Заспокоювання, співчуття, підтримка, допомога, утішання

Такі повідомлення зовсім не так корисні, як вважає більшість батьків. Заспокоювання й утішання дитини, коли вона чимось схвильована, може просто запевнити її в тому, що дорослі не розуміють її. (Ти не говорив би так, якби знав, як мені страшно.)

Дорослі з найближчого оточення дитини втішають і заспокоюють її тому, що вони відчувають дискомфорт від того, що їхня дитина засмучена, розчарована, їй боляче або образливо. Подібні повідомлення свідчать про те, що батьки бажають, щоб вона перестала переживати такі почуття. (Не переживай, і все буде нормально.)

Діти можуть угледіти в утішанні спроби змінити їх і часто не довіряють дорослим. (Ти так говориш, лише щоб змусити мене почуватися краще.)

Знецінення почуття, яке переживає дитина, заспокоювання її часто переривають дальшу внутрішню роботу юної душі, тому що дитина відчуває, що дорослі бажають, щоб вона перестала відчувати те, що вона відчуває у даний момент (по суті це — неприйняття почуттів дитини).

11. Розслідування, допит, запитання

Запитання, які дорослі ставлять дітям, можуть нести їм емоційну інформацію про нестачу довіри до них, наявність підозри або сумнівів. (Ти помив руки, як тобі було сказано?)

Окрім того, діти розглядають деякі запитання як спробу поставити їх у скрутне становище, "загнати у глухий кут", як привід, щоб почати "гризти їм голову". (Скільки часу ти вчив уроки?Лише годину. Прекрасно, ти цілком заслуговуєш трійку на екзамені, який не за горами.)

Діти часто відчувають загрозу від запитань, особливо якщо вони не розуміють, чому дорослі запитують їх про це. Показово, як часто діти говорять: "Чому ти питаєш про це?"або "До чого ти ведеш?"

Коли дорослий задає запитання дитині, яка намагається розв'язати проблему, вона може відчути підозру, що ви збираєте дані, щоб вирішити цю проблему за неї й запропонувати їй уже

ДОДАТОК 2

готове власне рішення її проблеми. (Коли ти це відчув? Це має відношення до школи? Що сталося на прогулянці?)

Діти, особливо підлітки, навпаки, часто не бажають, щоб дорослі пропонували їм готові рішення їхніх проблем, оскільки це обмежує їхню особистісну свободу. (Якщо я розповім своїм батькам свою проблему, вони зразу ж запропонують рішення, обов'язкове до виконання.)

Дійсно, більшість запитань партнерові, який працює над проблемою, обмежує його свободу говорити про те, що він хоче, оскільки кожне запитання задає певний напрям відповіді. Так, запитання: "Колиу вас виникло це почуття?"~ вимагає говорити лише про початок переживання і більше ні про що. З огляду на це запитання — зовсім не найкращий метод полегшення комунікації для іншого, тому що має обмежувальну здатність.

12. Відхід, відволікання уваги, розрада, гумор (спроба перетворити на жарт)

Такі повідомлення можуть навіювати дитині відчуття, що дорослі не зацікавлені в ній, не поважають її почуття або відверто відкидають її. Діти зазвичай абсолютно серйозні й сповнені рішучості, коли у них виникає необхідність щось обговорити з дорослими. Коли ті у відповідь жартують, вони почувають себе ображеними та знехтуваними.

Відкидання й знецінення почуттів дітей або відволікання їхньої уваги виявляється успішним уданій конкретній ситуації, однак почуття особистості швидко не зникають. Часто вони несподівано виявляються пізніше. Відкинуті проблеми рідко є вирішеними проблемами.

Діти, як і дорослі, бажають бути почутими й зрозумілими з повагою й увагою. Якщо референтні дорослі із найближчого оточення стануть відмахуватися від них, вони швидко навчаться обговорювати важливі проблеми і почуття десь і з кимось поза батьківським домом або товариством улюбленого педагога. Наслідки такого повороту подій стають негативним чинником як для розвитку особистості дитини, так і для підтримання оптимального мікроклімату доросло-дитячої спільноти.

ДОДАТОК З

Методика психологічного обстежування й поділу

першокласників відповідно до їхньої готовності

до шкільного навчання

Методичні вказівки

Обстежування дитини проводять двоє дорослих — експериментатор, який по суті й здійснює перевірку, й асистент, обов'язки якого — фіксувати результати перевірки у спеціальному протоколі, їхні ролі може виконувати педагог, який набирає клас, і психолог. На початку обстежування кожен з них звертається до майбутнього школяра зі словами привітання, прагнучи викликати в нього довіру до себе, спокійний і радісний настрій. Далі, як і батьки дитини, протоколіст розташовується трохи далі від столу експериментатора, щоб не відволікати увагу дитини під час обстежування, але разом з тим мати змогу спостерігати його хід.

Діагностичний комплекс складається з чотирьох основних тестів:

1)фонематичного слуху;

2) словника;

3) копіювання безглуздих складів;

4) коротрочасної пам'яті й умовиводів.

Для дітей — кандидатів у клас прискореного навчання необхідна перевірка за п'ятим тестом — на руховий темп. На основі спостережень за ходом виконання дитиною основних тестів експериментатор і протоколіст визначають рівень розвитку в дитини найзагальнішої здібності — розумової активності. Таким чином, сумарна формула результатів обстеження дитини складається з шести показників.

Послідовність проведення окремих тестів диктується "тактичними" міркуваннями. Якщо у дитини на початку обстежування фіксується стан тривоги, емоційного напруження й загальмованості, перевірку доцільно починати з фонематичного тесту, оскільки він побудований у звичній для дітей ігровій формі, а це сприятиме її дальшій адаптації до нових умов. У випадку, якщо стан тривоги

ДОДАТОК З

проявляється у перезбуджепості дитини, в її підвищеній руховій активності, балакучості тощо, тоді роботу логічно починати з тесту копіювання безглуздих складів, в основу якого покладено самостійні графічні дії дитини. Виконання такого завдання, природно, буде діяти на дитину заспокійливо, що й в цьому випадку дасть їй змогу швидше наблизитись до оптимуму психічного функціонування, а значить і розкрити більшою мірою свої можливості.

Перевірку за чотирма — п'ятьма тестами розраховано на 25-— ЗО хвилин. При цьому найрозвинутіші діти виконують його за значно менший відрізок часу. На окрему увагу заслуговує вибір правильного темпу випробування. Головне у його підборі — уникнути крайнощів. Якщо він буде занадто високим для дитини, вона не зможе встигати за експериментатором. При занадто низькому темпі перевірка набуде млявого, нединамічного характеру. Оптимальним же темпом вважається такий, що забезпечує спокійну і разом із тим динамічну атмосферу випробування. Далі подається опис окремих тестів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: