Схема давньогрецького театру

Внаслідок двоякого призначення давньогрецького театру він за виглядом і конструкцією багато в чому був не схожий із подібними спорудами нашого часу. Первісне призначення театру пояснює надзвичайно велику кількість їх як у самій Греції, так і в її колоніях. Більшість грецьких міст мали великі театри, хоча про драматичні вистави у них не згадується.

Власне у Греції перший кам'яний Театр був побудований в Афінах — Театр Діоніса, він став зразком для усіх наступних театрів як стосовно побудови взагалі, так і розташування окремих частин. Театр Діоніса був зведений на південно-східному схилі Афінського акрополя, у лінейському окрузі, де стояв також храм Діоніса. Спорудження кам’яного театру розпочалось після того, як обвалились дерев'яні підмостки та місця, якими доти користувалася публіка. Добудований він за архонта Лікурга. Невідомо, який архітектор складав план театру Діоніса і керував його будівництвом. Руїни театру були знайдені в 1862 році під час розкопок.

В архітектурному відношенні будівля типового грецького театру складалася з трьох головних частин:

1. місця для глядачів, власне— театрон;

2. сценічного будівлі — скена;

3. простору між цими двома частинами, коністра або орхестра.

За Вітрувієм, на місці, призначеному для будівництва, описували коло таких розмірів, які повинні були займати найнижчі місця для глядачів. У це коло вписували чотирикутник таким чином: сторона чотирикутника, що знаходиться на місці, призначеному для сцени, позначала найближчий звернений до глядачів край сцени. Паралельно з цією стороною дотично до кола проводилася лінія, що позначала задню стіну сцени, яка, займаючи таким чином вузький сегмент кола, отримувала незначну глибину. Інша площа кола представляла орхестру, яку оточували місця для глядачів, що утворюють концентричні кола, що піднімаються одне за одним. Передня частина скени - проскеній - будувалася зазвичай у вигляді колонади і уособлювала фасад храму чи палацу. З боків до неї прилягали дві споруди - параскенії - що служили місцем для зберігання декорацій та іншого театрального майна. Таке планування театру забезпечувала гарну чутність, для посилення якої у деяких театрах між глядацькими місцями розташовувалися резонуючі посудини.

Знахідки руїн давньогрецьких театрів свідчать, що місце для їх спорудження є найвигіднішим для влаштування місць для глядачів. Звичайно вибиралися схили пагорбів, де сидіння часто можна було висікати зі скелі. Кількість місць була різною, залежно від потреби і чисельності населення. Афінський театр Діоніса міг вмістити до 30 000 глядачів, а мегалопольський театр вміщував до 40 000 глядачів.

Греки не просто любили театр: виникає враження того, що вся Еллада була величезним театром. Не було жодного великого населеного пункту, в якому не було б театрального спорудження та не здійснювалися б театральні вистави. Театральні будівлі були справді величними. Можна навіть сказати, що театр був складовою державної політики, про що свідчила наявність магістрів, які відповідали за театральне життя. Можна по-доброму позаздрити грекам, тому що їм виділялись чималі кошти на театри з державного бюджету.

Дорогоцінною пам’яткою, яку ми маємо на території України є Античний Театр Національного Заповідника ХЕРСОНЕС ТАВРИЧЕСЬКИЙ. Був побудований близько двох з половиною тис. років тому. І це не просто експонат, але й реально існуючий і діючий Театр. Він використовується Севастопольским Академічним Російським Драмтеатром ім. Луначарського для своєї Античної програми. Спектаклі проходять під відкритим небом.

1. Театр Древнього Риму.

Театральне мистецтво у Стародавньому Римі не мало великого суспільного значення і не користувалося таким попитом, як у Стародавній Греції. Водночас з Італією пов'язаний розвиток комедії палліата, яка інтерпретувала основні принципи давньогрецької комедії. У цей період відбувається процес удосконалення акторської майстерності, яскраво репрезентованої трагічним актором Езопом і його сучасни­ком — комічним актором Росцієм.

Виникнення театрального мистецтва в Римі пов'язане зі святами збору урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були сатури - побутові комічні сценки, що включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізніше стали ставитися комедії і трагедії за грецьким зразком. Римські актори походили з середи вільновідпущених або рабів. Вони займали, як правило, низьке суспільне положення. У Римі уперше виникають професійні акторські трупи і камерні (для невеликого числа глядачів) театральні уявлення.

Великою популярністю в Римі, особливо в період занепаду, користувалися циркові вистави, гладіаторські бої, що свідчило про деградацію театральної культури.

У римському театрі в мімічних танцях діяли чотири постійних комічних персонажі. Це були Макк, Буккон, Папп та Доссен. Макк мав вигляд дурника, якого всі дурили та били. Він був ненажерою в той же час дуже влюбливим. Його зображали лисим, з гачкуватим носом, з вухами ішака та в короткому одязі. Буккон був парубком з надутими щоками та обвислими губами. Вн теж любив добре поїсти, але губи обвисли у нього не стільки від ненажерства, скільки від надмірної балаканини. Однак у протиставлення Макку Буккона не зображували дурником. Папп - багатий, скупий та глупий старий. Доссен - хитрий горбун, нечема та шарлатан, який свою вченою балаканиною вмів викликати у темних людей до себе повагу.

В Римі були актори, які користувались повагою римського народу: трагічний актор Езоп і комічний актор Росцій. Про Езопа розповідали, що його гра відрізнялася величчю. Він ретельно обмірковував свої рухи та узгоджував їх з роллю, яку йому треба було грати. Дуже серйозно Езоп ставився до підбору масок і дуже захоплювався своєю роллю. Розповідають, що одного разу, граючи царя Атрея, він до такої міри увійшов у роль, що вбив скіпетром раба, який був поруч. Про Росція казали, що він також довго репетирував роль, ретельно відпрацьовуючи кожен жест. Гра його, за свідоцтвами сучасників, відрізнялася живістю, рухи були стрімкі. Не цурався Росций портретної схожості. Він так якось помстився своєму ворогу: граючи в комедії мерзенного звідника, він придав цьому персонажу наружність свого ворога і виставив його, таким чином, на всенародне посміховисько. Відомо, що мистецтво Росція високо оцінював видатний римський оратор політичний діяч Цицерон.

Мім також з давніх-давен був відомим в римському суспільстві. Однак особливо він розповсюдився наприкінці періоду республіки. Актори виступали в мімах без масок, це відкривало широкий простір для мистецтва мімічної гри. Жіночі ролі виконувалися жінками. Актори мімів грали босоніж або вдягали на ноги лише тонкі підошви, так що здавалися босими. Тому виконавців мімів називали босоногими.

Змістом мімів були життя та побут столичного плебсу. В мімах зображували шахрайство, судове крючкодерство, але ще частіше порушення подружньої вірності.

Велику роль відігравали в мімах всякого роду брань і побої. Суттєвою частиною мімів були танці під акомпанемент флейти, так як у греків.

В театральному середовищі Давньої Греції та Риму окрім пантомімічної гри актора також оцінювалися його ораторські здібності.

Цікавим є факт, про який свідчать історики, що театральна завіса виникла в театрі Стародавнього Риму. Там вона вперше почала відокремлювати тетральну залу від сцени. Цікаво, що завісу перед початком вистави опускали в щілину в підлозі, а не піднімали угору. До Римської імперії театр прийшов з Греції, тому Римляни і називали цю завісу «грецькою».

Перша відома згадка (56 до н.е.) про театральну завісу належить Цицерону. Він пише, що aulaeum підіймають наприкінці міму. Найповніший образ підйомної завіси знаходиться в «Метаморфозах» Овідія. Завдяки ньому відомо, що на завісах зображувалися постаті, які по мірі піднімання завіси ставали видимими з голови до ніг. Про завісу, на якій зображалися постаті переможених бритів згадує Вергілій у творі «Георгіки». Федр згадує, що завісу опускали на початку пантоміми. Натомість завдяки Горацію відомо, що завіса лишалася опущеною впродовж усієї вистави, яка тривала чотири години або довше, і що «чекати на aulaeum» означало «чекати на закінчення вистави».

У згаданому тексті Цицерона є також вказівки на можливі причини, через які запроваджено завіси. Автор порівнює старанно сконструйовану класичну виставу з мімом і звертає увагу на те, що мім мав невпорядковану структуру й завершувався несподівано, а сигналом того, що вистава закінчилася є підіймання завіси. Таким чином можливо, що популярність мімів вплинула на розповсюдження завіс у театрах.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: