Методика обстеження хворого складається з двох основних розділів: І. Суб’єктивні методи обстеження – або опитування / а/ паспортні дані; б/ скарги хворого; в/ історія хвороби; г/ історія життя хворого /. ІІ. Об’єктивні методи обстеження, які включають: Основні клінічні методи дослідження / а/ огляд; б/ пальпація; в/ перкусія; г/ аускультація /. Додаткові методи дослідження / а/ рентгенологічні; б/ ендоскопічні; в/ ультразвукові; г/ функціональні; д/ лабораторні /.

ОПИТУВАННЯ.

Паспортні дані. Спочатку вияснюють загальні відомості про хворого: а/ прізвище, ім’я та по батькові; б/ вік; в/ місце проживання; г/ де працює (місце роботи); д/ ким працює (посада).

Скарги хворого. Визначають основні скарги, які свідчать про можливе ураження певного органа чи системи, детально встановлюють їх характер. При наявності болю – уточнюють його локалізацію, характер, інтенсивність, іррадіацію, час появи, вплив різних причин на його виникнення, чим знімається / купірується /. Вияснюють і аналізують загальні скарги / підвищення температури, загальна слабкість, зниження працездатності, відсутність апетиту /, які можуть бути проявом ендогенної або екзогенної інтоксикації. Пізнають, чи нема додаткових скарг з боку інших органів і систем.

Історія хвороби / Anamnesis morbi /. При опитуванні про розвиток самої хвороби треба отримати відповіді на наступні питання:

1/ Коли розпочалось захворювання? Скільки часу вважає себе хворим.

2/ З чим пов’язане? Можлива причина захворювання.

3/ Як воно почалось? Початок гострий чи поступовий.Перші симптоми. Якщо хвороба хронічна, то конкретно визначають ознаки періодів рецидиву та реміссії, а також час, причину і симптоми останнього загострення

4/ Як перебігало? В хронологічній послідовності вияснюють перебіг хвороби від перших проявів до теперішнього часу

5/ Які проводились дослідження та їх результати?

6/ Яке проводилось лікування та його ефективність?

Історія даного захворювання повинна відбивати розвиток хвороби від самого початку до цього часу.

Історія життя хворого / Anamnesis vitae /. Це медична біографія хворого по основних періодах його життя / дитинство, юність, зрілий вік /.

1. Вияснюють короткі біографічні дані із життя пацієнта: а) відмічають місце народження; б) психічний і фізичний розвиток у дитинстві; в) початок трудової діяльності і подальший трудовий анамнез; г) побутові умови житло, харчування, регулярність приймання їжі; д) умови праці та професійні шкідливості; є) шкідливі звички (алкоголь – як часто і по скільки алкоголю випиває; куріння – якщо палить, то як давно і по скільки цигарок чи пачок цигарок випалює за добу; наркоманія; токсикоманія).

2. Перенесені захворювання: які хвороби, включаючи травми, операції, контузії, поранення – переніс хворий протягом життя. Особливу увагу необхідно звернути на анамнестичні дані про – туберкульоз, венеричні захворювання, хворобу Боткіна, сироватковий гепатит, СНІД, черевний тиф, глистяні інвазії, малярію, педікульоз.

3. Сімейний анамнез: у жінок – час і характер менструацій (регулярність, тривалість, болючість); час вступу у шлюб, кількість і перебіг вагітностей, як закінчувалась кожна вагітність, пологи, ускладнення при них.

4. Спадковість: вияснюють стан здоров’я або причини смерті близьких родичів. Особливу увагу звертають на спадкові захворювання: хвороби обміну речовин, крові, злоякісні новоутворення, ендокринні, алергічні і нервово-психічні розлади.

5. Фактори ризику інфікування ВІЛ: зарубіжні поїздки, позашлюбні контакти, статеві відхилення, переливання крові, внутрішньовенні ін’єкції.

6. Алергологічний анамнез: непереносимість продуктів харчування, ліків.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ.

ОГЛЯД.

Огляд повинен бути систематичним. Спочатку проводять загальний огляд всього хворого, потім оцінюють стан шкірних покривів, слизових оболонок, підшкірної клітковини, м’язів, кісток та суглобів; далі – ділянки тіла по областях: голова, шия, тулуб, кінцівки.

При загальному огляді оцінюють загальний стан пацієнта, який характеризують наступні ознаки: стан свідомості та психіки; положення у ліжку; будова тіла. За цими ознаками загальний стан визначають як: а/ задовільний; б/ середньої тяжкості; в/ тяжкий; г/ дуже тяжкий.

Розрізняють наступні стани свідомості:

1. Стан ясної свідомості – хворий чітко і ясно відповідає на поставлені питання, в просторі і часі – орієнтується.

2. Стан неясної свідомості / затьмарення / - байдужість хворого до свого стану, загальмованість, вірні, але запізнені відповіді на питання.

3. Ступор / заціпеніння / - хворий знаходиться у глибокому сні. При виведенні його з цього стану, на питання він відповідає, але відповіді неусвідомлені, у місці і часі не орієнтується.

4. Сопор / отупіння / - непритомний стан із збереженням рефлексів.

5. Кома / глибока сплячка / - непритомний стан, повна відсутність реакції на зовнішні подразники, відсутність рефлексів і розлад життєво важливих функцій організму.

Психічний стан пацієнта - може бути урівноваженим, збудженим, пригніченим, байдужим / апатичним /; можуть відмічатись марення та галюцинації.

Положення пацієнта у ліжку:

1. Активне положення – хворий вільно рухається у ліжку, може сам себе обслуговувати.

2. Пасивне положення – хворий адинамічний, активні рухи відсутні, не здатний до самообслуговування / при непритомному стані, при кахексії /.

3. Вимушене положення – займається хворим для послаблення хворобливого відчуття або для полегшення стану.

Конституція – будова тіла. Виділяють наступні варіанти нормальних конституціональних типів:

1. Астенічний тип – характеризується перевагою поздовжніх розмірів над поперечними, кінцівок – над тулубом, грудної клітки – над животом.

2. Гіперстенічний тип – характеризується перевагою поперечних розмірів над поздовжніми.

3. Нормостенічний тип – відрізняється пропорційністю будови тіла.

Визнчення будови тіла необхідно для оцінки даних росту та ваги пацієнта.

При огляді шкіри і слизових оболонок звертають увагу на колір, вологість, еластичність, наявність висипок, рубців, крововиливів, розчухів, лущення, пролежнів. Визначають стан волосся та нігтів.

В нормі – лімфовузли не пальпуються і при огляді їх не видно. При деяких патологічних станах їх можна не тільки промацати, але і побачити ділянки із збільшеними лімфовузлами.

Оцінюють ступінь розвитку та розташування підшкірної клітковини; наявність набряків і їх локалізацію.

Визначають ступінь розвитку м’язів, наявність та локалізацію їх гіпотрофії чи атрофії.

Звертають увагу на різні дефекти, викривлення, випинання та інші деформації з боку кісток черепа, грудної клітки і хребта, кінцівок. Оцінюють конфігурацію суглобів та зміну кольору шкіри над ними; рухливість (активну і пасивну), об’єм рухів, хрускіт.

При огляді голови, звертають увагу:

- на обличчя: а/ симетричне чи асиметричне; б/ його вираз (звичайний, маскоподібний, гніву, страху, страждання); в/ форму (одутле, набрякле, акромегалічне, мікседематозне, лице Гіпократа); г/ колір шкіри обличчя (тілесний, блідий, землистий, жовтий, ціанотичний, бронзовий, рум’янець на щоках – з обох боків чи з одного);

- на очі: а/ очну щілину (звужена або розширена; ендофтальм, екзофтальм); б/ повіки (птоз, набряки, ксантоми, висип); в/ склери (звичні, жовтушні, гіперемійовані); г/ реакцію на світло (жива, в’яла, відсутня); д/ кон’юнктива (звична, тьмяна, рубці); є/ очні симптоми (Штельвага, Мебіуса, Грефе, ністагм, косоокість);

- на ніс: його величину, форму (звична, сідловидна), дихання носом (вільне, утруднене, участь крил носа в диханні), висипки;

- на рот: ротову порожнину, забарвлення слизової оболонки та висипки на ній; зуби, язик, мигдалики;

- на вуха: їх форму та колір.

При огляді шиї звертають увагу на пульсацію сонних артерій, вибухання шийних вен, збільшення щитовидної залози та лімфовузлів.

ПАЛЬПАЦІЯ / ОБМАЦУВАННЯ /.

В залежності від мети дослідження органа чи системи, пальпацію проводять по різному, але завжди по певній системі і правилам.

Шкіру та м’язи промацують, якщо їх взяти у складку - для визначення товщини, пружності, еластичності. Для встановлення місцевого підвищення температури – руки кладуть на симетричні ділянки. За допомогою пальпації визначають стан лімфовузлів; пульс та його характеристику; голосове тремтіння; верхівковий поштовх серця, набряки.

Велике значення має пальпація органів черевної порожнини. Вона поділяється на поверхневу і глибоку, та використовується в діагностиці захворювань печінки, кишечнику, нирок, пухлин і т. д.

Образцовим і Стражеско була запропонована методична глибока ковзаюча пальпація. Вона дає змогу визначити поверхню органів, величину, форму, рухливість, болючість. Пальці при цьому з кожним видихом занурюються разом із черевною стінкою все глибше і ковзають по нерухомому органу або орган ковзає під нерухомими пальцями під час дихання.

ПЕРКУСІЯ / ВИСТУКУВАННЯ /.

Під час вистукування тканини і органи набувають коливального руху, який ми сприймаємо як звук.

Всі щільні органи, які не містять повітря / печінка, селезінка, нирки, м’язи, безповітряна легеня, рідина / - дають глухий, ледве чутний / стегневий / звук, який ще називають – тихим або тупим. Гучний, або ясний, або легеневий звук – визначається над легенями, тобто над органами, які містять повітря. Кишки і шлунок теж містять повітря, але їх напруга менше, тому над ними в нормі визначається тимпанічний або барабанний звук.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных