ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Види сприймання та їхня класифікаціяСприймання характеризуються значною різноманітністю, що зумовлюється природою діючих подразників та особливостями наших аналізаторів. їх класифікують на підставі провідного аналізатора, мети діяльності та основної форми існування матерії. 11.3.1. Класифікація за провідним аналізатором Процес сприймання відбувається зазвичай за допомогою низки взаємодіючих аналізаторів, проте один із них завжди відіграє провідну роль. На цій підставі виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, дотикове, кінестетичне, нюхове і смакове. При зоровому сприйманні провідну роль відіграє зоровий аналізатор, проте бере участь також руховий. Аналіз перцептив- них дій ока показав, що можна виділити два види рухів очей: мікрорухи та макрорухи. За допомогою мікрорухів зображення переміщається па сусідні точки сітківки. Вони мають значення для збереження стійкості зображення. Дослідження О. Л. Ярбуса показали, що нерухоме око може зберігати образ предмета лише дуже короткий проміжок часу, після чого зображення зникає, і людина починає бачити «пусте поле». Щоб довести це, до рогівки ока закріпили присоску, на яку встановили петлю, яка світилась. Ця петля пересувалась разом з рухами ока, а в результаті залишалась нерухомою відносно ока, і її зображення завжди потрапляло на одну й ту саму ділянку сітківки. Досліджуваний чітко бачив зображення петлі лише 1-2 с, після чого зображення зникло. Є підстава вважати, що це пов'язано з позамежним збудженням цієї ділянки, що веде до її функціонального відключення. Макрорухи очей можуть бути стрибкоподібними (саккадични- ми) та плавними (дрейфуючими). Ці рухи дають змог}' послідовно виділити найінформативніші ознаки об'єкта, порівняти їх між собою і синтезувати остаточний комплекс ознак, необхідний для розпізнавання предмета. Моторні компоненти сприймання не задані людині від народження. Вони формуються протягом життя. Про цс свідчать дані Завдяки слуховим сприйманням людина чує не окремі звуки, а мелодію, не окремі фонеми, а слова. Особливе значення має фонематичний слух, який остаточно формується у 6-7 років. Починаючи з цього віку, дитина повинна по-різному сприймати слова, які відрізняються приголосним (наприклад, кора — гора) чи голосним звуком (наприклад, ліс — лис). Без оволодіння фонемтичною системою мови наш слух залишається неорганізованим і людина не дише не розуміє, але й не чує окремих звуків. У слуховому сприйманні, крім слухового аналізатора, бере участь також і руховий. Так, під час сприймання мови відбувається ироговорення тексту «про себе». Якщо інформація добре знайома чи легка для розуміння, то це проговорення дещо скорочується. І Іодібне можна сказати і про сприймання мелодії. Особливого значення слухове сприймання набуває під час сприймання часу. У формуванні образу дотикових сприймань беруть участь руховий аналізатор водночас з кінеститичними і тактильними відчуттями. Аналіз дій руки показав, що можна виділити два клані рухів руки, за допомогою яких формується цілісний образ предмета (гаптичний образ): мікрорухи пальців амплітудою від 2 до НИ) мм, які зупиняються на «критичних», тобто найбільш інформативних точках предмета, в результаті чого виділяються окремі його ознаки; та макрорухи амплітудою понад 100 мм, в результаті ти їх об'єднуються вже виділені окремі ознаки та перевіряється припущення щодо сприйнятого предмета. В результаті вправ, а також при дотиковому сприйманні знайомих предметів розгорнутий процес обмацування скорочується і достатньо проаналізувати лише одну найінформативнішу ознаку, щоби впізнати предмет. Особливого значення дотикове сприймання набуває під час сприймання простору. Роль моторних компонентів у процесі зорового, слухового, дотикового та інших видів сприймання дає підставу стверджувати, що ми не можемо сприймати, перш ніж не навчились сприймати, бо оволодіння системою перцепивних дій вимагає практики. 11.3.2. Класифікація за метою діяльності Залежно від того, чи людина ставить перед собою мету сприйняти предмет, розрізняють мимовільне та довільне сприймання. Мимовільне сприймання, або ненавмисне, виникає тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось сприйняти і не прикладає для цього зусиль волі. Таке сприймання спричиняється особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю, а також особистим інтересом до них людини. Наприклад, відпочиваючи, студенти проглядають цікаві фільми, читають книжки, однак спеціальних зусиль для цього не докладають. Довільне сприймання, або навмисне, характеризується тим, що людина ставить перед собою мету щось сприйняти і докладає для цього вольові зусилля. Прикладом може бути слухання лекції, розглядання креслення з наміром якнайкраще зрозуміти і запам'ятати. Найрозвинутішою формою довільного сприймання є спостереженні!. Під час спостереження в єдиний процес об'єднуються сприймання, увага, мислення та мовлення. Успіх спостереження залежить від чіткого формулювання завдання та минулого досвіду людини. Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалюючи його культуру, то в неї розвивається така риса особистості, як спостережливість — вміння відзначати характерні, проте малопомітні особливості предметів та явищ. Вона набувається у процесі систематичних занять і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості. 11.3.3. Класифікація за основною формою існування матерії Сприйняті нами предмети та явища існують у просторі, часі та русі. Відповідно до цього виділяють сприймання простору, часу та руху. Сприймання простору є відображенням форми, величини, відстані, об'ємності та напрямку оточуючих нас об'єктів. Цей мпд сприймання є обов'язковою умовою орієнтації людини у навколишньому середовищі. Основну роль у сприйманні простору відіграють зоровий аналізатор у взаємодії з руховим, кінестетичним та вестибулярним. Ця взаємодія дає змогу бачити світ не перевернутим догори ногами, як це зображено на сітківці ока, іак, як це є в реальності. До спеціальних механізмів просторо- иої орієнтації відносяться нервові зв'язки між двома півкулями м аналізаторній діяльності: бінокулярний зір, бінауральний глух, бімануальний дотик, а також функціональна асиметрія, яка характерна для всіх парних аналізаторів, і минулий досвід людини. Щоб сприйняти форму, необхідно або очима, або руками обвести предмет по контуру. Саме контур об'єкта є найінформатив- нішою ознакою, яку виділяють під час ознайомлення з формою. І Іа розрізнення контура об'єкта впливає гострота зору людини. Нона характеризується мінімальною відстанню між двома точками, при якій ми бачимо ці точки як роздільні. За нормальну гостроту зору приймають таку, при якій око розрізняє дві точки, які N(11 бачимо під кутом в одну кутову хвилину па відстані б метрів. В основі сприймання величини предмета лежить комбінація двох подразників: величини зображення на сітківці та напруження ііомпішніх і внутрішніх м'язів ока в результаті акомодації та конвергенції. Акомодація (від лат. ассотосіо — пристосовую) — це зміна кривизни кришталика ока залежно від відстані предмета, що діє на нього. При близькій відстані він стає випуклішим, при далекій — плоскішим. Межі дії акомодації 5-6 метрів. З віком кришталик стає менш рухливим і втрачає здатність до акомодації. Н результаті розвивається далекозорість — близькі предмети людина бачить погано, а далекі добре. Акомодація пов'язана з конвергенцією (від лат. сотещо — сходжусь, наближаюсь) — зведенням зорових осей обох очей па одному предметі. Кут конвергенції безпосередньо використовується як індикатор величини та відстані об'єкта в межах 450 метрів. Чим більший кут конвергенції, тим предмет сприймається більшим, а відстань до нього менша (див. рис. 5). А Рис. 5. Сприймання величини предмета залежно від кута конвергенції (предмет А сприймається більшим і ближчим, ніж предмет Б) Зі сприйманням величини предметів тісно пов'язане сприймання відстані до них. Ми легко визначаємо розмір предмета, знаючи, на якій відстані від нас він знаходиться і, навпаки, знаючи величину предмета, легко сприймаємо відстань до нього. Здатність людини за допомогою зору сприймати та оцінювати відстань та розмір предметів називають окоміром. Специфічним механізмом, який забезпечує сприймання відстані до об'єктів, є монокулярний паралакс руху — якщо об'єкти пе- реміщаються відносно спостерігача або спостерігач відносно об'єктів, то ближчі і дальші точки переміщаються у різних напрямках — ближчі у протилежному щодо спостерігача, а дальші у тому ж, що і спостерігач. Цей ефект можна спостерігати з вікна поїзда, що рухається. До сприймання простору відноситься також сприймання об'ємності (рельєфності, глибини) об'єктів, тобто їхнього третього виміру. Механізмом, який забезпечує відображення об'ємності, є бінокулярний та монокулярний стереоефекти. Бінокулярний стереоефект — це об'ємне сприймання навколишніх предметів, яке забезпечується просторовою розбіжністю між зображеннями, які виникають на сітківках обох очей. Монокулярний стереоефект полягає в об'ємному сприйманні навколишніх предметів за рахунок кінетичного ефекту глибини: якщо тіньові двомірні фігури обертати з певною швидкістю, вони починають сприйматися як об'ємні.
Важливою складовою сприймання простору є сприймання напрямку, в якому знаходяться об'єкти. Цей напрямок визначається При зоровому сприйманні простір не завжди відображається адекватно. Відомі численні випадки зорових ілюзій (від лат. іііи- ііоп — помилка, оманливе уявлення), тобто хибного сприймання простору. Зорові ілюзії можуть бути пов'язані з впливом фону сприймання, найближчого оточення і вертикального напрямку Ілюзії, пов'язані з впливом фону сприймання. Ілюзія контрасту: біла фігура на чорному фоні здається більшою, ніж такого самого розміру чорна фігура на білому фоні (див. рис. 6).
1У літературі її часто називають кривою забування, 111ална «логічне» не зовсім адекватна, бо логічно можна мислити і на наочно-дійовому, І на- ичпо-образіюму, і репродуктивному ріннях. Такий синонім за понятійним мисленням ііікріїіився, мабуть, тому, що протягом тривалого часу мнслсіїня ототожнювали з логікою, і < диним його видом визнавалось понятійне мислення. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|