Основи емпіричної психології у творчості Д. Локка

Джон Локк (1632-1704 рр.)– видатний філософ, педагог, лікар за освітою, політичний діяч, метою якого було дослідження походження та об’єму людського пізнання.

Вчений вважав, що знання не є вродженими. Так як розглядав душу людини як пасивну, не здатну до

сприймання середовища, порівнював її з чистою дошкою, на якій нічого не написано, чи з порожньою кімнатою, в якій нічого немає. Ці порівняння стосуються тільки знань. Локк не заперечував природних здібностей, задатків, конституційних відмінностей між людьми. Джерелом знань є досвід як індивідуальна історія життя індивіда. Вперше звертається до самого початку духовного життя, який лежить у дитинстві.

На думку Локка, досвід має два джерела:

1. Відчуття.

Об’єктами його є зовнішні матеріальні речі, об’єкти природи.

Органом – зовнішні почуття (зір, слух і т.д.).

Продуктом - ідеї: „Таким шляхом ми отримуємо ідеї (безпосередні об’єкти розуму (духу) жовтого, білого, гарячого, холодного, м’якого, твердого і т.д.), ми називаємо чуттєвими якостями”.

2. Рефлексія – зовнішнє сприйняття, діяльність нашого розуму.

Об’єктом його є ідеї, що були набуті раніше.

Органом (чи знаряддям) – діяльності (здібності) нашого розуму (сприймання, мислення, сумнів, віра, розсудливість, бажання).

Продуктом – ідеї іншого розуму, які ми не могли б отримати від зовнішніх речей.

Всі ідеї походять або з одного або ж другого джерела. Локк розрізняє, але не відділяє їх один від одного: відчуття – початок пізнання, рефлексія виникає після і на основі відчуттів. Отже, відчуття є джерелом будь-якого знання: „Немає нічого в розумі, чого б не було в почуттях”.

Ідеї бувають прості й складні. Проста містить одне уявлення чи сприйняття в розумі, і не розпадається на різні ідеї. Це елементи знання. Вони складають матеріал всього знання і подаються душі двома шляхами – через відчуття і рефлексію.

Ідеї ми маємо в душі. Їм відповідають якості в речах. Локк розрізняв три види якостей: первинні, вторинні, третинні (по сутності зводяться до вторинних).

Первинні якості – це реальні, зовсім невід’ємні якості незалежно від того, сприймаємо ми їх чи ні. Породжують прості ідеї – густини, довжини, форми і т.д. – точно відтворюють їх.

Вторинні якості – це кольори, звуки, запахи, у речах не знаходяться, вони існують поки ми відчуваємо, і залежать від первинних, а саме від об’єму, форми, складу та руху частин.

На відмінну від простих, складні ідеї об’єднуються разом і мають спільну назву. Вони утворюються розумом довільно в результаті наступних дій: поєднання, додавання простих ідей; співставлення, порівняння; узагальнення через пройдену абстракцію.

Локк дав схему процесу узагальнення: спочатку емпірично виділяються всі одиничні об’єкти, з яких отримується загальне поняття. Ці об’єкти розчленовуються на складові якості, потім порівнюються за цими якостями. Після цього ідеї, які не повторюються в об’єктах, виділяються та відкидаються

(абстрагування). Потім виділяються ті ідеї, що повторюються у всіх об’єктах, після чого вони додаються, що і дає загальну складну ідею, яка позначається словом.

Теорія Локка руху від простих ідей до складних шляхом виділення того загального, що мають одиничні речі та факти між собою, впродовж довгого часу використовувалися у практиці наукового дослідження.

Ще одним механізмом утворення складних ідей Локк назвав асоціацію (вперше ввівши термін „асоціація ідей”). Асоціація – це помилкове, невірне, тобто не відповідає природному співвідношенню поєднання ідей, коли „ідеї, самі по собі не близькі, в умі деяких людей поєднуються так, що дуже важко розділити їх”. Вони завжди супроводжують один одного, і як тільки одна проникає в розум, разом з нею з’являється приєднана до неї ідея”. Такий зв’язок набувається в міру виховання та звички, а руйнується від часу. Наприклад: симпатії, антипатії. Такими уявленнями Локк дав базу для розвитку асоціативної психології.

Локк розглядав свідомість як обов’язкову ознаку душевних явищ. „Неможливо, щоб хто-небудь сприймав, не сприймаючи, те що він сприймає”. Свідомість - це духовна сила, що об’єднує наявні переживання, робить із них особистість: „Особистість є розумна істота, яка має розум та рефлексію і може розглядати себе як себе, як ту ж саму мислячу істоту, в різний час та в різні моменти тільки завдяки свідомості, що невід’ємна від мислення”.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: