3 страница. Богатых Е. А. Гражданское и торговое право: от древнего римского к современ- ному российскому

Богатых Е. А. Гражданское и торговое право: от древнего римского к современ-
ному российскому. - М.: ИНФРА-М, 1996.

Зенин И. А. Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учеб. по-
собие. - М.: Изд-во МГУ, 1992.

Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-
правовое исследование / В. В. Залесский, Г. Е. Авилов, М. М. Вильданова и др.М.:НОРМА,1999. Савельев В. А. Гражданский кодекс Германии (история, система, институты).

- М.: Юрист, 1994.

Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право: Частное право. Циви-
листика: Учеб. пособие, - К.: АСК, 2001.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред.
Я. М. Шевченко. - Т. 1, 2. - К.: Ін Юре, 2003.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнє-
цової. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В. (. (кер. авт. кол.), Бара-
нова Л. М., Жилінкова і. В. та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатсєвої,

В. Л. Яроцького, - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 1. - 480 с.

Методичні вказівки

В умовах проголошеного Україною зовнішньополітичного курсу,
спрямованого на інтеграцію до європейських та євроатлантичних
структур, актуальним є питання щодо законодавчого зближення
правових систем України та інших держав (насамперед, Західної
Європи). У зв’язку з цим зрозуміла практична необхідність для
кожного юриста в оволодінні певного мінімального необхідного
рівня знань іноземного приватного права та законодавства.

У приватному (цивільному) праві прийнято виділяти дві основні
системи: континентальну та англо-американську. Для континен-
тальної системи приватного права характерна заснованість її осно-
вних інститутів на римському приватному праві. До країн конти-
нентального права входять країни Європи, за винятком Великої
Британії, Японії, окремих країн Латинської Америки).

В англо-американському праві центральне місце серед джерел
права займає правовий прецедент. Тому система англо-американсь-
кого права носить також назву прецедентного. До неї входять, зо-
крема, такі країни як Велика Британія, США, Австралія тощо.

Для деяких держав притаманні змішані системи приватного
(цивільного) права, тобто існують ознаки двох або кількох приват-
но-правових систем (наприклад, штат Луїзіана (США), провінція
Квебек (Канада)).

Залежно від того, якими основними нормативними актами
регулюються цивільні правовідносини, країни Західної Європи
поділяються на країни з моністичною та дуалістичною системами
приватного права. У державах з моністичною системою приватного права основний масив цивільних відносин регулюється од-
ним актом — Цивільним кодексом. Таких країн більшість (Італія,
Швейцарія, Нідерланди, Росія та інші країни СНД, крім України).
Країнам з дуалізмом приватного права притаманне врегулюван-
ня цивільно-правових відносин двома основними нормативними
актами — Цивільним та Торговим (комерційним, господарським)
кодексами. Серед класичних прикладів таких країн - Франція, де
існують Цивільний кодекс (Кодекс Наполеона) 1804 р. та Торговий
кодекс 1807 р., та Німеччина, основними нормативними актами
якої в сфері приватного права виступають Німецьке цивільне та
Німецьке торгове уложення 1896 р. До країн з дуалізмом приват-
ного права, як відомо, приєдналася й Україна, основні цивілістичні
інститути якої вміщено не лише в Цивільному, але й у Господарсь-
кому кодексі.

Студентам бажано також ознайомитись і з процесом кодифікації
приватного права у Нідерландах, звернути увагу на особливості
законодавчого регулювання різноманітних цивільних інституцій
у різних правових системах.

Завдання

Завдання № 1

Тематика рефератів:

1) Предмет і системи цивільного і торгового права зарубіжних
країн;

2)Передумови прийняття та загальна характеристика Французь-
кого цивільного кодексу 1804 р.;

3) Передумови прийняття та загальна характеристика Німецького
цивільного уложення 1896 р,;

4) Особливості англо-американської системи приватного права;

5) Вплив зарубіжного приватного (цивільного) законодавства та
формування цивільного законодавства України.

Завдання № 2

Складіть порівняльну таблицю англо-американського та конти-
нентального права, звертаючи увагу, зокрема, на: країни, в яких по-
ширена та чи інша правова система; кількість та особливості джерел;
сутність основних підгалузей та інститутів; вплив на формування
законодавства і права інших держав тощо.

Тести

1. Вкажіть світові цивільно-правові системи:

а) романська та германська;

б) уніфікована та змішана;

в) континентальна та англо-американська;

г) французька та германська.

2. Вкажіть основне історичне джерело, на якому базується
структура сучасних джерел романської системи приватного (ци-
вільного) права:

а) Дігести (Пандекти) Юстиніана;

б) Кодекс Юстиніана;

в) Інституції Юстиніана;

г) Інституції Гая.

3. Яка з цих ознак не є притаманною континентальній системі
права:

а) основним джерелом є правовий прецедент;

б) основним джерелом є нормативний акт;

в) відсутність загальнообов’язкового значення роз’яснень судів
вищих інстанцій;

г) широке поширення міжнародних договорів як джерел цивільного
права.

4. Що з наведеного не є характеристикою цивільного (торгово-
го) законодавства Франції:

а) дуалістична система приватного права;

б) інституційна система побудови Цивільного кодексу;

в) наявність Торгового кодексу;

г) постійне розширення сфери дії норм Торгового кодексу.

5. Яка з наведених ознак відповідає цивільному (торговому) за-
конодавству Німеччини:

а) дуалістична система приватного права;

б) інституційна система побудови Цивільного кодексу;

в) наявність шести книг у структурі Німецького цивільного уло-
ження;

г) постійне звуження сфери дії норм Німецького торгового уло-
ження.

в. Яка з наведених ознак не є притаманною англійському цивіль-
ному (торговому) праву:

а) належить до сім’ї загального права;

б) поділяється на статутне та прецедентне право;

в) відсутність нормативно-правових актів як джерел цивільно-
правового регулювання;

г) казуїстичність формулювання правових норм.

7. Яка з наведених ознак не є притаманною цивільному (торго-
вому) праву США:

а) належить до сім’ї загального права;

б) казуїстичність формулювання правових норм;

в) наявність федерального цивільного законодавства та законодав-
ства штатів;

г) постійне збільшення значення цивільно-правових прецедентів і
нівелювання значення нормативно-правових актів.

8. Дуалізм приватного права передбачає:

а) розподіл системи цивільного права на загальну та особливу час-
тини;

б) регулювання приватно-правових відносин цивільним та торго-
вельним кодексами;

в) регулювання приватно-правових відносин лише цивільним ко-
дексом;

г) домінування судового прецеденту як основного джерела при-
ватного права.

9. До зарубіжних держав з дуалістичною системою приватного
права належать;

а) Нідерланди;

б) Франція;

в) Німеччина;

г) Російська Федерація.

Контрольні питання

1. До якої системи права відноситься цивільне право України?

2. В чому полягають системи пандектного та інституційного права?

3. Які особливості континентальної системи права?

4. Які відмінності англо-американської системи права від системи
континентального права?

5. В чому полягає дуалізм приватного права?

ТЕМА 5: ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Питання для обговорення

1. Поняття та загальна характеристика правовідносин.

2. Поняття та особливості цивільних правовідносин.

3. Співвідношення цивільних правовідносин з відносинами, які
складають предмет регулювання інших галузей права.

4. Динаміка (виникнення, зміна і припинення) цивільних правовідносин.

5. Загальна характеристика елементів цивільно-правових відносин.

6. Суб’єкти цивільно-правових відносин.

7. Об’єкти цивільно-правових відносин.

8. Зміст цивільно-правових відносин.

9. Класифікація цивільних правовідносин.

Нормативні акти

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня
1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141; з наступними
змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. - 2003. - № 47-
48; з наступними змінами і доповненнями.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року// Відомості Верховної Ради
України. - 2003. - № 18. - Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.

Житловий кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від
ЗО червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1983. - Додаток
до № 28. - Ст. 573; з наступними змінами і доповненнями.

Земельний кодекс України. Затверджений Законом України від 25 жовтня
2001 р. // Урядовий кур’єр. - 2001. - 15 листопада; з наступними змінами і допо-
вненнями.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради Украї-
ни. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.

Про цінні папери та фондовий ринок. Закон України № 3480-ІУ від 23 лютого 2006 р.
// Голос України. - 2006. - № 69. - 14 квітня.

Про господарські товариства. Закон України від 19 вересня 1991 р. // Відомості
Верхозної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682; з наступними змінами і допо-
вненнями.

Про приватизацію державного житлового фонду. Закон України від 19 червня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. ~ 1992. - № 36. - Ст. 524; з наступними змінами і доповненнями. Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права». Закон України від 11 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. - 2001. - № 32. -Ст. 1450.

Література

Агарков М. Предмет и система советского гражданского права // Советское
г осударство и право. - 1940. - № 8-9. - С. 52-72.

Александров Н. Г. Некоторые вопросы учения о правоотношении //Труды научной сессии Всесоюзного института юридических наук 1-6 июля 1946 г. - М.: Юрид. изд.Высшей партийной школы при ЦК ВКП (б), 1948. - С. 31-61.

Алексеев С. С. Проблемы теории права. Курс лекций в двух томах. - Свердловск:
Издательство Свердловского юридического института, 1972. - Т. 1. Основные
вопросы общей теории социалистического права.

Гревцов Ю. И. Правовые отношения и осуществление права. - Л.: Изд-во ЛГУ,
1987.

Гревцов Ю. И. Проблемы теории правового отношения. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1981.

Иоффе О. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. - Л.: изда-
тельство Ленинградского университета им. А. А. Жданова, 1949.

Иоффе О. С. Спорные вопросы учения о правоотношении // Очерки по граждан-
скому праву. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1957. - С. 21-64.

Корецкий В. И. Гражданское право и гражданские правоотношения в СССР.
-Душанбе: Ирфон, 1967.

Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. - М.:Госюриздат, 1958.

Магазинер Я. М. Объекхправа // Очерки по гражданскому праву. - Л.: Издательство Ленинградского университета. - 1957. - С. 65-78.

Сепп X. В. К вопросу о сущности гражданского правоотношения // Осо-
бенности правового положения субъектов о объектов имущественных и личных неимущественных отношений в развитом социалистическом обществе. - Тарту. Ученые записки Тартусского государственного университета. - Издательсво ТГУ, 1986.-Вып. 758.-С. 4-18.

Теория государства и права. Учебник/Под ред. В. М. Ко рельс ко го и В. Д. Перевалова. - М.: Издательская группа ИНФРА-М - НОРМА, 1997.

Теория государства и права / Под ред. К. А. Мокичева. - М.: Юридическая литература, 1971.

Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. - М.: Юристъ, 1997.

Толстой Ю. К. Еще раз о правоотношении // Правоведение. - 1969. - № 1. -

С.32-36.

Толстой Ю. К. К теории правоотношения. - Л.: Издательство Ленинградского
университета, 1959.

Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. - М.: Юридическая литература,
1974.-351 с.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. До-
вгертта ін.; За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004

Методичні вказівки

Право - особливий державний регулятор суспільних відносин.
Здійснюючи регулювання тих чи інших відносин, що складаються
та об’єктивно існують у суспільстві, воно тим самим надає їм право-
вої форми, в результаті чого ці відносини набувають нової якості

- стають правовими.

Цілеспрямований юридичний вплив на суспільні відносини
здійснюється у формі правовідношення, яке виступає правовою
формою зв’язків та взаємодії їх учасників. Отже, в найбільш за-
гальному вигляді правовідношення можна визначити як суспільне
відношення, урегульоване правом.

Цивільне правовідношення — це результат правового регулю-
вання відносин між його учасниками нормами цивільного права.
Водночас цивільне правовідношення виступає і засобом правового
впливу на фактичні відносини людей, адже за межами практичної
діяльності суб’єктів права правова норма втрачає своє значення,
а вплив останньої на суспільні відносини не можна відокремити
від правовідношення.

Право в об’єктивному розумінні поділяється на дві великі сфе-
ри: право публічне і приватне. Цей поділ заснований на тому, які
саме інтереси захищаються юридичними нормами. Норми, які
регулюють інтереси, носієм яких є держава, складають публічне
право. Державна влада вказує своїми нормами кожній конкретній
особі її юридичне місце, її права та обов’язки. Ці відносини носять
безумовний, примусовий, імперативний характер. Такий спосіб
врегулювання суспільних відносин має назву «спосіб юридичної
централізації». Норми публічного права визначають, головним
чином, державний устрій і порядок управління державою. Згідно
з висловлюванням римського юриста Папініана, «публічне право
не може бути змінено угодою приватних осіб».

З іншого боку, є інтереси, носіями яких визнаються приватні
особи. Сукупність норм, призначених для регулювання діяльності
окремих осіб з приводу захисту їх власних інтересів, складає при-
ватне (цивільне) право. Ініціатива щодо виникнення приватно-
правових відносин, визначення правового положення учасників
та захисту їх прав визначається самими учасниками. Даний спосіб
врегулювання суспільних відносин має назву «спосіб юридичної
централізації». До цієї групи відносяться, головним чином, норми,
які стосуються договірних, сімейних та спадкових відносин.

Держава також може виступати носієм приватних прав (наприк-
лад, у сфері зобов’язальних або спадкових правовідносин). Як
суб’єкт публічного права держава стоїть над особами, а в якості
носія приватних (цивільних) прав вона стоїть поряд з ними.

Існує два критерії розмежування норм приватного та публічного
права - матеріальний (в основу покладений зміст правовідносин та
їх суб’єктний склад) та формальний (спирається на спосіб судового
захисту прав). Згідно з першим критерієм приватно-правовими є
норми, які на засадах юридичної рівності регулюють відносини
між окремими індивідами, а публічними - норми, що складають
між державою і окремими індивідами, у яких держава займає
панівне становище. Згідно з формальним критерієм приватними є
норми, що охороняються за ініціативою самих суб’єктів у порядку
цивільного судочинства (як правило, позовного - наприклад, по-
зов про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я чи
іншим деліктом); публічно-правовими є норми, які охороняються
за ініціативою влади в порядку кримінального судочинства або в
адміністративно-правовому порядку.

Класичне розмежування публічного і приватного права дає Уль-
піан в Дігестах Юстиніана: «публічне право - те, що відноситься
до положення (статусу) римської держави; приватне - те, що від-
носиться до користі окремих осіб».

Отже, усі цивільні правовідносини мають приватно-правовий
характер.

Цивільні правовідносини характеризуються наступними озна-
ками:

а) це майнові та особисті немайнові відносини, врегульовані
нормами цивільного права;

б) учасники цих відносин володіють майновою відокремленістю
та є юридично рівними;

в) підставою їх виникнення виступає, як правило, вільне воле-
виявлення учасників;

г) зміст цивільних правовідносин, тобто права та обов’язки їх
учасників, реалізуються на власний розсуд суб’єктів відповідно до
положень законодавства, умов правочину. Однак у випадку, коли
реалізації цивільних прав уповноваженою особою перешкоджає
зобов’язана сторона правовідношення, цивільні права можуть
бути здійснені і незалежно від волі зобов’язаної особи, в порядку
цивільного судочинства.

Правові відносини можуть виникати і функціонувати лише за
наявності певних передумов. Оскільки правовідношення виступає
юридичною формою та одночасно результатом правового урегулю-
вання суспільних відносин нормою права, останні і є вихідними
матеріальними передумовами його виникнення, існування яких
обумовлюється суспільними потребами.

Інтереси та потреби людей, під впливом яких вони вступають у
різноманітні правовідносини, можуть бути матеріальними, духо-
вними або фізіологічними. Прагнення до задоволення вказаних
інтересів та потреб і викликає до життя відповідні правовідноси-
ни. У більш широкому значенні під матеріальними передумовами
розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних та
інших чинників, що обумовлюють об’єктивну необхідність право-
вого регулювання тих або інших суспільних відносин.

Проте одних лише загальних передумов недостатньо для на-
буття суспільними відносинами правової форми. Для того, щоб у
конкретних випадках виникали і діяли реальні правові відносини,
потрібні також формально-юридичні підстави. До них відносяться:

а) правові норми; б) право- та дієздатність (правосуб’єктність) їх
учасників; в) юридичні факти.

Правова норма - первинний елемент будь-якого правовідно-
шення. Норми права регулюють специфічні зв’язки між учасни-
ками правових відносин, які здійснюються шляхом встановлення
правовими приписами їхніх суб’єктивних прав та юридичних
обов’язків. Правосуб’єктність — це передбачена нормами права
можливість реалізації вказаних у ній прав та обов’язків суб’єктів
правовідносин.

Правові норми та правосуб’єктність, будучи необхідними переду-
мовами правовідношення, самі по собі не породжують, не змінюють
і не припиняють цивільних правовідносин як динамічних явищ.
Даний рух правовідносин залежить від настання передбачених
правовими нормами реальних обставин, з якими закон пов’язує
виникнення, зміну або припинення правовідносин між їх учасни-
ками, що називаються цивільними юридичними фактами. Тому
юридичні факти (або їх сукупність - юридичні склади) виступають
в якості зв'язуючого ланцюга між правовою нормою і цивільними
правовідносинами. Без юридичних фактів не встановлюється, не
змінюється і не припиняється жодне цивільне правовідношення.

Згідно з твердженням проф. Красавчикова О. О. «юридичні
факти реалізують створену матеріальними та юридичними пере-
думовами можливість виникнення цивільного правовідношення,
перетворюють її у дійсність - учасники урегульованого правом
суспільного відношення, будучи необхідною мірою правосуб’єкт-
ними, стають пов’язаними між собою певними правами та обов’яз-
ками».

З метою індивідуалізації цивільно-правових відносин наука
цивільного права виділяє елементи правовідносин: суб’єкт, об’єкт
та зміст (суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний цивільний
обов’язок).

Цивільне правовідношення, як і будь-яке правове відношення
взагалі, є суспільним, тобто складається між людьми або їх певними
групами, колективами. Кожне правове відношення є конкретним,
таким, що складається між чітко визначеними суб’єктами - учасни-
ками правовідношення. Відповідно до ст. 2 ЦК України в цивільних
відносинах суб’єктами виступають фізичні особи, юридичні особи,
держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні гро-
мади, іноземні держави та інші учасники.

Правове регулювання суспільних відносин здійснюється
шляхом закріплення у нормі права моделі належної поведінки
суб’єктів цих відносин. Досягається це шляхом надання останнім
суб’єктивних прав та покладення на них суб’єктивних обов’язків.
Без наділення учасників правовідношення відповідними права-
ми та обов’язками норми права взагалі неспроможні регулювати
суспільні відносини, а правове регулювання перетворюється на
фікцію.

Правові відносини, виступаючи формою суспільних відносин,
не розчиняються в них, оскільки мають власний юридичний
зміст: права та обов’язки учасників правовідношення. Усі сус-
пільні відносини, урегульовані правом, створюють між їхніми

учасниками особливий зв’язок, який полягає у тому, що останні
наділяються суб’єктивними правами та кореспондуючими їм юри-
дичними обов’язками. Суб’єктивні права та обов’язки утворюють
юридичний зміст будь-якого правовідношення, у тому числі й
цивільного.

В основі суб’єктивного цивільного права лежить цілий комплекс
можливостей, що надаються уповноваженій особі (володільцеві
права) правовою нормою: можливість вільного вибору варіанту
власної поведінки (право на власні дії), можливість вимагати пев-
ної поведінки від зобов’язаної особи (право на чужі дії), а також
звертатися у необхідних випадках до сприяння примусових за-
собів державного апарата з метою реалізації вимоги, зверненої до
боржника (право домагання).

Обов’язковою умовою реалізації уповноваженою особою на-
лежного їй суб’єктивного права є сполучення цього права із ко-
респондуючим йому юридичним обов’язком іншої сторони право-
відношення — зобов’язаної особи. Юридичний обов’язок - це міра
необхідної поведінки зобов’язаної особи, передбачена нормою права
і гарантована державним примусом (у формі невигідних наслідків у
випадку її невиконання), що відповідає правомочності іншої особи
і здійснюється в її інтересах. Поведінка зобов’язаної особи у право-
відношенні може полягати як у формі здійснення позитивних дій
(активний обов’язок), так і у формі утримання від дій (пасивний
обов’язок).

Суб’єктивне право і юридичний обов’язок - необхідні елементи
змісту цивільного правовідношення, що є тісно взаємопов’язаними
і не можуть існувати один без одного. За відсутності хоча одного б з
цих елементів неможливо стверджувати про виникнення та функ-
ціонування правового відношення, оскільки немає суб’єктивного
права, не забезпеченого обов’язком, і немає обов’язку, якому не
відповідало б право. Здійснення права одним з учасників право-
відношення є водночас виконанням обов’язку іншим його учас-
ником. Тому зміст права і обов’язку у кожному правовідношенні
є рівнозначним.

Правовідношення є відношенням між окремими суб’єктами,
пов’язаними між собою правами і обов’язками, що складаються з
приводу певного об’єкта. Об’єкт правовідношення - невід’ємний
елемент структури останнього. Під об’єктом цивільних правовідносин зазвичай розуміють те,
на що впливає правове відношення. Це можуть бути речі, дії, осо-
бисті немайнові блага, продукти духовної, інтелектуальної твор-
чості тощо. Детальніше про об’єкт цивільних правовідносин див.
методичні вказівки до теми «Об’єкти цивільних прав».

Цивільно-правові відносини можуть бути класифіковані в залеж-
ності від кількох критеріїв: а) підстав виникнення правовідносин;

б) кола зобов’язаних осіб та ступеня конкретизації відносин; в)
об’єкта правовідношення; г) поведінки зобов’язаної сторони.

За першим критерієм цивільні правовідносини поділяють на
регулятивні, що мають на меті врегулювання нормального процесу
розвитку економічних відносин; та охоронні, що виникають тоді,
коли відбулося порушення суб’єктивного цивільного права, і мають
на меті забезпечення поновлення порушеного права або інтересу. За
колом зобов’язаних осіб і ступенем конкретизації відносин цивільні
правовідносини поділяються на абсолютні, в яких чітко відома
одна особа - уповноважена, в той час як зобов’язаними можуть
бути всі і кожен (наприклад, відносини власності); та відносні,
де чітко відомі обидві сторони: і уповноважена, і зобов’язана, які
пов’язані між собою конкретними правами та обов’язками (напри-
клад, зобов’язальні відносини). В залежності від об’єкта цивільні
правовідносини можуть бути поділені на: майнові, в яких об’єктом
виступає майно, та особисті немайнові, де об’єктом є немайнове
благо: право на ім’я, честь, гідність, право авторства тощо. Крім
того, об’єкт цивільного правовідношення відрізняється в залеж-
ності від виду (типу) цих відносин. Так, у речовому праві об’єктом
правовідносин є річ, в зобов’язальному - поведінка учасників.
Поведінка зобов’язаної особи в цивільному праві, як правило, ви-
ражається у формі вчинення дій (активних дій), хоча може бути й у
вигляді утримання від дій (пасивних дій). Це дає підставу виділяти
існування активних і пасивних цивільних правовідносин.

Завдання

Завдання № 1

Визначте, чи мають місце цивільно-правові відносини у наступ-
них випадках:

1) укладення шлюбного договору між подружжям Сіренків щодо
визначення режиму власності на майно, придбане під час шлюбу;

2) укладення договору про сплату неустойки у випадку несвоєчас-
ного виконання зобов’язання;

3) укладення договору підряду щодо пошиття одягу;

4) укладення трудового договору щодо пошиття одягу;

5) сплати пені за прострочення сплати квартирної плати та кому-
нальних послуг за користування житловим приміщенням;

6) сплати відсотків за користування кредитом у банку;

7) подання заяви про приватизацію житлового приміщення;

8) прийняття спадщини;

9) укладення міністерством освіти договору про співпрацю з уні-
верситетом;

10) укладення міністерством договору про купівлю обладнання для
приміщень міністерства;

11) сплати громадянином штрафу за порушення правил дорожнього
руху;

12) сплати громадянином штрафу за невиконання умов договору
перед кредитором.

Завдання № 2

10 січня 2004 р. податкова інспекція за наслідками документальної
перевірки прийняла рішення про сплату приватним підприємством
пені, посилаючись на порушення підприємством вимог Закону «Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня
1994 р. Зазначений Закон передбачає здійснення резидентом нара-
хування виручки в іноземній валюті на валютні рахунки не пізніше
90 днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. По-
рушення резидентами зазначеного строку тягне за собою стягнення
пені у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки. Приватне під-
приємство допустило зазначені порушення, оскільки повинно було
зарахувати валютну виручку на свої рахунки ще до 3 січня 2003 р.

Не погодившись з податковою інспекцією, приватне підприємство
звернулося до суду із позовом про скасування прийнятого податковою
інспекцією рішення. Обґрунтуванням позиції підприємства було те, що правовідносини щодо сплати пені не вважаються ні податкови-
ми, оскільки пеня по валюті не є податком, збором або обов’язковим
платежем згідно ст. ст. 14, 15 Закону «Про систему оподаткування»,
ні бюджетними відносинами, адже згідно ст. 23 Закону «Про бюджет-
ну систему» бюджетна система відокремлена від фінансів суб’єктів
господарювання стосовно сплати їх боргів та зобов’язань. Крім того,
зазначені відносини не можуть вважатися такими, що засновані на
адміністративному підпорядкуванні, оскільки органи державної
влади вправі вимагати від підприємств виконання обов’язків щодо
сплати пені лише в силу прямого припису закону (ч. 2 ст. 1 ЦК Укра-
їни). Виходячи з викладеного, підприємство просило суд відмовити в
задоволенні вимог податкової інспекції і, відповідно, визнати непра-
вомірним прийняте нею рішення у зв’язку з тим, що дані відносини
регулюються Цивільним кодексом (ст. 1 ЦК України), який перед-
бачає скорочений (спеціальний) річний строк позовної давності для
стягнення пені (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України), який був пропущений
податковою інспекцією.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: