Осуд, "вирок", критична оцінка, докір

Ці повідомлення, вірогідно, більшою мірою, ніж інші, змушують дітей почувати себе невідповідними, залежними, дурноголовими, негідними, поганими. Я-концепція дитини формується здебільшого під впливом оцінок і суджень батьків. Як вони її оцінюють, так, переважно, дитина й саме оцінює себе. (Ятак часто чув, що я поганий, що відчував, що повинен бути поганим.)

Негативна критика часто викликає контркритику. (Я бачу, що ви робите те саме! Вам можна, а мені не можна?До себе ви не такі суворі.)

Оцінка сильно впливає на дітей і в тому смислі, що вони починають приховувати й замовчувати свої почуття від дорослих. (Якщо я розповім їм, вони стануть мене засуджувати.)

Діти, як і дорослі, не хочуть, щоб їх оцінювали негативно. На це вони відповідають захистами з метою захистити свій Я-образ. Часто вони переживають злість, почуття ненависті до дорослих, які їх оцінюють, навіть у випадках, коли покарання справедливе.

Похвала, згода

На противагу загальноприйнятій думці про те, що похвала завжди корисна дитині, вона часто викликає негативні ефекти.

Позитивна оцінка, яка не відповідає Я-образові дитини, може викликати сильні негативні переживання й ворожість до суб'єкта оцінювання. (Я—не гарненька, я—потворна. Я ненавиджу своє волосся. Я не грала добре, я була огидна.)

Діти роблять висновок, що коли на цей раз дорослі оцінили їх схвально, то на наступний раз вони можуть оцінити їх і негативно. Окрім того, відсутність похвали від дорослих, які використовують

ДОДАТОК 2

її часто, дитина може інтерпретувати як засудження. (Вони не сказали нічого схвального про мою зачіску, це означає, що вона їм не сподобалась.)

Похвалу дитина часто сприймає як спробу маніпулювати нею — хитрий спосіб змусити її зробити те, чого бажають дорослі. (Ви так говорите, щоб я старанніше вчилася.)

Діти іноді роблять висновок, що дорослі не розуміють їх, коли хвалять. (Ти ніколи не сказала б так, якби знала, що я дійсно думаю про себе.)

Вони часто соромляться і відчувають дискомфорт, одержуючи похвалу, особливо у присутності друзів. (Ох, тату, але ж це не правда!)

Діти, яких багато хвалять, можуть стати залежними від тих, хто демонструє таке постійне позитивне підкріплення, потребувати постійної похвали і навіть вимагати її. {Ти нічого не сказала про те, як я прибрав у кімнаті. Або: Я гарний маленький хлопчик? Або: Мамо, який я зараз маю вигляд? Або: Правда, гарний малюнок?)

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: