Класичний період. Головний метод Сократа

Ст. до н.е. – Класика

У класичний період антична філософія переносить свою увагу з проблем космосу на проблему людини. її розуму і душі. Класичний період у розвитку античної філософії починається з виникнення школи софістів наприкінці V ст.абсолютна.

Софісти - були переконані, що думка може все, бо вона суттєва. У такому висновку вони наслідували елеатів: буття – це те, що є, тому воно вічне і незмінне; а небуття – те, що не є вічним і незмінним, воно плинне і мінливе. Вони під­дали сумніву і наважились критикувати існуючі догми античного життя у галузі етичних, теоретичних, релігійних і суспільних традицій. На їх дум­ку, саме індивідуум постає останньою інстанцією і критерієм пізнання: «Людина є мірою усіх речей: існуючих у тому, що вони існують, а неіс­нуючих у тім, що вони не існують» Найвідоміший з софістів – Протагор

Сократ (470-399 рр. до н. е.) спочатку був учнем, а згодом - непримиренним опонентом софістів. У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користувався методом, який він називав майевтикою. Ціль майевтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення (дефініція) поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Переконання Сократа в існуванні об'єктивної істини приводить його до висновку, що існують об'єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а

Мегарська школа (Евклід, Евбулід, Діодор) Вони абсолютизували принцип розуму відірвавши його від принципу чуттєвого світу, від принципу життя.

Кіренаїки (Арістіп)

Платон (427-347) - Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світ ідей (ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти. Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання. Академія Платона — давньогрецька філософська школа, заснована бл. 387 до н. е. Платоном поблизу Афін. Спираючись на об'єктивний ідеалізмПлатона, боролася проти античного матеріалізму.

Аристотель, учень Платона, заснував у 335 до н. е. самостійну школу — Лікей. Погоджуючись із Платоном щодо прийняття ідеальних загальних засад, осяжних нашим розумом, Аристотель, однак, не протиставляє їх дійсності. Як справжні причини і першооснови речей ідеї суть живі «енергії», якими має визначатися всякий рух, розвиток, сама реальність. Не існує насправді абстрактної матерії (абсолютно безформної потенції), немає і чистих ідей — вони здійснюються в реальних речах. Природа — природна градація одиничних речей, або «субстанцій», за межами якої перебуває як її верхня межа божественний розум, нерухомий першорушій світу, а як нижня — невизначена речовина, здатна прийняти будь-яку форму.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: