Особливості буддистського віровчення

Сутність буддійського віровчення в найбільш концентрованому вигляді виражають так звані "чотири благородні істини буддизму", сформульовані Просвітленим водній із перших проповідей. Ціістини, як думаютьсамібуддисти, вказують на "Зло, походження Зла і подолання Зла, і благороднийвосьмеричний шлях, шоведе до припинення Зла".

• Перша благородна істина буддизму проголошує: "Сутністьжиття є страждання". Цестражданнязаподіюєлюдині буквально все: "народження—страждання, старість — страждання, хвороба—страждання, смерть — страждання, єднання з неприємним — страждання, розлука з приємним — страждання, неотриманнячого-небудьбажаного — страждання; коротшекажучи, п’ятиричнаприхильність до існування є страждання"^*36.

• Друга благородна істина говорить про джерелостраждань: "цежага, що приводить до новихнароджень, супроводжуваназадоволеннями і пристрастями, щознаходитьзадоволення тут і там, а саме: жага насолоди, жагаіснування, жагазагибелі".

• Третя благородна істинапояснює, як можназнищитистраждання: "цеповнебезсліднезнищенняцієїжаги, відмова [віднеї], відкидання,звільнення, позбавлення [її]".

• Нарешті, четверта благородна істинастосується "серединного шляху", щоведе до знищеннястраждання. Будда переконався, щообидвіпротилежності—і життя, повнезадоволень і хтивості, і життя в добровільномуобмеженнісвоїхбажань—однаководалеківід "правильного шляху". Цей шлях лежитьпосередині, тому називається "серединним".Людина, яка здолала "восьмеричний шлях", досягаєспочаткупросвітлення (самадхи), а потім і нірвани. Слово "нірвана" у перекладііз санскриту означає "згасання". Нірвана—цевнутрішній стан людини, при якомузгасають, притупляютьсявсіпочуття і прихильності, а разом з ними і сприйняттянавколишньогосвіту. Цевнутрішнєзгасаннячуттєвості і тілесностіначезвільняєлюдинувідїїстраждаючого "Я" й віджагижиття, щотягневсіживіістоти до нескінченнихперероджень. Тим самим скасовуєтьсявладаКарми, і просвітлений у такийспосібмудрець до кінцярозчиняється в абсолютному спокої.

Світу, щооточуєлюдину, вважалибуддисти, притаманні: Страждання, Суб’єктивність і Мінливість.

По-перше, матеріальнийсвіт є ілюзія, створена нескінченнимикомбінаціями — дхамм (або дхарм), дрібнихносіївсвідомостілюдини; своєріднавізерунковаполотнина, виткана з незчисленноїкількостірізнобарвнихниточок. Зісмертюлюдини тканина немоврозпускається, а самі нитки зновуз’єднуються в новукольоровуполотнину. По-друге, особистістьлюдинитакожне тотожна сама по собі, вона не маєніякогопостійного, стійкого ядра, їїжодним чином не можназнайти за допомогоюорганівчутті в абоописати. А по-третє, ніщо у світі не постійне, все минає, все перебуває в процесібезперервноїзміни, а тому, прагнучидосягтичогось, ми в кінцевомупідсумкузалишаємосяні з чим.

Вчення про душу. Згідно з традицією, щобере початок у літературіАбхідхамми, те, щоприйнятовважатиособистістю, складається з:

а) «чистоїсвідомості» (Чіттаабовидужання)

б) психічнихявищ в абстракціївідсвідомості (чайтта)

в) «чуттєвого» в абстракціївідсвідомості (рупа)

г) сил, щосплітають, формуючоїпопередньоїкатегорії вконкретнісполучення, конфігурації (санскара, четана)

У буддійських текстах вказується на те, що Будда не раз говорив, нібидушінемає. Вона не існує як якасьсамостійна духовна сутність, щотимчасовоживе в матеріальномутілілюдини і залишаєйого післясмерті, з тимщоб за законом переселення душ зновузнайтисобііншу матеріальну темницю. Однак буддизм не заперечував і не заперечуєіндивідуальної «свідомості», яке несе в собі "весь духовнийсвітлюдини, трансформується в процесі особистихперероджень і повинно прагнути до заспокоєння в нірвані.

Отожсутністьвіровчення буддизму зводиться до закликукожнійлюдині стати на шлях пошукувнутрішньоїволі, скинутивсіокови, якимисковуєїїжиття. При цьомувказувалося й на те, щовсі люди, незалежновідсвоїхнаціональнихабосоціальнихрозходжень, мають у своємурозпорядженнірівніможливості для Просвітлення. Ця фундаментальна буддійська установка на індивідуальнийправедний шлях до спасіння, відкритий для всіх людей, стане в наступному характерною для всіхсвітовихрелігій, що у своїхвіровченнях однозначно зміщують акцент ізколективного на індивідуальнерелігійнежиття.

З людей, якіопануваливіровчення й "серединнимвосьмеричним шляхом" рухаються до нірвани, складаєтьсясвоєрідний пантеон буддизму: будди, бодхисатви та архати.

49. Філософія XX ст. (некласична) формуваласянасамперед як антитеза класичній, як певненовефілософськемислення. Для сучасноїфілософіїхарактернітакісуттєвіриси.

1. Сучаснафілософіяхарактеризуєтьсянаявністюрізноманітнихшкіл. Найбільшвідомими є такі: герменевтика, екзистенціалізм, неопозитивізм, неофрейдизм, неотомізм, персоналізм, прагматизм, структуралізм, феноменологія, філософськаантропологія, марксизм та ін. Протеце аж ніяк не означаєїї "космополітизації". Навпаки, сучаснафілософіянабула "загальнолюдського", "планетарного" характеру. Річ у тім, що XX ст. - це час становлення нового рівняцілісностілюдства, яке починає активно визначати себе як суб'єктзагальнолюдської практики. За цих умов філософіявперше за всю свою історіюстає реально "світовоюфілософією" - їїпровіднішколинабувають статусу світовихтенденційпланетарностіфілософської думки.

2. Сучаснафілософія, як правило, відмовляєтьсявідраціоналізму: стає на позиціїірраціоналізму. Ірраціоналізм (від лат. irrationalis - нерозумний, несвідомий) - це система філософськихвчень, якіобстоюютьобмеженістьраціональногопізнання, протиставляютьйомуінтуїцію, віру, інстинкт як основнівидипізнання. Як філософськатечіяірраціоналізмсформувався у XIX ст. У XX ст. цейстиль філософствуванняпочинаєдомінувати в західнійфілософії; "філософіюмислення" замінює "філософіяжиття".

3. Більшістьсучаснихфілософських систем маєантропологічний характер. Вони поєднуютьсязагальноюособливістю: наявністюспільногопідходу до визначенняголовноїфілософськоїпроблеми, а самепроблемилюдини. Антропологізмвиявляється у спробахвизначатиоснови і сферилюдськоїособистості та суб'єктивності, розглядатилюдину як "мірувсіх речей", ізнеї та завдякиїйнамагатисязрозуміти як її саму, так і навколишнєсередовище (природу, суспільство), а також культуру.

4. У сучаснійфілософіїспостерігаєтьсясуперечливеставлення до науки. З'явилися погляди, якідісталиназвусцієнтизму і антисцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. scientia і англ. science - знання, наука) - позиціясвітогляду, в основіякоїлежитьуявлення про науковезнання як про універсальнукультурнуцінність і достатнюумову для орієнтаціїлюдини у світі. Наука-цеуніверсальне "всезнання", щоміститьвідповіді на всіпитання і даєлюдиніабсолютнугарантіюуспішностіїїбезпосередніхдій у будь-якихжиттєвихситуаціях.

Як усвідомленаорієнтація, сцієнтизмутверджується в західнійкультурінаприкінці XIX ст., причомуодночасновиникає і протилежнасвітогляднапозиція - антисцієнтизм. Антисцієнтизмстверджуєпринциповуобмеженість науки у вирішенні проблем людськогоіснування, звертаєувагу на негативнінаслідкинауково-технічногопрогресу. Вінтлумачить науку як "дегуманізуючу силу", що є джереломтрагічностілюдськогоіснування.

5. За сучасноїепохинабулаподальшогорозвиткурелігійнафілософія. Спробирелігійногоосмисленнядійсностівідрізняютьсявіднауковихметодів, мають свою специфіку. Однак і в руслірелігійної думки народжувались і народжуютьсявидатніфілософськівчення, щозначновпливають на культуру людства.

6. У XX ст. переважнабільшістьфілософськихшкіл і течійпротистоялафілософії марксизму. Цевизначалосятим, що на довгі роки марксизм стаєнаріжнимкаменемідеології та політикисуспільства, яке намагалося на практиціреалізуватикомуністичніідеї. У прагненні довести неспроможністьпринципів марксизму більшістьпредставниківфілософськихтечійвіддалиданинуїхкритиці. Довгі роки розвитокфілософіїздійснювався у сферіідеологічногопротиборства. Замість того, щобвирішуватисутофілософськіпроблеми, сторонивідшукували вади та слабкімісця у філософськихконцепціях одна одної. На цьомуфоніпосилювалисянамаганняпобудовифілософських систем, якіпрагнулизвільненнявідвпливуідеології, природознавства і навіть науки.

Іслам

Іслам – наймолодша зі світових і друга за чисельністю релігія в сучасному світі. Він вважається державною або офіційною релігією в 28 країнах, які заснували організацію − ісламську конференцію. Подія ця симптоматична, оскільки демонструє особливу роль цієї релігії в різноманітних сферах життя окремих країн або регіонів, та й всієї планети в цілому.

Іслам у перекладі з арабської означає “покірність”, присвячення (надання) себе Богу; послідовники ісламу – мусульмани – “покірні”.

Іслам виник у 7 ст. на території Аравійського півострова, населеного арабськими кочовими племенами, що знаходились на етапі розпаду родоплемінних відносин. Головна священна книга мусульман - Коран (читання), поряд з цим священною книгою вважається Сунна (Священний переказ), в якій у формі коротких повчальних оповідань відображаються деякі ідеї ісламу. Іслам – монотеїстична релігія. Теза про єдиного Бога – Аллаха проводиться чітко й послідовно. Він є єдиний Бог, який створив все суще й визначає його існування.

Соціологи й історики визнають, що виникнення ісламу відповідає закономірностям появи будь-якої іншої релігії. Крім цього, ця релігія розвивалась під впливом більш ранніх релігій (іудаїзму та християнства), що не заперечують і самі ісламські теологи, що випливає з ісламського віровчення.

Згідно з мусульманським переказом, основні положення ісламського віровчення (зміст Корану) були передані пророку Мухамеду, який був обраний з числа найдостойніших для цієї місії самим Аллахом, через посередництво ангела Джебраїла окремими одкровеннями, головним чином, вночі через видіння. Основу Корану утворюють перші проповіді Мухамеда, котрі були записані його секретарями-писцями. Таким чином, іслам на відміну від християнства не використовує принцип боговтілення, або буддистський принцип просвітлення. Контакт між Богом і людьми відбувається через передачу істини одному з обраних достойних людей, який стає пророком.Символ Віри (шахада) в ісламі звучить як: «Немає бога крім Бога і Мухаммад — пророк його» або на староруській (мові, якою користувались білоруські татари — перші мусульмани на старій Русі — «Нямашіншага, толькіадзіни Пан Бог, і Мухаммад — ПасолБожи»)

Основні положення віровчення ісламу сформульовані в декількох тезах, так званих “7 акидах ісламу ”:

1.Віра в єдиного Бога Аллаха – Аллах єдиний Бог, творець і верховний суддя всього сущого, йому покірні всі явища природи, люди, ангели, демони.

2.Віра в ангелів. Ангели й демони – безтілесні істоти, які виконують волю Аллаха. До них відносяться носії доброго начала: Джебраїл, Мікаіл, Асрафіл, Азріл; ангели смерті – Накір та Мункаф; вартовий раю - Ридвана; вартовий пекла – Малік; а також втілення зла Ібліс, якого прокляв Аллах.

3.Віра в пророків. У Корані згадуються деякі біблейські пророки: Ібрахім (Авраам), Муса (Мойсей), Нух (Ной), Іса (Ісус), але головне значення надається пророку Мухамеду.

4.Віра в абсолютний авторитет, істинність Корану.

5.Віра в майбутній кінець світу. На Страшному суді сам Аллах буде допитувати кожного з живих і мертвих й визначати його долю (рай або пекло), при цьому заступництво Мухамеда може пом¢якшити долю грішників.

6.Віра у воскресіння мертвих.

7.Віра в божественне попереднє визначення. Все суще підпорядковане волі Аллаха, яка нічим не обмежена й не може бути збагнута людським розумом.

Мусульманин повинен також вірити в інші положення (догмати): безсмертя душі, посмертне воздаяння у формі раю або пекла, описання яких являє собою досить яскраві картини, тощо.

Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим, за добро платити добром, а за зло – злом, бути щедрим, допомагати бідним.

Головні культові вимоги ісламу сформульовані у вигляді так званих п¢яти “стовпів віри”:

1. Перша культова вимога – вимова вголос основного положення символу віри – “Немає Бога окрім Аллаха і Мухамед пророк його”.

2. Друга культова вимога – щоденна п¢ятикратна молитва (намаз).

3. Третя культова вимога – дотримання посту (ураза) в місяць рамазан.

4. Четверта культова вимога - обов¢язковий податок (закят) на користь бідних та духовенства. Окрім цього існує добровільне пожертвування у вигляді 1/40 частини річного доходу.

5. П¢ята культова вимога - паломництво в Мекку (хадж).

(Деякі богослови ще одним стовпом віри вважають священну війну проти невірних – джихад).

Разом з основними п¢ятьма стовпами віри існують й інші вимоги, заборони, вказівки, обряди. Це, насамперед культ Кааби (храм в Мецці) й культ мазарів (святих місць). Особливо важливу роль в ісламському культі відіграють свята (ураза-байрам - закінчення посту, курбан-байрам - жертвопринесення через 70 днів після закінчення посту тощо). Цікаві вимоги щодо ініціації (обрізання), сімейно-шлюбних відносин. Важливою складовою ісламу є заборона на ті чи інші види діяльності, вживання деяких продуктів харчування, види мистецтв і т. ін.

Важливою частиною системи исламу є шаріат.

Шаріат (належний шлях) – перелік норм права, моралі, культурологічних вимог, регулюючих все громадське й особисте життя мусульманина. Шаріат базується на Корані й Сунні, він формувався протягом двох століть. Якщо на початку його формування дії мусульманина розподілялись на два види: заборонене й схвалене, то сьогодні вони розділяються на п´ять категорій: 1) обов¢язкові дії; 2) бажані дії; 3) добровільні дії; 4) небажані дії; 5) суворо заборонені дії.

Шаріат є важливим знаряддям впливу ісламу на життя суспільства й індивіда, в деяких країнах він є основою судової системи.

Іслам, як і більшість інших релігій, не являє собою єдиного утворення. Основні течії в ісламі: - сунізм і шиїзм. Сунніти як основу віровчення й культу визнають всі положення Корану й Сунни. Шиіти, визнаючи абсолютний авторитет Корану, в Сунні визнають лише ті хадіси, авторами яких є четвертий халіф Алі та його послідовники. Разом з тим шиїти мають власний “Святий переказ” – ахбари, куди входять хадіси пов¢язані з діяльністю Алі – прямим спадкоємцем пророка Мухамеда. Шиїти вважають, що державна влада має божественну природу й повинна наслідуватись – вчення про імамат. Вони визнають 12 імамів, з числа прямих нащадків Алі. При цьому дванадцятий імам таємниче зник й з¢явиться серед людей в переддень Страшного суду для встановлення справедливості.

Принципових культових розбіжностей між шиїзмом і сунізмом немає. Хоча можна згадати день загибелі Хусейна (брат онука Мухамеда Хасана, який очолив заколот проти Муравії, який став халіфом після вбивства Алі в 661 р.), який відмічають шиїти (свято Шахсей – вахсей).

Релігійним організаційним центром і місцем культових заходів в ісламі є мечеть, що виступає й як соціо-культурний центр. Первісною організаційною одиницею в ісламі є релігійна община. Керують нею імам і мулла, який обирається мусульманами зі свого складу. У головних релігійних культових будівлях – соборних мечетях є спеціальний штат служителів на чолі з муфтієм. На рівні регіону, або загальнонаціональному рівні формується єдина спільнота – умма.

Керують релігійним життям як в сунізмі, так і в шиїзмі мулли. Найбільш авторитетних теологів і поважних духовних осіб в шиїзмі називають аятола, а найвище звання – великий аятола.

1.Мухаммад — пророк, посланий Всевишнім

2.Доля кожного мусульманина вирішена на небесах.

3.Віра в рай та пекло.

4.Визнання священної книги Коран.

Кожен мусульманин, якщо він здоровий, не має боргів і має достатньо коштів для мандрівки, хоча б один раз у житті повинен виконати Хадж — паломництво у Мекку до мечеті Аль-Харам, де знаходиться святилище Кааба. Це один із основних п'яти обов'язків мусульман. Чотири інших — сповідання віри, молитва, піст і діяння на користь бідних. Кожен мусульманин повинен молитися п'ять разів на день, тримати піст у місяць Рамадан (вдень утримуватися від їжі та не пити).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: