5 страница. • бездоглядність неповнолітніх-потерпілих, що сприяє ство-ренню ситуації і приводів для злочинів;

• бездоглядність неповнолітніх-потерпілих, що сприяє ство-ренню ситуації і приводів для злочинів;

• низький рівень роботи освітніх установ (формалізм, нечес-ність, непрофесіоналізм, відмова від індивідуального підходу тощо);

• розпад системи працевлаштування підлітків;

• відсутність достатньої мережі клубних установ для під- літків;

•збільшення частки дітей і підлітків з відставанням в інте-лектуальному і вольовому розвитку.

4. Попередження

злочинності неповнолітніх

Серед суб’єктів профілактики злочинності і злочинів непов-нолітніх можна виділити:

• органи державної влади і муніципальні органи, що забез-печують програмування, планування, правове регулювання і ресурси цієї діяльності, контроль за її ходом і результатами;

• інститути соціального виховання – родина, школа, трудовий колектив, установи культури і дозвілля, які здійснюють у взаємодії й у межах компетенції профілактику виникнення перекрученої позиції особистості дітей і підлітків, корекцію виниклих кримі-ногенних перекручувань, якщо їх можна здолати педагогічними й іншими виховними засобами;

•органи захисту і соціальної, психолого-педагогічної, медичної і правової допомоги дітям і підліткам, які знаходяться в неспри-ятливих життєвих умовах;

• правоохоронні органи в цілому і їхні спеціалізовані підрозділи та служби.

Система попередження злочинності неповнолітніх складається з: ранньої профілактики, безпосередньої профілак-тики, профілактики злочинної поведінки і профілактики рецидиву.

Ці етапи профілактики спрямовані на те, щоб:

• оздоровити середовище і допомогти неповнолітнім, які опинилися в несприятливих умовах життя і виховання ще до того, як негативна дія цих умов позначиться на поведінці таких осіб (етап ранньої профілактики);

• не допустити перехід на злочинний шлях і забезпечити виправлення осіб зі значним ступенем дезадаптації, які вчиняють правопорушення незлочинного характеру (етап безпосередньої профілактики);

• не допустити перехід на злочинний шлях і створити умови для виправлення осіб, які систематично вчиняють право-порушення, характер і інтенсивність яких вказують на імовірність вчинення злочину в найближчому майбутньому (етап профі-лактики злочинної поведінки);

• попередити рецидив підлітків, які раніше вчинили злочини (профілактика рецидиву).

Заходи раннього попередження мають своїм змістом:

• попередження й усунення істотних порушень нормальних умов життя і виховання неповнолітніх шляхом нагляду і контролю за дотриманням правових норм, що регулюють ці умови, надання соціальної допомоги, підтримки, захисту в різних формах, своє-часних для їхнього відновлення;

• усунення джерел несприятливого впливу на умови життя і виховання неповнолітніх;

• коректування неправильного розвитку особистості в початковій стадії, а також нормалізацію умов середовища життя і виховання конкретних підлітків чи визначених груп.

Заходи безпосереднього попередження необхідні, якщо на попередньому етапі не було відвернено формування в непов-нолітнього схильності до правопорушень і він почав їх вчиняти.

На цій стадії також здійснюється нормалізація умов життя і виховання, оздоровлення середовища. До того ж, істотно збіль-шується вплив на самого неповнолітнього, включаючи необхідні заходи правового характеру.

Служба соціального захисту і допомоги, спеціалізована служба органів внутрішніх справ і спеціалізовані формуван- ня громадськості з’ясовують і усувають обставини, під впли-вом яких конкретні неповнолітні вчиняють порушення гро-мадського порядку (дрібні крадіжки, участь у випивках, азарт-них іграх тощо), а також ведуть роботу із виправлення самих цих осіб.

Заходи щодо неповнолітніх, помічених у правопорушеннях незлочинного характеру, включають:

• постановку на облік в органах, які здійснюють профілактику злочинів неповнолітніх, триваючу виховну роботу і контроль;

• суспільний вплив;

• влаштування у спортивно-трудові табори, загони й клуби;

• цивільно-правові заходи (стягнення збитку).

Наступний етап профілактики передбачає заходи щодо неповнолітніх, котрих можна розглядати як таких, що знаходяться, в силу розвитку криміногенної мотивації, на грані вчинення злочину. Тут використовуються заходи, реалізовані в процесі щоденного, інтенсивного і демонстративного контролю за пове-дінкою, зв’язками і дозвіллям неповнолітнього. Ці заходи мають завдання втримати неповнолітнього від переходу на злочинний шлях.

Заходи попередження рецидиву включають:

•діяльність спеціалізованих підрозділів у справах неповно-літніх, слідчих, прокурорів, суддів з виявлення й усунення причин і умов, які сприяють здійсненню злочинів неповнолітніми;

• використання виховного та профілактичного впливу самого судочинства;

• своєчасне вилучення зброї й знарядь злочинів у раніше суджених підлітків;

• правову й моральну підготовку до життя на волі засуджених, які підлягають звільненню;

• трудове і побутове влаштування неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі або засуджених до заходів, не пов’язаних із позбавленням волі, контроль за їх поведінкою.

Розділ VI

НАСИЛЬНИЦЬКА ЗЛОЧИННІСТЬ

1. Кримінологічна характеристика

насильницьких злочинів

Переважну частину насильницьких злочинів складають умисні вбивства, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, катування, зґвалтування, розбої, насильницькі грабежі і поєднане з насиль-ством хуліганство. Їхній стан, динаміка характеризують насиль-ницьку злочинність у цілому.

Основою об’єднання даних злочинних діянь в одну кримі-нологічну групу є такі критерії, як:

• спосіб дій злочинця – фізичне насильство над особою, спроба або погроза його застосування;

• вмисна форма вини;

• об’єкт зазіхання – фізичний стан особи.

Віднесення хуліганства до однієї групи з насильницькими злочинами пов’язано з спільністю та близькістю їхніх причин, способів вчинення цих злочинів, конкретних ситуацій, осо-бистісних якостей злочинців. Суттєво також, що багато на-сильницьких злочинів учиняються з хуліганських спонукань.

Насильницькі злочини за ступенем суспільної небезпеки й ваги заподіюваних наслідків перевершують інші кримінальні прояви. Вони завдають непоправної шкоди суспільству. Щорічно потерпілими від них стають сотні тисяч людей. Особи, які вчи-няють такі злочини, поширюють стереотип агресивно-насиль-ницької поведінки в побуті. Ці кримінальні діяння найбільше засуджуються з погляду загальнолюдської моралі.

Кримінальні діяння даної групи досягають 20% у структурі всієї злочинності.

Найхарактернішими видами насильницьких злочинів є умисні вбивства і тілесні ушкодження.

Результати вивчення умисних вбивств і тілесних ушкоджень свідчать як про певну стабільність їх основних структурних показників в Україні за багато років, так і про серйозні несприятливі тенденції у розвитку даних злочинів. Це особливо виявляється в останні роки, коли значно зросла частка таких злочинів, учинених із корисливих мотивів, з особливою жорстокістю, і виникли нові різновиди злочинів (вбивства на замовлення, що чиняться професійними вбивцями).

Загальна кількість зареєстрованих умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні, починаючи з 1972 р., неухильно зростає: 1972 р. – відповідно 1577 і 2218; 1993 р.– 4008 і 8174; 1994 р.– 4571 і 8872; 1995 р.– 4783 і 8800; 1996 р. – 4896 і 8429; 1997 р. – 4529 і 7602; 1998 р. – 4563 і 6943 злочини. У структурі всієї злочинності такі злочини складають у середньому за вказаний період близько 1,9%. Щодо умисних тілесних ушкоджень серед-ньої тяжкості, умисних тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних у стані сильного душевного хвилювання, мордування, то їх частка у структурі всієї злочинності за той же період досягає у середньому майже 3%, хоча динаміка цих злочинів має суттєві коливання.

Так, за даними МВС у 2003 р. в структурі злочинів проти життя і здоров’я, умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження вчинено (38%) або 10 700 злочинів, на третину більше за 2002 рік. Тяжкі тілесні ушкодження становлять близько чверті або 6300, що на 4,3% більше ніж у 2002 р. Умисні вбивства та замахи на вбивства скоротилися на 5,9% (4000). Але на території м. Києва Запоріжської та Кіровоградської областей їх частка зросла відповідно на 35,8%, 15,7% та 14,4%.

Наявність латентності злочинності дещо збільшує ці показ-ники. Щорічно зростає кількість осіб, які зникли безвісти або при-чина смерті яких не виявлена.

Така тенденція динаміки даних злочинів, мабуть, збережеться у найближчі роки з огляду на поглиблення соціально-економічної кризи у країні.

Висновок вчених і практиків про переважно сімейно-побу-товий і ситуаційний характер умисних вбивств та тяжких тілесних ушкоджень, притаманний насильницькій злочинності 70–80-х років, вимагає уточнення. Дійсно, значна кількість цих злочинів продовжує вчинятися ситуативно, імпульсивно, на ґрунті міжособистісних стосунків і конфліктів, котрі виникають у побутовій сфері життєдіяльності. Але, починаючи з 90-х років, у структурі злочинів намітилися деякі істотні зміни: постійно збільшується частка умисних вбивств, які плануються завчасно.

Найбільша кількість злочинів учиняється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки. При цьому основою криміногенної поведінки і злочинця, і потерпілого є побутові взаємовідносини, оскільки переважна більшість вбивств і тілесних ушкоджень, мордувань вчинено у квартирі, будинку, дворі, гуртожитку тощо. Близько 80% таких злочинів вчиняється у вечірні та нічні години, під час та після вживання спиртних напоїв, шляхом заподіяння потерпілому побоїв руками і ногами, побутовими предметами та іншими речами. Водночас, понад 10% цих злочинів вчиняється із застосуванням різної вогнепальної зброї, в тому числі і військового зразка, та вибухових речовин.

У 2003 р., з використанням вогнепальної зброї вчинено 146 умисних вбивств та 22 тяжких тілесних ушкодження.

Сімейно-побутові і ситуаційні насильницькі злочини, як правило, вчиняються в умовах конфліктної ситуації (часто під впливом алкоголю), що виникла при раптовому розвитку подій, коли винні не мають часу всебічно їх осмислити, і тому оцінка обстановки і вибір лінії поведінки відбуваються виключно на емоційній основі. Нерідко такі злочини вчиняються імпульсивно, тобто у стані сильного душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозумілої мети.

Посилюється тенденція підвищення ступеня суспільної небезпеки насильницьких злочинів, зростання тяжкості їх нас-лідків, зухвалості та невиправданої жорстокості. Результативне вибіркове вивчення кримінальних справ про тяжкі насильницькі злочини, проведене у 80–90-х роках минулого століття, показало, що з особливою жорстокістю їх учинили до 30% засуджених за навмисне вбивство за обтяжуючих обставин, усі – за умисні тяжкі тілесні ушкодження, вчинені способом, який мав характер мордування, близько 15% – за навмисні тяжкі тілесні ушко-дження, внаслідок чого настала смерть потерпілого.

Суттєво зростає кількість вбивств на замовлення, вбивств при збройних сутичках між членами злочинних угруповань. Смерть „за прейскурантом” з мотивів кримінальної, підприємницької, політичної, іншої громадської діяльності стає звичайним явищем. У 1995 р. в Україні було зареєстровано 210, у 1996 р. – 119 убивств на замовлення. Більш професійним стає спосіб їх виконання. Змінюється не лише динаміка цих убивств, але й контингент жертв. Якщо раніше вбивць наймали для знищення осіб з мотивів рев-нощів, користі, помсти, які виникають на ґрунті побутових сто-сунків, то нині – це замовлення з метою усунення конкурентів, впливових бізнесменів, керівників злочинних угруповань тощо. За даними міжвідомчого науково-дослідницького центру, до 90% вбивств на замовлення мають тіньове економічне підґрунтя.

Відбуваються певні негативні зміни в емоційно-мотиваційній сфері вчинення злочинів. Значна частина злочинів пов’язана з мотивами ревнощів, помсти, хуліганськими спонукань і так званих „неприязних стосунків”, змістом яких є ненависть, неповага, ворожнеча, помста, заздрість, хуліганство та інше. До того ж, різко зростають злочини, мотивом яких все більше стає користь: убива-ють заради декількох гривень, речей, майна, автомашин, привати-зованих квартир тощо. Зростає також кількість неадекватних і навіть зовні безглуздих злочинів, мотив яких пов’язаний, ймовірно, з внутрішньою готовністю до злочину. Почастішали випадки „серійних” убивств, учинених вбивцями-маніяками. Збільшується кількість групової насильницької злочинності проти особи.

Серед насильницьких злочинів швидкими темпами зростає кількість виявлених фактів торгівлі людьми у 2003 р. – 289 (+71,0%) та протиправних дій, пов’язаних з незаконним позбав-ленням волі або викраденням людини – 205 (+15,8%).

При загальній кримінологічній характеристиці насильницьких злочинів слід враховувати регіональні, демографічні, сезонні і часові коливання й особливості. Більше половини (52,8%) вбивств у 1996 р. припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Одеську, Харківську області та Автономну Республіку Крим. На 4,2% менше зареєстровано тяжких тілесних ушкоджень, але їх кількість значно зросла у Волинській, Чернівецькій, Жито-мирській, Івано-Франківській областях.

Дослідження свідчать про те, що поширення насильницьких злочинів у містах і сільській місцевості має відмінність, але незначну. Влітку їх реєструється більше, ніж узимку.

2. Кримінологічна характеристика особи насильницьких злочинців

Виділяється три основних типи насильницьких злочинців за характером їхньої антигромадськоїої спрямованості.

До першого типу належать злочинці з чітко і стійко вираженою агресивно-насильницькою антисуспільною спрямо-ваністю. Це особи, орієнтовані на поведінку, небезпечну для життя, здоров’я і гідності інших громадян. Для них характерні негативно-зневажливе ставлення до людської особистості і її найважливіших благ, переконаність у допустимості насильниць-ких засобів вирішення конфліктів, які виникають. Такий пове-дінковий стереотип – результат глибокої деформації їхньої особистості, специфічний продукт езопової життєвої спрямо-ваності. Серед засуджених за розглянуті злочини особи даного типу складають 45–55%.

До другого типу насильницьких злочинців належать особи які характеризуються в цілому негативно, що допускали й раніше різні правопорушення, але спрямованість яких на вчинення зазіхань проти особистості явно не виражена. Вчинення насильницького злочину стає засобом досягнення особливо значимих для них цілей, способом заволодіння визначеним благом. У загальній кількості засуджених за розглянуті злочини цих осіб близько 20%.

До третього типу варто віднести ситуативних, випадкових злочинців які до злочину характеризувалися позитивно або нейтрально, а саме насильницьке діяння вчинили вперше під впливом несприятливої зовнішньої ситуації. У їхній поведінці відсутні ознаки, властиві представникам двох попередніх типів. Вони застосовують насильство як реакцію на сформовану ситуацію. Серед засуджених такі особи складають близько 30%. Більшість осіб, що вчиняють насильницькі злочини і хуліганські дії, – чоловіки (90–93%). Це пояснюється соціальними ролями, характерними для чоловіків і жінок, їх психофізичними особливостями. Для дозвілля чоловіків типовішими є випадкові компанії, зловживання алкоголем, що часто створює конфліктні ситуації, які переростають у бійки.

Існують розходження в мотивації насильницьких злочинів, вчинених чоловіками і жінками. В останніх переважають мотиви ревнощів, помсти, заздрості, прагнення позбутися від потерпілого і т. п. Багато насильницьких злочинів вчиняються жінками на ґрунті віктимної поведінки потерпілого,

Протягом останніх років спостерігається тенденція зростання частки жінок при вчиненні таких злочинів як вбивства з хуліганських чи корисливих мотивів, під час розбійних нападів тощо, ріст вчинених ними злочинів з особливою жорстокістю.

Основний контингент насильницьких злочинців і хуліганів складають особи молодого і середнього віку (до 40-ка років). Най-більш висока кримінальна активність характерна для представ-ників вікової групи 25–29-ти років. Наступні місця за ступенем кримінальної активності займають вікові групи 18–24, 30–39, 16–17 років.

У порівнянні з дорослими підлітки і молодь, як правило, володіють менш розвинутою волею, підвищеною сприйнятливістю до негативних впливів, імпульсивністю, вони легше піддаються шкідливому впливу з боку антисуспільних елементів, у тому числі у формі наслідування, підбурювання, залучення і т. д.

За освітнім рівнем особи, винні в здійсненні насильницьких злочинів розподіляються в такий спосіб:

• 70% – мають середню загальну освіту;

• 15% – мають середню професійну освіту;

• 2% – мають вищу освіту.

3. Причини й умови насильницьких злочинів

Кримінологи як причини й умови (криміногенні детер-мінанти) умисних вбивств, заподіяння тілесних ушкоджень розглядають:

• втрату особистої перспективи, несприятливі матеріальні і житлові умови, що провокують на агресивні дії;

• підвищену поширеність серед окремих груп населення уявлення про допустимість насильницьких дій, стереотипів агресивно-насильницької поведінки в конфліктних ситуаціях;

• вплив злочинного середовища;

• віктимна (легковажна, аморальна, протиправна) поведінка потерпілих, яка послужила приводом для злочину;

•провокуючі взаємини в родині, із сусідами, товаришами по службі;

• несвоєчасне виявлення правоохоронними органами кримі-ногенних сімейно-побутових ситуацій, незадовільне реагування на такі конфлікти;

• не реагування на попередні насильницькі злочини, погрози розправою стосовно потерпілого й інших осіб, побої, хуліганські вчинки;

• недоліки в діяльності правоохоронних органів з боротьби із кримінальним рецидивом;

• недоліки в охороні громадського порядку і безпеки громадян, в організації патрульно-постової служби міліції, профілактичної діяльності органів внутрішніх справ;

• латентність і безкарність значної частини злочинів проти особи;

• неналежне виявлення осіб, які страждають психічними захворюваннями й аномаліями психіки;

• обставини, котрі сприяли формуванню антигромадських угруповань молоді;

• недбале зберігання зброї; не вживання заходів для припи-нення незаконного обігу зброї, боєприпасів, вибухових речовин, отрути;

• не реагування оточення на факти застосування насильства, хуліганства, іншої аморальної і протиправної поведінки;

• недоліки у виховній роботі за місцем проживання і роботи, в організації дозвілля, культурного обслуговування населення тощо.

До криміногенних детермінантів зґвалтувань,крім зазна-чених вище, варто віднести:

• эротизируючий і деморалізуючий вплив мікросередовища;

• недоліки діяльності органів освіти, культури, охорони здоров’я в моральному і статевому вихованні дітей, підлітків, молоді;

• поширення пияцтва, наркоманії і токсикоманії в середовищі неповнолітніх і молоді й обумовлена цим криміногенність у сфері статевих відносин;

•негативнийвплив пропаганди сексуальної свободи;

•необачність і недоречну довірливість частини потерпілих, їх легковажну чи провокуючу поведінку;

•дитячу бездоглядність;

• недоліки в діяльності правоохоронних органів і органів охорони здоров’я із виявлення осіб, які проявляють ознаки сексуальної патології, схильних до статевих збочень насиль-ницького характеру, і забезпеченню заходів лікування і нагляду;

• неповне і несвоєчасне розкриття злочинів проти статевої недоторканності і статевої свободи особи;

• помилки і недоліки в боротьбі з проституцією, звідництвом, утриманням кубел, поширенням порнографії.

До обставин, що формують агресивну насильницьку спрямованість особистості в підлітковому віці, відносяться:

• обстановка в родині, що формує схильність вирішення конфліктів шляхом застосування насильства;

• деморалізуючий вплив найближчого побутового оточення за місцем проживання, роботи, навчання;

• жорстокість щодо людей, тварин;

• групові бійки, побиття;

• залучення підлітків у пияцтво, споживання наркотиків і інших одурманюючих речовин.

4. Попередження насильницьких злочинів

Попередження насильницьких злочинів залежить від перетворень соціально-економічного і політичного характеру, котрі відбуваються в країні пов’язаних із ствердженням загаль-нолюдських цінностей, гуманізацією морального клімату, реалі-зацією принципів соціальної справедливості. Вирішення цих загальносоціальних завдань створює передумови для успішної боротьби з насильницькими злочинами.

Основними напрямами спеціально-кримінологічної профі-лактики в сфері насильницьких злочинів є:

• послідовна боротьба з пияцтвом і наркоманією;

• своєчасність реагування на правопорушення, вчинені на ґрунті побутових конфліктів і здатних перерости в злочини. Це, насамперед, крадіжки, грабежі, розбої, шахрайство, вимагання в різних їх формах;

• забезпечення ефективної охорони громадського порядку в громадських місцях;

• посилення боротьби з розпаленням расової і міжнаціональної ворожнечі;

• припинення криміногенних впливів рецидивістів і професійних злочинців на неповнолітніх і молодь;

• активізація діяльності з виявлення і роз’єднання антису-спільних молодіжних угруповань;

• своєчасність профілактичного впливу на осіб з підвищеним ступенем віктимності;

• активізація боротьби з фактами незаконного виготовлення, збуту, зберігання і носіння холодної і вогнепальної зброї;

• забезпечення справедливої відповідальності за насильницькі злочини, хуліганство на основі диференціації і індивідуалізації покарання;

• протидія пропаганді жорстокості та насилля засобами масової інформації.

В системі заходів боротьби з насильницькою злочинністю розрізняють заходи загальної, групової і індивідуальної профі-лактики. Заходи профілактичного характеру поділяються на:

• організаційні – пов’язані з організацією профілактичної діяльності;

• функціональні – за її безпосереднім здійсненням.

Організаційними заходами є:

• вивчення та аналіз інформації про рівень, структуру і дина-міку насильницької злочинності в регіоні;

• кримінологічне планування;

• профілактичні відпрацювання окремих територій та об’єктів тощо.

До функціональних відносяться заходи із здійснення про-філактичного контролю і впливу у відповідному мікросередовищі:

• систематичне обстеження місць, де найчастіше вчиняються злочини проти особи і громадського порядку;

• забезпечення дислокації міліцейських служб з урахуванням місця і часу вчинення насильницьких діянь;

• проведення спеціальних профілактичних рейдів, перевірок;

• здійснення заходів, спрямованих на виявлення і вилучення зброї;

• правове виховання громадян та ін.

При здійсненні профілактики необхідно в залежності від конкретної ситуації вибрати форму реагування:

• епізодичну;

• тривалу;

• невідкладну;

• екстренну.

Якщо для конфліктної ситуації характерні періодичні заго-стрення та покращення без стрімких коливань, застосовують епізодичне (контрольне) реагування. Воно здійснюється дільничним інспектором міліції та представниками громадськості.

Як заходи профілактичного впливу можна застосовувати: поради, бесіди, надання необхідної допомоги, нейтралізація несприятливих чинників навколишнього середовища.

Якщо конфліктна ситуація погіршується протягом тривалого часу, застосовується тривале реагування. До заходів такого впливу відносять: профілактичні бесіди у відділеннях міліції, обговорення поведінки на зборах трудового колективу, зборах за місцем проживання, виклик в орган міліції для роз’яснення правових наслідків антигромадської поведінки в побуті тощо.

Невідкладне реагування здійснюється в умовах раптово загостреної конфліктної ситуації – частих сварок, скандалів, бійок, погроз, під час антигромадської поведінки пияків та нар-команів.

У таких випадках можуть бути застосовані заходи правового примусу: позбавлення батьківських прав; примусовий обмін житла або виселення через неможливість спільного проживання; обмеження дієздатності; примусове лікування в психіатричній лікарні; притягнення до адміністративної і кримінальної від-повідальності.

Екстренне реагування необхідне у випадках бурхливої агресивної поведінки правопорушника. Воно здійснюється в момент хуліганських дій, бійок, реальних погроз фізичної розправи тощо. Воно здійснюється черговими частинами ОВС.

Реагування в таких випадках припускає: активний захист громадян, які можуть постраждати від агресивних дій; подолання опору правопорушників; вилучення зброї; затримання право-порушників та інше.

Після цього вирішується питання про притягнення цих осіб до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Розділ VII

КОРИСЛИВА ЗЛОЧИННІСТЬ

1. Кримінологічна характеристика

корисливої злочинності

Корислива злочинність – це сукупність загальнокримі-нальних корисливих злочинів, тобто таких діянь, які полягають в прямому незаконному заволодінні чужим майном, що вчиняються з корисливим мотивом і з метою збагачення за рахунок чужого майна, без використання суб’єктами свого службового становища і без порушення господарських зв’язків і стосунків у сфері економіки.

Це, перш за все крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства, вима-гання в різних формах.

Сучасна злочинність в Україні – переважно корислива. У 1993 р. її питома вага в структурі злочинності досягла 70%, не враховуючи латентних, а також інших, немайнових злочинів, що нерідко мають на меті свою користь.

Істотними ознаками загальнокримінальних корисливих злочинів є наступні:

• по-перше, це посягання на чуже майно. Загальнокримінальні корисливі злочини зазіхають в основному на речі, включаючи гроші і цінні папери та інше майно. Вимагання та шахрайство, посягання також на право на майно;

• по-друге, корислива мета – протиправне безоплатне вилучення і (чи) звертання чужого майна на користь винного; Універсальним корисливим мотивом є намагання заволодіти грошима. За словами К. Маркса: „Все, чого не можеш ти, можуть твої гроші. Вони можуть їсти, пити, можуть подорожувати, можуть придбати собі мистецтва, вченість, історичні рідкості, політичну владу – все вони можуть тобі привласнити; все це вони можуть купити; вони справжня сила”.

• по-третє, корисливе посягання використовується поза господарською діяльністю без використання винним свого становища в сфері виробництва, розподілу чи використання матеріальних цінностей.

3. О сновними причинами корисливої злочинності є:

• криміногенна роль соціально-економічної нерівності;

• матеріальний нестаток;

• ослаблення державного і соціально-правового контролю за економічною діяльністю;

• відставання законодавчого забезпечення боротьби з корис-ливими злочинами;

• недоліки діяльності правоохоронних органів.

2. Класифікація корисливих злочинів

За кримінологічною характеристикою корисливі злочини поділяються на наступні відносно однорідні групи:

Ненасильницькі, таємні і вчинені шляхом обману зазіхання на чужу власність. Це крадіжки, шахрайство, заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, самовільне використання транспортних засобів, машин або механізмів, порушення правил користування енергією чи газом у побуті, привласнення знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у винного.

Привласнення, розтрата майна (державного або колек-тивного) або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, а також крадіжки, вчинені на виробництві, в тор-гівлі, на транспорті з використанням легального доступу до викраденого майна.

Навмисні посадові злочини, вчинені з користі, але без ознак розкрадання: одержання хабара, зловживання службовим становищем, численні господарські злочини, вчинені посадовими особами, а також відповідні злочини проти правосуддя і військові.

Навмисні корисливі злочини у сфері господарської діяльності, а також посягання на інші державні інтереси: фальшиво-монетництво, контрабанда, порушення валютного законодавства, „наркобізнес”, інші такогож виду правопорушення, що ми умовно можемо називати „злочинними промислами”. Їхня відмінність від інших економічних злочинів полягає: по-перше, в тому, що вони відбуваються поза посадовою й іншою службовою діяльністю винних осіб (хоча, звичайно, сукупність з посадовими злочина-ми – не рідкість); по-друге, їхня об’єктивна сторона не містить ознак розкрадань.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: