Детальніше лив. § 9.1. «Поняття про соціальну групу*. 2 страница

Виявлено, що носіями родової пам'яті, яка визначає генотип людини, є дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК); основою індивідуальної пам'яті, яка відповідає за набування людиною досвіду, — рибонуклеїнова кислота (РНК). Так як структура моле­кул РНК дуже мінлива (варіативність молекул РНК сягає ІО¹³-10²⁰), вони можуть зберігати неймовірну кількість інформації. Тому молекули РНК вважають носіями довготривалої пам'яті лю­дини. Повторна поява того ж подразника призводить до того, що змінена молекула РНК починає «резонувати» на знайомий под­разник.

З розвитком кібернетики й обчислювальної техніки, а також програмування, вчені почали шукати більш оптимальні шляхи прийому, опрацювання і зберігання інформації в технічних засо­бах. Допомогло у цьому моделювання процесів пам'яті людини. Так у 50-х роках XX ст. виникла інформаційно-кіберлетична теорія пам'яті (Д. Хебб, Дж. Міллер, Д. Бродбент та ін.), основним завданням якої було, дослідивши пам'ять людини, оптимізувати технологію створення ЕОМ. Ця теорія була сконцентрована на розв'язанні трьох проблем: у якій формі інформація зберігається у пам'яті, яким чином її звідти отримують, які перетворення відбу­ваються при згадуванні матеріалу. Ці проблеми розв'язувались за допомогою побудови блочних моделей нам'яті, зокрема трикомпо­нентної моделі пам'яті¹.

Найпоширенішими психологічними теоріями пам'яті є асоціативна, ґештальттеорія, біхевіоральна, психоаналітична, діяльнісна, когнітивна. Однією з перших, ще у XVII ст., виникла асоціативна теорія (Г. Еббітауз, Г. Мюллер, А. Пільцекер та ін.). Пам'ять тут розуміється як складна система асоціацій (від лат. аюосіаіїо — з'єднання), тобто зв'язків між предметами та явищами, які відображаються людиною. Якщо певні психічні образи вини­кають у свідомості одночасно або безпосередньо один за другим, то між ними утворюється зв'язок. Повторна поява будь-якого елементу цього зв'язку спричинює у свідомості згадку про інші елементи.

Асоціації поділяють на три типи: за схожістю, контрастом і суміжністю. Коли виникають асоціації за схожістю, матеріал за­пам'ятовують і відтворюють завдяки зв'язку з матеріалом подібно­го змісту При асоціаціях за контрастом процеси пам'яті відбува­ються тому, що новий матеріал відрізняється від уже запам'ятова- ного. При асоціаціях за суміжністю матеріал запам'ятовують та відтворюють шляхом поєднання предметів чи явищ у просторі чи часі.

На основі критики асоціанізму у психології виникли нові теорії, зокрема, гештальттеорія, яка свої положення щодо

' Приклад таких моделей наведено у § 12.3.1. «Класифікація за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу».

пам'яті висунула наприкінці XIX ст. (В. Келлер, К. Коффка, М. Вертгеймер та іп.). Для неї головним принципом були вже не асоціації окремих елементів, а їхня цілісна структура — ґештальт. Для кращого запам'ятовування і відтворення матеріал має бути організований у цілісну структуру.

На роль вправ у закріпленні матеріалу звертає увагу біхевіоральна теорія (,Дж. Уотсон, Б. Скіннер, К. Халл та ін.), яка сформувалась на початку XX ст. У процесі заучування відбу­вається перенесення навичок, яке призводить до позитивного або негативного впливу результатів попереднього навчання на наступ­не. Біхевіористи звернули увагу також на те, що на успішність закріплення матеріалу впливає міра подібності та обсяг матеріалу, вік та індивідуальні відмінності між людьми.

На початку XX ст. виникла психоаналітична теорія пам'яті (З. Фройд та ін.). Основною заслугою 3. Фройда і його послідо­вників є з'ясування ролі позитивних і негативних емоцій, мотивів і потреб у запам'ятовуванні та забуванні матеріалу. Були виявлені і описані психологічні механізми підсвідомого забування, напри­клад, механізм витіснення, який полягає у забуванні неприємних для нас подій, думок, переживань. У результаті людина перестає усвідомлювати внутрішні конфлікти, а також не пам'ятає травма­тичних подій минулого.

Залежність людської пам'яті від практичної діяльності та її соціальна зумовленість доводиться у діяльнісній теорії пам'яті. Основні п ідеї виникли ще на межі XIX-XX ст., коли французькі психологи почали трактувати пам'ять як систему дій, орієнто­ваних на запам'ятовування, опрацювання і зберігання інформації. Свій подальший розвиток вона знайшла в радянській психології, починаючи з 30-х років XX ст. (Л. Виготський, О. Леонтьев, А. Лурія, О. Смирнов, Я. Зіпченко та ін.). У діяльнісній теорії пам'ять розглядається як особливий вид психічної діяльності, який включає систему теоретичних і практичних дій, спрямованих па розв'язання мнемічного завдання. Пам'ять аналізується па рівні ірьох основних одиниць людської поведінки: діяльність, дія, операція. Згідно з цією концепцією закономірності пам'яті визна­чаються переважно тим, що робить індивід з матеріалом, який за­пам'ятовується, яке місце надає йому в структурі діяльності. Було

експериментально продемонстровано, що найміцніші зв'язки пам'яті утворюються у тому випадку, коли матеріал для запам'ято­вування є метою діяльності.

У 70-х роках XX ст. виникла когнітивна теорія (Я. Ліндсей, У. Найссер, Д. Норман, Р. Аткіпсон, М. Шиффрін та ін.). Вона є провідною психологічною теорією пам'яті початку XXI ст. Одним із основних принципів когнїтивної теорії є ідея про неподільний зв'язок усіх психічних процесів, які являють собою єдину когнітив- ну (пізнавальну) сферу людини. Пам'ять розглядається як одна з ланок загального процесу переробки інформації людиною.

У вітчизняній психології найвидатнішим психологом, який займався проблемами пам'яті у 50-60-х роках XX ст., буй харківський психолог Я. Зінченко. Його працями з психології пам'яті є «Дослідження запам'ятовування», «Про забування і відтворення учнями знань» та ін. У цих дослідженнях показаний зв'язок запам'ятовування з мотивами і метою та способами діяль­ності, розкриті деякі механізми зв'язку довільної і мимовільної пам'яті. Продовжили роботу свого вчителя в цьому напрямі С. Бо- чарова, П. Невельський, Г. Середа та ін.

12.3. Види пам'яті та їхня класифікація

Оскільки пам'ять включена у всю багатогранність життя та діяльності людини, то і її прояви надзвичайно різноманітні. Існує кілька основ для класифікації видів пам'яті, а саме: за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу, за характером психічної ак­тивності, за ступенем розуміння матеріалу, за характером цілей діяльності.

12.3.1. Класифікація за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. американські психологи Р. Аткіпсон і М. Шиффрін запропонували триком­понентну теорію пам'яті, у якій, залежно від тривалості закріплен­ня та зберігання матеріалу, виділили три основні блоки, які відповідають трьом основним видам пам'яті: сенсорну, коротко­тривалу, довготривалу.

Сенсорна пам'ять — це миттєвий відбиток отриманої сенсорної інформації на периферичних частинах аналізаторів. Інформація
сюди потрапляє завдяки цілеспрямованому процесу сприймання фізичних характеристик стимулів, і її обсяг, по суті, дорівнює об­сягу сприймання. Залежно від модальності подразника розрізня­ють наступні основні різновиди сенсорної пам'яті: тонічну — сен­сорну копію візуальної інформації і екоїчну — сенсорну копію аку­стичної інформації. В іконічиій пам'яті інформація зберігається до 250 мс; в екоїчній — до 1 с. Забувається інформація у сенсорній г гам'я ті внаслідок згасання слідів.

Короткотривала пам'ять — цс така пам'ять, яка характери­зується обмеженим часом зберігання інформації і обмеженим об­сягом. Матеріал надходить або з сенсорної, або довготривалої пам'яті: з сенсорної надходить нова інформація; з довготривалої — інформація, яка пригадується. Необхідною умовою для цього є спрямованість уваги людини на цю інформацію і її сенсорна організація (акустична, візуальна або семантична).

Досліди американського психолога Дж. Мйілера продемонстру­вали обмежений обсяг короткотривалої пам'яті: 7±2 одиниці, тоб­то від 5 до 9 одиниць. Однак, шляхом перекодування інформації в нові структурні одиниці її обсяг може зрости, правда кількість цих нових структурних одиниць падалі продовжує дорівнювати 7±2. Таким чином, обсяг короткотривалої пам'яті визначається не стільки кількістю окремих об'єктів, скільки кількістю добре інтег­рованих груп об'єктів. Цей обсяг має тенденцію збільшуватися від дитинства до дорослості (якщо в дитячому віці він становить 4-5 одиниць, то у дорослому — 7-8). Для різних модальпостей в однієї людини він також може бути різним, залежно від доміну­вання того чи іншого типу пам'яті.

У короткотривалій пам'яті інформація зберігається дуже короткий час: до ЗО сек^[8], отже, вона характерна для тієї стадії запам'ятовування, коли сліди подразників лише утворюються. Однак, переважно матеріал необхідно затримати довше, ніж на декілька секунд, і тому його слід повторювати «про себе». Механічне повторення забезпечує повторне подходження інфор­мації в короткотривалу нам'ять. Важливою умовою при цьому є те,
щоб обсяг матеріалу, що повторюється, не перевищував обсягу пам'яті (7±2 одиниці). Якщо ж повторенняя є осмисленим, матеріал перекодовується у семантичний код і переходить у довго­тривалу пам'ять.

Забування інформації у короткотривалій пам'яті відбувається внаслідок трьох причин: витіснення (при переповненні обсягу нова інформація частково стирає стару), інтерференції¹ (одна інформація змішується з іншою) або згасання (якщо матеріал не повторювати, кожну мить зменшується інтенсивність образу). Втрата інформації може бути незворотною, тобто вона не перехо­дить у довготривалу пам'ять, а просто зникає.

Короткотривала пам'ять відіграє значну роль у житті людини. Завдяки їй опрацьовується значна кількість інформації, відсіюється непотрібна і в результаті не перевантажується довгот­ривала пам'ять. Без неї неможливе нормальне функціонування довготривалої нам'яті, бо вона виконує роль своєрідного фільтру на шляху до неї, пропускаючи лише потрібну відібрану інформацію.

На межі 50-60-х років XX ст. увагу дослідників привернули оперативні перетворення, які можуть відбуватися у короткотри­валій пам'яті під час виконання людиною пізнавальних завдань, наприклад, під час мислення. Така пам'ять отримала назву опера­тивної. Оперативна пам 'ять — це такий вид пам'яті, який забезпе­чує безпосереднє здійснення людиною актуальних дій і операцій. Вона дає змогу зберегти поточну інформацію на час, необхідний для розв'язку тих чи інших завдань. Доки цей робочий матеріал функціонує, він складає зміст оперативної пам'яті, у якій поєднується інформація з коротко- і довготривалої пам'яті. Наприклад, під час виконання складної математичної дії ми зберігаємо в пам'яті деякі проміжні результати до того часу, поки ними оперуємо. У ході просування до кінцевого результату ці час­тини можуть забуватися.

Оперативна пам'ять, так само, як і короткотривала, має обмеже­ний обсяг (7±2 одиниці); час зберігання інформації визначається винятково завданням, яке стоїть перед людиною і, як правило, коливається в межах від декількох секунд до декількох хвилин. Зайва або непотрібна для подальшої роботи інформація швидко з
пгї стирається. Своєчасне забування дає змогу уникнути помилок, пов'язаних із використанням застарілої інформації і звільняє місце для зберігання нових даних. Отже, за своїми характеристи­ками оперативна пам'ять займає проміжне положення між корот­котривалою і довготривалою.

Довготривала пам'ять характеризується необмеженим часом зберігання інформації і необмеженим обсягом. Вона включається відразу після короткотривалої і характерна для тієї стадії за­пам'ятовування, коли сліди пам'яті вже почали консолідуватися (від лат. consolido — зміцнюю), тобто зміцнюватися.

Необхідного умовою введення інформації у довготривалу пам'ять є її смислова організація у вигляді семантичного коду. Перекодування інформації з сенсорної в смислову викликає, як правило, певні труднощі, бо для цього її слід осмислити і вписати у вже існуючу структуру. В довготривалій пам'яті цей процес ґрунтується на усвідомленні сприйнятого матеріалу, а також на ба­гаторазовому повторенні, що зміцнює її сліди. Таким чином, зберігання інформації у довготривалій пам'яті тісно пов'язане з мовленням. Тому те, що можна вербалізувати, запам'ятовується легше, краще та на довше, ніж тс, що не можна.

Матеріал довготривалої пам'яті є основою постійних знань лю­дини. Тому її обсяг практично необмежений'. Інформація тут зберігається від декількох хвилин до кількох десятків років. Є підстави вважати, що вона ніколи не втрачається (окрім випадків ураження мозку), проте може стати нeyeвідомлєною і тому недо­ступною для відтворення. Людина не може коли завгодно і що зав­годно пригадати з тієї інформації, яку зберігає.

Усі три зазначені види пам'яті існують як відносно незалежні види. Водночас вони дуже тісно взаємопов'язані і працюють як єдина система (див. рис. 21).

' За підрахунками сучасною математика і кібернетика фон Иеймаиа, людський мшок може нмім итм близько 10-" одиниць інформації. Тому с підстави вважати, що і для довготрив&юї іііім'н гі існують певні межі, хоча па своє життя людина ніколи не використовує ці резерви.

:і: ■ — витіснення Я — згасання * — інтерфер єн цім Рис. 21. Взаємозв'язок між сенсорною, короткотривалою і довготривалою нам 'яттю У багатьох життєвих ситуаціях сенсорна, короткотривала та довготривала пам'яті працюють практично паралельно і взаємно- пов'язано. Наприклад, коли людині треба запам'ятати матеріал, який перевищує можливості короткотривалої пам'яті, вона часто свідомо або підсвідомо угруповує його за змістом, що полегшує запам'ятовування. Таке групування, в свою чергу, передбачає ви­користання довготривалої пам'яті, з якої беруться необхідні для узагальнення знання та поняття, способи групування тощо.

12.3.2. Класифікація за характером психічної активності

Залежно від характеру психічної активності (змісту, форми ма­теріалу) пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну словесно- логічну.

Рухова пам'ять — це запам'ятовування рухів та їхніх систем. Це один із найдревніших видів пам'яті, який починає розвиватися вже у немовлячому віці й створює умови для утворення різно­манітних умінь і навичок, необхідних у практичній діяльності лю-
днни. Встановлено, що дії запам'ятовуються краще, ніж думки; се­ред дій найкраще запам'ятовуються ті, які пов'язані з подоланням перешкод.

Рухова пам'ять може існувати як сама по собі, так і у комбінації з зоровою чи слуховою пам'яттю. Тому, щоб краще запам'ятати ма­теріал, студентам пропонують його конспектувати під час лекції, а також писати конспекти першоджерел. Особливе значення рухова пам'ять мас для піаністів, танцюристів, спортсменів, робітників.

Емоційна пам'ять — це пам'ять на переживання. В емоційній пам'яті переживання відтворюються не самі по собі, а у зв'язку з об'єктами та подіями, яких вони стосуються. Довільне відтворен­ня почуттів майже неможливе. Тому для того, щоб викликати в собі раніше пережите почуття, слід пригадати те, чим воно було спричинене у свій час. Відомо, що людина довше та міцніше зберігає приємні події, ніж неприємні. Емоційна пам'ять особли­вого значення набуває у людських стосунках, особливо у моти­вації вчинків.

Образна пам'ять — це запам'ятовування уявлень конкретних предметів, явищ та їхніх властивостей. Залежно від домінування того чи іншого виду аналізатора при запам'ятовуванні матеріалу розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, дотиковий та інші тини образної пам'яті ^[9] .

Словесно-логічна пам'ять — це запам'ятовування думок, вис­ловлених вербально. Вона формується на підґрунті образної пам'яті і є специфічно людським видом, бо нерозривно пов'язана з мисленням та мовою. У словесно-логічній пам'яті опрацьовується вербальна (словесна) інформація. При цьому йдеться про за­пам'ятовування не окремих слів, а смислу матеріалу, ідеї, логічної конструкції, які представлені у вербальному повідомленні. Цей смисл при відтворенні людина передає своїми словами, часто навіть не пам'ятаючи деталей. Саме через перекодування вербаль­ної інформації у смислові структури людина здатна запам'ятати великий за обсягом матеріал прочитаного, водночас вона не може з одного разу дослівно згадати навіть невеликі уривки,

Особливого значення словесно-логічна пам'ять набуває у про­цесі навчальної діяльності; вона повинна бути добре розвиненою у науковців та викладачів, лекторів, вчителів, філософів. В історії розвитку людства, а також при індивідуальному розвитку людини послідовно одна за другою з'являлись рухова, емоційна, образна і словесно-логічна нам'ять.

12.3.3. Класифікація за ступенем розуміння матеріалу

За ступенем розуміння матеріалу пам'ять поділяють на ме­ханічну і логічну. Механічна пам'ять задіяна у тих випадках, коли матеріал запам'ятовується без його осмислення. У такому разі лю­дина не розуміє того, що запам'ятовує. Це може зумовлюватися або надмірною складністю матеріалу, або нездатністю людини йо­го осмислити, або відсутністю потреби осмислити. Матеріал за­пам'ятовується внаслідок багаторазового повторення, не вдаючись у зміст. При відтворенні людина може докладно повторити тс, що запам'ятала, але не може пояснити його значення або застосувати в нових обставинах.

Логічна пам'ять — це усвідомлене запам'ятовування матеріалу Вона ґрунтується на правильному відображенні зв'язків предметів і явищ, хоча глибина та складність цього відображення може бути різною. Цей вид пам'яті потребує певного рівня розвитку мислен­ня і мовлення. При цьому слід пам'ятати, що осмислити матеріал ще не означає його запам'ятати. Процес осмисленого запам'ятову­вання за своєю психологічною структурою є зовсім іншим, ніж ме­ханічного, бо охоплює низку допоміжних логічних операцій і, по суті, наближається до логічного мислення з тією відмінністю, що мислення спрямоване на усвідомлення існуючих зв'язків і відно­шень, а пам'ять — і на усвідомлення, і на збереження.

Логічна пам'ять дає значно кращі й довготриваліші результати, ніж механічна. За її домопогою можна запам'ятати значно шир­ший обсяг навіть дуже складного матеріалу та тривалий час його зберігати. Одним з найефективніших прийомів логічного запам'ятовування є складання плану матеріалу, що заучується. Такий план передбачає: по-перше, поділ матеріалу на логічні час­тини; по-друге, придумування до кожної з частин назви або виділення опорних пунктів, які б легко асоціювались зі змістом матеріалу; по-третє, зв'язування частин за допомогою назв або
опорних пунктів в єдиний ланцюг асоціацій. Така процедура ско­рочує кількість одиниць, які слід запам'ятати, і надає матеріалу чіткішу форму, завдяки чому він легше схоплюється.

У ході розвитку людства загалом і окремої людини зокрема (початку формується механічна пам'ять, а потім — логічна.

12.3.4. Класифікація за характером цілей діяльності

За характером цілей діяльності пам'ять поділяють на мимо­вільну і довільну. Про мимовільну пам'ять (ненавмисну) говорять тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось запам'ятати, не застосовує для цього спеціальних засобів і не прикладає вольо­вих зусиль. Таким чином, мимовільна пам'ять не спрямована без­посередньо на запам'ятовування. Тому її результативність визна­чається способом організації діяльності під час запам'ятовування матеріалу. У разі, якщо матеріал, який слід запам'ятати, ми нама­гаємось осмислити, структурувати, класифікувати тощо, він ми­мовільно запам'ятовується краще. Крім того, краще мимовільно запам'ятовується той матеріал, який відповідає найактуальнішим, однак ще недостатньо задоволеним потребам, і з яким пов'язана цікава розумова діяльність, яка має для людини значення. Ця особливість мимовільної пам'яті використовується у методах активного навчання.

Про довільну пам'ять (навмисну) говорять у тих випадках, ко­ди людина ставить перед собою мету щось запам'ятати, застосовує для цього спеціальні засоби і прикладає вольові зусилля. Процеси запам'ятовування та відтворення тут виступають як спеціальні м немічні дії. Головним знаряддям довільної пам'яті є мовлення, бо коли людина оволодіває внутрішнім мовленням, вона може вико­ристовувати слово як сигнал, спрямований на активізацію проце­су пригадування. Критерієм розвиненості довільної пам'яті є міра усвідомлення індивідом мети і змісту запам'ятованого чи відтво­реного.

Мимовільна та довільна пам'ять являють собою два послідовні ступені розвитку пам'яті. Запам'ятовування людини як філо-, гак і онтогенетично спочатку виникає і розвивається як мимовільний процес, який з віком, починаючи з дошкільного періоду, стає довільним. За умов однакових способів роботи з матеріалом довільне запам'ятовування є продуктивнішим для дорослих, а ми­
мовільне — для дітей. Після того, як з'являється довільне за­пам'ятовування, мимовільне не втрачає свого значення і продов­жує вдосконалюватися в різних формах людської діяльності.

Усі зазначені вище види пам'яті існують у тісному взаємозв'язку і можуть комбінуватися. Найбільшого розвитку в людини досяга­ють ті види, які вона найчастіше використовує. Значний вплив має також професійна діяльність. Наприклад, у вчених добре розвину­та смислова і логічна пам'ять, а механічна — порівняно погано.

12.4. Процеси пам'яті

Процеси пам'яті ~ це закономірна зміна послідовних явищ пам'яті. До них належать запам'ятовування, збереження, відтво­рення та забування. Всі вони тісно взаємопов'язані, оскільки перебіг кожного залежить від інших.

12.4.1. Запам'ятовування

Запам'ятовування — це такий процес пам'яті, у результаті яко­го відбувається закріплення нового шляхом зв'язування з набутим раніше. Це є необхідною умовою збагачення досвіду індивіда но­вими знаннями.

При запам'ятовуванні матеріалу особливо важливі перші кроки у новій для людини сфері. Коли в нам'яті уже накопичено достат­ньо матеріалу, він легше асоціюється з вже існуючим. З віком здатність до запам'ятовування знижується, однак у професійній діяльності це настає значно пізніше і виражено не так яскраво.

Успішність запам'ятовування залежить від наступних умов¹:

Зв'язок з мовленням. Те, що ми можемо висловити словами, зви­чайно запам'ятовується легше і краще, особливо, якщо слово є не лише назвою, але й поняттям.

Чіткість поставленої мети. Людина запам'ятовує насамперед все те, що стосується цілі її діяльності, що сприяє або перешко­джає досягненню цієї цілі. Чим вона чіткіше визначена, тим запам'ятовування відбувається успішніше. Тому перед початком запам'ятовування слід визначитися, що і як слід запам'ятати.

' Більшість з цих умов одночасно виступають і прийомами ефектнішого заучування ма­теріалу.

Мотивація запам'ятовування. Найефективнішими мотивами.мнам'ятовування матеріалу є пізнавальні інтереси, усвідомлення шіжливості запам'ятовування, а також почуття відповідальності та обов'язку. Особливо це стосується довготривалої пам'яті. Це пов'язується з підвищенням загального рівня активності організму під час мотивованої діяльності. Однак, надмірна моти­вація (замотивованість) може призвести до протилежного резуль­тату — погіршення пам'яті.

Установка на запам'ятовування. Запам'ятовування краще відбувається у тих випадках, коли людина знаходиться в стані го­товності щодо запам'ятовування матеріалу. Якщо установка розра­хована на зберігання інформації упродовж певного часу, то саме па цей час і спрацьовують механізми пам'яті. Це підтверджується дослідами, у яких досліджуваним запропонували запам'ятати два оповідання. Перевірка першого була призначена на наступний день, а щодо другого було сказано, що його треба запам'ятати на­довго. Однак, перевірку обох оповідань провели через місяць. Ре­зультати показали, що друге оповідання запам'яталось значно кра­ще, ніж перше. З цієї ж самої причини матеріал, який студенти вивчають лише до іспиту, який буде за три-чотири дні, через місяць-два вже ледь згадується порівняно з тим, що вивчається ре­гулярно упродовж семестру з установкою на тривале збереження. Виявлено також, що коли зміст матеріалу, що запам'ятовується, суперечить основним установкам людини, наприклад, політнчим чи релігійним, вона його буде запам'ятовувати гірше.

Емоційне ставлення до матеріалу. При позитивному емоційно­му ставленні до матеріалу, що заучується, людина запам'ятовує найбільше інформації; при негативному — майже вдвічі менше; при байдужому — найменше. Отже, матеріал, який викликає емоційний відгук, запам'ятовується краще, ніж нейтральний, однак надто сильні переживання витісняють матеріал із свідомості, і спричиняють його забування. На цей факт у свій час звернув увагу 3. Фройд, який показав, що людина схильна витісняти у несвідому сферу неприємні враження. Активізуються вони у сно- иидіїшях, описках і обмовках.

Обсяг матеріалу. Чим більший обсяг матеріалу людина за­пам'ятовує за один раз, тим важче це зробити. Щоб оптимізувати
цей процес, використовують три способи заучування: частко­вий — матеріал запам'ятовується по частинах, які потім об'єдну­ються; цілісний — весь одразу, повторюючи його багато разів до повного засвоєння; комбінований — спочатку осмислюється весь матеріал у цілому, в процесі цього виділяються окремі його час­тини, ці частини заучуються кожна окремо, і нарешті, повторю­ють весь матеріал загалом. Якщо обсяг не дуже великий (напри­клад, ми вчимо вірш із 16 рядків), то раціональнішим є цілісний спосіб. Його ефективність зростає з віком і з загальним рівнем інтелекту. Однак, якщо матеріал є великий за обсягом (напри­клад, вірш з 24 і більше рядків), ефективнішим стає комбінова­ний спосіб.

Логічна структура матеріалу. Логічно структурований ма­теріал запам'ятовується краще, ніж неструктурований. Один з най­ефективніших способів структурування матеріалу — складання розгорнутого плану матеріалу, що запам'ятовується. Він може мати структуру «дерева». Такі структури ефективно застосовувати там, де необхідно запам'ятати великий за обсягом матеріал. При такому структуруванні в довготривалу нам'ять разом зі змістом матеріалу закладається і сама схема запам'ятовування. При відтворенні ми її використовуємо для кращого згадування матеріалу.

Ступінь розуміння матеріалу. Зрозумілий і осмислений ма­теріал запам'ятовується швидше і міцніше тому, що змістовно асоціюється з уже засвоєними раніше знаннями.

Включення в активну розумову діяльність. Чим активніше розу­мово опрацьовується матеріал, прикладаються зусилля для того, щоб придати йому осмисленої структури, тим він запам'ято­вується краще. Велику роль тут відіграє застосування розумових операцій, зокрема, порівняння матеріалу з іншим, раніше за­своєним. Встановлення при цьому схожості, а особливо від­мінності, відіграють роль своєрідних опорних пунктів для пам'яті. Тому запам'ятовування слід починати із виявлення яскравих відмінностей між об'єктами чи явищами. Крім порівняння, актив­на розумова діяльність передбачає також інші розумові операції: класифікацію, систематизацію тощо.

Включення в практичну діяльність. Матеріал, включений в практичну діяльність, запам'ятовується краще. Досліджуючи це
питання, одній групі дітей запропонували просто завчити слова, а м другій заучування слів було пов'язано з грою в магазин. У другій і руні результати були значно кращими.

Ступінь завершення дії. Якщо людині запропонувати серію завдань і дозволити одні довести до кінця, а інші припинити неза­вершеними, то виявляється, що незавершені завдання вона у майбутньому буде пам'ятати майже двічі краще, ніж завершені. Пояснюється це наступним чином. Після отримання завдання у досліджуваного виникає потреба виконати його. Ця потреба повністю задовольняється за умови виконання завдання. Якщо ж завдання не виконано, потреба залишається незадоволеною, а через існуючий зв'язок між мотивацією та пам'яттю, незадоволена погреба впливає на вибірковість пам'яті, зберігаючи сліди неза­вершених завдань краще, ніж завершених.

Використання різних видів і типів пам'яті. Людині легше за- ам'ятати матеріал, якщо одночасно задіяні такі види пам'яті, як бразна, словесно-логічна і довільна, або такі типи, як зорова, лухова і рухова.

Асоціація з різноманітними образами. Образні зв'язки не­обхідно використовувати при запам'ятовуванні як конкретного, так і абстрактного матеріалу. В останньому випадку може допо­могти використання певної чуттєвої опори у вигляді просторових зорових схем (наприклад, схема розгорнутого плану відповіді). Тому такі схеми мають бути зовні чітко оформленими. Однак, зорова схема тільки тоді допомагає запам'ятовуванню матеріалу, коли фіксує добре проаналізований і зрозумілий зміст.

Організація процесу заучування. Заучування — це спеціальна організована мнемічна діяльність, спрямована на збереження у свідомості того, що пов'язане з метою та намірами особистості. Основними формами заучування є: дослівне заучування, близьке до тексту заучування, смислове заучування. Дослівне заучування передбачає точне відтворення всього тексту в тих словах та речен­нях, як він написаний. Близьке до тексту заучування допускає заміну та пропуск слів і речень під час відтворення, однак передба­чає збереження основної логіки, аргументації, основного словар­ного фонду та синтаксису тексту. Смислове заучування передба­чає збереження в пам'яті основних положень тексту та зв'язків між
ними. Аргументація, лексика та граматика тексту створюється при відтворенні.

Правильна організація процесу заучування передбачає роз­поділ матеріалу, іцо заучується, у часі; його довільне відтворення; повторення. За інших рівних умов для успішного засвоєння матеріалу метод розподіленого у часі заучування дає кращі резуль­тати, ніж концентроване заучування. При цьому, чим складнішим є матеріал для запам'ятовування, тим більш відчутним є роз­поділене у часі запам'ятовування. Оптимізація заучування перед­бачає також довільне відтворення матеріалу, причому декілька разів. Найкраще, якщо це робити вголос своїми словами, а не про себе чи згадуючи дослівні вирази, бо відтворюючи про себе, люди­на згадує лише опорні положення на рівні внутрішнього мовлен­ня. Перевести ж у майбутньому внутрішнє мовлення у зовнішнє може бути складно.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: