Понятие про дидактику. Основные категории дидактики.

Дидактика(обучаем) - это отрасль педагогики, которая разрабатывает теорию обучения и образования, а также воспитание в процессе обучения. Вольфан Ратке первый ввел термин дидактика и тлумачил дидактику как научную дисциплину, которая исследует теоретические и методические основы обучения. Статус науки дидактика получила благодаря трудам педагога Я. А. Коменского, который в книге «Великая дидактика»(1632) изложил основные принципы обучения и формы его организации. Создатель классно-урочной системы. Основные категории дидактики: обучение, образование, учение, преподавание, знания, умения, навыки, закономерности, принципы, формы, методы обучения. Обучение – это процесс взаимодействия учителя и учинека в процессе к-го ученик усваевает знания, преобретает умения и навыки. Образование – процесс усвоения систематизированных знаний и формирование на их основе мировоззрения; результат – определенный уровень образованности. Преподавание – это организация и управление учителем познавательной деят-тью учеников, в результате чего происходит развитие и воспитание школьников. Учение – это учебная деят-ть ученика. Знания – это факты, сведенья, научные теории, понятия, законы системно закрепленные в сознании человека. Умения – это способность сознательно действовать на основе полученых знаний. Навыки – умение доведенное до автоматизма. Закономерность – отражает обьективные, существенные, необходимые, общие, устойчевые и повторяющееся при определенных условиях взаимосвязи. Строго зафиксированные закономерности назыв. законами. Принципы обучения – это определенная система основных дидактических требований к обучению, соблюдение которых повышает его эффективность. Метод обучения(путь к достижению цели) – это взаимосвязанная деят-ть учителя и учинека направленная на усвоение учеником знаний, преобретение умений и навыков, их восп-е и общее р-е.

25. Документы, которые определяют содержание школьного образования: учебный план, программы, учебники, учебные пособия. Дидактические требования, которые предьявляються к этим документам.

Содержание образования для всех типов уч-ых заведений отображенных в уч-ых планах, программах, учебниках и учебных пособиях. Учебный план – документ к-ый определяет набор уч-ых предметов, к-ые изучаются в учереждении образования, их распределение, недельное и годовое кол-во часов, отведенный на каждый уч-ый предмет, структура уч-го графика. К его содержанию входят: инвариативная часть, т. е. перечень и оббьем отраслей знаний, которые явл. обязательными для всех школ Укр-ны; вариативная часть плана: курсы по-выбору(факультет, дополнительные часы на индивидуал. и групповых занятиях). Учебная программа – документ, к-ый определяет содержание и обьем зананий, умений и навыков с каждого учебного процесса, содержание разделов и тем с разделением их по годам обучения. Основные разделы уч-ой программы: - обьяснительная записка, к-ая содержит цели обучения по определенному предмету, признаки процесса; - содержание уч-го материала, к-ый поделен на разделы и темы с обозначенным количеством часов на каждую из них; - оббьем знаний, умений и навыков по определенному предмету для учения каждого класса; - критерии оценивания знаний, умений и навыков по каждому виду работы. Учебник – книга, к-ая содержит основы научных знаний по определенной учебной дисциплине соответственно к цели обучения, определенная программой и требованиями дидактики. Структура учебника: 1. Тексты: основной, дополнительный, обьяснительный; 2. Внетекстовые компоненты: аппарат организации процесса усвоения содержания, вопросы и задания, таблицы, упражнения, иллюстративные материала. Учебное пособие – книга, материал к-ой расширяет границы учебника, содержит документы, новейшие и справочные ведомости. К этой категории уч-ых изданий пренадлежат: атласы, справочники, сборники задач и упражнений, словари, христоматии и т. д.

26. Зміст освіти в сучасній школі.

Загальна характеристика змісту освіти. Зміст освіти на кожному етапі суспільного буття за­лежить від рівня розвитку науки та економіки, специфі­ки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окре­мих галузей науки в загальній системі людських знань, завдань суспільства і держави у галузі політики, економі­ки і виховання (соціального замовлення для системи на­родної освіти).

Зміст освіти — система наукових знань, практичних умінь і нави­чок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та фор -мування особистості.

На зміст освіти впливають об'єктивні (потреби суспіль­ства у розвитку людини, науки й техніки, що супрово­джуються появою нових ідей, теорій і докорінними змі­нами технологій) та суб'єктивні чинники (політика панів­них сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо).

В історії дидактики відомі різні підходи до визначен­ня змісту освіти, які формували специфіку функціону­вання різних типів навчальних закладів.

Теорія формальної освіти. Висунута в працях Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Й.-Ф. Гербарта, І. Канта та ін. Згідно з нею основним завданням освіти є розвиток розумо­вих сил, логічного мислення, уяви, пам'яті, інтелекту уч­нів. А зміст освіти має базуватися на предметах гуманітар­ного циклу, математиці й логіці. За цією теорією працюва­ли класичні гімназії, ліцеї в Росії та Англії. У наш час на цій основі організовано навчальний процес у гімназіях, окре­мих ліцеях гуманітарного напряму, деяких школах.

Теорія матеріальної освіти. Засновником є англійсь­кий філософ Герберт Спенсер (1820—1903). Зумовлена швидким розвитком техніки, промисловості, транспорту, зв'язку. Прихильники її основним завданням вважали-здо-буття прикладних знань, зосередження на вивченні пред­метів природничо-математичного циклу, в процесі засво­єння яких має відбуватися розвиток мислення, розумових здібностей. Раніше такі підходи сповідували реальні та ко­мерційні училища, у наш час — коледжі, деякі ліцеї.

Педоцентрична теорія. Сформулював американський філософ, педагог Джон Дьюї (1859—1952). Згідно з нею зміст освіти визначається інтересами та здібностями ді­тей, а не соціально-економічними умовами й потребами суспільства. На практиці це виражається в організації за­мість систематичного навчання бесід, ігор, занять за інте­ресами.

Процес модернізації змісту освіти є еволюційним, ґрун­тується на врахуванні позитивного досвіду школи й водно­час передбачає істотні зміни, зумовлені сучасними тенден­ціями суспільного розвитку. Нові підходи передбачають які­сне оновлення змісту освіти відповідно до пріоритетних цілей освіти, сформульованих світовим освітнім співтова­риством (Міжнародним бюро освіти). Вони охоплюють ці­лісний розвиток особистості через забезпечення зростання її розумового, етичного, естетичного, емоційного, фізично­го та соціального потенціалу; підготовку учнів до праці, активної ролі в економічному та громадському житті сус­пільства, успішної діяльності в умовах швидких змін тех­нологій та мультикультурного суспільства; розвиток нави­чок наукового мислення, критичного осмислення дійснос­ті та навичок вирішення проблемних ситуацій.

У контексті пріоритетних цілей освіти визначено го­ловні засоби підвищення ефективності діяльності систе­ми освіти:

— забезпечення випереджаючого розвитку всієї систе­ми освіти, її спрямованості на проблеми майбутньої пост-індустріальної цивілізації; формування безперевної систе­ми освіти;

— активізація гуманного та творчого начала в освіті, створення передумов для всебічного розвитку й самороз­витку особистості, індивідуалізації та диференціації на­вчання, переходу на особистісно орієнтовані педагогічні технології;

— формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування держав та міжнародного співробітництва;

— формування комунікативних навичок, уміння спів­працювати у колективі, відповідальності за індивідуальні та колективні рішення;

— запровадження гуманістично орієнтованих методів інноваційного та розвиваючого навчання на основі вико­ристання перспективних інформаційних технологій;

— забезпечення більшої доступності освіти для насе­лення планети через використання можливостей дистан­ційної освіти та самоосвіти із застосуванням інформацій­них і телекомунікаційних технологій.

Відповідно до можливостей щодо забезпечення освіт­нього рівня функціонують різні типи загальноосвітніх на­вчальних закладів:

Середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів. І ступінь — початкова школа (1—3 (4) класи; термін навчання — 3 (4) роки); И сту­пінь — основна школа (5—9 класи; термін навчання — 5 ро­ків); ПІ ступінь — старша школа, як правило, з орієнтацією на профільне навчання (10—11 (12) класи; термін навчан­ня — 2 (3) роки).

Школи всіх трьох ступенів можуть функціонувати ра­зом або самостійно.

Загальноосвітня школаінтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги.

Вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчаль­ний заклад II—III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою на­вчання.

Спеціалізована школа (школаінтернат) — загаль­ноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибле­ним вивченням окремих предметів.

Гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II— III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного).

Ліцей — загальноосвітній навчальний заклад Ш ступе­ня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою.

Колегіум — загальноосвітній навчальний заклад НІ сту­пеня філологічно-філософського та (або) культурно-есте­тичного профілю.

Спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтер-нат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Загальноосвітня санаторна школа (школа-інтер-нат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступе­нів відповідного профілю для дітей, які потребують три­валого лікування.

Школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особли­вих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).

Стандарти освіти. Система освіти в Україні традиційно була централізо­ваною. Сучасне її реформування вимагає перегляду під­ходів до визначення освітніх стандартів. Вони мають ві­дображати нове бачення суспільного ідеалу освіченості, суспільні вимоги до освіти як основи соціокультурного становлення молодої людини, сприяти збереженню єди­ного освітнього простору в державі, відігравати стабілізу­ючу та регламентуючу роль. З цією метою у 1996 р. прий­нято «Концепцію державного стандарту загальної серед­ньої освіти в Україні» — унормовано систему показників про освіченість особи. Реалізується вона у нормативних— документах, які визначають суспільно зумовлений зміст загальної середньої освіти, вимоги та гарантії держави що­до її одержання громадянами.

Державний стандарт загальної середньої освіти — звід норм і по­ложень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і ви­пускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної се­редньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.

27. Методы обучения, их классификация.

Метод обучения(путь к достижению цели) – это взаимосвязанная деят-ть учителя и учинека направленная на усвоение учеником знаний, преобретение умений и навыков, их восп-е и общее р-е. Классификация методов обучения: 1.М-ды организации и осуществления уч-но-познавательной деят-ти: а) СЛОВЕСТНЫЕ: беседа, дискуссия, обьяснение, рассказ, лекция, инструкция; б) НАГЛЯДНЫЕ: иллюстрация, демонстрация, самост-ое наблюдение; в) ПРАКТИЧЕСКИЕ: упраднения, лаб-ая р-та, практическая р-та, графическая р-та, исследовательская р-та. 2. М-ды стимулирования и мотивации учебно-познавательной деят-ти: а) М-ды форм-я познавательных интересов уч-ков – создание ситуации успеха на уроке; поошрение в общении; использование дидактических игр(ролевая, деловая игра, «мозговой штурм»); б) М-ды стимулирования и мотивации долга и ответственности в обучении: они предполагают: форм-е у учинеков личной значемости обучения; оперативный контроль с целью выявления сложных для учиников вопросов, тем, упражнений, чтобы своевременно оказать помощь; гуманно наказать. 3. М-ды контроля и самоконтроля за эффективностью уч-но-познавательной деят-ти: а) м-ды устного опроса(фронтальные, групповые); б) письменный контроль(диктант, упражнение); в) тестовые методы проверки знаний; г) тесты достижений(проверка уровня знаний и логики); д) тесты креативности(оценка творческих способностей учеников)

28. Внеурочные формы обучения(предметные кружки, студии, олимпиады, конкурсы) Внеурочные формы обучения – это форма организации самостоятельного индивидуального изучения учебного материала во внеурочное время, что развивает у ученика: самоконтроль, волю, самостоятельность, выбор времени, не боязнь критики дома. Предметные кружки – не ставят цель поступить в ВУЗ. Для учащихся проводится учителями не реже 2-х раз в месяц. Вечера по предмету, их основная цель – популизировать данный предмет. Проведение учебных конференцій по предмету. Задачи: обопщение знаний учащихся, развитие творческих спосібностей учиников. Виставки, їх присвячують досягненням учнів в гурт­ках дитячої творчості та на уроках праці, у сфері образо­творчого мистецтва, результатам краєзнавчих, туристич­них походів. Екскурсоводи-школярі демонструють експо­нати, відповідають на запитання, організовують обмін досвідом.

Масові свята. Організовують як дні, тижні, місячни­ки підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, ди­тячої книги тощо. У них беруть участь всі учні школи. Під час таких свят традиційно відбуваються зустрічі з письменниками, художниками, композиторами.

Змагання. Спрямовані вони на стимулювання інтере­сів, здібностей учнів, сприяють підвищенню їх активнос­ті. Фізкультурно-спортивні змагання (класні, шкільні, міжшкільні) пропагують спорт, здоровий спосіб життя, їх оздоровчо-виховннй ефект залежить від ретельної під­готовки, врахування можливостей, стану здоров'я кож­ної дитини.

•Конкурси, олімпіади. Проводять для виявлення талан­тів, розвитку творчих можливостей дітей. Конкурси (ди­тячого малюнка, художніх робіт, технічних конструкцій), олімпіади (з навчальних предметів) організовують за пев­ним графіком, заздалегідь повідомляють про це учнів. Пе­реможців оголошують публічно, відзначаючи їх успіхи на урочистій лінійці.

29. Руководство уч-но-восп-ой р-той школы. Ф-ции директора школы, его заместителей.

Директор школы – организовывает планирования содержания и обеспечения уч-но-восп-го процесса, несет за него ответственность. К его обязанностям относится также опека о здоровье, безопасности уч-ков, создание русловий для внекласной и внешкольной р-ты. Директор руководит р-той своих заместителей, согласовует общую деяк-ть администрации школы с общественными организациями, учеников и педагогов, отвечает за комплектование классов. Замест. директора по уч-но-восп-ой р-те - организовывает и контролирует процесс обучения школьников, их общеобразовательной и труд-ой подготовки, всестороннее развитие и поведение. Контролирует исполнение учебных планов и программ, качество знаний, учений и навыков учеников. Осуществляет руководство методами р-ты с учителями школы, составляет и контролирует расписание уроков, графики факультетов и кружков, контр-ых, лаб-ых р-т, уч-е экскурсии. Заместитель директора по воспитательной р-те – организавывает внеклассную восп-ю р-ту и досуг учеников, предоставление необходимой помощи классным руководителям, воспитателям. к-ые преобющились к восп-ой р-те. Организация и координация школьной художественной самодеятельности, підготовка и проведение традиционных школьных праздников. Заместитель директора по хоз. части – отвечает за сохранение школьных помещений и имущества, за материалы обеспечивающее учебный процесс, санит-е состояние школы, противопожарную охранную, проверяет организационную р-ту обслуживающего персонала. Заместитель директора по научной р-те – разрабатывает методы, документы, разделы программы школы, которые касаються перспектив её развития.

Пед-кий совет школы. Содержание и орг-ция его р-ты.

Пед. совет создают для рассмотрениясложных вопросов организации уч-го процесса, повышение квалификации и профессионального майстерства пед-гов. В его состав входят учителя, воспитатели групп продленного дня, администрация школы, возглавлет сонет – директор школы. Работу совета планируют в довольной форме соответственно к потрібностям школы. Члены совета имеют право выносит на её рассмотрение все вопросы уч-но-восп-го процесса. Кол-во засиданий пед-го совета определяеться их целесообразностью, но она должна собираться не мение 4 раз в год.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: