Розв'язання конфліктів в організаціях.

Існують різні форми розв'язання суперечностей в організаціях: виступи на зборах колективу, проведення страйків, демонстрацій, звернення за підтримкою до преси, радіо, телебачення, до вищого керівництва, народних депутатів, партій, наради, переговори та ін.

Щодо методів подолання конфліктів в організації, то ефектив­ними, за результатами психологічних досліджень (Л.Орбан-Лембрик, М.Пірен, Н.Самоукіна, В.Шейнов та ін.), є такі, як:

1. Формування в колективі певної суспільної думки про кон­фліктуючі сторони, яка є сильним регулятором поведінки людей.Якщо вимагає ситуація, можна публічно проаналізувати, провести
обговорення проблеми.Організація співробітництва (суть зводиться до наступного:конфліктуючим сторонам доручається одна загальна справа, у ви­конанні якої вони зацікавлені, але поодинці виконати її не в змозі).

3. Роз'яснення вимог, що висуваються до роботи працівників(кожен працівник повинен знати про очікуваний рівень результа­тів, про тих, хто надає й отримує різну інформацію, систему
повноважень і відповідальності тощо).

4. Координація та інтеграція діяльності. В управлінні конфлікт­ною ситуацією корисними є засоби інтеграції, такі як управлінська ієрархія, використання служб, що здійснюють зв'язок між функція­
ми, міжфункціональні групи, цільові групи і наради між відділа­ми. Одним із методів координації є ланцюг команд.

5. Створення досконалішої системи винагород.

6. Звернення до посередника. Для врегулювання конфліктної ситуації доцільно залучати членів колективу, які користуються довірою і перебувають в урівноважених відносинах з учасниками конфлікту, не залежать від них по службі, а також морально і матеріально. Крім того, посередницькі функції може здійснювати створена в організаціях Комісія по трудовим спорам, а також спеціалісти Національної служби посередництва і примирення.

7. Застосування адміністративних методів вирішення конфлік­ту. Це стає необхідністю тоді, коли психологічні та інші методи не дали результатів. З-поміж адміністративних методів можна виокре­мити такі, як:структурні зміни в організації;усунення з організації опонентів, якщо їх діяльність сталананосити шкоду колективу (звільнення з роботи);зміна статусу опонента або його включення в іншу систему,що не пересікається з опонентами протилежної сторони (перемі­щення по службі чи зняття з посади).

11.Конфлікти між вчителями та учнями:причинивиникнення,особливості попередження і розвязання.

Конфлікти типу "вчитель - учень" виникають через різні причини, загалом можна визначити кілька груп чинників:

1) низький рівень конфліктостійкості вчителів та учнів, невміння контролювати власний емоційний стан, конструктивно взаємодіяти в конфліктних ситуаціях, імпульсивні захисні реакції у зв'язку з приниженням власної самоповаги;

2) порушення учнями дисципліни на уроці;

3) пропуск школярами уроків;

4) шкільна неуспішність учнів, невиконання ними в класі чи вдома навчальних завдань або недбале їх виконання;

5) нецікаве проведення уроку вчителем, відсутність у нього педагогічних здібностей, інтересу до професії та професійної діяльності.

6) консервативний спосіб організації навчального процесу,стереотипні форми поведінки вчителів;

7) необ'єктивність в оцінюванні, завищені вимоги до учнів;

8) відсутність у вчителя авторитету серед школярів;

9) нетактовна поведінка учителів: надмірна прискіпливість,залякування, ображання учнів грубість, нестриманість,оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості,приписування ярликів ("роззява", "нахаба", "лінюх", "невдаха","двійочник");

10) використання вчителем неадекватного стилю педагогічної взаємодії;

11) застосування педагогом виховних прийомів, які не відповідають віковим особливостям учнів;

12) індивідуальні особливості характеру і темпераменту учасників педагогічної ситуації (завищена або занижена самооцінка,впертість, конфліктність, дратівливість)

13) вплив комплексу особистих проблем вчителя чи учня на їх психологічний стан і, відповідно, реагування на виникнення конфліктогенів;

14) неготовність учителів до розв'язання конфліктів у педагогічній взаємодії, невміння прогнозувати поведінку учнів на уроці чи в позаурочний час.

Вчителі у спілкуванні з учнями нерідко використовують такі конфліктогени:

погрози,критика з негативною спрямованістю,образи,накази, образливі прізвиська,перебивання учнів, небажання вислухати їх думку у суперечливих, конфліктних ситуаціях;виставлення різних оцінок за однакові помилки у відповідяхчи роботах учнів;маніпуляція оцінкою;оцінки не обґрунтовуються і не коментуються;підвищення голосу;нав'язування власної позиції тощо.

В учнів є свої способи, за допомогою яких вони намагаються нейтралізувати пріоритетну позицію вчителя:

- умисна неувага до вчителя і його предмета;

- вираження сумніву в знаннях, вміннях, професійній придатності вчителя,

- приниження вчителя як особистості і професіонала,

- звинувачення вчителя в невідповідності часові і старомодності,

- демонстративна поведінка із викликом, непослух і непокора,

- хронічне невиконання домашніх завдань;

- пропуски уроків без поважних причин та ін.

Отже, розвиток рядових педагогічних ситуацій і їх перехід у конфліктні залежить від обох сторін: і від учителя, і від учнів. Важливе значення тут має стиль спілкування вчителя із учнями. Звичайно, найбільш оптимальним вважається демократичний стиль педагогічної взаємодії, однак нерідкими є такі критичні обставини, для яких найбільш продуктивним і адекватним є саме авторитарний або ж ліберальний стиль.

М.Рибакова визначає такі види конфліктів між вчителем та учнем: конфлікти діяльності, поведінки, відносин.

Конфлікти діяльності виникають з приводу успішності учня та виконання ним позанавчальних завдань. Вони можуть проявлятися у відмові учня виконувати навчальні завдання або поганому його виконанні. Це може відбуватися, наприклад, через втому, труднощі у засвоєнні навчального матеріалу, відсутність допомоги з боку вчителя при ускладненнях в роботі учня, незацікавленість учня даним предметом, небажання виправляти власні помилки.

Конфлікти поведінки (вчинків) зумовлюються порушеннями учнем правил поведінки в школі і поза нею. Конфліктна ситуація виникає, коли вчитель помилково аналізує вчинки учня, не з'ясову* мотивів, робить поспішні, необгрунтовані висновки.

Конфлікти відносин виникають у сфері емоційно-особистісних відносин учнів та вчителів. Ці конфлікти можуть бути наслідком постійних попередніх конфліктів діяльності і поведінки, вони набувають особистісного смислу, зумовлюють появу антипатії, тривалої неприязні між учителем та учнем, надовго порушують їх взаємодію (М.Рибакова, 1991).

Особливості попередження та розв'язання конфліктів між вчителями та учнями. Вчитель повинен бути готовим до здійснення взаємодії з учнями за різних обставин — сприятливих і несприятливих, і вміти перевести конфліктну ситуацію у конструк­тивне русло. Конфлікти - за умови правильного підходу до них -можуть стати ефективним чинником педагогічного процесу, пози­тивного впливу на дітей. Тому конфліктні ситуації необхідно не усувати чи ігнорувати, але аналізувати, обговорювати і вирішувати разом із учнями.

Конструктивна поведінка вчителя у конфлікті з учнем передбачає: правильне визначення своєї позиції, опору на взаємовідносини з батьками учнів, використання впливу класу і педагогічного колективу Досить непростим завданням для вчителя є виправлення конфліктів відносин, це стає випробуванням його професіоналізму. Вчитель повинен стати вище почуття образи, неприязні, оволодіти своїми емоціями, дотримуватися культури взаємодії, виявити власну шляхетність. Конфлікт відносин, як і конфлікт поведінки, вимагає провести відкритий, рівноправний діалог між учителем та учнем (без посилань на вік, статус тощо), відверто обговорити свої почуття та прагнення, пов'язані із конфліктом, визнати свої помилки, вибачитися, зробити відповідні висновки.

В конфліктах діяльності доцільно надати учневі можливість довчити і перескласти задане завдання, надати додаткову інформацію, дати учневі додаткове (творче) завдання (наприкладпідготувати повідомлення і виступити перед класом). Усе це дозволить учневі краще виявити свої здібності і можливості.

З метою ефективної поведінки під час конфлікту вчитель повинен:

1) не боятися конфліктів з учнями (насправді багато молодих учителів є непідготовленими до розв'язання конфліктних ситуацій), а брати на себе ініціативу у їх конструктивному вирішенні(далі діяти прямо чи опосередковано);

2) по можливості не звертатися до адміністрації, а вирішувати конфлікт спільно із учнем;

3) суперечності у поведінці учнів (особливо у кризові періоди)сприймати як фактори нормального розвитку;

4) контролювати свої емоції, не відповідати конфліктогеномна конфліктоген, пам'ятаючи, що це призводить тільки до загострення суперечностей;

5) бути об'єктивним, дати учням можливість обгрунтувати свою позицію, не приписувати учневі своє розуміння його позиції;

6) розуміти, що за зовнішньою конфліктністю учня можутьприховуватися підвищена емоційність, вразливість, глибокі комплекси неповноцінності, що посилюються дефіцитом соціального визнання, а, з іншого боку, недостатнім життєвим досвідом, невміння поводитися в складних життєвих ситуаціях;

7) в конфліктній ситуації і подальшій взаємодії з учнями слід обов'язково враховувати інтереси, потреби та аргументи учня;

8) не ображати учня і не виганяти його з класу;

9) не зачіпати особистості учня, його сім'ї, давати оцінку тільки його конкретним діям;

10) дати собі і школяреві право на помилку, не забуваючи, що не помиляється тільки той, хто нічого не робить;

11) незалежно від результату розв'язання суперечностей, намагатися не зруйнувати відносин із дитиною, висловити жаль з приводу конфлікту, виявити свою прихильність до учня і сподівання на успішні взаємини у майбутньому.

Вчитель повинен пам'ятати що основними завданнями його професійної діяльності є не тільки навчання, але й виховання та розвиток підростаючої особистості. В будь-якому випадку, педагог повинен продемонструвати свою миролюбність і бажання досягти взаєморозуміння зі своїми учнями, бути тактовним, послідовним, творчим і якоюсь мірою навіть обережним у пошуку шляхів тазасобів вирішення педагогічного конфлікту та оптимізації взаємодії із вихованцями. Тут, як і в медицині, важливим с правило: "Не нашкодь!"

12.Конфлікти між учнями:психологічна характеристика,специфіка управління. Конфлікти типу

"учень - учень" часто трапляються у шкільній взаємодії. Учнівські конфлікти - це не є тільки негативні явища у житті школярів, але особливі, важливі для них ситуації спілкування, які виконують функцію соціалізації на відповідному етапі формування особистості. Конфлікти вчать учнів ефективно спілкуватися, відстоювати власну думку, враховувати точку зору опонента.За умови конструктив­ного вирішення конфлікт дозволяє учневі розширити сферу й способи взаємодії з оточуючими, стимулює активність поведінки у складних життєвих ситуаціях, визначає ціннісні орієнтації, тип спрямованості власних мотивів.Деструктивні конфлікти психологічно травмують дитину, формують стійкі комплекси неповноцінності.

Причини конфліктів між учнями можуть бути загальними, такими, що властиві для всіх міжособистісних зіткнень, але є й такі, що притаманні здебільшого саме для учнівських колективів:

- неспівпадіння поглядів, смаків, інтересів, прагнень тощо;

- слабка саморегуляція учнями власних емоцій, що має прояв у незадовільних реакціях, у проявах образ або радощів;

- ускладнена адаптація, невміння встановити позитивні контакти з однолітками;

- особистісні якості, що провокують конфліктність у поведінці(грубість, мстивість, самозадоволеність, інфантильність, конфліктність);

- потреба у самовираженні, прагнення завоювати повагу серед ровесників (навіть шляхом провокації конфліктів);

- боротьба за лідерство (найчастіше це протистояння двох-трьох лідерів та їх угрупувань за першість у класі);

- порушення групових норм;

- невідповідність очікувань учня щодо свого статусу в класі результатів;

- підлітковий максималізм і негативізм;

- суперництво за прихильність представників протилежної статі;

- афективне оцінювання, образи, насмішки, приписування
прізвиськ і "ярликів" один одному;

- розголос секретів;

- скарги вчителям на провини інших учнів (скаржників діти не
люблять і називають їх ябедами) та ін.

Зміст конфліктів між учнями та способи їх розв'язання не є однаковими у різні вікові періоди розвитку особистості.

Конфлікти між дітьми молодшого шкільного віку пов'язані насамперед із необхідністю адаптуватися до нових умов діяльності. Негативно сприймаються школярами зарозумілість, безтактність, задиркуватість, брехливість, образливість, пасивність однокласників. І навпаки, активність, дружелюбність, бадьорість, оптимізм, адекватна самооцінка цінуються вже дітьми даного віку.

Серед учнів початкових класів найбільш поширеними є конфлікти через вибір ролей, суперництво за прихильність вчителя, друзів.

Такі риси характеру як забіякуватість, задирливість найчастіше виникають у конфліктних дітей, які не знаходять іншого застосування своїй енергії, бо не вміють спілкуватися, взаємодіяти з однолітками, проявляти себе і досягати поваги більш конструктивним способом. Появі забіякуватості сприяє культ сили в сім'ї, позиції дорослих типу "дай здачу" і "поважають тільки сильних", фізичні покарання і психологічне насильство над дитиною.

Найбільш типовими для підліткового віку є конфлікти думок, інтересів, цінностей, поведінки, боротьба за лідерство та ін. Специфікою цього вікового періоду є також наявність нереалістичних конфліктів як засобу самоствердження підлітків. В їхньому середовищі вони стають груповою нормою поведінки. Таким чином, своєрідність змісту підліткових конфліктів часто характеризується відсутністю предмета, під яким мається на увазі загальний зміст активності конфліктуючих сторін. Дослідники розрізняють такі міжособистісні конфлікти, типові для підліткового віку, як: конфлікт думок; конфлікт інтересів; конфлікт цінностей; конфлікт зовнішньої поведінки (Г.Ложкін, Н.Пов'якель, 2000).

В середніх класах нерідко конфліктують і група хлопчиків і група дівчаток. Основною причиною такого протистояння є неприйняття лідерських позицій протилежної статі.

В юнацькому віці переважають реалістичні конфлікти. Старшокласники уже можуть більш об'єктивно оцінити свої можливості, стосунки із іншими людьми, визначити своє місце в колективі, діяти згідно власних поглядів і переконань.

Типовими причинами міжособистісних конфліктів є ситуації, що стосуються сфери автономії і авторитету. Причому конфлікти на грунті суперництва відбуваються як між хлопцями, так і між дівчатами. В ранній юності вони виникають переважно з особами своєї статі. Хлопці змагаються за лідерство у групі, за успіхи у фізичній та інтелектуальній сферах, за дружбу і прихильність. Дівчата в цей час рідко конфліктують через успіхи у праці чи в спорті. Тому здебільшого конфлікти між дівчатами виникають через суперництво за прихильність хлопців, причому їх приваблюють більш старші за віком хлопці.

"Партнерські" конфлікти починаються на пізніших етапах юності. Саме на цій стадії відбуваються численні зіткнення між хлопцями і дівчатами, пов'язаними відносинами дружби чи кохання. Вони стосуються перспектив загального майбутнього (Г.Ложкін, Н.Пов'якель, 2007).

Шляхи управління учнівськими конфліктами. Повністю виключити конфлікти в школі практично неможливо. Попередженню конфліктів між учнями сприяють:

по-перше, оптимальна організація навчально-виховного проце­су у школі, орієнтація дітей на засвоєння ними духовних, мораль­них цінностей, підтримання дисципліни між учнями, створення атмосфери взаємної довіри і поваги особистості кожного учня;

по-друге, оптимізація стилю педагогічного спілкування в напрямку стратегії співробітництва з учнями - це впливає на формування безконфліктних міжособистісних відносин між однокласниками та між учнями і їх батьками.

Навчання учнів з метою зменшення насильства і розвитку миролюбності має Грунтуватися на формуванні ненасильницьких цінностей. Установку типу "виграв - програв" потрібно замінити на установку "обидва виграли".

Розвиток конфліктостійкості учнів передбачає цілеспрямова­ний психолого-педагогічний вплив на особистість школяра за такими напрямами:

1. Організація психодіагностичної роботи з учнями, основними завданнями якої є: визначення причин конфліктності конкретного учнівського класу та окремих учнів, особливостей їх реагування на виникнення стресових чинників, домінуючих стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях, аналіз окремих психічних станів особистості. (таких як агресивність, тривожність, фрустрація, ригідність та ін.).

2. Забезпечення активної позиції школярів щодо розвитку їх конфліктостійкості, налаштованості на оптимальне вирішення конфлікту, розвиток у них вмінь та навичок конструктивної поведінки в проблемних ситуаціях, формування установок на об'єктивне ставлення до опонентів і до самої проблеми.

3. Конфліктологічна просвіта школярів (відповідно віку).

4. Сприяння учням в оволодінні психологічними прийомами і навичками безконфліктного спілкування, розвитку вмінь аналізувати конкретні конфліктні ситуації, нейтралізувати конфліктогени спілкування.

5. Розвиток у школярів належного рівня самовладання, самоконтролю у передконфліктних і конфліктних ситуаціях, стійкості до провокаційних дій опонентів.

6. Оптимізація міжособистісних відносин школярів, групового стилю взаємодії і встановлення сприятливого соціально-психологічного клімату в класному колективі.

7. Допомога учням у подоланні життєвих проблем, корекція і профілактика конфліктності та деформацій спілкування.

Діяльність з розвитку конфліктостійкості школярів безумовно повинна здійснюватися із врахуванням індивідуальних психологіч­них особливостей особистості конкретного учня та соціально-психологічних характеристик учнівського колективу (його комунікативного потенціалу, соціаль­но-психологічного клімату, рівня згуртованості, конфліктності тощо).

З-поміж основних методів розвитку конфліктостійкості можна виокремити соціально-психологічний тренінг, індивідуально-психологічне консультування, аутогенне тренування, самоаналіз конфліктної поведінки. Практичне навчання включає рольові ігри, аналіз конкретних випадків, моделювання ситуацій, виконання психотехнічних вправ і ін.

Учні середнього і старшого шкільного періодів можуть вести щоденник конфліктів. Кожного разу, коли вони потрапляють в ситуацію конфлікту чи незгоди з кимось, то записують цей випадок у щоденник, відповідаючи на питання: Хто був включеним у конфлікт? Через що він виник? Як закінчився конфлікт? Якими були мої дії? За згодою учня, в певний день за домовленістю відбувається спільне обговорення записаного в щоденнику.

Значний вплив на конфліктну поведінку школярів має поведінка вчителя. Педагог зобов'язаний втручатися у складні конфлікти школярів, регулювати їх, допомагати вирішувати. Тому доцільно не доводити конфлікт­ну ситуацію до серйозних зіткнень, не чекати поки самі собою складуться хороші відносини.

До основних прийомів розв'язання учнівського конфлікту належать: порада, організація спільної діяльності для цих учнів, залучення до розв'язання конфлікту інших учнів, особливо лідерів класу, залучення конфліктуючих учнів до спільної діяльності тощо. У складних ситуаціях варто звернутися за допомогою до шкільного психолога чи соціального педагога.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: