Детальніше лив. § 9.1. «Поняття про соціальну групу*. 3 страница

Нарешті, особливо важливим як для запам'ятовування, так і для тривалого збереження матеріалу є його повторення. Повтори­ти матеріал доцільно вже після того, як його вивчили. При цьому слід пам'ятати наступне:

^ Повторення має бути нсстереотипиим. Немає потреби повто­рювати вивчене обов'язково у тому порядку, в якому його заучува­ли. Наприклад, повторяючи матеріал до іспиту, студент може ко­ристуватись не лише традиційним підручником та конспектами, а й іншими джерелами інформації, наприклад, науково-популярни­ми журналами, інтернетом тощо.

^ Повторення має бути осмисленим. Найкраще, якщо воно яв­ляє собою новий спосіб структурування і логічного опрацювання матеріалу. Наприклад, повторяючи курс біології, можна побудува­ти власну систематизацію живих організмів.

Повторення має бути активним, тобто засвоєний матеріал має бути включений у практичну діяльність людини. Наприклад, вивчаючи інтеграли і диференціали, студент мав би не лише засвоїти теорію, а й розв'язувати задачі з даної теми.

^ Повторення має бути розподіленим у часі. Розподілене у часі повторення ефективніше, ніж концентроване, бо велика кількість повторень одних й тих самих подразників за короткий відрізок ча­су викликає гальмування. Так, кращих результатів ми досягаємо,
повторюючи двічі упродовж трьох днів, аніж шість разів підряд упродовж одного дня. Крім того, повторення слід розподіляти так, щоб середину матеріалу повторити більше, ніж початок і кінець. І Ілйкраіце матеріал повторити перед сном.

12.4,2. Збереження Збереження — це тривале затримання в нам яті матеріалу. Во­но вимірюється тим часом, який минув від моменту завершення заучування до початку забування.

Збереження як процес пам'яті не можна трактувати як пасивне оберігання. Збереження — це процес динамічний і, насамперед, стосується логічної пам'яті. Логічно запам'ятований матеріал взаємодіє з пізніше засвоєним, вони вступають у нові асоціації, уточнюються, диференціюються, узагальнюються та перекодову- ються. Незмінним зберігається лише той матеріал, який запа­м'ятовується механічно та дослівно.

Успішність збереження залежить від певних умов: Організація процесу заучування. Особливу увагу слід звернути па такі умови запам'ятовування матеріалу, як мотивація, емоційна забарвленість, ступінь розуміння матеріалу, включення в активну розумову і практичну діяльність, повторення.

Характер матеріалу. Якщо різнорідні елементи перемежувати зі значною кількістю однорідних, то різнорідні зберігатимуться краще, ніж однорідні.

Обсяг матеріалу. Між обсягом матеріалу та його збереженням існує зворотньо пропорційний зв'язок: чим більший обсяг, тим менше він зберігається. Тому важливо дозувати матеріал, який за­пам'ятовується. Дослідження показали, що після одноразового пред'явлення 100 % можна запам'ятати ряд з 4-5 цифр, з 7-8 цифр - на 70 %, 9-10 - на 40 %, 11-13 - на 2-3 %. Подібна тенденція спостерігається і для словесного матеріалу. Отже, збільшення обсягу пред'явленого матеріалу призводить до змен­шення кількості збереженої інформації.

Частина матеріалу, яка зберігається. Встановлено, що збере­ження окремих елементів матеріалу значною мірою залежить від того місця, яке ці елементи займають у потоці інформації: початок, середину чи кінець. Як правило, початок та кінець зберігаються краще, ніж середина. Це явище в психології називають ефектом
краю, і пояснюється воно впливом проактивного та ретроактивно­го гальмування^[10].

12.4.3. Відтоврення

Відтворення — це такий процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація збереженого матеріалу. Відтворення завжди вибіркове; не весь матеріал, що людина запам'ятала, вона може відтворити.

Відтворення поділяють на такі види: впізнавання, власне відтворення, пригадування, згадування.

Впізнавання — це відтворення інформації в умовах повторного її сприймання. Це пошук матеріалу у довготривалій пам'яті та порівняння його результатів з образом сприймання. Воно є най­простішою формою відтворення і буває різним за ступенем своєї визначеності, чіткості і повноти. Мимовільне впізнавання одномо- ментне і відрізняється повнотою, ясністю та визначеністю. Довільне впізнавання, яке може бути виражене у вигляді пережи­вання «почуття знайомого», коли ми неспроможні ототожнити об'єкт з тим, що ми знаємо з минулого досвіду, є неповним, невиз- наченим і розгорнутим у часі.

Впізнавання відіграє як позитивну, так і негативну роль у нашо­му житті. Позитивну тому, що без нього ми кожен раз сприймали б об'єкти як нові, а не як вже знайомі; негативну тому, що воно за­важає заучуванню. При повторному читанні людина впізнає ма­теріал і їй здається, що вже знає його настільки добре, що може розказати сама. Тому при заучуванні, як вже говорилось, слід обов'язково відтворювати прочитане, бо лише за такою умовою стає ясно, що ще не запам'ятовано.

Власне відтворення — це мимовільне або довільне відтворен­ня матеріалу, що запам'ятався.

Пригадування — це довільне відтворення, що вимагає від людини активних вольових зусиль. Довільне пригадування спря­моване на виконання репродуктивного (від лат. гергоіїисґіо — відтворення) завдання, тобто завдання щось пригадати. Тому воно пов'язане із застосуванням певних засобів та прийомів, за допомо­гою яких виконується це завдання.

Під час пригадування людина орієнтується на ті частини ма­теріалу, які домінували під час запам'ятовування; ці частини, од­нак, не завжди є об'єктивно найсуттєвішими. Таким чином, прига­дування є не стільки репродуктивним, скільки конструктивним процесом.

Умовами успішного пригадування є:

Правильна організація процесу запам'ятовування. Якщо люди­на запам'ятала матеріал, дотримуючись основних правил, вона легко зможе його пригадати.

Емоційний стан людини. Позитивні емоції, як правило, ерияють пригадуванню, а негативні перешкоджають.

Мотивація людини щось пригадати. Помірна мотивація сприяє пригадуванню. Якщо ж людина надмірно мотивована пригадати матеріал, наприклад, під час іспиту, процес пригадування галь­мується. Коли згодом вона відволікається чимось іншим, те, що треба було пригадати, немов би само спливає в пам'яті.

Забезпечення при пригадуванні ідентичних умов тим, за яких відбувалось запам'ятовування матеріалу. Поновлення тих умов, у яких знаходилась людина в момент запам'ятовування матеріалу, сприяє його пригадуванню.

Ефективні прийоми пригадування. До них належать: ^ складання плану матеріалу, що пригадується. План особливо необхідний тоді, коли пригадується великий за обсягом матеріал і коли він вимагає певної системи та логіки;

^ викликання образів, тобто уявлень тих об'єктів, які пригадують ся. Особливо важливо це тоді, коли пригадується наочний матеріал;

^ викликання асоціацій, пов'язаних з матеріалом, що слід відтворити. Тут діє наступна закономірність: чим більше різно­манітних асоціацій при першому знайомстві викликає матеріал і чим більше часу ми приділяємо роботі з цими асоціаціями, тим краще запам'ятовується і сам матеріал.

Згадування — це відтворення індивідом подій свого життєвого шляху. Опорними пунктами для спогадів є важливі події в особи­стому житті і суспільно-історичні події. Наприклад, ми кажемо, що якась подія відбулася через рік після вступу до вузу.

12.4.4. Забування Забування — це такий процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг,

погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання. Останнє характеризує найбільшу ступінь забування.

Забування може бути тривалим і тимчасовим, але ніколи не бу­ває абсолютним. Як доведено ще дослідами /. Павлова, в людини не настає абсолютного згасання слідів, а значить і не настає абсо­лютного забування. Так, відомі факти гіпнотичного навіювання людині стану давно минулих літ. Наприклад, дорослій людині навіювали, що вона — 5-річна дитина. Загіпнотизований починав поводити себе відповідно до 5-річного віку, причому чітко згадува­лись усі ньюанси поведінки. Несвідому сферу пам'яті використо­вують у гіпнопедії — навчанні під час сну чи гіпнозу. Особливо популярною є думка, що уві сні можна вивчити іноземну мову. Однак, при такому втручанні порушується ціла система пам'яті і несвідомої сфери людини, що може бути небезпечним для фізич­ного та психічного здоров'я людини.

Тривале забування виникає тоді, коли набуті людиною знання не використовуються у наступній її роботі. Тимчасове забування пов'язане з інтерференціею (від лат. inter — поміж; ferentis — той, що несе), а саме взаємодією двох чи бііьгие процесів, при якій одна інформація змішується з іншою.

Розрізняють два види інтерференції: проактивну і ретроактив­ну. Проактивна інтерференція (від лат. pro — перед) — цс по­гіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка передує заучуванню. Наприклад, якщо безпосеред­ньо перед заучуванням теми «Будова мозку» студент інтенсивно готовився до контрольної роботи з інформатики, його знання з анатомії мозку навряд чи будуть задовільними. Дія проактивної інтерференції зростає за таких умов: при зростанні ступеню заучу- ваності попереднього матеріалу; при збільшенні його обсягу; при умові, якщо попередній і наступний матеріали подібні.

Ретроактивна інтерференція (від лат. retro ~ назад) — це погіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впли­вом діяльності, яка відбувається після заучування. Наприклад, відразу після вивчення закону Ейнштейна студент, не роблячи пе­рерви, береться за біохімію. У такому разі швидше за все його знання з атомної фізики будуть незадовільними. Дія ретроактив­
ної інтерференції тим сильніша, чим подібніші два суміжні завдан­ня; чим менше за обсягом перше завдання і чим гірше його за­своїли. Найменше матеріалу забувається за умови, якщо інтервал після заучування заповнений сном.

На забування впливають наступні умови:

Надмірно снльний подразник. Подразник, сила якого переходить межі, біологічно допустимі організмом, викликає посилене забу­вання матеріалу.

Характер діяльності, яка безпосередньо передувала запам'ято­вуванню або відбувалась безпосередньо після запам'ятовування (див. проактивна та ретроактивна інтерференція).

Значущість матеріалу. Чим менш значущим є матеріал для досягнення життєвих цілей, тим швидше він забувається.

Мотивація діяльності. Надто сильна мотивація пригадати ма­теріал викликає його гальмування.

Установки людини. Якщо матеріал, що згадується, суперечить основним установкам людини, вона його швидше забуває.

Зміст матеріалу. Матеріал, пов'язаний своїм змістом з потреба­ми людини, забувається повільніше.

Обсяг матеріалу. Відсоток забутого матеріалу після певного відрізку часу після заучування знаходиться в прямо пропорційно­му відношенні до його обсягу: чим більший обсяг, тим більше за­бувається. У зв'язку з цим дуже важливо не запам'ятовувані відра­зу великий обсяг матеріалу.

Усвідомлення матеріалу. Краще усвідомлений матеріал забу­вається повільніше.

Включення в практичну діяльність. Чим рідше матеріал вклю­чається в практичну діяльність, тим швидше він забувається.

Час, який минув після заучування матеріалу. Залежність між кількістю збереженої у довготривалій пам'яті інформації та часом, який минув після її заучування, була експериментально встанов­лена у 1885 р., німецьким психологом Г. Еббінгаузом при заучу­ванні безглуздих складів (див. рис. 22).

Час після заучування Рис. 22. Крива збереження (забування) Г. Еббішауза (1885)

З кривої збереження' видно, що забування особливо інтенсивно проходить відразу після заучування (перший різкий спад відбу­вається через 1 год, коли втрачається більше половини механічно заученої інформації), а далі темп забування уповільнюється. Така сама тенденція зберігає силу і для смислового запам'ятовування. Уповільнюється лише темп забування.

У 1913 р. французький психолог Г. П'єрон на цифровому ма­теріалі виявив фазу, упродовж якої не спостерігається помітних змін у збереженні заученого матеріалу. Ця фаза, за даними вчено­го, триває 7 діб. Лише після цього забування починає прогресува­ти (див. рис. 23).

100% 100% 7 днів 14 днів 60 ди* 120диів Час після зонуванні Рис. 23. Крива збереження (забування) Г. П'ерона (1913)

Результати Г. ІГєрона краще узгоджуються із сучасними експе­риментальними даними по дослідженню пам'яті, зокрема з феноме­нами ремінісценції. Ремінісценція (від лат. гетіпівсепНа — згадуван­ня) — це відтерміноване згадування того, що було тимчасово забуте. У результаті без додаткового повторення відбувається часткове або навіть краще відтворення матеріалу через якийсь час у порівняній з нідтворенням відразу після заучування. Найчастіше ремінісценція настає на 2-3-й день після заучування великого за обсягом ма­теріалу або під час роботи з логічно структурованим матеріалом, який викликає емоції. Після цього матеріал поступово починає за­буватися. Виявлено, що ремінісценція спостерігається лише у тому разі, якщо відразу після заучування відбувається одноразове його відтворення. Це перше відтворення і дає консолідуючий ефект і по­кращує майбутнє згадування. Якщо ж відразу після заучування ма­теріал одноразово не відтворюється, ефект ремінісценції зникає і замінюється класичним забуванням. Встановлено також, що інімінісцєнція більш характерна дітям, ніж дорослим.

З кривої збереження і явища ремінісценції випливають важливі висновки. По-перше, недоцільно матеріал до контрольної роботи чи іспиту вчити напередодні, варто його засвоїти за день-два перед

перевіркою знань. По-друге, не можна надовго відкладати повто­рення матеріалу. Якщо людина не е дуже стомленою, то перед сном слід повторити те, що заучувалось у першій половині дня, а соп сприятиме зміцненню мпемічних слідів. На другий день матеріал повторюють 1-2 рази; па сьомий — 1 раз. Потім одне повторення з інтервалом 7-10 днів. Таке періодичне повторення набагато ефек­тивніше, ніж концентроване заучування великого обсягу ма­теріалу (наприклад, під час сесії). Останнє може викликати як нервово-психічне перевантаження, так і майже повне забування інформації через тиждень.

12.5. Індивідуальні відміїтості пам'яті

Пам'ять є індивідуально своєрідним процесом. Люди відрізня­ються між собою за обсягом, швидкістю, точністю, тривалістю, міцністю запам'ятовування і готовністю до відтворення матеріалу.

Обсяг пам'яті виявляється в здатності одночасно зберігати значний об'єм інформації. Він визначається тією кількістю інфор­мації, яку людина може певний час зберігати у короткотривалій і довготривалій пам'яті. Обсяг короткотривалої пам'яті в різних лю­дей коливається від 5 до 9 одиниць; обсяг довготривалої пам'яті відрізняється залежно від нашого індивідуального досвіду. Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних для запам'ятовування певного обсягу матеріалу. Точність пам'яті характеризується кількістю помилок, зроблених при відтворенні матеріалу. Тривалість пам'яті — це спроможність упродовж довгого часу зберігати засвоєний досвід. Для сенсорної пам'яті інформація зберігається до 1 с, у короткотривалій — до ЗО с, у довготривалій — десятки років. Міцність пам'яті характе­ризується якістю та кількістю залам'ятованого матеріалу і повільним його забуванням. Іотовність до відтворення вияв­ляється у тому, наскільки людина може легко і ці видко пригадати в потрібний момент необхідну інформацію.

Сукупність перелічених показників характеризує продук­тивність пам'яті даної людини. Вона залежить як від вроджених особливостей вищої нервової діяльності, так і від виховання.

Індивідуальні відмінності пам'яті пов'язані також з домінуван­ням тих чи інших видів і типів пам'яті, а також з професійною
діяльністю людини. Є люди, в яких продуктивніше закріплюється образний матеріал (предмети, звуки, кольори тощо), у других — словесний матеріал (поняття, думки, числа), у третіх не спос­терігається домінування ані образів, ані словесного матеріалу. Переважання того чи іншого виду пам'яті залежать від домінуван­ня першої чи другої сигнальної системи. Якщо домінує перша сиг­нальна система (образи), в людини легше формується образна пам'ять; якщо друга сигнальна система (слово) — словесно-логічна.

Залежно від домінування того чи іншого виду аналізатора при запам'ятовуванні матеріалу розрізняють зоровий, слуховий, нюхо­вий, смаковий, дотиковий та інші типи образної пам'яті. Зорова та слухова пам'ять зазвичай добре розвинуті у всіх людей і відіграють провідну роль серед інших типів. Правда, і тут спостерігаються індивідуальні відмінності. Те, який з цих типів: зорова чи слухова, домінує, можна визначити наступним чином. Якщо людина краще запам'ятовує, читаючи про себе, в неї домінує зоровий тип пам'яті. У такому разі вона, згадуючи текст, ніби бачить ту сторінку, на якій написаний матеріал. Мати добре розвинену зоро­ву пам'ять особливо необхідно художникам та шахистам. Зоровий тип пам'яті переважає в більшості людей.

Іноді зустрічаються люди з надзвичайно розвиненою зоровою пам'яттю. Історики стверджують, що Юлій Цезар і Олександр Ма- едонський знали в обличчя і по іменах усіх своїх солдат — до ЗО 000 людей. Сенека міг повторити 2 000 не пов'язаних між собою слів, почутих ним лише один раз. Геніальний математик Лео­пард Ейлер мав надзвичайну пам'ять на числа: він пам'ятав шість перших степенів всіх чисел до ста; академік О. Іоффе таблицею логарифмів не користувався — він знав її напам'ять.

Відтворення у деталях образів предметів, які у даний момент на зоровий аналізатор не впливають, називають ейдетизмом (від гр. eidos — образ, зовнішній вигляд). Ейдетична пам'ять вперше була описана німецькими психологами братами Йениі. Вона полягає у наступному: у деяких людей, особливо у дитячо-юнацькому віці, пюстерагаються яскраві та деталізовані образи предметів і явищ, які зберігаються упродовж тривалого часу після того, як ці пред­мети і явища припиняли свій безпосередній вплив на органи чут­тя. Людина ніби продовжує бачити вже відсутній предмет. Образи
ейдетичної нам'яті можуть зберігатися до кількох років і згадува­тися людиною будь-коли.

Такою яскравою ейдетичною пам'яттю бувають наділені ви­датні художники, яким достатньо один раз упродовж кількох хви­лин подивитися на модель, а далі можуть працювати над картиною по пам'яті, зберігаючи образ моделі у всіх деталях. Ейдетичну пам'ять мав і відомий мнемоніст 30-х років XX ст. С. В. Шере- шевський. Він легко перетворював кожне враження, навіть акус­тично сприйняті слова, в яскраві оптичні образи. Коли йому треба було запам'ятати довгий список слів, він кожне слово зпівставляв з зоровим образом і подумки розташовував їх у ряд. Далі він так само подумки прогулювався вздовж цього ряду і відразу давав без­помилкову відповідь.

Слуховий тип пам'яті в людини переважає у тому разі, якщо вона краще запам'ятовує матеріал після його прослуховування. У професійній діяльності добре розвинена слухова нам'ять не­обхідна музикантам, філологам та усім тим, хто вивчає мову.

Нюхову, смакову та дотикову пам'ять певною мірою можна назвати професійними тинами пам'яті, бо вони починають інтен­сивно розвиватися під впливом специфічної професійної діяль­ності, наприклад, у дегустаторів, парфумерів. Особливого розвит­ку вони можуть досягти при компенсації відсутніх видів пам'яті, наприклад, у незрячих.

«Чисті» типи пам'яті трапляються вкрай рідко. Найчастіше поєднуються зорова і слухова, зорова і рухова, слухова і рухова пам'яті. Найбільшого розвитку в людини досягають ті її види і типи, які пов'язані з її професійною діяльністю і які найчастіше використовуються. В математиків це, наприклад, абстрактні сим­воли, мовників — слова, художників — образи.

* * * * *

Пам'ять — це закріплення, збереження та відтворення людиною її минулого досвіду. Образи пам'яті називають уявленнями. Пам'ять виконує наступні функції: накопичення індивідуального досвіду, забезпечення зв'язку з минулим, перебіг психічних процесів та станів, єдність та цілісність людської особистості, захист осо­бистості від інформаційного перевантаження, неактуальної інформації, травмуючих переживань.

Існує значна кількість теоретичних підходів до вивчеїшя пам'яті: фізіологічний, біохімічний, інформаційно-кібернетичний, психологічний. Фізіологічна теорія пов'язує збереження інформації тривалою циркуляцією електричних потенціалів по замкнених нейронних колах. В основі біохімічної теорії пам'яті лежить ідея про модифікацію рибонуклеїнових кислот. Інформаційно-кіберне­тична теорія розглядає пам'ять як аналог електронно-обчислю­вальних машин. Найпоширенішими психологічними теоріями пам'яті є асоціативна, ґештальттеорія, біхевіоральна, психо­аналітична, діяльпісна, когнітивна. В асоціативній теорії пам 'ять /юзуміють як складну систему асоціацій за схожістю, контрастом і суміжністю; ґештальттеорія феномени пам'яті пояснює через апруктурування матеріалу, що запам'ятовується; біхевіораль­на — розглядає пам'ять у контексті навчання; психоаналітична — Уясуває роль емоцій, мотивів і потреб у запам'ятовуванні і забу­ванні матеріалу, а також описує психологічні механізми підсвідо­мого забування; діяльнісна — трактує пам'ять як особливий вид психологічної діяльності; когнітивна — розглядає пам'ять як одну із ланок загального процесу переробки інформації людиною.

Пам'ять класифікують за тривалістю закріплення та зберіган­ня матеріалу (сенсорна, короткотривала, довготривала), за харак­тером психічної активності (рухова, емоційна, образна, словесно- югічна), за ступенем розуміння матеріалу (механічна, логічна), за характером цілей діяльності (мимовільна, довільна). Сенсорна пам 'ять — це миттєвий відбиток отриманої сенсорної інформації на периферичних частинах аналізаторів. Короткотривала пам'ять характеризується обмеженим часом зберігання інфор­мації (до ЗО с) і обмеженими обсягом (7±2 одиниці). Матеріал в ній іберігається в сенсорних кодах. Різновидом короткотривалої пам'яті є оперативна — пам'ять, яка забезпечує безпосереднє мЦйснення людиною актуальних дій і операцій. Довготривала пам'ять характеризується необмеженим часом зберігання інфор­мації і необмеженим обсягом. У ній матеріал зберігається в осмис- чтих семантичних кодах. Рухова пам'ять — це запам'ятовування рухів та їхніх систем. Емоційна пам'ять — це пам'ять на пережи­нання. Образна пам'ять — це запам'ятовування уявлень конкрет­них предметів, явищ та їхніх властивостей. Словесно-логічна
пам'ять — це запам'ятовування думок, висловлених вербально. Ме­ханічна пам'ять задіяна у тих випадках, коли матеріал запам'ято­вується без його осмислення. Логічна пам'ять — це усвідомлене за­пам'ятовування матеріалу. Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли щось запам'ятовується та відтворюється без спеціаль­ної мети запам'ятати або пригадати, а також для цього не при­кладаються зусилля волі та не застосовуються які-небудь засоби запам'ятовування. При довішай пам'яті людина ставить перед собою мету щось запам'ятати та пригадати, використовуючи для цього спеціальні засоби та застосовуючи вольові зусилля.

Процеси пам'яті — це закономірна зміна послідовних явищ пам'яті. До них відносять запам'ятовування, збереження, відтво­рення та забування. В результаті запам'ятовування відбувається закріплення нового шляхом зв'язування з набутим раніше. Збере­ження — це тривале затримання в пам'яті матеріалу. Відтворен­ня — це такий процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація збереженого матеріалу. Відтворення поділяють на впізнавання (відтворення інформації в умовах повторного її сприй­мання), власне відтворення (мимовільне або довільне відтворення матеріалу, що запам'ятався), пригадування (довільне відтворення, що вимагає від людини активних вольових зусиль), згадування (відтворення індивідом подій свого життєвого шляху). Забування — це такий процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або вза­галі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізна­вання. Воно може бути тривалим і тимчасовим. Тимчасове забу­вання пов'язане з інтерференцією, а саме взаємодією двох чи більше процесів, при якій одна інформація змішується з іншою. Проактив- на інтерференція — це погіршення запсім ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка передує заучуванню; ретро­активна — яка відбувається після заучування. Забування особливо інтенсивно проходить відразу після заучування. Ремінісценція — це відтерміноване відтворення того, що було тимчасово забуте.

Розрізняють кількісні та якісні індивідуальні відмінності пам'яті. До кількісних відносять: обсяг, швидкість, точність, три­валість > міцність і готовність до відтворення. Якісні відмінності
пам'яті пов'язані з домінуванням тих чи інших видів і типів нам 'яті, а також з професійною діяльністю людини. Залежно від домінування того чи іншого виду аналізатора при запам'ятову­ванні матеріалу розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, дотиковий та інші типи образної пам'яті. Феноменально розвине­ніі зорову образну пам'ять називають ейдетичною пам'яттю.

Список літератури

1.Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. — М.: Про­

гресс, 1980. - С. 27-102, 295-307.

2. Грановская Р. М. Восприятие и модели памяти. — М.: Наука, 1974. —

С. 204-228, 256-270, 272-281, 312-329.

3. Громова Е. А. Память и ее резервы. — М.: Знание, 1983. — 64 с.

4. Заика Е. В. Память: се развитие и совершенствование // Практична

психологія та соціальна робота. — 2003. — № 8. — С. 39-44.

5. Ильюченок Р. Ю. Память хорошая, память плохая. — Новосибирск.:

Паука, Сибирское отделение, 1991. — 159 с. (>. Кранцев И. Сверхпамять случайного прохожего // Популярная психология. Хрестоматия. Сост. В. В. Мироненко. — М.: Просве­щение, 1990. - С. 86-91.

7. Куприянович Л. И. Резервы улучшения памяти. — М.: Наука,

1970. - 143 с.

8. Лезер Ф. Тренировка памяти. — М.: Мир, 1979. — 166 с.

9. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека. — М.:

Мир. 1974. - С. 276-279,313-339, 346-349,355-419.

10.Лурия А. Р. Маленькая книжка о большой памяти. — М.: Изд-во

МГУ, 1968. ~ 88 с.

11.Николов Н„ Нешев Г. Загадка тысячелетий. Что мы знаем о памя­ти? - М.: Мир, 1988.

12. Норман Д. Память и научение. — М.: Мир, 1985. — С. 15-61.

13. Пекелис В. Феноменальная память // Популярная психология. Хрестоматия. Сост. В. В. Мироненко. — М.: Просвещение, 1990. — С. 263-269.

14.Сергеев Б. Ф. Тайны памяти. — М.: Молодая гвардия, 1981. — 272 с.

13. Мислення

13.1.Мислення як вища форма пізнавальної діяльності.

13.2.Основні теоретичні підходи до вивчення мислення.

13.3.Види мислення та їхня класифікація:

13.3.1.Класифікація за характером об'єкта мисленнєвої діяльності;

13.3.2.Класифікація за ступенем новизни й оригінальності;

13.3.3.Класифікація за характером задач, засобом дії, розгорненням, ступенем реальності

та впливом на емоційну сферу людини.

13.4.Стадії процесу мислення.

13.5.Мисленнєві операції.

13.6.Логічні форми мислення.

13.7.Індивідуальні відмінності мислення.

13.1. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності

Життєдіяльність людини у навколишньому світі потребує не лише чуттєвого відображення предметів та явищ за допомогою відчуттів та сприймань, а й виділення суттєвих ознак та відно­шень. Це може бути досягнуте на основі логічного пізнання, яке здійснюється за допомогою мислення.

У повсякденному житті мислення розуміють як процес розв'язання задач та проблемних ситуацій. Як наукове поняття мислення — це пізнавальний психічний процес опосередковано­го та узагальненого пізнання людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Опосередкованість мислення виявляється у тому, що людство для пізнання світу вдається до різноманітних прак­тичних дій (наприклад, експериментів, дослідів тощо), обчислен­ня, моделей, схем, а також використовує знаки (наприклад, мовні, математичні, картографічні, дорожні тощо). Завдяки опорі на ці культурні засоби пізнання стає можливим пізнати те, що безпосе­редньо у сприйманні не дано.

Наведемо суттєві ознаки логічного пізнання (мислення), на відміну від чуттєвого (відчуттів та сприймання) (див. табл. 2).

Таблиця 2

Отже, мислення — складніша та вища за своєю організацією, порівняно з чуттєвим пізнанням, форма відображення дійсності. Воно має соціальну природу. Це виявляється в історичній наступ­ності знань: кожне наступне покоління спирається на той багаж знань, який набули попередні покоління.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: