ІІІ.3.1. Поняття про увагу

Навколишнє середовище постійно впливає на орга­ни чуття людини, проте не всі подразники вона відображає однаково чітко. Захоплений своєю працею, робітник не по­мічає, що довкола нього відбувається, хоч на виробничій ділянці вирує життя: метушаться люди, гуркочуть механіз­ми. З того, що залишається в полі його зору, одне сприй­мається чітко, а інше відступає на задній план і тільки в міру потреби включається в зону ясного бачення.

Свідомість індивіда не спроможна відобразити все, що] робиться навколо нього, не може з'ясувати водночас усі* питання складного завдання. Для їх чіткого усвідомленні потрібне виділення окремих предметів і явищ дійсності та послідовне їх відображення. Можливості ясного бачення до--рослої людини обмежуються 4—6 об'єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одню предметів і явищ навколишнього середовища й неуважна до інших. Функцію уваги можна порівняти з лінзою, яка зби­рає у фокус сонячні промені й запалює дерево. Так і уваг» збирає у фокус розумові сили людини й спрямовує їх ня розв'язування проблем, що постають перед нею. Саме|

зосередженість на об'єктах дає змогу поглибити бачення деталізувати явища та успішно розв'язати проблему Якщо людина розпорошує пізнавальні і продуктивні сили одно­часно на багатьох питаннях, у неї залишається менше сил а звідси — слабкі результати. Послідовне зосередження уваги спочатку на одному питанні, а потім на іншому дає мож­ливість глибше вивчати їх у всіх деталях і досягати ваго­міших успіхів.

Із численних сигналів оточення людина виділяє те, що необхідне для цілеспрямованої діяльності в даний момент, залежно від цього надаючи кожному об'єктові відображення певного значення. У взаємодії з навколишнім середовищем складається вибіркове відображення свідомістю предметів і явищ, що забезпечується увагою. Вибірковість, яка регулює пізнавальну й продуктивну діяльність, визначається можли­востями особи та спрямованістю, метою її діяльності. Меха­нізмами вибірковості уваги служать процеси довільної регу­ляції діяльності. В здатності довільно спрямовувати й зосе­реджувати увагу виявляється активність людини. Постанов­ка й постійне уточнення мети діяльності викликають, під­тримують, поглиблюють, розподіляють і переключають увагу.

Увага — не саме відображення, вона не має свого пред­мета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а швид­ше його необхідна умова, форма окремої відображувальної й продуктивної діяльності на різних рівнях свідомості. Отже, увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об 'єктах, що забезпечує їх виразне відображення.

Увага завжди тісно пов'язана з діяльністю людини, за­безпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти — означає бути уважним до об'єктів діяльності. Напруження в діяльності завжди пов'язане з від­повідним напруженням уваги. Увага слугує внутрішньою Умовою психічної діяльності, завдяки увазі чуттєве відобра­ження об'єктів зовнішнього світу відбивається у свідомості суб'єкта, а кожний акт цілеспрямованої діяльності доходить До свідомості. Саме від зосередженості уваги залежать пов­нота, чіткість і ясність нашого сприймання, уявлення, вирішення повсякденних проблем.

Увага конче потрібна людині для виконання кожного навчального чи трудового завдання. Особливого значення набуває у засвоєнні нового знання. З цього приводу

К. Д. Ушинський, зокрема, зазначав, що це основні ворота до свідомості, «єдині двері нашої душі», через які входять до нас усі відомості про навколишній світ, чуттєві дані і знан­ня. А П. Ф. Каптерсв зробив таке порівняння: «...Навчати неуважного — все одно що наповнювати водою діжку без дна». Уважність — запорука успіхів у розв'язанні проблем життя і діяльності.

Концепції довільної внутрішньої зосередженості свідо­мості та емоційно-вольової активності, що виявляються в увазі, розроблялися ще в межах інтроспективної психології. Проте вони не пояснювали механізми виникнення і роз­витку уваги. На спробу науково обгрунтувати ці механізми вперше натрапляємо в моторній теорії уваги, авторами якої були французький психолог Т. Рібо і російський психолог M. M. Ланге. Ця теорія надає надзвичайно важливого зна­чення зовнішнім виявам уваги, розглядаючи роль рухів не стільки як побічний вияв, скільки як умову виникнення уваги. Рух, зазначали вони, фізіологічне підтримує і поси­лює акт уваги, налаштовуючи органи чуття на зосередження або відвернення свідомості. Руховий ефект уваги та вміння ним керувати розкриває механізми довільної уваги. Довіль­но регулюючи рухи, пов'язані з чимось значущим, можна відповідно активізувати й спрямувати увагу. Якщо, підкрес­лювали прихильники цієї теорії, усунути рухи, то від уваги нічого не залишиться, тобто неможливою стане сама увага. Звичайно, роль рухів у підтриманні уваги безперечна. Проте не можна зводити до них саму увагу.

У 20—30-ті роки досить поширеною була теорія уваги Д. М. Узнадзе, пов'язана з поняттям установки. Згідно з] цією теорією, увага — особливий стан налаштованості, по­роджений впливом попереднього досвіду на наступні діїІ суб'єкта. Наприклад, пояснює автор, якщо потримати в ру-| ках однакові за об'ємом, але різні за вагою кульки, то потім, суб'єктивно по-різному будуть оцінюватися за вагою інші кульки. Установка, що виникла внаслідок ілюзії, вплива­тиме на сприймання ваги предмета, що пов'язано з увагою*] Вона внутрішньо зумовлює стан увага людини, що в по-| дальшому впливає на орієнтацію в умовах певної ситуації.

Рефлекторна теорія уваги (І. М. Сеченов, І. П. Павлов,! О. О. Ухтомський) пов'язує причини, що викликають увагу та її розвиток, із впливом зовнішнього середовища. Пред-І мети і явища зовнішнього світу, діючи через рецептори на; мозок людини, викликають у неї орієнтувальні рефлекси та'

пристосувальні рухові реакції, які в процесі розвитку дося­гають тонких диференціації! та досконалості. Орієнтувальні реакції змінюють перебіг мозкових процесів у корі великих півкуль головного мозку, створюють осередок оптимального збудження (за І. П. Павловим) або домінанту (за О. О. Ух-томським). У цих зонах легко утворюються тимчасові не­рвові зв'язки, вирішуються нові проблеми. Виникнення до­мінанти викликає гальмування в сусідніх ділянках кори го­ловного мозку, блокує інші реакції організму, підпорядко­вує собі побічні імпульси-подразнення, посилюючи завдяки їм увагу до основної діяльності. Інші дії в цей час можуть виконуватися переважно в автоматизованому режимі, обме­жуючись менш активними ділянками кори мозку.

У межах концепції поетапного формування розумових дій П. Я. Гальперіна увага розглядається як функція психічного контролю за змістом дій людини. Як діяльність контролю вона є невід'ємним елементом орієнтувально-дослідницької діяльності, але не становить самостійний процес, не має окремого продукту, а тому завжди спрямована на те, що створюється іншими процесами. Водночас увага — це не лише контроль, за допомогою якого дія тільки оцінюється. Увага сприяє формуванню та вдосконаленню розумової дії. «Коли нова дія контролю перетворюється на розумову й скорочену, тоді, і тільки тоді, вона стає увагою — новим, конкретним процесом уваги. Не кожний контроль є увагою, однак увага — це завжди контроль», — зазначав П. Я. Гальпе-рін.

Довільна увага — це контроль за дією на основі плану, за допомогою заздалегідь визначених критеріїв та засобів їх використання. Кожний новий акт довільної уваги базується на процедурі поетапного формування розумових дій. Для цього потрібно, крім основної діяльності, дати завдання пе­ревірити її, визначивши для цього критерії й засоби, за­гальний шлях і послідовність, реалізувати це на всіх етапах формування дії, починаючи з матеріальної або матеріалізо­ваної й закінчуючи розумовою.

Існує концепція уваги, що будується на принципі взаємодії свідомості й діяльності особистості (М. Ф. Добринін, Є. О. Мілерян, Ф. Н. Гоноболін, І. В. Страхов та ін.). її вихідне положення полягає в -тому, що увага нерозривно пов'язана з діяльністю, в діяльності вона існує і нею під­тримується. Бути уважним — обов'язково означає бути ді­яльним щодо тих чи інших об'єктів. Водночас увага розгля-

дається як необхідна внутрішня умова психічної діяльності людини. Вона забезпечує організацію і регуляцію психічної діяльності, ясність і чіткість сприйняття об'єктивної дійс­ності, доведення до свідомості змісту продуктивних дій.

Взаємні зв'язки психічної діяльності суб'єкта й об'єкта, свідомості й предмета визначають механізми виникнення й розвитку уваги та підвищення її ефективності. При цьому увага виявляється у двосторонності відносин суб'єкта й об'єкта. Так, чим більша активність свідомої діяльності суб'єкта, тим чіткіше виступає об'єкт; чим виразніше у сві­домості виступає об'єкт, тим інтенсивнішою є сама сві­домість, що виявляється в увазі. Розглядувана концепція певною мірою асимілює й узагальнює окремі положення різних теорій і в цьому плані є універсальною.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: