Раціоналізм та емпіризм - два напрями новочасової філософії

У філософії Нового часу намітилось декілька протилежних течій, головними з яких були емпіризм і раціоналізм. Вони сформувались у гносеології теорії пізнання при намаганнях зясувати яким методом краще пізнавати світ — через чуттєвість чи розум.

Емпіризм, засновником якого був Ф. Бекон, основою пізнання вважає чуттєвий досвід емпірію.Раціоналізм, засновником якого був Р. Декарт, визнає головну роль розуму ratio — розум, мислення.Ф. Бекон 1561-1626 говорив про велику роль науки у пізнанні природи і оволодінні її силами. Але він доводив, що для успіху природознавства спочатку потрібно очистити розум від схоластичної середньовічної філософії привидів, ідолів. Саме тому він звертався до чуттєвого, експериментально-дослідного методу пізнання. Бекон казав:Найкращим з доведень є досвід, якщо він коріниться в експерименті.

Він пропонує новий метод пізнання — індукцію — наведення, коли від спостереження одиничних явищ переходять до загальних ідей та законів.

Виступаючи як емпірик, що передбачає живе споглядання, аналіз результатів експерименту, Бекон підкреслював і роль розуму, який повинен органічно поєднувати емпіричні та раціональні підходи в поясненні світу, вони повинні бути зєднанні і повязані одне з одним.

Протилежну позицію займав франц. мислитель Рене Декарт 1596-1650, який доводив, що чуттєвий досвід має мінливий, нестійкий характер, а тому слід покладатись на розум. Він казав: Пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки Декарт вважав, що розум усіх людей за своєю природою однаковий, а чуття — різні.

Він також пропонує свій метод пізнання дійсності — дедукцію — виведення перехід від загального до окремого. Він закликає не приймати ніяку річ за істину, все піддавати сумніву — поділяти кожне з питань на стільки частин, скільки необхідно для їх розвязання, — потім йти від простого, очевидного до складного, неочевидного. Тобто шукати складне через просте.

Декарт проголошував всемогутність розуму, а науку найвищою формою знання. Його знаменитий вислів: Cogitoergosum — Мислю, отже існую.

У XVIII ст. дискусія емпіристів і раціоналістів продовжувалась. Томас Гоббс, Джон Локк, Дж. Берклі, Д. Юм були представниками емпіризму.

Т. Гоббс спробував синтезувати емпіризм і раціоналізм; він підкреслює великі знання теоретичних знань, але доводить, що вони повинні ґрунтуватись на досвіді. Його послідовник Дж. Локк створив досить розвинуту теорію пізнання. Він вважав, що існує 2 джерела знань: відчуття, які дають нам прості ідеї біле, овальне, солодке і рефлексія — діяльність розуму які співставляє і узагальнює прості ідеї і на їх основі утворює складні ідеї. Дж. Локк починає аналізувати сам розум. Він заперечував існування вроджених ідей і доводив, що від народження мозок людини — це Tabularasa — тобто чиста дошка, на якій чуттєвий досвід залишає свої сліди.

Дж. Локк став засновником сенсуалізму — sensus — буття напряму. Які визнає відчуття єдиним джерелом знань. Цей напрям розвинули Дж. Берклі і Д. Юм.

Берклі стверджував, що тільки чуття можуть незаперечно засвідчувати, що щось існує. Він казав: Бути — це значить бути сприйнятим esseestpercipi.

Справді, про існування речей можна судити на підставі їх сприйняття. Навіть якщо теоретично вирахують якусь зірку, то її потрібно експериментально зафіксувати. Але чи зводиться існування до сприймання, чи є відчуття єдиною реальністю Чи справді тіла — це фантомами людської свідомості Берклі створює парадоксальну систему: всім очевидно, що світ існує, але потрібно довести, що це насправді так.

Ця ситуація подібна доапорій Зенона про рух. Крім того не все так просто зі сприйняттям світу: колись революціонер Морозов, який відсидів 25 років в невеличкий коморі, вийшовши на волю бачив всі речі в одній площині на відстані 4 м., і тільки пізніше відчуттям рознеслись далі це свідчить, що акт сприймання речей насправді є актом формування речей відчуттями людини, свідомість якої автоматично з відчуттів конструює речі. Берклі був першим, хто звернув на це увагу.

Д. Юм був ще послідовнішим ніж Берклі. Він заперечує не тільки матеріально, а і духовну субстанції. Юм вважав, що людина має справу не з зовнішнім світом, а з потоком своїх відчуттів та уявлень, тому все, що ми можемо знати — це зміст наших відчуттів. В силу цього світ для людини залишається непізнаним. Таким чином Юм є скептиком, агностиком — тобто вважає, що світ неможливо пізнати.

Раціоналістичний підхід Р. Декарта продовжували Б.Спіноза, Ч. Лейбніц.

Відповідаючи сенсуалістам, які казали Немає нічого в розумінні, чого раніше не було б у відчуттях, Лейбніц додав: Крім самого розуму.

Б. Спіноза створив оригінальне вчення про світ і людину, що мають єдину основу — субстанцію, яка включає все, і матеріальне, і ідеальне, духовне. Людина, на його думку, це найбільш яскраве поєднання модусу-тіла та модусу-душі. Спіноза зазначав, що ніщо не відбувається без причини. Але в людині воля перевершує розум, а тому пристрасті та бажання збивають з шляху істини; якщо людина бажає свободи, то повинна здолати бажання і пристрасті.

В пізнанні Спіноза виділяв 3 ступеня: 1 — чуттєве, 2 — судження розуму, найвищим він вважав 3 ступінь — інтуїцію.

20. Конфуціанство. Конфуціанство сформувалося на рубежі VI – V ст.Запропонував та обґрунтував його китайській мислитель Конфуцій.Серцевину Конфуціанства утворює своєрідне розуміння моральної природи людини, її взаємозв’язків у родині, суспільстві, державі. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільства, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх національних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх відповідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних обставин. Передусім він зосереджується на двох давньокитайських культах — культі Неба і культі предків. Небо конфуціанство розглядає і як частину природи, і як вищу духовну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності поклоніння Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найважливішою підставою того, щоб вважати його релігією. Світ, за Конфуцієм, є упорядкованим, гармонійним, вічним началом. Завдання людини полягає в тому, щоб знайти своє місце у цій вічній гармонії. А це можливо лише внаслідок постійного прагнення до досконалості, гармонійних відносин з Космосом, наслідування ідеалам. Таким ідеалом для людства є «мудрець», «благородний муж», якому властиві обізнаність, обов’язковість, чуття міри, законослухняність, самовимогливість, підпорядкування своїх помислів і дій велінню Неба, думкам мудреців і великих людей. Саме мудрецю слід довіряти великі справи. На протилежному полюсі конфуціанство розглядає простолюдина, налаштованого, як би вигідніше пристосуватися в житті, який презирливо ставиться до великих людей, ігнорує слова мудрих, прискіпливий до інших і невимогливий до себе. Великі справи довіряти йому не можна. Якщо якості благородної людини можуть поліпшуватися завдяки освіті, то простолюдина може спонукати до вдосконалення лише страх перед покаранням. На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближніми головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі.В основі всіх справ має бути принцип справедливості. Навіть якщо людина прагне посісти бажане для себе місце, де б то не було — в сім’ї, суспільстві, на державній службі, вона повинна намагатися бути достойною його. Для того потрібно вдосконалювати свій характер, що потребує очищення серця, думок, розширення знань. Найважливішим критерієм людської величі є любов, що зобов’язує до взаємоповаги вдома, старанності на роботі, правдивості у стосунках з оточуючими. Особливо важливою є любов і повага до влади, батьків. Сім’ю конфуціанство вважає основою політичної та соціальної структури суспільства. Навіть володар держави повинен чинити, як батько в сім’ї. Інтереси сім’ї конфуціанство вивищує над інтересами людини. Конфуціанство як релігійна система стримане щодо служіння духам, ідеї загробного життя, релігійного містицизму, магії. Байдуже воно і до проблем космогонії. А сам Конфуцій, хоч і брав участь у присвячених духам ритуальних дійствах, вважав: «Мудрість полягає в тому, щоб серйозно віддаватися обов’язкам, які стосуються людей, і, шануючи духів, триматися від них подалі». Конфуцій не змінив релігійних обрядів, а збирав, об’єднував обрядові правила і норми, шанував традиції, вважався знавцем культу, виконував усі обряди і привчав до цього інших. Він визнавав тогочасну суспільну структуру непорушною, існуючий суспільний лад — досконалим. На його думку, людина має суворо дотримуватись суспільних порядків. Держава, яка забезпечує цей лад, — вища над усе, особа — ніщо перед державою.Дуже важливим у конфуціанстві є вчення «про імена»: будь тим, хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник — чиновником, раб — рабом. Кожна соціальна група має дотримуватися визначених для неї норм поведінки (лі). Державу повинні очолювати мудрі люди і особистим прикладом виховувати підлеглих. За потреби вони мусять «виправляти імена», тобто ставити кожного на своє місце в суспільстві. Благородна людина має бути налаштована на справедливість, дотримання моралі. «Мала» людина більше зорієнтована на здобуття вигоди і багатства.Основою суспільних відносин Конфуцій вважав гуманність. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій держави потрібно послідовно впроваджувати принципи гуманності — жень. Конфуцій старанно аналізує їх сутність. Це, по-перше, сяо — повага до батьків. Потім — ті — повага до старших за віком і вищих за суспільним становищем; чжун — вірність, відданість; шу — прощення; лі — доброчесність; чжі — знання; юн — хоробрість; гун — шанобливість; куань — великодушність; сінь — вірність; мінь — кмітливість; чуй — доброта. Ці моральні риси облагороджують людину, оскільки в них закладені принципи загальнолюдської моралі, що забезпечило конфуціанству стабільний авторитет протягом двох із половиною тисяч років.Релігійно-філософське вчення Конфуція спершу адресувалося державним службовцям, згодом міцно вкоренилось у свідомість китайського суспільства, зумовило спосіб мислення китайців.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: