III. Проблема психічного розвитку дитини

Мають місце також суперечності між досягнутим рівнем психічного розвитку та способом життя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин. Особистість переростає свій спосіб жит­тя, який, відстаючи від її можливостей, перестає задовольняти. В резуль­таті дитина прагне зайняти нове становище в оточенні, досягти нових успіхів, підтвердити свою значущість і тим самим знаходить нові джере­ла свого розвитку.

Рушійні сили розвитку самі розвиваються в ході цього процесу, набу­ваючи нового змісту та нових форм прояву. На ранніх етапах розвитку особистості суперечності не усвідомлюються нею і лише поступово ста­ють предметом свідомості та самосвідомості і переживаються у формі невдоволення, прагнення подолати їх. Нове виникає в старому, опосеред­ковуючись діяльністю суб 'єкта.

Навчання і виховання сприяють не лише успішному подоланню су­перечностей, але й їх виникненню.

Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського

Вік, за Л.С. Виготським, - це якісно особливий етап психологічного розвитку, який характеризується сукупністю змін, які й визначають своє­рідність структури особистості на даному етапі розвитку.

Л.С. Виготський розглядав вік як епоху, ступінь, відносно замкнутий період розвитку, значення якого визначається його місцем в загальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку відзначаються своєрідністю прояву.

При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоут­ворення, яких не було в попередні періоди, і перебудовується весь хід розвитку.

Особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов: системою вимог до дитини на даному етапі її життя, сутністю взаємовідносин з оточуючими, типом діяльності, якою вона оволодіває, способами оволо­діння.

Л.С. Виготський вводить також поняття вікової кризи як цілісних змін особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, як пе­реломних точок на кривій дитячого розвитку, які відокремлюють один віковий період від іншого.

Кризи зумовлюються виникненням основних новоутворень поперед­нього стабільного періоду, які призводять до руйнування однієї соціаль­ної ситуації розвитку (це та система відносин, в якій знаходиться дитина та її орієнтація в них) та виникнення іншої.

Поведінкові показники вікових криз - впертість, негативізм, конфлік­тність та ін. - Л.С. Виготський вважав необхідними і відображаючими єдність негативної та позитивної сторін кризи.

Його концепція відрізнялась від усіх сучасних йому теорій всіма ви­хідними положеннями. Як уже розглядалось попередньо, всі теорії опи­сували хід дитячого розвитку як процес переходу від соціального до ін­дивідуального в процесі соціалізації індивіда.

Основними умовами розвитку західні психологи вважали спадковість і середовище, а джерело розвитку вбачали в самій природі індивіда, роз­глядаючи в результаті розвиток як пристосування до довкілля.

Л.С. Виготський вважає, що джерелом розвитку вищих психічних функцій є середовище. Вищі психічні функції виникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, як форма співробітництва між людьми (інтерпсихічна), і лише потім стають індивідуальними (інтра-психічними) функціями самої дитини.

Ставлення до середовища з віком змінюється. Змінюється і роль се­редовища в розвитку, вплив якого опосередковується переживаннями дитини.

Л.С. Виготський сформулював закони психічного розвитку дитини:

- дитячий розвиток відбувається нерівномірно в часі: рік життя немовля­
ти за темпом розвитку не відповідає рокові життя, наприклад, підлітка;

- розвиток психіки являє собою ланцюжок якісних змін, процес, в якому
ускладнення і кількісні зміни психічних функцій переходять в якіс­
ні, суттєві і призводять до стрибкоподібних якісних новоутворень.
Сприймання, пам'ять, мислення дитини відрізняється від дорослого
не тим, що вони менш розвинені, вони просто якісно інші, ніж у до­
рослого. Закономірності, яким вони підлягають, в процесі розвитку
видозмінюються, кількісні зміни переходять в якісні;

- нерівномірність дитячого розвитку: кожна сторона в психіці дитини
має свій оптимальний період розвитку;

- закон розвитку вищих психічних функцій, які, як уже зазначалось, ви­
никають спочатку як зовнішні, інтерпсихічні, а потім переходять у
внутрішні, інтрапсихічні. Вищі психічні функції характеризуються
опосередкованістю, усвідомлюваністю, довільністю, системністю,
формуються за життя в результаті оволодіння знаряддями, засобами
та розвиваються в зв'язку з навчанням.

Рушійною силою психічного розвитку за Л.С. Виготським, є навчання. На більш детальному розгляді його позиції^ цього питання ми зупинимось при викладі поглядів на проблему співвідношення навчання і розвитку.

Концепція Л.С. Виготського не була підтверджена експерименталь­ними фактами, а тому довгий час, як зазначають психологи-сучасники, вважалася лише геніальною догадкою. Окрім того, як вважають вони, схема свідомості Л.С. Виготського носить інтелектуалістичний характер, оскільки в ній розглядаються лише пізнавальні процеси без урахування мотиваційно-потребової сфери особистості.

О

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: