із юридичною потребою, яка є об’єктивною перед­умовою й основоположною причиною виник­нення відповідної цілі.

Постає два питання: 1) чи можна вважати по­треби, зазначені у згаданій дефініції, власне юридичними і 2) чи відповідає поширене в літе­ратурі розуміння юридичної мети вимозі власне “юридичного” як видового?

Нагадаємо, що юридична мета у вітчизняній літературі досліджувалася доволі широко [20; 46; 48; 34; 49; 25] і трактується у досить ши­рокому сенсі. Так, Д. Керімов вважав, що метою у праві є ідеальне вираження об’єктивної зако­номірності, саме такої закономірності, яка сама в собі містить передумови для свого свідомого спрямування, розвитку й перетворення та необ­хідно вимагає цього спрямування розвитку і пе­ретворення правовими засобами [20, с. 374]. На думку А. Екімова, правова мета – це будь-яка мета, яка здійснюється за допомогою окремих норм, інститутів, галузей права, а також права в цілому [47, с. 56]. О. Малько та К. Шундіков юридичну (правову) мету розуміють як ідеально передбачену й гарантовану державою модель будь-якого соціального явища, стану чи процесу, до досягнення якої за допомогою юридичних засо­бів прагнуть суб’єкти правотворчої та пра­вореалі­заційної діяльності [25, с. 44]. Не приме­ншуючи усі безспірні позитивні моменти остан­ньої дефініції поняття юридичної цілі, заува­жимо, що вона, на наш погляд, все ж має деякі огріхи. Не кажучи вже про те, що юридична дія­льність не обмежується лише зазначеними двома її різновидами, не можна погодитись з тим, що останні автори намагаються розкрити елемент “видового” (юридичну мету) через саме “видове” (юридичну діяльність), тоді як останнє стає “ви­довим” якраз внаслідок специфічності своїх еле­ментів.

Як бачимо, йдеться переважно про загально­со­ціальні (чи то домінуючі у соціально-неоднорід-ному суспільстві) потреби й мету (біологічні, осо­бистісні, економічні, культурні та ін.). Однак задо­волення таких потреб чи досягнення таких цілей у принципі можливе й не обов’язково з до­помогою засобів правових, тобто не тільки дія­льністю юри­дичною; а це робить таке розуміння поняття юри­дичних потреб і поняття юридичних цілей не­прийнятним при аналізі юридичної дія­льності.

Зазначена суперечність розв’язується, якщо взяти до уваги, що об’єктивному юридичному праву притаманна як інструментальна цінність, так і власна цінність. У першому випадку право виконує стосовно задоволення потреб декілька функцій (регламентує блага, їх розподіляє, охо­роняє, захищає і таке ін.), тобто воно є інстру­ментом, за допомогою якого суб’єкти задоволь­няють досить велике коло різноманітних потреб і, відповідно, досягають різноманітні цілі. Вла­сне у цьому випадку будь-яку мету, закріплену в праві, автори, на наш погляд, невиправдано вва­жають правовою (юридичною), хоча такою вона є лише за формою, але не за її сутністю. По­треби й цілі, закріплені у праві, отримують юри­дичну форму, але не втрачають своєї змісто­вної, сутнісної природи – біологічної, економіч­ної, соціальної, духовної тощо.

Другий же випадок, в якому право виступає самодостатньою цінністю, стосується тих ситуа­цій, коли у суб’єкта з’являється потреба саме у такому інструменті, як право (а не, скажімо, в іншому регуляторі або в іншому інструменті за­хисту чи охорони). Як зазначалось у літературі, “співвідношення інструментальної та власної цінностей права може вирішуватись на основі наступного положення: перша зумовлюється тим, що розподіляє (захищає) право, а друга – як воно це здійснює” [33, с. 2-37]. Тобто коли ви­значальною необхідністю для суб’єкта стає ви­користання якісних властивостей такого фено­мену, як об’єктивне юридичне право, тоді-то як­раз і можна констатувати наявність у цього суб’єкта власне юридичних (правових) потреб, які детермінують і відповідну юридичну мету: скористатись відповідними юридичними яви­щами як “інструментами” для задоволення та­ких потреб (наприклад, потреби у формальній загальнообов’язковості певного правила поведі­нки, у чіткій регламентації суб’єктивних прав та обов’язків, у забезпеченні їх реалізації; потреби у правосудді як спеціальному (власне юридич­ному) механізмі вирішення соціального конфлі­кту).

Отже, другий випадок стосується досягнення цілі, яка є юридичною вже не тільки за формою, але й, що тут є визначальним, саме за змістом, оскі­льки діяльність буде спрямована домінантно, без­посередньо на задоволення юридичної по­треби.

Ідея розуміння юридичних цілей у вузькому, власне змістовному, значенні спостерігається, між іншим, і в працях І. С. Самощенка та В. І. Нікітінського (щоправда, в іншій терміноло­гії). Так, ці автори пропонують поділяти цілі права на “матеріальні” та “юридичні”. Під останніми вони розуміють такі цілі, найближчим об’єктом яких є саме право. “Матеріальні” ж цілі правових норм безпосередньо пов’язані з непра­вовою сфе­рою [37, с. 59; 28, с. 85].

Отже, при виокремленні юридичної діяльно­сті як видового явища з-поміж діяльності соціа­льної потрібно чітко враховувати специфічність першої.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: