ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
3 страница. У поведінку людини включаються воля, творчість, емоційна сфераУ поведінку людини включаються воля, творчість, емоційна сфера. Для індивідуальної специфіки поведінкової реакції істотне значення мають особливості біології людини.
Розділ IV
ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ. ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ БОРОТЬБИ ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ
1. Поняття і принципи попередження злочинності
Попередження злочинності є багаторівневою системою цілеспрямованих державних і громадсьних заходів для виявлення, усунення, ослаблення й нейтралізації причин і умов злочинності, окремих видів злочинів і конкретних злочинів, а також утримання від становлення чи повернення на злочинний шлях людей, умови життя і (чи) поведінка яких вказують на таку можливість. Профілактика злочинності повинна відповідати принципам законності, демократизму, гуманізму, справедливості й науковості. Законність діяльності з попередження злочинності передбачає наявність достатнього правового регулювання на рівні законів і інших нормативних актів, завдань, методів, форм профі-лактики, прав і обов’язків суб’єктів (учасників) цієї роботи, гаран-тій законних інтересів осіб щодо яких вона здійснюється. Демократизм у профілактиці злочинності означає, що вона здійснюється: •під контролем органів представницької влади відповідного рівня; • при особистій участі і під контролем громадських об’єднань і формувань, роль яких у цьому зв’язку не можна зводити до ролі „помічників” державних органів; •з урахуванням результатів постійного моніторингу суспільної думки. Гуманізм і справедливість профілактичної діяльності означають, що: • особи, щодо яких вона проводиться, розглядаються як суб’єк-ти взаємодії з органами профілактики, а не як безправні об’єкти; • ставиться завдання як можна раніше виявити і попередити подальший розвиток криміногенних процесів, щоб мінімізувати збиток для особистості, суспільства і держави; •профілактичний вплив починається з найбільш м’яких заходів, і лише при неефективності цих заходів здійснюється перехід до більш дієвішого впливу. Говорячи про гуманізм як принцип профілактичної діяльності, не можна зводити його до вимоги „не нашкодь” стосовно осіб, що втягуються у сферу профілактики. Необхідно враховувати й інший аспект – значення профілактичної діяльності в цілому, її напрямів, конкретних заходів для забезпечення безпеки, спокою, стабільності в суспільстві, прав, свобод і законних інтересів його громадян, що можуть стати потерпілими від злочинів. Тому мінімізація попереджувального впливу виправдовує себе лише до того моменту, доки вона на вступає в протиріччя з метою профілактичної діяльності. Науковість як принцип профілактики означає: • наявність і потреба в програмуванні й плануванні попе-реджувальної діяльності, правовому регулюванні й керуванні нею, а також у безпосередньому застосуванні профілактичних заходів, наукової концепції цієї діяльності, заснованої на пізнанні її закономірностей і місця в соціальних системах; • супровід усіх рівнів, етапів, напрямів, видів профілактичної діяльності науково-методичним забезпеченням, заснованим на комплексному використанні наукових даних про боротьбу зі злочинністю, поєднаних кримінологією і кримінальною полі-тикою; наявність при цьому механізмів впровадження наукових рекомендацій після їхньої об’єктивної оцінки; • усвідомлення практикою тієї обставини, що спроби вирішити проблеми концептуальної бази, правового регулювання, керування профілактикою тощо, які вимагають професійного використання наукових знань, не звертаючись до них, а використовуючи поня-тійний апарат на рівні побутового слововживання, приводять тільки до серйозних провалів; у цьому зв’язку має бути усві-домлена необхідність виділяти у всіх програмно-планових документах розділ про наукове забезпечення попереджувальної діяльності; • проведення кримінологічних чи комплексних експертиз законодавчих і управлінських актів, пов’язаних із профілактикою злочинності, у процесі їхньої підготовки.
2. Рівні попередження злочинності
У залежності від масштабів і цілей застосування профі-лактичних заходів рівні попередження злочинності поділяються на загальсоціальний і спеціально-кримінологічний. Загальносоціальний рівень попередження злочинності характерний тим, що складові його заходи є необхідним еле-ментом соціально-економічного будівництва, поліпшення мо-рально-психологічної й духовної сфер суспільства. Ці заходи спрямовані на поліпшення умов праці й відпочинку трудящих, підвищення рівня їхньої матеріальної забезпеченості, зміцнення дисципліни й організованості, а також інші позитивні зміни в суспільстві. На даний час загальносоціальний рівень є ослабленим через наявність різних соціально-економічних негативних проце- сів, котрі ускладнюють життєзабезпеченість членів нашого суспільства. Спеціально-кримінологічний рівень попередження зло-чинності характеризується сукупністю заходів, спеціально спрямованих на усунення причин злочинності чи конкретних злочинних проявів. Масштаб їхнього застосування менший, ніж загальносоціальних заходів, хоча в деяких випадках він дістає значних розмірів й охоплює цілі галузі народного господарства або поширюється на окремі категорії осіб (неповнолітніх зло-чинців, рецидивістів тощо). Спеціальне кримінологічне попередження вимагає спеці-альних кримінологічних знань, котрі необхідні при розробці комплексних планів, при виробленні заходів попередження окремих видів злочинів і т. д. Цей рівень визначається суб’єктивними чинниками. Звідси велика потреба в керуванні спеціальним попередженням зло- чинів. Останнє припускає використання специфічних критеріїв прийняття рішень, особливої системи оцінок соціальної корисності й ефективності цієї діяльності. Рівні попередження злочинності на основі вертикальної диференціації виглядають так: • перший рівень (вищий) передбачає вирішення значних соціальних, економічних і інших проблем життєдіяльності суспільства, котрий виражається в соціально-економічних перетвореннях, посиленні виховної й ідеологічної роботи, а в цілому – в удосконаленні суспільних відносин на даному етапі розвитку суспільства; • другий рівень (середній) містить у собі попереджувально-профілактичний вплив на конкретні соціальні групи і суспільні прошарки населення, піддані впливу негативних тенденцій; • третій рівень (нижчий) пов’язаний з індивідуально-профілактичним впливом на конкретних осіб. Завдання такого впливу полягає в позитивній зміні системи ціннісних орієнтацій людини, у подоланні її антигромадських поглядів і установок, переорієнтації поведінки в соціально схвалюваному напрямі.
3. Класифікація заходів профілактики злочинності на соціальному рівні
Класифікація заходів попередження злочинності проводиться за наступними критеріями: • за соціальним рівнем попереджувальної діяльності; • за обсягом (масовістю) охоплення; • за територіальним масштабом; • за етапом впливу на об’єкт профілактики; • за спрямованістю, виду (змісту) впливу; • за суб’єктами розробки й застосування. За соціальним рівнем в попереджувальній діяльності виділяють три групи заходів: • загальносоціальні; • протидіючі соціальним патологіям; • спеціальні (кримінологічні). Функція загальносоціальної профілактики послідовно здійснюється прогресивним розвитком суспільства. Загаль-носоціальне попередження злочинності пов’язане з найбільш значимими й довгостроковими видами соціальної діяльності і здійснюється в процесі вирішення великомасштабних соціаль- них задач. Вирішення протиріч суспільного розвитку, його проблем і труднощів, помилок у соціальному управлінні є водночас еко-номічна, політична, ідеологічна, соціально-психологічна і правова основа для усунення, ослаблення й нейтралізації процесів і явищ, які детермінують злочинність. До загальносоціальних заходів попередження злочинності належать зміни в соціально-економічній сфері, спрямовані на підняття життєвого рівня членів суспільства, якості їхнього життя. Стабілізація стану в економіці і на споживчому ринку, підвищення платоспроможності широкого кола населення в сукупності є передумовами попередження економічної й іншої злочинності. Зменшенню побутової, насильницької й іншої злочинності сприяють заходи щодо вирішення житлової проблеми, зміцненню сім’ї, поліпшенню умов праці й побуту жінок, охороні материнства та дитинства, організації дозвілля тощо. Спеціальна (кримінологічна) профілактика включає заходи, спрямовані на виділення, усунення, ослаблення, нейт-ралізацію криміногенних чинників, виправлення осіб, що можуть вчинити (чи вчинити повторно) злочини. На рівні спеціальної профілактики мета боротьби зі зло-чинністю, її окремими видами і конкретними злочинами виділена у вигляді єдиної або головної для відповідних заходів соціального контролю, соціальної реабілітації чи правоохоронній діяльності. Розробка й реалізація заходів спеціальної профілактики нар-котиків, зброї тощо. Особливі заходи здійснюються в межах груп ситуацій чи осіб, виділених за визначеними родовими ознаками, наприклад: • щодо осіб, схильних до вчинення злочинів у зв’язку з споживанням наркотиків, заняттям проституцією, бродяжництвом та жебракуванням тощо; • стосовно ситуацій, які сприяють вчиненню корисливих злочинів, що пов’язані, наприклад, з відсутністю стандартів безпеки для житла і офісних приміщень; із порушеннями правил обліку й збереження документів, грошей, товарно-матеріальних цінностей тощо. Індивідуальна профілактика – це конкретизація загально-соціальних і спеціальних запобіжних заходів щодо окремих осіб. Вона спрямована на: • усунення несприятливих впливів на конкретну особу, що можуть призвести до формування антигромадської спрямованості і суспільно небезпечної поведінки; • зміна соціально несхвальної поведінки, яка приводить на злочинний шлях, і корекцію орієнтації та рис, що привели її на цей шлях (якщо її перекручене формування вже мало місце); • застосування негайних заходів з попередження злочинів, що готуються, припинення спроб їхнього вчинення. Російський кримінолог Г.М. Міньковський відзначає, що загальна, особлива й індивідуальна профілактика в залежності від стадій прояву криміногенних детермінант, розвитку на їхній основі перекручених орієнтації й рис особи, і моменту початку попереджувальної роботи поділяються на сім етапів впливу на об’єкт: • ранню профілактику у формі соціального захисту (допомоги), яка полягає у виявленні й усуненні криміногенних ситуацій, несприятливих життєвих умов у контингентів підвищеного ризику, груп, конкретних осіб до того, як ці ситуації й умови сформували істотні перекручування ціннісних орієнтацій і мотивацій; • ранню профілактику у формі сполучення соціальної допомоги і коригувального впливу, якщо негативний вплив несприятливих життєвих умов уже привів до перекрученої позиції груп та конкретних осіб і соціально несхвалюваної поведінки; • безпосередню профілактику, коли соціально несхвальна поведінка осіб (групи) перетворилася в систематичне (неод-норазове) вчинення правопорушень, характер яких вказує на зростаючу небезпеку переходу на злочинний шлях; • профілактику безпосередньої небезпеки вчинення злочинів; припинення на стадії готування чи замаху на злочин, що включає заходи, спрямовані на те, щоб не допустити продовження вже розпочатого злочину і доведення його до кінця, а також на створення обстановки, що виключає подальшу злочинну діяльність; • процесуальні заходи профілактики за фактами вчинених злочинів, а також заходи реалізації цілей кримінально-правової превенції; • профілактику рецидиву на стадії відбування покарання і ресоціалізації після його відбуття, що включає усунення й нейтра-лізацію негативних умов пенітенціарного і постпенітенціарного характеру.
4. Класифікація заходів профілактики злочинності за спрямованістю і видами
Класифікація заходів профілактики злочинності за спря-мованістю і видами (змістом) їхньої дії поділяє заходи профі-лактики всіх рівнів, масштабів і обсягів на: • соціально-економічні; •організаційно-управлінські; • ідеологічні; • соціально-психологічні; • медичні і психолого-педагогічні; • технічні; • правові. Заходи соціально-економічного характеру впливають на усунення, ослаблення і нейтралізацію криміногенних чинників, пов’язаних зі спадом життєвого рівня населення, кризовими явищами в виробничому й соціальному середовищі. Сюди ж від-носяться: • заходи соціального захисту найуразливіших верств населення; • заходи оздоровлення економіки і стабілізації ситуації в цілому; • заходи боротьби з безвідповідальністю і безгосподарністю, поліпшення обліку, збереження, зменшення непродуктивних втрат і своєчасне їх виявлення, контролю схоронності майна, стягнення збитку з винних; • забезпечення платежів зборів; •підбір кадрів тощо. До організаційно-управлінських заходів відносяться вдосконалення державного й суспільного соціального контролю за роботою управлінських апаратів для того, щоб обмежити масштаби недоліків і порушень, котрі сприяють існуванню майнової, економічної, службової й іншої злочинності. Велике значення мають організаційно-управлінські заходи у сфері правоохоронної діяльності: її координація, спеціалізація стосовно окремих видів злочинності, інформаційне, методичне, кадрове, ресурсне забезпечення профілактичних функцій тощо. Під ідеологічними заходами розуміються такі заходи, що усувають чи обмежують криміногенні чинники шляхом фор-мування в членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності: заходи, що формують у су-спільній думці, нетерпимість до злочинів і інших правопорушень, заходи підвищення культури людей. Заходи, що мають соціально-психологічний зміст, спря-мовані на формування в країні, окремих регіонах і місцевостях, у середовищі окремих контингентів і груп населення громадського спокою, впевненості у власній безпеці, готовності до взаємо-допомоги, взаємопідтримки у важких життєвих ситуаціях, довіри до правоохоронних органів, готовності допомагати їм. Значна частина цих заходів здійснюється через інститути соціального виховання, через освітні установи й засоби масової інформації. Медичні й психолого-педагогічні заходи профілактики містять: • попередження поширення хвороб, які створюють небезпеку для навколишніх; лікування і ресоціалізація осіб, які страждають цими хворобами; • протидія поширенню форм поведінки, пов’язаних із со-ціальною дезадаптацією і відтворенням злочинності, – бродяж-ництва, проституції, пияцтва, серйозних побутових конфліктів тощо; соціальна, психолого-педагогічна, медична допомога носіям цих форм поведінки. До технічних заходів відносяться різні засоби і пристосування: • якізатрудняють перекручування кількісних чи якісних показників при виробництві, відпуску, збереженні, транспорту-ванні матеріальних цінностей; фальсифікацію банківських операцій; • які перешкоджають проникненню в сховища, житло, службові приміщення з метою вчинення крадіжок; • які протидіють виникненню аварійних ситуацій на вироб-ництві й транспорті, розкраданням, пожежам тощо. До них також відносяться: різноманітні вимірювальні прилади, автомати для фіксування виробничих процесів, визначення якості і кількості товару, який випускається й реалізується, зупинки механізмів при виникненні аварійних ситуацій; засоби охоронної сигналізації, замикаючі пристрої; освітлювальні прилади в громадських місцях; пристрої швидкого виклику працівників міліції. Правові заходи попередження злочинності створюють пра-вову базу для розробки й застосування заходів профілактики усіх видів, перерахованих явищ. Правові заходи профілактики включають: • удосконалення кримінальної, адміністративної, трудової, цивільної, сімейної й іншої галузей законодавства, для того щоб забезпечити оптимальні умови для виявлення, усунення, ослаб-лення, нейтралізації причин і умов злочинів, загальної й інди-відуальний превенції, ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів; • введення й удосконалення правових заборон і обмежень, які сприяють попередженню і припиненню виникнення умов для вчинення злочинів; • введення й удосконалювання адміністративно-правових норм, спрямованих на те, щоб заходами стягнень за правопорушення припинити формування звичок і стереотипів поведінки, котрі за певних обставин можуть призвести до злочину; • введення й удосконалення кримінально-правових норм подвійної превенції, спрямованих на те, щоб не допустити тяжких і особливо тяжких злочинів шляхом залучення до відповідальності осіб, які створили умови для них; •введення й удосконалення норм, які заохочують припинення злочинних дій і самозахист від них; • заохочення добровільної відмови від доведення злочину до кінця; • заохочення повного виявлення і розкриття злочинів; •правову регламентацію діяльності суб’єктів профілактики; • виховання правосвідомості для того, щоб досягти рівня дотримання правових норм за особистим переконанням; • виховання профілактичної активності громадян, їхньої готовності допомагати боротьбі зі злочинністю; • нормативне закріплення стандартів безпеки від злочинів.
5. Поняття і класифікація суб’єктів профілактики злочинності
Суб’єктами попередження злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також службові особи (службовці) і окремі громадяни, на яких законом покладені завдання і функції з виявлення, усунення, ослаблення, нейт-ралізації причин і умов, котрі сприяють існуванню і поширенню злочинності в цілому, її окремих видів і конкретних злочинів, а також утриманню від переходу на злочинний шлях і забезпеченню ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву). За місцем у державній та суспільній системі суб’єкти профілактики можуть класифікуватися: • державні, муніципальні (місцеві); • неурядові (недержавні і немуніципальні), зокрема, комерційні і некомерційні структури, громадські об’єднання і спеціалізовані формування; • громадяни. За завданнями, компетенції й змісту діяльності, щопопереджає злочинність, суб’єкти профілактики класифіку- ються на: • органи влади загальної компетенції (установи, організації, підприємства); • неспеціалізовані; • частково спеціалізовані; • спеціалізовані органи. Забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки, а отже, і попередження злочинності перебувають у спільному віданні центральних та місцевих органів влади. У спільному віданні знаходяться також охорона навколишнього природного середовища, загальні питання виховання й освіти, координація питань охорони здоров’я, захист родини й дитинства, соціальний захист. Ці напрями правового регулювання й органі-заційно-управлінської діяльності тісно пов’язані з попередженням злочинності. Верховна Рада України видає закони, які складають правову базу профілактики. У межах своєї компетенції органи місцевого самоврядування приймають нормативні акти, пов’язані з профі-лактикою злочинів, вирішуючи питання місцевого значення щодо охорони громадського порядку. Президент України і уряд видають у відповідності зі своїми повноваженнями нормативні акти з попередження злочинності, ґрунтуючись на Конституції й законодавстві. Неспеціалізовані суб’єкти профілактики злочинності – це господарські структури, установи культури й спорту, засоби ма-сової інформації; органи, що регулюють природокористування, міграцію, котрі здійснюють працевлаштування, пенсійне забез-печення; житлово-комунальні органи; установи, котрі надають послуги з проведення дозвілля, і інші, котрі беруть участь у різних галузях життєдіяльності суспільства. Хоча діяльність цих суб’єктів профілактики в ряді випадків сприяє попередженню злочинності, однак таке завдання в їхній діяльності особливо не виділяється, а профілактичний ефект дося-гається принагідно, або припускає звернення з боку спе-ціалізованих суб’єктів профілактики з конкретними проханнями чи дорученнями. До частково спеціалізованих органів попередження злочинності відносяться установи соціального обслуговування, освіти охорони здоров’я, а також природоохоронні, контрольно-ревізійні й аудиторські організації. Ці органи одержали найменування частково спеціалізованих з тією метою, щоб провести межу між ними і неспеціалізованими структурами. Останні деякою мірою пов’язані з профілактикою злочинності, але відповідні питання вирішуються ними лише після звернень відповідних органів, котрі ведуть цілеспрямовану боротьбу зі злочинністю або в зв’язку з забезпеченням пра-вопорядку і безпеки в середовищі працюючих. Частково спе-ціалізовані суб’єкти профілактики мають у межах своїх основних завдань системно виділену функцію профілактики. Спеціалізованими суб’єктами попередження злочинності є правоохоронні органи, для яких завдання й функції профілактики є головними та пріоритетними. Це органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, служби безпеки, юстиції, митна і прикордонна служби, внутрішні війська, наукові й освітні юридичні установи. До си-стеми правоохоронних органів примикають деякі спеціалізовані громадські об’єднання (формування), а також адвокатура.
6. Правоохоронні органи як суб’єкти попередження злочинності
Судові органи вирішують задачі попередження злочинності за допомогою різних засобів і методів. Відповідно до законодавства про судоустрій суди зобов’язані своєю діяльністю виховувати громадян у напрямі точного і неухильного виконання законів, дбайливого відношення до державної і приватної власності, дотримання трудової дисципліни, поваги до прав, честі і гідності громадян. Профілактичний ефект діяльності суду пов’язаний з вико-нанням його основного завдання – здійснення правосуддя. Виносячи справедливий вирок по кримінальних справах, суд забезпечує загальну і спеціальну привенцію, у тому числі вносить свій внесок у попередження рецидиву. Справедливі рішення по цивільних, сімейних, трудових, господарських справах сприяють усуненню чи пом’якшенню криміногенних конфліктних ситуацій, чинників, які детермінують кримінальну мотивацію і полегшують її реалізацію. Профілактичну спрямованість мають аналітична робота, узагальнення судової практики, котрі створюють інформаційне забезпечення для методичної роботи у сфері попередження злочинності. Профілактичний ефект діяльності суду забезпечується реалізацією принципу гласності в його роботі, що допускає висвіт-лення ходу і результатів судових процесів. Форми попереджувальної роботи судових органів дуже різноманітні: виїзні засідання, залучення представників громад-ськості до судового розгляду, окремі ухвали, контроль за ви-конанням вироків, рішень і визначень. Профілактика злочинності – завдання, яке підлягає вирішенню за кожним напрямом діяльності прокуратури. Широта компетенції прокуратури, обсяг її повноважень визначають специфіку діяльності органів прокуратури як суб’єктів профілактики злочинності. Прокуратура не тільки виконує свої безпосередні функції з попередження злочинності, але і здійснює нагляд за виконанням державними й місцевими органами влади, громадськими організаціями, іншими недержавними структурами вимог законів, які регламентують їхню діяльність з профілактики злочинів. Профілактичні функції виконуються при здійсненні нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства. На попередження рецидивної злочинності спрямований нагляд за виконанням законів у місцях позбавлення волі, в інших органах, що виконують покарання, а також здійснюють соціальну допомогу й контроль щодо осіб, які відбувають і відбули покарання. Попереджувальна діяльність прокурора реалізується також у процесі його участі в судовому розгляді справ. Прокурор зобов’язаний виявляти обставини, котрі сприяли вчиненню злочину, з’ясовувати механізм їхнього впливу на поведінку підсудного. Попередження злочинності здійснюється в різних формах і різними методами. До засобів прокурорського реагування на виявлення порушення закону відносяться: опротестування незаконного акта чи незаконних дій службових осіб; внесення подання про усунення порушень; винесення постанови про порушення кримінальної справи, дисциплінарного провадження чи провадження про адміністративне правопорушення. Закон України „Про міліцію” відносить попередження зло-чинів і інших правопорушень до числа її основних обов’язків. Згідно ст. 10 Закону міліція відповідно до поставленого перед нею завдання зобов’язана запобігати й припиняти злочини, виявляти обставини, що їм сприяють, і в межах своїх прав вживати заходів з їх усунення. Органи міліції у процесі профілактичної діяльності правомочні: • проводити бесіди; • застосовувати заходи адміністративно-правового впливу; • здійснювати віктимологічну профілактику; • вилучати речі, предмети, речовини, які обмежені або заборонені в цивільному обігу і зберігаються без відповідного дозволу; • контролювати збереження і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин; • вимагати обов’язкових перевірок, інвентаризацій і ревізій виробничої, господарської, фінансової, торгової діяльності; • проводити контрольні закупки, вилучення і дослідження зразків сировини й продукції. Особливістю профілактичної діяльності міліції є те, що поряд із гласними способами збирання інформації, заходами виховного і виховно-правового впливу застосовуються оперативно-розшукові заходи. Важливі функції несуть установи, котрі виконують покарання у вигляді позбавлення волі, і установи, котрі організовують виконання інших покарань. Їхня діяльність має профілактичний зміст у силу своєї спрямованості на виправлення засуджених, попередження вчинення ними нових злочинів. Специфіка профілактичної роботи із засудженими залежить від виду покарання і режимних вимог. Особливе значення для попередження рецидивної злочинності має робота в місцях позбавлення волі з підготовки засуджених до звільнення, взаємодія з територіальними органами внутрішніх справ, органами соціального захисту з питань, пов’язаних із соціальною адаптацією даної категорії осіб, трудовим і побутовим облаштуванням, контролем за їх поведінкою у період адаптації тощо. Одним із головних завдань служби безпеки України є попередження розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб проти України. У взаємодії з органами прокуратури, МВС і іншими правоохоронними органами вони здійснюють: • попередження і припинення наркобізнесу, інших видів організованої злочинності; • попередження злочинів, розслідування яких віднесено законом до ведення служби безпеки і тероризму зокрема; • розробку заходів для захисту комерційної таємниці; • профілактику певних видів економічних злочинів. Органи Міністерства юстиції беруть участь у профілактиці злочинності, реалізуючи свої завдання і функції з організаційно-методичного керівництва експертних установ, нотаріату, служби судових виконавців, реєстраційної діяльності. Правовими заходами профілактики є: • діяльність органів Міністерства юстиції з удосконалення законодавства й участі в законотворчій діяльності, систематизації і кодификації законодавства, приведення його у відповідність із сучасним напрямом розвитку суспільства; • вивчення ефективності чинного законодавства; • діяльність зі створення єдиної системи правової інформації в масштабах країни; • методичне керівництво правовою пропагандою, визначення її найважливіших напрямів, розробка ефективних засобів і методів пропаганди, а також упровадження їх у практику. До функцій органів юстиції, що мають профілактичну спрямованість, відносяться також організаційне й методичне забезпечення правового навчання в навчальних закладах.
7. Правове регулювання попередження злочинності
Правове регулювання попередження злочинності полягає в нормотворчій діяльності держави і її органів, яке визначає в законах і інших нормативних актах мету і завдання попередження злочинності, коло суб’єктів, які здійснюють цю діяльність, їхню компетенцію, основні форми і методи роботи. Попередження злочинності передбачає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури і побуту, котрий сприяв би усуненню чи подоланню негативних сторін громадського життя, що можуть проявитися як причини й умови злочинності. Така організація суспільного життя повинна бути забезпечена належним правовим регулюванням. Сутність правового регулювання в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи чинникам, які негативно впливають на формування й життєдіяльність осо-бистості, тим самим створюючи умови для оптимального здійс-нення попереджувальної діяльності. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|