Розмежування злочину, передбаченого ст. 330 «Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка знаходиться у володінні держави» із суміжними злочинами

Основний склад ст. 330 сформульований наступним чином: «Передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка знаходиться у володінні держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутністю державної зради або шпигунства».

Як бачимо, диспозиція цієї статті має певну схожість із диспозицію шпигунства за діянням: «передача або збирання з метою передачі…». Проте одразу ж кидається в очі інший адресат передачі («іноземні підприємства, установи, організації або їх представники») та інший предмет. У ст. 330 йдеться про іноземні установи організації та їх працівників, але не про ті, що займаються підривною діяльністю проти України. Предметом злочину, передбаченого ст. 330 є економічні, науково технічні або інші відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка знаходиться у володінні держави. Як бачимо, саме цій предмет є іншим, ніж у статтях 111, 114, 328 та 329, оскільки він не пов'язаний з інформацією, яка є державною таємницею.

Заборона на передачу конфіденційної інформації, що є предметом ст. 330, відповідно до ст. 30 Закону України про інформацію від 1992 р. міститься у наказах, розпорядженнях, інструкціях міністерств та відомств. До конфіденційної інформації, яка знаходиться у володінні держави належать відомості, що стосуються діяльності окремих підприємств, установ, наукових, господарських організацій, дипломатичних відносин, політики. Розголошення таких відомостей може нанести шкоду діяльності відповідних організацій, а не державній безпеці в цілому. Знов підкреслимо, що ці відомості не належать до державної таємниці.

Таким чином, злочин, передбачений ст. 330 відрізняється від усіх суміжних насамперед предметом.

Наприкінці лекції, користуючись нагодою, обговоримо важливе питання, пов’язане з конструкцією ст. 334 «Порушення правил міжнародних польотів». Ця статтяє цікавою (крім іншого) своєю суб’єктивною стороною. Звернемо увагу, що склад статті 334 за конструкцією об’єктивної сторони є формальним, тобто наслідки у диспозиції не передбачені. Форма вини у статті не вказана, тому важко заперечити, що вина у відповідному злочині може бути не лише умисною, а й необережною. Саме така точка зору є найбільш розповсюдженою. Проте наукові джерела, як правило, стосовно цього злочину зміст необережності не розкривають (в цьому легко впевнитися проглянувши коментарі до Кримінального кодексу). Проте постає питання, як же сформулювати вину в необережному злочині з формальним складом взагалі, та у статті «Порушення правил міжнародних польотів», зокрема? Кримінальний кодекс відповіді на це питання не дає – у статтях 24 і 25 йдеться про умисел та необережність щодо злочинів з матеріальним складом. Втім наука кримінального права виробила формули умислу та необережності і до злочинів с формальним складом також.

Стосовно умисної форми вини у злочині з формальним складом науково визначення широко відоме. Прямий умисел у таких злочинах розкривається наступним чином: «Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння та бажає його вчинити». Достатньо зрозуміло, що у злочинах с формальним складом умисел може бути лише прямим – непрямий для такого складу уявити собі фактично неможливо. Спроби сконструювати формулу непрямого умислу для злочину з формальним складом приводять до абсурдних визначень, тому така ідея науковцями фактично відкинута.

Щодо необережності у злочинах с формальним складом питання ставлять дуже рідко. Іноді зазначають, що злочини с формальним складом взагалі не можуть бути необережними, тобто таких складів Кримінальний кодекс не містить. Як бачимо, насправді, хоч і вкрай рідко, але формальні склади з необережною формою вини у КК все ж є. Зустрічаються і наукові розробки необережності у таких складах. Цілком аргументованою вбачається точка зору, що необережність у злочині з формальним складом може існувати лише у виді злочинної недбалості. А формулюють її таким чином: «Особа не усвідомлювала суспільну небезпечність свого діяння, хоча повинна була і могла це усвідомлювати».

Нагадаємо, що ст. 334 містить вказівку на таки варіанти діянь: вліт або виліт з України без відповідного дозволу; недодержання зазначених у дозволі маршрутів; недодержання зазначених у дозволі міст посадки; недодержання зазначених у дозволі повітряних трас; недодержання зазначених у дозволі коридорів або ешелонів».

Якщо наповнити наведену формулу недбалості змістом статті 334, необережність буде виглядати, наприклад, так: «Особа не усвідомлювала, що вона не додержується зазначеного у дозволі маршруту, тобто не усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, хоча повинна і могла це усвідомлювати».

Наприкінці помітимо, що проблеми застосування на практиці статей, які містяться у розділах І та ХІV аж ніяк не вичерпуються тими, що були розглянути.

Питання для самоконтролю

1. Чи може державна зрада виявлятися у бездіяльності?

2. Яка форма державної зради (ст. 111 КК) є загальною щодо двох інших?

3. Що є спільного між усіма формами державної зради?

4. Чи є державною зрадою фізичне переміщення на територію ворога?

5. Які точки зору існують щодо моменту закінчення державної зради у формах переходу на бік ворога та надання допомоги іноземній державі у підривної діяльності?

6. Яке значення для кваліфікації має мета як ознака суб’єктивної сторони державної зради у формі шпигунства (ст. 111) та шпигунства (ст. 114)?

7. Чи є умови звільнення від шпигунства, передбаченого ст. 114 м’якими, ніж таки умови щодо державної зради у формі шпигунства? У чому це виявляється?

8. Як кваліфікувати дії особи, яка зберігає носії інформації, що містить державну таємницю? Варіанти: зібрав сам, зберігає, щоб передати відповідному адресату; не збирав, зберігає, щоб самому передати; зберігає носії інформації для того, хто їх зібрав, щоб потім повернути їх для наступної передачі.

9. Назвіть варіанти замаху на шпигунство.

10. Чи можливо звільнити шпигуна від кримінальної відповідальності (ст. 114 КК), якщо дві перших умови звільнення виконані, а третя – ні?

11. Як и чому саме таким чином слід тлумачити «посягання» на життя державного діяча?

12. Чи є можливим замах на посягання на життя державного діяча?

13. Відмінність замаху на життя державного діяча як форми закінченого посягання від готування до вбивства державного діяча та від погрози вбивством.

14. Як кваліфікувати дії особи, якщо вона позбавила життя державного діяча України за завданням іноземної держави?

15. Чи може бути суб’єктом ст. 328 «Розголошення державної таємниці» особа, яка не є службовою?

16. Чи може бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 328 «Розголошення державної таємниці» іноземець або особа без громадянства?

17. В якому випадку розголошення державної таємниці має максимальну подібність до державної зради та шпигунства і як їх розрізнити?

18. У чому подібність втрати документів, що містять державну таємницю (ст. 329 КК), та шпигунства (ст.111, 114 КК) та чим ці злочини в першу чергу розрізняються?

19. Чим втрата документів, що містить державну таємницю відрізняється від необережного розголошення державної таємниці?

20. В чому небезпека втрати документів, що містять державну таємницю, та за яких умов така втрата не підпадає під ознаки ст. 329 КК?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: