На території України виділяють три фізико-географічні зони (мішаних лісів, лісостепову, степову) і дві області (Кримські гори і Українські Карпати).

3.1.1. Зона мішаних лісів

Зона мішаних лісів займає північну частину України і збігається з пів-денною межею Поліської низовини, тому її також називають Поліссям. Пів-

денна межа зони проходить приблизно на лінії Володимир-Волинський – Луцьк – Рівне – Ковель – Славута – Берестечко – Червоноград – Рава-Руська – Олесько – Кременець – Шепетівка – Житомир – Корнин – Київ – Ніжин – Батурин – Кролевець – Глухів. Полісся займає 19 % території України.

За рельєфом Полісся – рівнина, основну частину зони займає Поліська ни-зовина. На великих площах залягають піски, відкладені водами давнього льодовика, між підвищеннями є чимало невеликих заболочених низин. Заболоченість – харак-терна риса території зони. Клімат зони помірно континентальний. Переважають західні і північно-західні вологі вітри. Влітку вони зменшують спеку, а взимку – холод. Середня температура січня від -4° на заході до –8° на сході, а липня відповідно – від 17° до 19°. Середньорічна температура +6°..+7°. Кількість опадів становить 550...700 мм. На Поліссі багато річок. Усі вони повноводні, з повільною

течією, низькими, часто заболоченими берегами. Майже всі річки є притоками Прип’яті і Дніпра: Стир, Горинь, Уборть, Уж, Снов, Десна. Грунти переважно дерново-підзолисті, болотяні, торфові та супіщані. Великі площі вкриті мішаними і хвойними лісами, а в місцях, де немає лісів, розвивається трав’яна рослинність боліт і лук. Природні ліси вкривають близько 25 % території зони. Загальний ландшафт зони мальовничий: ліси змінюються луками, піщані вали і горби з сосновим лісом – широкими річковими долинами.

У зоні мішаних лісів у 1968 р. утворено Поліський заповідник (Житомирська область) загальною площею 20097 га, з них 17087 га вкрито лісами, переважно сосновими і березовими. На території заповідника зберігаються в комплексі природні ліси, болота, річки, поліська флора і фауна.

Шацький природний національний парк розташований у північно-західній частині Волинської області і займає площу 32500 га. Основна мета утворення у 1983 р. національного парку – збереження унікальних природних комплексів Шацьких озер, проведення наукових досліджень, раціональне використання багатих рекреаційних ресурсів, підтримання екологічного балансу в регіоні, пропаганда природоохоронних знань.

У зоні Полісся обробляється близько 35 % земельних угідь.

3.1.2. Лісостепова зона

Лісостепова зона займає близько 34 % території України і простягається від Передкарпаття до Середньоросійської височини. Північна межа лісостепузбігається з південним краєм зони мішаних лісів, а південна – в місцях зміни глибоких чорноземів звичайними. Вона проходить в районі Красних Окнів, Кривого Озера, Піщаного броду, Кіровограда, Кременчука, Краснограда, Тореза, Вовчанська. Поверхня зони, особливо у Придніпров’ї і східній частині Придніпровської височини, розчленована глибокими долинами річок, ярами і балками, по берегах яких на поверхню часто виходять граніти, іноді – вапняки й пісковики, утворюючи скелі.

Клімат зони помірно континентальний. Середня температура січня на заході –5°, на сході –8°, липня – відповідно від 20° до 21°. Середньорічна температура становить +7°...8°.

Опадів буває від 600 мм на заході і півночі зони до 450...500 мм на півдні і сході. Це майже стільки, як на Поліссі, але випаровування тут більше, тому й надмірного зволоження немає. Важливою особливістю клімату лісостепової зони є період бездощів’я, що може тривати в західній її частині 20...30, а на сході – 50...60 днів.

Ліси лісостепової зони листяні, і на Правобережжі в них переважають дуб і граб, на Лівобережжі – дуб і липа. На Поділлі ліси займають височини, в інших місцях – схили балок і долини річок. Незаймана лісова рослинність збереглася лише

у Канівському державному заповіднику (Черкаська область) і Михайлівській цілині (Сумська область).

Канівський заповідник утворений у 1968 р. і займає площу 2000 га переважно на правому березі Дніпра. Рельєф території заповідника характерний підви-щеннями (гори Княжа, Мар’їна, Чернеча), розчленованими ярами завглибшки 30–40 м і завдовжки 2–3 км.

Михайлівська цілина площею 202 га набула заповідного статусу у 1928 р. Тут охороняється єдина в Україні цілинна ділянка лучного степу у лісостеповій зоні.

У Яворівському районі Львівської області у долині річки Верещиці на берегах Янівського ставу у 1984 р. утворено заповідник “Розточчя” площею 2080 га. Більша частина території заповідника вкрита широколистими, хвойними і мішаними лісами, серед яких є деревостани віком 100–200 років.

На території лісостепу 67 % земель займають сільськогосподарські угіддя: тут зосереджено понад 37 % орних земель України. В лісостепу зосереджено близько 70 % посівів цукрових буряків і майже половина площі садів країни.

3.1.3. Степова зона

На південь від лісостепу до Кримських гір і берегів Чорного та Азовського морів широкою смугою простяглася степова зона. Вона займає близько40 %

території України. В основному рівнинна поверхня території зони має загальне зниження до морів. Південна частина території рівнини розчленована мало, пів-нічна має хвилястий рельєф.

Клімат степової зони – найбільш континентальний на території України. Середня температура січня від 0...–1⁰ (у Криму) до –7° (на північному сході), липня відповідно +7,5° (Старобільщина) до +11° (Ізмаїл). Опадів (переважно у вигляді злив) за рік буває від 300 мм у Причорномор’ї до 450 мм на півночі.

Ландшафт зони формується в умовах недостатньої кількості вологи, іноді суховії знижують вологість повітря на 30 % і дмуть без перерви 15 днів, швидкість вітру досягає 15 м/с, а під час пилових бур – 30 м/с.

Ґрунти у північній частині степу – звичайні чорноземи, глибина гумусового шару в цих грунтах досягає 1 м. На півдні зони чорноземи переходять у солон-цюваті грунти.

Степ поряд з лісостепом найбільш освоєний в господарському відношенні і під ріллею зайнято близько 75 % земель, що становить майже 48 % орних земель України. Під зерновими культурами зайнято близько 50 % оброблюваних земель.

У степовій зоні зосереджені основні масиви зрошуваних і обводнюваних зе-мель, лісових полезахисних смуг. Наприклад, у Херсонській і Запорізькій областях Каховською зрошувальною системою охоплено 750000 га земель. Ведуться роботи з боротьби з ерозією ґрунтів.

Для збереження у природному стані степових ділянок, їхньої рослинності і тваринного світу організовано заповідники: Асканія-Нова, Український степовий (Хомутівський степ, Кам’яні могили).

Степовий біосферний заповідник Асканія-Нова утворено у 1898 р., статусу заповідника набув у 1921 р., займає площу 33307 га. Природне ядро заповідника становить 11054 га, охоронна зона – 4800 га, зона регульованої господарської діяльності – 17453 га. Охоронна та господарська зони призначені для досліджень природних та господарських процесів в умовах заповідного режиму та їх змін під впливом господарської діяльності.

3.1.4. Українські Карпати

Фізико-географічна область Українські Карпати розташована на Південному Заході України. Територіально вона займає Карпатські гори,Перед-карпаття і Закарпатську низовину. Найбільшу площу становлять Карпатські гори. Вони складені пісковиками, сланцями, вапняками, мергелями, які порівняно легко вивітрюються, тому вершини гір (за винятком Горган) округлі. Вершини Горган круті, гостроверхі, підносяться зубчастими піками.

Клімат Карпат дуже вологий, з порівняно низькими річними температурами повітря. Середньорічна температура +6°. Карпати – область з найбільшою в Україні щільністю опадів: 800...900 мм у передгір’ях і 1000...1200 мм у верхній частині гір. Перший сніг випадає у жовтні–листопаді.

У Карпатах виділяється 6 вертикальних кліматичних поясів:

– передгір’я (до 600 м над рівнем моря), низькогір’я (600...1200 м);

– середній гірський (1200...1400 м); підверховинний (1400...1500 м);

– верховина (1500...800 м); альпійський (1800 м і вище).

У Карпатах бере початок багато річок, серед них: Стрий, Дністер, Тиса, Прут, Черемош, Надвірнянська і Солотвинська Бистриці. Течія їх стрімка, вони несуть велику кількість уламкового кам’яного матеріалу, який відкладають у своїй нижній течії. Особливо небезпечні гірські річки під час повені, що підтвердилося під час катастрофічної повені 1997 р. у долині Тиси на Закарпатті.

Рослинність змінюється з висотою. У передгір’ях – мішані ліси, діброви з домішкою бука, граба і ялини, вище від 600 м – букові, ще вище – буково-ялинові ліси. В середньому гірському поясі (1200...1400 м) вони змінюються смереково-ялиновими, а у підверховинному – чистими смерековими. У верхньому поясі гір (1400...1500 м) росте криволісся з карликової смереки і гірської сосни. На вершинах гір розташовані альпійські луки (полонини) з низькорослою травою. Грунти Карпат різноманітні і відповідно до кліматичних умов розташовуються вертикальними поясами.

У Івано-Франківській області у 1980 р. утворено Карпатський природний національний парк площею 50300 га. Основна мета його утворення – збереження

унікальних для Центральної Європи природних ландшафтів, що відзначаються багатим генофондом, наявністю рідкісних пралісових екосистем і значним рекреаційним потенціалом.

3.1.5. Кримські гори

Кримська гірська фізико-географічна область простяглася вздовж пів-

денного узбережжя півострова. На півночі вона межує зі степовою зоною.Кримські гори складені переважно вапняками, глинистими сланцями, гіп-

совиками. Внаслідок вимивання вапняків – основної породи гір – тут дуже по-ширені карстові форми рельєфу: лійки, западини, печери, іноді з підземними річками й озерами.

Клімат на Південному березі Криму субтропічний з середніми температурами січня 2°...4°. Річна кількість опадів становить тут 350...550 мм (максимум припадає на зимову пору). Літо спекотне й посушливе. Клімат головного пасма гір і перед-гір’я – помірний. Середня січнева температура –8°...–9°, липнева – до +15°...+16°. Кількість опадів у передгір’ях становить 400...500 мм, на головному пасмі

900...1200 мм.

Рослинність південного берега Криму багата й різноманітна. Поблизу Ялти розташований Нікітський ботанічний сад, де у відкритому ґрунті ростуть дерева, кущі, трави, квіти з усіх частин світу. Цьому сприяє мікроклімат. Число днів з температурою понад +15° досягає тут 140–150 на рік.

Багата природа, теплий клімат, морське узбережжя сприяли перетворенню Південного берега Криму на один з відомих курортних районів.

3.2. Етнографічні територіальні відмінності

У процесі історичного формування етнічної території народу, залежно від умов навколишнього середовища, видів господарської діяльності населення у