6 страница. Насильницька корислива злочинна діяльність: розбій, грабіж, вимагання, корисливе убивство, а також бандитизм

Крадіжок державного і колективного майна в 1995 році зареєстровано 208500, тобто 38,4%. У 1993 р. було зареєстровано близько 116000 таких крадіжок. Крадіжки на транспорті приблизно 10%, інші – у колгоспах і інших сільскогосподарських підпри-ємствах, підприємствах торгівлі, промислового комунального господарства. У 2000–2001 рр. зареєстровано крадіжок державного і колективного майна 94608 та 72598 (64%; 70%) відповідно. З них: зі складів, баз, магазинів та інших торгових точок 11337 та 7577 (55,4%; 64,9%), на транспорті 1890 та 1552 (84,5%; 91,7%) відповідно. Одержали небезпечне поширення пошкодження нафто-трубопроводів з викраденням нафтопродуктів. Супрово-джуються вони, як правило, забрудненням природного середовища і вибухами. У пресі повідомлялося про одного „умільця”, котрий підключився до бензопроводу і протягом трьох років за допомогою співучасників викрадав бензин і продавав усім бажаючим.

У 2003 р. кількість крадіжок досягла 265000, що на 35,2% більше ніж у 2002 р. Кожна четверта крадіжка вчинена з квартир 66000 (+34,1%). Понад 65% усіх крадіжок у 2003 р. зареєстровано у Хмельницькій, Київській областях та в м. Києві.

Через крадіжки державного і громадського майна заподіяно матеріальних збитків на 72,2 млн. крб. Зі складів, баз, магази-нів і інших торговельних установ викрадено товарів на суму 24,9 млн. крб. Крадіжки вантажів на транспорті склали близько 10% всіх крадіжок. Розкрадання тварин у колгоспах і радгоспах – 2,7%, решта – в інших місцях. Майже кожна третя крадіжка індивідуального майна громадян була із квартир. Близько 15% – крадіжки автомобілів і мотоциклів, 4,6% склали крадіжки із готелів, гуртожитків, пансіонатів, санаторіїв і будинків від-починку.

Мабуть, крадіжка була одним із найдавніших засобів корис-ливого заволодіння чужим майном і до того ж найпоширенішим. Недаремно за нею закріпилась загальна назва корисливого злочину на Русі – „злодійство”, а осіб, яких звинувачували у крадіжках, називали злодіями.

Злодії найчисельніша група майнових злочинців, які залежно від місця, способу та предметів крадіжок традиційно поділяють-ся на кишенькових злодіїв, домушників, магазинників, викрада-чів автомобілів, антикваріату і злодіїв, які діють у під’їздах, вокзалах та ін.

Кишенькові злодії вважають себе елітою злодіїв. Майже всі вони професіонали. Розрізняються шість основних спеціаль-ностей: „риночники” (скоюють кишенькові крадіжки на ринках); „кроти” (крадуть в метро); „майданники” (на залізниці та приміському транспорті); „гонщики” або „маршрутники” (на міському транспорті); крадії „театрали” і „магазинні” (крадуть відповідно у театрах і магазинах); „вуличні” (на вулицях).

Зберігається досить чітка диференціація кишенькових злодіїв залежно від способу здобування цінностей з кишень і сумок потерпілих. Здобуток не завжди буває багатим, що примушує злодіїв-професіоналів вести інтенсивну злочинну діяльність. За опублікованими спостереженнями, кишеньковий злодій скоює протягом місяця в середньому 25 крадіжок.

Теперішні умови диктують нові не відомі раніше спосо-би крадіжок. Злодії використовують також сучасні заходи підслуховування та технічні засоби проникнення у сховища і житло.

Грабежі і розбої є відкритими насильницькими формами заволодіння чужим майном. Вони, в основному, розрізняються за ступенем реального й можливого насильства: безпечного (грабіж) і небезпечного (розбій) для життя і здоров’я потерпілого.

У СРСР із 1956 р. і до 1991 р. кількість грабежів збільшилася в 14 разів.

У 1988 р. кількість зареєстрованих розбійних нападів зросла порівняно з попереднім роком на 42,8%, грабежів – на 44,4%. Загалом вони склали 80030 злочинів – 4,3% в загальній структурі злочинності. Ріст зазначених злочинів продовжувався і у 1989 р., що засвідчують статистичні дані злочинності в СРСР. У порівнянні з 1988 р. приріст числа розбійних нападів становив 74,7%, а грабежів – 66,3%.

У 1991 р. в Україні було зареєстровано 24829 грабежів і розбійних нападів, на 48,9% більше, ніж у попередньому році. При цьому число розбійних нападів зменшилось на 4%, а кількість грабежів, навпаки, збільшилась на 22,9%. За десятиліття – з 1983 по 1993 рр. – число грабежів і розбоїв зросло у вісім разів. У наступні роки ріст цих тяжких злочинів призупинився. У 1995 р. їх було зареєстровано 37590, – на 1% менше, ніж у попередньому 1994 р. і на 2,3% менше, ніж у 1993 р. У 2000–2001 рр. було зареєстровано відповідно 23030; 23251 грабежів (62,2%; 67,5%) та 5636; 5674 розбоїв (96,9%; 90,6%). У 2000–2001 рр. було зареєстровано відповідно 2681 та 2079 випадків (87,8%; 89,4%). У 2000–2001 рр. зареєстровано 81 та 72 випадки бандитизму.

У 2003 р. в Україні кожен чотирнадцятий із зареєстрованих злочинів вчинено шляхом грабежу 36500 (+73,2%), цей вид злочинів посідає одне з перших місць.

У 2003 р. на 9,8% (з 5200 до 5700) збільшилась кількість розбійних нападів, кожен третій поєднаний із проникненням у житло, інше приміщення або сховище.

За місцем здійснення розрізняються три різновиди грабежів і розбоїв.

Перший – вуличні, зазвичай нічні, відносно спізнілих і п’яних перехожих. Особливо частішають „ривки” у зимові місяці – зривають дорогі хутряні шапки, віднімають сумки і т. п. За вивченими нами кримінальними справами вуличні грабежі і розбої склали 70% всіх епізодів.

Другий – напад організованих бандитських і розбійних груп на туристичні автобуси, вантажівки далеких перевезень, на водіїв легкових автомобілів. Особливий різновид нападу на таксистів. Їх під час одного з досліджень виявилося 10%. Ступінь небезпеки такого розбою дуже висока, тому що часто в подібних випадках застосовується зброя в поєднанні з викраденням машин і нерід- ко – з убивством водія.

Третій – це напад із проникненням у приміщення якої-небудь організації чи квартири. Пограбування офісів комерційних під-приємств, магазинів і банків супроводжується застосуванням вогнепальної зброї чи імітацією такої зброї. Не менш небез-печними є розбійні напади на квартири. Побоюючись викриття й усуваючи свідків, бандити іноді вбивають усіх потерпілих, навіть малих дітей. Таких справ у вибірці виявилося 12%. Жертвами бандитських і розбійних нападів протягом останніх років часто стають заможні люди із сумнівними доходами – бізнесмени, працівники торгівлі й ін. Розрахунок на те, що потерпілі не стануть звертатися в міліцію.

Цицерон стверджував, що „несправедливість досягається двома способами: насильством або обманом”. І хоча з тих пір люди придумали безліч способів незаконного збагачення, основ-ними залишаються ці два найдавніші.

На відміну від крадіжок, які можуть мати імпульсивний ха-рактер, шахрайство – це завжди діяльність, яка складається із системи цілеспрямованих діянь. У структурі злочинності воно займає не більше одного-двох відсотків, що у 50 разів менше, ніж крадіжки. У 2000–2001 рр. в Україні зареєстровано відповідно 16050 та 16516 випадків шахрайства, у 2003 р. зареєстровано 16000 (+5,5%) фактів шахрайства.

Невелика порівняно з іншими видами корисливих злочинів кількість зареєстрованих випадків шахрайств не повинна заспо-коювати. Річ у тому, що шахрайство складається з двох видів, прошарків: професійного і побутового. Професійне, особливо його елітарна ланка, є дуже латентним, мало поступається за рівнем прихованості крадіжкам і хабарництву. Ось чому до кримінальної статистики потрапляє в основному побутове, відносно дрібне шахрайство.

Про це, зокрема, свідчать 105 архів­них кримінальних справ, розглянутих судами м. Харкова у 1986–1989 рр. По цих справах засуджено до різних покарань 109 осіб. Через багатоепізодність деяких справ у них зафіксовано 197 злочинів. Більшість із шахраїв раніше не були засудженими, хоча 20% з них (приблизно кожний четвертий) раніше притягувались до кримінальної відповідаль-ності, переважно за шахрайство і крадіжки. Одна шахрайка була визнана особливо небезпечною рецидивісткою. Близько 40% засу-джених за шахрайство – жінки. Це вдвоє більше, ніж у загальному числі засуджених. Десь 80% шахраїв – старші 30-ти років. Це також одна із особливостей розглянутої злочинної діяльності. За вивченими справами шахраї діяли здебільшого самостійно і лише у трьох випадках можна сказати про групову злочинну діяльність. Організована шахрайська діяльність характерна, насамперед для ігрових способів обману. Серед вивчених справ у двох діяли – „наперсточники”, але їх співучасники до кримінальної відпові-дальності не притягувалися. Шахраї, які грають у наперстки або ковпачки, як правило, „працюють” за підтримки „охоронців” і „замовників”, які імітують виграші. Але викрити їх практично неможливо. Більш великі афери пов’язані з покупкою автомашин, гаражів і будинків, а також коштовних речей. Інколи вони переходять у крадіжки і грабежі. Так, у деяких містах почастішали випадки шахрайства, пов’язаного з пограбуванням осіб, які продають свої автомашини за стихійними цінами з подальшим оформленням угоди у комісійних магазинах за іншою ціною, що набагато менша фактичної. Після оформлення угоди співучасників так звані „кидали” насильно відбирали надлишок від заплаченої суми грошей у продавця, не без підстав розраховуючи на безкар-ність: потерпілому важко довести, що у момент продажу авто-машини він мав при собі значно більшу суму грошей. Приблизно 40% вивчених кримінальних справ про шахрайство були пов’язані з обманом при укладенні угоди купівлі-продажу предметів підвищеного попиту.

В аеропортах і на вокзалах діють дрібні шахраї, які при-власнюють гроші, одержані від осіб, бажаючих придбати проїзні квитки „по знайомству”. Шахрайство при наданні різного виду послуг відзначається у кожній десятій справі. Кризові явища в охороні здоров’я породили багато шарлатанських витівок з боку „знахарів”, „екстрасенсів” і інших, які наживають великі бариші на людських стражданнях.

Застосовується і удосконалюється давній спосіб обману при грошових розрахунках за допомогою „кукли”.

Злочини у 15% вивчених кримінальних справах пов’язані з квартирними аферами. У більшості випадків – це присвоєння авансу за здане у піднайм житло з наступною відмовою здавати квартири та повертати гроші. Досить ризикований спосіб шах-райства бідняків, розрахований на байдужість обманутих. Мабуть, він зустрічається тільки в нашій країні.

Схожим способом заволодіння чужим майном є грошові займи без наміру їх повернути. Таких справ у вибірці виявилось 10,5%. Засуджених за цими справами навряд чи можна назвати перед-бачливими здирниками, тим більше, що розміри боргів у більшості випадків були невеликими.

У восьми справах із 400 були визнані шахрайством непо-вернення законному власнику майна, одержаного за угодою найму або зберігання. Тут, як і у відношенні несумлінних боржників, не було достатньо переконливих підстав на користь того, що мали місце злочини, а не цивільно-правові делікти.

Крім розглянутих способів шахрайського зловживання до-вір’ям, зустрічаються також привласнення грошей чи інших цінностей, призначених для передачі будь-кому за дорученням власника. Так, наприклад, П. після звільнення з місць позбавлення волі прийшов до дружини свого колишнього співкамерника з підробленою телеграмою від його імені, в якій було прохання пере-рахувати за вказаною адресою на ім’я П. 1000 крб. для подальшої передачі у виправно-трудову колонію. П. отримав гроші на пошті і привласнив їх.

Своєрідним хоча також неповним способом шахрайства є брехливе посередництво у дачі хабара посадовій особі. Г., звільнений з війська, одягав форму майора юстиції і, видаючи себе за співробітника військової прокуратури, отримував гроші від декількох громадян, нібито для передачі посадовим особам прокуратури і суду.

У вказаній вище вибірці виявилось сім кримінальних справ про шахрайське розкрадання державного майна. Чотири із них скоєно за допомогою подання за місцем роботи підроблених ли-стків непрацездатності. В інших випадках шахраї за підробленими і чужими документами отримали в ощадному банку чужі заоща-дження, у камерах зберігання – чуже майно.

Із матеріалів кримінальних справ простежується ретельна підготовка до скоєння злочину в 40% випадків.

Підготовчі дії складались з вивчення особи потерпілого, зби-рання необхідної інформації, складання „легенди” і інших видів інтелектуального приготування (30,4%), хоча імпровізація у шахрайстві також не виняток. Фальшування документів, листків, телеграм і інших предметних фальсифікацій – 9,5%. Більшість справ, на жаль, не мали про це ніяких даних. Очевидно, цей бік злочинної діяльності не дуже цікавив слідчих, оскільки не впливав на юридичну кваліфікацію.

Майже половина всіх обманних операцій вчинялись у квартирах. Біля третини злочинів – у торгових і інших підприємствах. Решта – на вулицях, у транспорті, підприємствах харчування. Шулери діють також в ігрових кублах, на курортах, пляжах.

У кримінологічній літературі відзначається висока інтен-сивність – відносно велика тривалість злочинної діяльності шахраїв. Судові справи лише незначною мірою відображають дійсну тривалість і інтенсивність шахрайства. Це обумовлено не тільки високою латентністю, але й неповнотою розслідування. Лише у 15-ти справах доведено два і більше епізодів обви-нувачення. В одній справі, що пов’язана з обманом громадян, які побажали купити з „допомогою працівників торгового складу” дефіцитні товари, встановлено 52 епізоди злочинної діяльності, що спричинили збиток на 13610 крб. Тут вбачаються ознаки професійної злочинної діяльності. У межах від одного дня до одного місяця діяли 75 % шахраїв, до півроку – 17%, більше шести місяців – 8%. Одна жінка, за фахом маляр, скоїла 52 шахрайства протягом двох з половиною років.

У детермінації розглянутої злочинної діяльності значна роль належить віктимній поведінці потерпілих. Більшість з них, як свідчать матеріали архівних кримінальних справ, виявляють дивну легковажність і незрозумілу довірливість.

Посткримінальна поведінка шахраїв спрямована, передусім на те, щоб негайно розпрощатися з потерпілим і якомога довше з ним не зустрічатися. Менше до цього прагнуть шулери і напер-сточники, які впевнені у безкарності, а також ті, що беруть гроші у борг.

Як уже відзначалося, досить розповсюдженими залишаються вимагання.

Вимагання мають кілька різновидів. З початком ринкових реформ цей злочинний прояв виражався в майже відкритому одержанні від власника наявної грошової данини під погрозою фізичної розправи, пошкодження чи знищення майна.

Незабаром був зроблений наступний крок у розвитку вима-гання – створення бригад „із вибивання” боргів за визначений відсоток від суми заборгованості.

„Цивілізованою” формою вимагання є організація постійних нелегальних чи легально діючих „дахів” із захисту підприєм-ницьких структур на основі регулярно одержуваної від них гро-шової данини.

Ще однією формою вимагання є вимога про вчинення підпри-ємцем майнової чи фінансової угоди на визначену суму з визна-ченим суб’єктом, що є представником структури, створеною орга-нізованою злочинністю чи знаходиться під її контролем.

У 2000–2001 рр. було зареєстровано відповідно 2681 та 2079 випадків вимагання. У 2003 р. кількість виявлених фактів вимагання на 8,6% зменшилась порівняно з 2002 р. і становила 1900 випадків.

Здирники діють, як правило, у складі організованих груп і контролюють визначену територію чи визначений вид бізнесу, наприклад, проституцію. Заздалегідь обговорені суми злочинці одержують регулярно і не допускають конкуренції, тобто повтор-ного вимагання з боку інших рекетирів. Це, так би мовити, „мирне” вимагання, з яким більшість бізнесменів змирилася. Але трап-ляються і випадки „агресивного” вимагання, коли злочинці роблять напад на жертву, відвозять у безлюдне місце і мучать, вимагаючи видати цінності. Звичайно такі випадки кваліфікуються як вима-гання, що необґрунтовано полегшує на наш погляд, відповідаль-ність винних осіб, за наявності ознаки розбою чи сукупності розбою з вимаганням, у залежності від обставин.

4. Попередження корисливої злочинності

Стратегія попередження корисливої злочинності скла-дається з локалізації явищ, що утворять причинний комплекс загальнокримінальної корисливої злочинності, а також у запо-біганні чи пом’якшенні наслідків дії цих явищ.

З цією метою передбачається вчинення заходів, що могли б забезпечити здатність економіки функціонувати в режимі розши-реного відтворення, стійкості фінансової системи, інших заходів для зміцнення і розвитку економічних відносин.

Заходи профілактичного характеру поділяються на: орга-нізаційні; спеціальні; соціальні.

Організаційні заходи – це заходи, пов’язані з організацією попереджувальної діяльності.

До організаційних заходів належать:

• вивчення й аналіз інформації про рівень, структуру і динаміку корисливої злочинності в регіоні;

• кримінологічне планування;

• профілактичне відпрацьовування окремих територій і об’єктів тощо.

До заходів, які мають спеціальну спрямованість,від-носяться:

• створення економічних і правових умов, що виключають криміналізацію суспільства і всіх сфер господарської і фінансової діяльності, захоплення кримінальними структурами виробничих і фінансових інститутів, їхнє проникнення в різні структури влади;

• експертиза прийнятих рішень із фінансових і господарських питань з позицій економічної безпеки;

• проведення комплексних оперативно-розшукових заходів щодо запобігання усіх видів розкрадань художніх, історичних і інших культурних цінностей; з перевірки дотримання правил обліку, збереження, використання, вивозу за кордон, повернення через кордон культурних цінностей;

• протидія організованій злочинності шляхом проведення опе-рацій із виявлення і припинення злодійських „сходок”, діяльності злодіїв у законі, лідерів і активних учасників злочинних угруповань;

• створення інформаційного банку даних про фізичних і юри-дичних осіб, які проходять по оперативних матеріалах і кри-мінальних справах про розкрадання грошових коштів з вико-ристанням підроблених платіжних документів;

• розробка заходів, які перешкоджають кримінальній діяльності організованих злочинних груп і корумпованих службових осіб на підприємствах з видобутку і переробці нафти, газу, кольорових та рідкоземельних металів;

•розробка системи заходів для організації боротьби з неза-конним використанням об’єктів інтелектуальної власності;

•розробка заходів для виявлення фальшивих грошей, фінан-сових документів і цінних паперів, усуненню їхнього виготовлення і використання;

• створення організаційної системи з захисту банків і інших кредитних установ від проникнення злочинних капіталів та іншого впливу організованої злочинності.

Соціальними заходами,якімають відношення до боротьби з корисливою злочинністю, є:

• правова пропаганда про діяльність правоохоронних органів, засоби і методи самозахисту населення;

• розробка заходів для підвищення рівня матеріальної бази сирітських і соціально-реабілітаційних установ; житлових і побу-тових умов багатодітних і малозабезпечених родин; створення спеціальних служб для дітей, які залишилися без засобів існування;

• розробка і реалізація заходів для забезпечення соціальної зайнятості підлітків і молоді, безробітних і бездомних, біженців і вимушених переселенців, раніше суджених і інших осіб, позбав-лених постійних доходів і джерел існування;

• створення центрів реабілітації осіб, що займаються бродяж-ництвом і жебрацтвом;

• вчинення заходів щодо розвитку мережі установ для соці-альної допомоги особам, без визначеного місця проживання і занять тощо.

Розділ VIII

ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІТЬ

1. Кримінологічна характеристика

економічної злочинності

Економічна злочинність у широкому розумінні включає в себе злочини, які вчиняються в сфері відносин власності, гос-подарсько-економічної діяльності, порушення службовою особою своїх обов’язків, що завдали істотної шкоди економічним інтере-сам державних і колективних підприємств, у галузі економічної безпеки.

Оскільки кримінологічна характеристика злочинів проти власності висвітлювалась у попередньому розділі, в цьому розділі розглянемо питання, що стосуються тільки господарських зло-чинів, передбачених розділом VII чинного Кримінального кодексу України. Це, так би мовити, економічна злочинність у вузькому розумінні. Вона має місце в промисловості, сільському госпо-дарстві, торговельно-посередницькій та іншій підприємницькій діяльності, у фінансово-кредитній галузі, в державного контролю за господарською діяльністю, а також в інших галузях господа-рювання. Отже, мова йде про багатогалузеву злочинність.

Економічній злочинності притаманні такі риси:

• вчиняються злочини у сфері економічної діяльності;

• суб’єктами цих злочинів можуть бути як підприємці, так й інші особи, які сприяють здійсненню господарської діяльності;

• злочини завдають політичної, економічної, моральної шкоди суспільству і державі;

• спрямовані злочини на отримання неконтрольованих прибутків;

• злочини вчиняються тільки навмисно;

• злочини можуть вчинятися найрізноманітнішими способами, відповідальність за які передбачена чинним кримінальним законо-давством.

У загальній структурі злочинності питома вага економічних злочинів склаладає 9–10%. Однак фактичний темп зростання злочинності у сфері економічної діяльності значно перевищує динаміку її виявлення. Необхідно зважити і на ту обставину, що близько 25% злочинів економічної спрямованості за статистич-ними даними входять до групи „інших злочинів”, що не дає змоги дати цій групі злочинів більш об’єктивну характеристику.

Занадто високий рівень латентної злочинності у сфері еконо-мічної діяльності утруднює оцінку її реального стану. До того ж, лише незначна кількість кримінальних справ про злочини у галузі економічної діяльності доходить до судового розгляду. За оцінками експертів розмах тіньової економіки, до якої належить й еконо-мічна злочинність, дорівнює річному державному бюджету.

Протягом 90-х років минулого століття рівень економічної злочинності в Україні виявляв постійну тенденцію до зростання. Особливо ця тенденція загострилася у 1990–1992 рр., на початку переходу до ринкових відносин в економічному житті країни. Так, якщо у 1990 р., за даними органів внутрішніх справ, було зареє-стровано 35723 злочини у сфері економіки, у 1991 р. – 33830, то у 1992 р. – 35872, у 1993 р. – 39917, у 1994 р. – 46 828, у 1995 р. – 60846, у 1996 р. – 61042, у 1997 р. – 62371, у 1998 р. – 65322 злочи-ни. У 1997 р. вчинили злочини у сфері економіки 11200 осіб, у 1998 р. – 44773 на суму 2,5–3 млрд. доларів США.

Висока кримінальна активність характерна і для процесів приватизації державних і комунальних підприємств. Слід зазначити, що з 2,8 тис. злочинів, викритих за фактами пра-вопорушень у процесі приватизації органами Міністерства внут-рішніх справ України, більше 90% припадає на шахрайство з при-ватизаційними чеками. А притягнуто до кримінальної відпові-дальності лише 169 посадових осіб органів державної влади та управління. Засуджено – одиниці, переважно осіб, які працювали у найнижчих ланках державного управління.

Відносно новим для вітчизняної господарської практики є і такий вид злочинної поведінки як ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Це право­порушення було криміналізовано в Україні у 1993 р. і отримало в останні роки значного поширення: у 1995 р. було зареєстровано 3602 таких злочинів, а у 1997 р. – 8796. У структурі господарських злочинів цей вид складає близько 14%.

За останні роки помітно посилився тиск на „тіньовий” сектор економіки. У 2003 р. виявлено 43200 злочинів економічної спрямованості, з яких – 32900 кваліфіковані.

Нарощувались зусилля у протидії злочинам на пріоритетних напрямах економіки, де виявлено майже 28100, або 65,1% від загальної кількості зареєстрованих, зокрема 8900 – у бюджетній сфері, понад 3000 – у сфері банківської діяльності, 6700 – в аграрно-промисловому та 3900 – у паливно-енергетичному комплексах, 3 600 – у сфері приватизації і 1900 – у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Задукоментовано 225 фактів фіктивного підприємництва та 245 факти легалізації (відмивання) доходів здобутих злочинним шляхом. Більш ефективно велася боротьба з хабарництвом. Задокументовано майже 3000 (+ 5,9%) таких злочинів, зокрема 2300 – одержання та 649 давання хабара.

Закінчено провадження у кримінальних справах по 35100 злочинах економічної спрямованості, з яких направлено до суду 31500, що становить 90%.

2. Кримінологічна характеристика

особи економічного злочинця

У структурі осіб, що вчинили господарські корисливі злочини, слід відзначити приблизно рівне співвідношення за статтю (50,6% – жінки і 49,4% – чоловіки), що відповідає загальному співвідношенню за статтю населення країни. Рівновага статевого співвідношення в економічній зло­чинності обумовлена тим, що жінки традиційно частіше займають посади, пов’язані з вико-нанням обліково-бухгалтерських функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, у торгівлі, сфері побутового обслуговування. За даними судової статистики динаміка жіночої злочинності за окремими видами злочинів неухильно зростає. Так, у 1993 р. за контрабанду не було засуджено жодної жінки, у 1994 р. питома вага жінок склала 6,7%, у 1995 р. – 12,9%, у 1996 р. – 16,2%. За порушення правил про валютні операції у 1993–1994 рр. не було засуджено жодної жінки, а у 1995 р. питома вага жінок склала 26,3%, у 1996 р. – 33,0%. Стосовно господарських злочинів у цілому питома вага жінок у 1993–1998 рр. складала майже половину засуджених.

Щодо вікової характеристики засуджених за економічні злочини, тут переважають особи старших вікових категорій порівняно із загальною злочинністю. Основну вікову групу складають особи старші 30-ти років (75%).

За рівнем освіти кожні двоє з трьох засуджених мали середню, середню спеціальну або вищу освіту. Цей показник набагато вищий за показник у загальній злочинності. Мабуть, це обумовлено тією обставиною, що для господарської діяльності потрібна відповідна спеціальність і кваліфікація.

За соціальним становищем переважають робітники (62,8%), службовці склали 11,2%, інші категорії – 26%. При цьому слід зазначити, що ці показники значно відрізняються залежно від виду злочину. Так, серед засуджених за контрабанду найбільший відсоток склали особи, які не працювали (54,1%). Серед засу-джених за порушення правил про валютні опе­рації непрацюючих було 49,5%.

Для господарських злочинів не характерна рецидивна злочинність. Лише 5–7% осіб, за результатами вибіркового дослідження, раніше були судимі; 82,9% засуджених були притягнуті до кримінальної відповідальності лише за один зло-чинний епізод; 97,8% мали позитивні характеристики за місцем роботи і мешкання.

3. Причини та умови економічної злочинності

Економічна злочинність безпосередньо обумовлюється суперечностями економічної політики держави. Ця політика в Україні характеризується низкою негативних обставин, а саме:

• ринкові перетворення здійснювалися непослідовно, сти-хійно, супроводжувалися прийняттям необдуманих і поспішних рішень;

• в умовах докорінного зламу старої соціально-економічної структури не було забезпечено чіткого контролю за розвитком економічної ситуації з боку державних розпорядчо-управлінських структур;

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: