Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Види сприймання та їхня класифікація




Сприймання характеризуються значною різноманітністю, що зумовлюється природою діючих подразників та особливостями наших аналізаторів. їх класифікують на підставі провідного аналізатора, мети діяльності та основної форми існування матерії.

11.3.1. Класифікація за провідним аналізатором

Процес сприймання відбувається зазвичай за допомогою низки взаємодіючих аналізаторів, проте один із них завжди відіграє провідну роль. На цій підставі виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, дотикове, кінестетичне, нюхове і смакове.

При зоровому сприйманні провідну роль відіграє зоровий аналізатор, проте бере участь також руховий. Аналіз перцептив- них дій ока показав, що можна виділити два види рухів очей: мікрорухи та макрорухи. За допомогою мікрорухів зображення переміщається па сусідні точки сітківки. Вони мають значення для збереження стійкості зображення. Дослідження О. Л. Ярбуса пока­зали, що нерухоме око може зберігати образ предмета лише дуже короткий проміжок часу, після чого зображення зникає, і людина починає бачити «пусте поле». Щоб довести це, до рогівки ока закріпили присоску, на яку встановили петлю, яка світилась. Ця петля пересувалась разом з рухами ока, а в результаті залишалась нерухомою відносно ока, і її зображення завжди потрапляло на одну й ту саму ділянку сітківки. Досліджуваний чітко бачив зобра­ження петлі лише 1-2 с, після чого зображення зникло. Є підстава вважати, що це пов'язано з позамежним збудженням цієї ділянки, що веде до її функціонального відключення.

Макрорухи очей можуть бути стрибкоподібними (саккадични- ми) та плавними (дрейфуючими). Ці рухи дають змог}' послідовно виділити найінформативніші ознаки об'єкта, порівняти їх між собою і синтезувати остаточний комплекс ознак, необхідний для розпізнавання предмета.

Моторні компоненти сприймання не задані людині від народ­ження. Вони формуються протягом життя. Про цс свідчать дані
про особливості зорового сприймання сліпонародженими чи втра- і і ївшими зір у ранньому дитинстві після того, як їм було поверну­то зір. Спостереження за людиною, яка осліпла у 10-місячному піці і якій було повернуто зір у п'ятдесят один рік, показали, що після операції, коли пов'язка була знята з очей хворого, він бачив 'інше розмиті контури. Для нього ще певний час після операції не існувало предметного світу: навіть через рік хворий не міг розрізнити складні предмети, і вони далі сприймались за допомо- j ою дотику Особливого значення зорове сприймання набуває під час сприймання простору.

Завдяки слуховим сприйманням людина чує не окремі звуки, а мелодію, не окремі фонеми, а слова. Особливе значення має фоне­матичний слух, який остаточно формується у 6-7 років. Почина­ючи з цього віку, дитина повинна по-різному сприймати слова, які відрізняються приголосним (наприклад, кора — гора) чи голосним звуком (наприклад, ліс — лис). Без оволодіння фонемтичною сис­темою мови наш слух залишається неорганізованим і людина не дише не розуміє, але й не чує окремих звуків.

У слуховому сприйманні, крім слухового аналізатора, бере участь також і руховий. Так, під час сприймання мови відбувається ироговорення тексту «про себе». Якщо інформація добре знайома чи легка для розуміння, то це проговорення дещо скорочується. І Іодібне можна сказати і про сприймання мелодії. Особливого зна­чення слухове сприймання набуває під час сприймання часу.

У формуванні образу дотикових сприймань беруть участь ру­ховий аналізатор водночас з кінеститичними і тактильними відчуттями. Аналіз дій руки показав, що можна виділити два кла­ні рухів руки, за допомогою яких формується цілісний образ пред­мета (гаптичний образ): мікрорухи пальців амплітудою від 2 до НИ) мм, які зупиняються на «критичних», тобто найбільш інфор­мативних точках предмета, в результаті чого виділяються окремі його ознаки; та макрорухи амплітудою понад 100 мм, в результаті ти їх об'єднуються вже виділені окремі ознаки та перевіряється припущення щодо сприйнятого предмета. В результаті вправ, а та­кож при дотиковому сприйманні знайомих предметів розгорнутий процес обмацування скорочується і достатньо проаналізувати ли­ше одну найінформативнішу ознаку, щоби впізнати предмет.

Особливого значення дотикове сприймання набуває під час сприймання простору.

Роль моторних компонентів у процесі зорового, слухового, дотикового та інших видів сприймання дає підставу стверджува­ти, що ми не можемо сприймати, перш ніж не навчились сприймати, бо оволодіння системою перцепивних дій вимагає практики.

11.3.2. Класифікація за метою діяльності

Залежно від того, чи людина ставить перед собою мету сприй­няти предмет, розрізняють мимовільне та довільне сприймання.

Мимовільне сприймання, або ненавмисне, виникає тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось сприйняти і не прикла­дає для цього зусиль волі. Таке сприймання спричиняється особли­востями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуван­ням, незвичністю, а також особистим інтересом до них людини. На­приклад, відпочиваючи, студенти проглядають цікаві фільми, чита­ють книжки, однак спеціальних зусиль для цього не докладають.

Довільне сприймання, або навмисне, характеризується тим, що людина ставить перед собою мету щось сприйняти і докладає для цього вольові зусилля. Прикладом може бути слухання лекції, розглядання креслення з наміром якнайкраще зрозуміти і за­пам'ятати. Найрозвинутішою формою довільного сприймання є спостереженні!. Під час спостереження в єдиний процес об'єдну­ються сприймання, увага, мислення та мовлення. Успіх спостере­ження залежить від чіткого формулювання завдання та минулого досвіду людини. Якщо людина систематично вправляється у спо­стереженні, вдосконалюючи його культуру, то в неї розвивається така риса особистості, як спостережливість — вміння відзначати характерні, проте малопомітні особливості предметів та явищ. Во­на набувається у процесі систематичних занять і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.

11.3.3. Класифікація за основною формою існування матерії

Сприйняті нами предмети та явища існують у просторі, часі та русі. Відповідно до цього виділяють сприймання простору, часу та

руху.

Сприймання простору є відображенням форми, величини, відстані, об'ємності та напрямку оточуючих нас об'єктів. Цей мпд сприймання є обов'язковою умовою орієнтації людини у на­вколишньому середовищі. Основну роль у сприйманні простору відіграють зоровий аналізатор у взаємодії з руховим, кінесте­тичним та вестибулярним. Ця взаємодія дає змогу бачити світ не перевернутим догори ногами, як це зображено на сітківці ока, іак, як це є в реальності. До спеціальних механізмів просторо- иої орієнтації відносяться нервові зв'язки між двома півкулями м аналізаторній діяльності: бінокулярний зір, бінауральний глух, бімануальний дотик, а також функціональна асиметрія, яка характерна для всіх парних аналізаторів, і минулий досвід людини.

Щоб сприйняти форму, необхідно або очима, або руками обве­сти предмет по контуру. Саме контур об'єкта є найінформатив- нішою ознакою, яку виділяють під час ознайомлення з формою. І Іа розрізнення контура об'єкта впливає гострота зору людини. Нона характеризується мінімальною відстанню між двома точка­ми, при якій ми бачимо ці точки як роздільні. За нормальну гос­троту зору приймають таку, при якій око розрізняє дві точки, які N(11 бачимо під кутом в одну кутову хвилину па відстані б метрів.

В основі сприймання величини предмета лежить комбінація двох подразників: величини зображення на сітківці та напруження ііомпішніх і внутрішніх м'язів ока в результаті акомодації та кон­вергенції. Акомодація (від лат. ассотосіо — пристосовую) — це зміна кривизни кришталика ока залежно від відстані предмета, що діє на нього. При близькій відстані він стає випуклішим, при далекій — плоскішим. Межі дії акомодації 5-6 метрів. З віком кри­шталик стає менш рухливим і втрачає здатність до акомодації. Н результаті розвивається далекозорість — близькі предмети лю­дина бачить погано, а далекі добре. Акомодація пов'язана з конвер­генцією (від лат. сотещо — сходжусь, наближаюсь) — зведенням зорових осей обох очей па одному предметі. Кут конвергенції безпо­середньо використовується як індикатор величини та відстані об'єкта в межах 450 метрів. Чим більший кут конвергенції, тим предмет сприймається більшим, а відстань до нього менша (див. рис. 5).

А

Рис. 5. Сприймання величини предмета залежно від кута конвергенції (предмет А сприймається більшим і ближчим, ніж предмет Б)

Зі сприйманням величини предметів тісно пов'язане сприйман­ня відстані до них. Ми легко визначаємо розмір предмета, знаю­чи, на якій відстані від нас він знаходиться і, навпаки, знаючи ве­личину предмета, легко сприймаємо відстань до нього. Здатність людини за допомогою зору сприймати та оцінювати відстань та розмір предметів називають окоміром.

Специфічним механізмом, який забезпечує сприймання від­стані до об'єктів, є монокулярний паралакс руху — якщо об'єкти пе- реміщаються відносно спостерігача або спостерігач відносно об'єктів, то ближчі і дальші точки переміщаються у різних напрям­ках — ближчі у протилежному щодо спостерігача, а дальші у тому ж, що і спостерігач. Цей ефект можна спостерігати з вікна поїзда, що рухається.

До сприймання простору відноситься також сприймання об'ємності (рельєфності, глибини) об'єктів, тобто їхнього тре­тього виміру. Механізмом, який забезпечує відображення об'ємності, є бінокулярний та монокулярний стереоефекти. Біно­кулярний стереоефект — це об'ємне сприймання навколишніх предметів, яке забезпечується просторовою розбіжністю між зоб­раженнями, які виникають на сітківках обох очей. Монокулярний стереоефект полягає в об'ємному сприйманні навколишніх пред­метів за рахунок кінетичного ефекту глибини: якщо тіньові двомірні фігури обертати з певною швидкістю, вони починають сприйматися як об'ємні.

Б

Важливою складовою сприймання простору є сприймання на­прямку, в якому знаходяться об'єкти. Цей напрямок визначається
місцем зображення об'єкта на сітківці та положенням нашого тіла по відношенню до оточуючих предметів. При бінокулярному зорі напрямок предмета визначається законом тотожнього напрямку. За цим законом подразники, які потрапляють на кореспондуючі точки сітківки, бачимо як такі, що знаходяться в одному напрямку Цей напрямок задає лінія, яка з'єднує точку перетину зорових осей обох очей з точкою, що знаходиться посередині відстані між очима. Сприйняти напрямок об'єктів допомагає також слуховий та нюховий аналізатори. Так, напрямок звуку сприймається за допомогою бінаурального слухання (це різниця у часі подання сигналів в кору великих півкуль від правого та лівого вуха) і пово­ротів голови людини.

При зоровому сприйманні простір не завжди відображається адекватно. Відомі численні випадки зорових ілюзій (від лат. іііи- ііоп — помилка, оманливе уявлення), тобто хибного сприймання простору. Зорові ілюзії можуть бути пов'язані з впливом фону сприймання, найближчого оточення і вертикального напрямку Ілюзії, пов'язані з впливом фону сприймання. Ілюзія контрасту: біла фігура на чорному фоні здається більшою, ніж такого самого розміру чорна фігура на білому фоні (див. рис. 6).

Рис. 6. Ілюзія контрасту


1У літературі її часто називають кривою забування,

111ална «логічне» не зовсім адекватна, бо логічно можна мислити і на наочно-дійовому, І на- ичпо-образіюму, і репродуктивному ріннях. Такий синонім за понятійним мисленням ііікріїіився, мабуть, тому, що протягом тривалого часу мнслсіїня ототожнювали з логікою, і < диним його видом визнавалось понятійне мислення.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных