Ораторське мистецтво як спілкування

Група слухачів публічного виступу складає певну соціально-психоло-

гічну спільність. Такою є, наприклад, учнівська або студентська аудито-

рія. Короткочасна спільність виникає на оголошеній публічній лекції,

огляді, повідомленні. Будь-яка аудиторія є певною (визначеною) спіль-

ністю, бо об’єднує людей, різних за віком і життєвим досвідом, знання-

ми й професійними інтересами, різних за багатьма людськими якостями.

Навіть така мала спільність, як аудиторія, що існує лише короткий час,

відведений для лекції, може утворити сукупність індивідуальностей. Та-

ка спільність виникає на основі єдиного, але добровільно проявленого

інтересу до теми лекції, наукового повідомлення та доповіді.

У психологічному плані знання такої спільності полегшує працю

оратора. Той, хто говорить з трибуни і знає, що об’єднує його слухачів,

розуміє спільне в їхніх помислах і почуттях в даний момент. Така орієн-

тація є важливим психологічним фактором у спілкуванні засобами жи-

вого слова між промовцем і його слухачами.

Але спільність, особливо короткочасна, не повинна сприйматися

прямолінійно. Психологічні труднощі красномовства в тому й поляга-

ють, що провець з трибуни звертається до цілої аудиторії, але насправді

говорить кожному в залі, стараючись залучити його до своїх думок і по-

чуттів. Знеособлювання ораторського слова завжди прирікає його на не-

успіх. Така промова звернена в «нікуди». Ось чому точне врахування скла-

ду слухачів і особливо того, з яким настроєм і бажаннями вони сьогодні

зібрались,— одна з обов’язкових умов успіху ораторської майстерності,

впливу на формування необхідних індивідуальних і колективних думок

та почуттів, бо в цьому й полягає та найближча мета, якої повинен до-

сягти оратор в даній аудиторії.

Вона складає передумови та основу спілкування (зростання контак-

тів) між оратором і його аудиторією, без якого не можна розраховувати

на результативність даного публічного виступу. Чим сильніше в соціаль-

но-психологічному, інформативно-пізнавальному плані таке спілкуван-

ня, тим ефективнішим буде необхідне взаєморозуміння. І тоді спільність

виступає як суб’єктивний фактор ораторського мистецтва. А й справді.

Те, як слухачі ставляться до промовця, як сприймають його слово — по-

годжуються з ним чи ні, довіряють чи не зовсім вірять йому, не у всьому

з ним згодні, чи добре розуміють його, стаючи поступово його однодум-

цями чи, навпаки, його опонентами, значною мірою визначає успіх чи

невдачу публічного виступу. Досвідчений оратор завжди сприймає свою

Психологія в ораторському мистецтві 155

аудиторію як колективного співавтора його промови і відповідно до цьо-

го розуміння поводить себе на трибуні.

Спілкування — складний процес у соціальній структурі і стосунках

між людьми. І спілкування в ораторському мистецтві також відрізняється

певною складністю. Без перебільшення можна сказати: ораторська твор-

чість — це живе, безпосереднє спілкування віч-на-віч. Промовець може

бути ерудитом, який завжди добросовісно готується до кожного висту-

пу, але необхідним успіхом не користується. Він може здаватись мало-

доступним, офіційним, «панським», книжним.

Які ж способи забезпечують необхідне спілкування у публічному ви-

ступі, що переростає у взаєморозуміння між трибуною та аудиторією?

Коли ж починається інтелектуально-духовний контакт між промов-

цем і його слухачами?

Промовець входить у роль оратора ще задовго до того, як він зай-

шов до залу. В якому ж настрої він з’явився до людей? Дуже важливо для

успіху, щоб усі думки, турботи, почуття, які не стосуються сьогодніш-

нього виступу, він залишив за порогом аудиторії, необхідно психологічно

і морально переключатися на потрібний настрій. Однаково недопустимі

стурбованість, а тим більше — показна радість, жвавість. Оратор повинен

вийти на трибуну в стані робочого настрою, діловито й привітливо. Зі-

браність, зосередженість оратора настроює увагу тих, хто сидить у залі.

Велике значення має зовнішність промовця. У п’яти-десятихвилин-

ному виступі на зборах, дискусії вигляд оратора не завжди встигає при-

кувати до себе погляди слухачів. Але в лекції чи доповіді, які тривають

годину і більше, зовнішність промовця — на очах у всіх. Тому жодна де-

таль у ній не залишається без уваги. Не будемо описувати бажаний ви-

гляд людини на трибуні. Але з упевненістю можна сказати: ніщо в ньому

не повинно відволікати уваги слухачів від промовленого слова і викли-

кати надмірну допитливість, іронію, здивування і тим більше докір.

Психологічно суттєві ті хвилини, коли оратор, піднявшись на три-

буну, кидає погляд на аудиторію і намагається відчути її настрій, особ-

ливо якщо ця зустріч перша. Який психологічний, завжди індивідуаль-

ний настрій слухачів? В цьому настрої виражається особиста установка

аудиторії на дану лекцію, яка визначає відношення до того, хто зійшов

на трибуну, і до його виступу. В цьому ставленні відображається осо-

бистість слухача: його знання і досвід, воля і конкретна мета, що має

важливе значення для сприйняття і розуміння ораторської промови те-

пер, в цей час, а не в інший. Навряд чи можна припустити, що до три-

буни звернули свої погляди ті, хто прагне «знань» або «новин», «цікавих

фактів» чи «відкриття»? Того, хто зійшов на трибуну чи кафедру, з ці-

кавістю будуть подумки перевіряти і добре знаючі люди, які самі не раз

156 Факультативний курс з української мови. Риторика

виступали публічно із серйозними темами. Серед присутніх у залі, ма-

буть, будуть і такі, які захотіли просто прилучитися до живого слова, а,

може, «послухати ще одного лектора», бо на вулиці була красива афіша

з цікавою назвою теми і переліченням ученого ступеня, звання та по-

сади промовця.

В якій же мірі слухачі відомі людині, що вийшла на трибуну і ось-

ось звернеться до них зі своїми думками і почуттями? Нарешті, які дум-

ки будуть тривожити оратора в ці хвилини?

Важко сказати, але про одну небезпеку жоден, навіть дуже ерудова-

ний, талановитий і досвідчений промовець, не повинен забувати. Ніхто

з тих, хто зараз звернеться до слухачів із змістовною промовою, не може

тішити себе думкою, що лише він розбирається в предметі майбутньої

розмови. Добре відомо, що тільки в рідких випадках сам оратор підбирає

бажаний склад аудиторії. Але у всіх, чи майже у всіх випадках аудито-

рія — той об’єкт, чиї якості не залежать від оратора. Має пройти багато

часу, наприклад при навчанні у вищій школі, щоб особистість лектора

з її знаннями, культурою, талантом і майстерністю в якійсь мірі впли-

нула на об’єкт красномовства — склад слухачів, тобто щоб об’єктивне

і суб’єктивне в цьому мистецтві злились воєдино, що певним чином

впливає знову-таки на психологію ораторської праці. Таке злиття, без-

умовно, полегшує працю промовця, робить її привабливою, радісною, бо

примножуються сили, зростає й міцніє впевненість оратора у собі.

Досягнення цього бажаного стану вимагає відмінної орієнтації уже

з перших хвилин слова. Відомо, що вже з початкових фраз виступу ви-

никає психологічний бар’єр між трибуною й аудиторією. Він з’являється

тому, що, починаючи публічну промову, людина хвилюється, думаючи,

як буде прийнято її слово, розраховане на годину-півтори? Думає ще

й про те, якою мірою він виправдає те, на що чекала аудиторія. Психо-

логічний бар’єр виникає через вичікувальну позицію аудиторії, а може

й сумнівів певної її частини в тому, чи оратор — саме та людина, яку

треба послухати з даної теми.

Може виникнути також інформаційний бар’єр в тому випадку, якщо

оратор подає інформацію в малодоступній формі чи явно перевантажує

нею промову. Може виникнути бар’єр термінологічного чи понятєвого

характеру: оратор, користуючись маловідомими термінами і категоріями,

не вважає за потрібне пояснити їх. Нарешті, може з’явитися бар’єр і чи-

сто пізнавальний: оратор говорить складно, не турбується про доступ-

ність свого виступу.

Якщо психологічний бар’єр виникає об’єктивно, то перешкоди, на-

звані вище,— повністю у волі оратора, і його прямий обов’язок не до-

пустити їх, швидше позбавитись власних сумнівів і зацікавити аудиторію

Психологія в ораторському мистецтві 157

темою свого виступу, не використовуючи «грайливого» чи «простяцько-

го» тону, дешевих жартів і т. ін. Бо «дурнуватим акторством» не здолати

ніяких бар’єрів між трибуною та аудиторією! Бажане і наростаюче в хо-

ді промови спілкування між оратором та аудиторією досягається перш

за все діловитістю й серйозністю людини на трибуні, її шанобливим

ставленням до слухачів.

Розпочавши промову спокійно і виразно, досвідчений лектор знає,

що зобов’язаний дотримуватись жорстких рамок регламенту, що відве-

дені хвилини повинен використовувати так, щоб сказати все необхідне

з даної теми. Продумана промова з її паузами, логічними й психологіч-

ними акцентами, фактичним матеріалом повинна вкластись у цей час.

І, зрозуміло, треба добре розрахувати свої голосові можливості, щоб голос

звучав добре, без видимої втоми. Досвідчений оратор через 10–15 хвилин

уловить настрій слухачів і зробить усе, щоб завойована увага не слабша-

ла, не гасла, а трималась на певному рівні, щоб аудиторія була залучена

до колективних роздумів, до співтворчості.

Важливою особливістю ораторського мистецтва є те, що праця і реа-

лізація її результатів — єдиний процес. Звичайно, виношування ідеї, те-

ми і конкретного змісту — труд конкретний і визначений. Але навіть до-

кладний конспект ще не є живою ораторською творчістю, точно так, як

музикальні ноти — не музика, що звучить. Публічне слово — не просто

продовження тієї невидимої напруженої роботи, про яку вже говорилось,

а сама суть ораторської творчості, справжнє виробництво ідей, знань,

духовних цінностей. Слухачам, які зібрались у залі, немає діла до того,

як промовець готувався до виступу. Їм потрібне живе слово — змістов-

не, цікаве своєю хоч би частковою новизною і захоплююче по формі.

Аудиторія зацікавлена в тому, щоб інформаційно насичена, добре аргу-

ментована ораторська промова розгорталась невимушено.

Існує ряд ознак виникнення морально-психологічної атмосфери

в аудиторії. Такою є тиша, можна сказати, тиша зацікавленості, яку до-

свідчений оратор відчує зразу й відповідно настроїться. Такою є зроста-

юча увага слухачів, їх зосередженість. Наочний показник уваги до про-

мови й її переживання — це вираз очей і облич людей, їх міміка. А що

вже казати про активну реакцію на окремі місця в промові — про пере-

літаючі до трибуни записки, гудіння, що прокочується раз у раз по за-

лу, або вибухи дружного сміху, або ж — буває в середині промови й та-

ке — про дружні аплодисменти.

Звичайно, ці ознаки — найяскравіше відображення живого спіл-

кування промовця та його слухачів. В ньому першочергова роль такої

особливості красномовства, як сьогочасність, плинність і безпосеред-

ність (при всіх, віч-на-віч) творчості — живого втілення думок і почуттів.

158 Факультативний курс з української мови. Риторика

Сьогочасність означає, що у промові оратор, відчуваючи настрій аудито-

рії, дещо змінює у своєму слові, сильніше акцентує окремі положення,

суть яких тільки тепер він (зрозумів) усвідомив і відчув. Сьогочасність

вимагає також імпровізацій в тих випадках, коли вони можуть повніше

і яскравіше висловити думки оратора. Ця важлива особливість красно-

мовства вимагає не тільки широких знань, досвіду майстерності, відмін-

ного володіння мовою, але й тонких знань психології слухачів, зокрема

механізму сприйняття живого слова.

Головне — завжди бути самим собою, вести себе невимушено, не до-

пускати повчального тону. Якості оратора нерідко розкриваються най-

більш показово у відповідях, бо вони завжди бувають імпровізацією,

сьогочасною творчістю. Відповіді на запитання аудиторії вимагають не ли-

ше вдумливості, кмітливості, але і великого такту, особливо у ставленні

до запитань, які розцінюються як «каверзні».

Але ж бувають і колючі репліки з місць, які можуть «вивести із себе»

нервового чи самолюбивого оратора. Як бути в таких випадках?

Кожен досвідчений оратор по-своєму забезпечує взаєморозуміння

зі своїми слухачами, і способів для досягнення таких контактів, очевид-

но, стільки, скільки ораторів. Наприклад, є тип оратора, який зацікав-

лює своїх слухачів уже першими вступними словами до лекції. Він дуже

точно формулює тему виступу і з особливою силою підкреслює значення

її правильного тлумачення. Потім запрошує «разом подумати» над цією

темою, не забуває підкреслити тісний зв’язок її з актуальними пробле-

мами сучасності. Вступ до великої розмови такий оратор робить него-

лосно, роздумуючи, дивлячись прямо в аудиторію, ніби шукаючи в ній

однодумців. Зацікавивши, а іноді заінтригувавши таким чином слухачів,

оратор потім починає розкривати тему, не змінюючи вдумливого тону,

підкріплюючи місцями дуже скупим жестом, який лише іноді стає роз-

машистим. Змінюється вираз очей оратора, обличчя відображає внутріш-

ній напружений стан. Воно то сяє посмішкою, то суворішає, і тоді ви-

мовлена фраза ніби злітає вгору.

Слова-звертання «друзі», «колеги», вимовлені щиро і з інтервалами,

ніби підтримують контакт між промовцем і його слухачами. І тому, що

оратор достатньо відвертий у своїх судженнях, висвітлює не всім відо-

мі чи зрозумілі явища (факти, події), то інтерес аудиторії до того, що

і як говориться з трибуни, не слабшає, спілкування між трибуною і за-

лом діє плідно.

У мистецтві спілкування між промовцем та слухачами з іще більшою

силою виступає єдність психології творчості і психології її сприйняття.

Сутність спілкування розуміється як процес, що народжується красно-

мовством і є умовою його продуктивності.

Психологія в ораторському мистецтві 159

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: