Поняття про міжгрупові конфлікти та особливості їх виникнення.

Міжгрупові конфлікти — це такі зіткнення, які виникають між групами людей, коли члени кожної з конфліктуючих груп сприймають один одного як своїх суперників.

Специфіка міжгрупових конфліктів полягає в наступному:

1. Конкретними суб'єктами міжгрупового конфлікту можуть виступати малі і великі трудові колективи, етнічні групи, релігійні (конфесійні) об'єднання, партії, масові рухи та інші утворення.

2. Міжгрупові конфлікти можуть виникати між формальними групами (наприклад, між адміністрацією і профспілками), між не­формальними групами, між формальними і неформальними група­ми.

3. В основі міжгрупового протистояння є зіткнення протилеж­но спрямованих групових мотивів (цілей, цінностей, інтересів).

4. Сприймання конфліктної ситуації у випадку міжгрупового зіткнення має характер групових поглядів, думок, оцінок і характеризується такими явищами:

- деіндивідуалізація взаємного сприймання — суть цього явища полягає в тому, що члени конфліктних груп сприймають один одного за схемою "ми" - "вони" (тобто є протиставлення, виявлення протилежностей);

- неадекватне міжгрупове (соціальне) порівняння - це схильність свою групу оцінювати вище, а заслуги протилежної, протидіючої групи занижувати. Соціальне порівняння може ініціювати конфлікти, а також "виправдовувати" себе в конфлікті, адже, щоб перемогти, учасники міжгрупового протистояння оцінюють себе як позитивну групу, яка правильно діє і негативно оцінюють чужу групу;

- групова атрибуція — суть цього явища полягає в тому, що позитивна поведінка своєї групи і негативна поведінка чужої групи пояснюється внутрішніми причинами, а негативна поведінка своєї групи і позитивна поведінка чужої групи пояснюється зовнішніми причинами. Так, негативна, агресивна поведінка своєї групи пояснюється зовнішніми причинами ("нас вимусили обставини"), а негативні дії суперників - внутрішніми ("вони чинять погано і зазнають невдач, тому що вони погані, самі винні"). Позитивні дії групи-опонента оцінюють, як зовні обумовлені ("їм пощастило", "їм допомогли", "обставини вимусили їх піти на угоду, бо вже не було іншого виходу") або деколи сприймаються як хитрощі ("щось тут не так, не можна їм довіряти"). Конструктивні дії своєї ж групи пояснюються внутрішніми причинами ("ми досягли успіху, тому що ми хороші, працьовиті, наполегливі"). І навіть розкол всередині своєї групи схильні пояснювати діями групи-опонента ("вони шкодять нам, будують змови проти нас).

5. Особливістю міжгрупових конфліктів також є те, що в конфліктуючих групах найчастіше існує власна ієрархічна структура. Очолюють ці групи (партії, нації, релігійні конфесії та ін.) лідери, що визначають ідейну спрямованість конфліктів, засоби досягнення поставлених цілей, і сильно впливають на світогляд та емоції інших членів групи.

6. Міжгрупові конфлікти можуть відбуватися і вирішуватися у таких формах, як: мітинги, страйки, демонстрації, війни, револю­ції, політичні революції, дискусії, переговори, зустрічі лідерів, збори, наради та ін.

7. До основних механізмів виникнення міжгрупових конфліктів належать: міжгрупова ворожість, об'єктивний конфлікт інтересів, внутрішньогруповий фаворитизм.

Міжгрупова ворожість -вперше описана З.Фройдом. Він стверджував факт універсальності міжгрупової ворожості у будь-якій взаємодії груп і визначив функцію міжгрупової ворожості як основний засіб підтримання згуртованості групи. Пізніше це явище продовжували вивчати такі вчені як Д.Доллард, Н.Міллер, Л.Бер-ковітц. Зокрема, Л.Берковітц обґрунтував неминучість перенесен­ня людиною агресії на всіх "інших", "подібних" на тих, хто мав на неї фруструючий вплив у минулому, в процесі "соціального научіння". Крім того, було доведено, що агресія може виникати навіть у тих випадках, коли людина не відчувала фруструючого впливу, але була його пасивним свідком.

Об'єктивний конфлікт інтересів. Найбільш повно цей механізм було описано в реалістичній теорії міжгрупового конфлі­кту Д.Кемпбелла, згідно якої конфлікт інтересів різних груп може викликати міжгруповий конфлікт. Крім того, міжгруповий конфлікт, який відбувався раніше, зумовлює сприйняття загрози окремими членами групи з боку іншої групи. Загроза, у свою чергу, зумовлює ворожість окремих членів групи до джерела загрози, а також зумовлює підвищення внутішньогрупової солідар­ності. Загроза зумовлює більш повне усвідомлення індивідом власної групової приналежності і непроникність групових меж. Загроза зменшує відхилення індивіда від групових норм, призво­дить до необхідності покарання членів групи і збільшує міру їх покарання.

Внутрішньогруповий фаворитизм. Суть цього явища полягає в тенденції допомагати членам власної групи і протидіяти членам "чужої" групи. Внутрішньогруповий фаворитизм може виявлятися у поведінці членів групи, а також у процесі формуванні думок, суджень, оцінок, які відносяться як до членів своєї групи, так і до членів інших груп (К.Фергюссон, Х.Келлі, М.Горвітц). Ці ефекти можуть діяти на різних рівнях соціальної взаємодії і в різних ситуаціях, здійснюючи поділ між людьми, які за якимись конкрет-

ними критеріями оцінюються як "свої" і "чужі". Отже, міжгрупова конфліктність може спостерігатися і без об'єктивного конфлікту інтересів, а тільки завдяки пізнавальним процесам.

Управління міжгруповими конфліктами. З метою прогнозу­вання міжгрупового конфлікту необхідно систематично здійснюва­ти аналіз суспільної думки, проводити роботу із лідерами мікрогруп всередині групи з метою виявлення ранніх симптомів назрі­ваючого конфлікту (критичних висловлювань на адресу інших груп чи мікрогруп, посилення протиставлення за типом "ми-вони" та ін.).

Умовами розв'язання і врегулювання конфлікту є:

- визнання реальності конфлікту лідерами конфліктуючих груп і самими членами груп;

- прагнення вирішити ситуацію неконфліктним, мирним шляхом;

- організація переговорного процесу;

- створення відповідних робочих груп по врегулюванню конфліктної взаємодії;

- визначення норм і правил взаємодії під час вирішення конфліктних суперечок;

- укладення договору про узгодження інтересів і позицій конфліктуючих сторін.

9) Конфлікти в сім’ях: психологічна хар-ка, причини виникнення особливості попередження і розв’язання.

Сімейні конфлікти – це зіткнення які виникають між членами сім’ї на основі протилежно спрямованих потреб, поглядів цінностей очікувань дій.

З точки зору конфліктності визначають таки види сімей:

1. Стабільна сім’я – це таки які переживають конфлікти, які успішно вирішуються.

2. Конфліктні – в конкретних сферах взаємодії виникає зіткнення, але сім’я зберігається через поступки (діти, спільне майно, думка інших)

3. Проблемні сім’ї – наявність значних труднощів, які можуть похитнути стабільність шлюбу.

4. Кризові сім’ї - переживають досить гострі зіткнення інтересів, потреб які охоплюють всі сфери життєдіяльності, має негативну сімейну орієнтацію.

Основний зміст сімейних стосунків утворюють міжособистісні відносини на основі почуттів а також правові і моральні зобов’язання пов’язані з функціями сім’ї.

При аналізі сімейних конфліктів важливо враховувати чинники:

- Макросередовище (зміни і стан суспільства)

- Мікросередовище (стиль спілкування)

Причини сімейних к:

- індивідуально психологічні особливості

- наявність протилежних прагнень інтересів очікувань

- різноманітні залежності

- обмеження свободи, активності

- авторитарне втручання в шлюбні відносини

- помилковий вибір партнера

- рутинність сімейного життя

- подружня зрада

- ревнощі

- низький рівень культури спілкування

- не задоволення у шлюбі своїх потреб

Специфічні форми суперництва:

- відкрита: фізичні образи, демонстративні дії, психологічний тиск

- прихований: демонстративне мовчання, різки жести і погляди, бойкод, підкреслена холодність у стосунках

Завершення сімейних к може бути як конструктивним так і деструктивним.

5 груп чинників через яки виникають конфлікти між батьками і дітьми:

1. дисгармонійний стиль сімейних відносин – негативна орієнтація сім’ї, нестабільність існування сім’ї

2. деструктивність сімейного виховання – розбіжності в поглядах виховання дітей, непослідовність у вихованні, підвищені вимоги до дітей (тотальний контроль, гіперопіка, байдужість)

3. вікові кризи як чинник конфліктності дітей.

4. особистісні фактори батьків:

- консервативний спосіб мислення

- стереотипні форми поведінки

- авторитарний стиль виховання

- завантаженість батьків на роботі

- шкідливі звички батьків

5. особистісні фактори дітей:

- порушення правил поведінки

- лінощі

- невиконання завдань

- ігнорування вимог батьків

- впертість

- егоїзм

- безвідповідальність

Способи реагування дітей на конфлікт:

1. реакція відмови, не покора вимогам батьків
2. реакція опозиції демонстративні дії негативного характеру
3. реакція ізоляції, прагнення уникнути небажаних контактів з батьками, втеча з дому, приховування небажаної інформації.

Попередження і розв’язання сімейних к:

- формування психолога педагогічної культури

- виховання дітей з урахування їх індивідуально психічних особливостей

- врахування вікових особливостей а також емоційних станів

- формування культури спілкування

- визначення сімейних правил і традицій

- слід пам’ятати про потребу дитини в прояві любові

- батькам і дітям необхідно домовитись щоб зізнаватися один одному в тому що їх щось дратує чи сердить

- батьки повинні враховувати що всяка нова ситуація потребує нового вирішення, бути творчими. Пояснити дітям наслідки їх дій, обговорювати життя людей яки мають залежності

- батьки повинні знати коло товаришів своєї дитини

- тримати в полі зору шкільне життя дитини

- в сім’ї необхідно читко визначити обов’язки кожного члена сім’ї

- виховувати у дітей відповідальне ставлення до здоров’я

- прищеплювати розуміння свого обов’язку допомагати батькам і дорослим

- батьки повинні обмежувати доступ дітей до інформації що популяризує шкідливі звички

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: