Психологічні ідеї епохи Відродження

Перехідний період від феодальної культури до капіталістичної отримав назву епохи Відродження (ХІУ ст.), що розпочалася з Італії. Розвиток психологічних думок почався із дискусій про „Вчення про душу” Аристотеля. Почалося переосмислення античних ідей та цінностей.

Представник епохи Відродження Бернардінно Телезіо (1509-1588 рр.) очолив відродження природничо-наукового напрямку, вільного від релігійного впливу. Все пізнання, за Телезіо, базується на відтворенні тонкої матерії душі зовнішніх впливів. Із порівняння та зв’язку

чуттєвих вражень складається розум. Матерія, що рухається силами розрядження та конденсації, діє цілеспрямовано, маючи одну ціль – збереження досягнутого стану. Оскільки психічне також є певним станом матерії, то і розум, і почуття підкоряються закону самозбереження. Виходячи із цього, Телезіо розробив теорію афектів. У позитивних афектах проявляється сила, що прагне до самозбереження душі, в негативних – її слабкість. Разом з тим, Телезіо вважав, що сам по собі рух матерії не може пояснити особливого положення людини, і схиляється до того, щоб визнати душу безсмертною.

В епоху Відродження виникає ідеологічний напрямок – титанізм, що відображає історичні риси особистості з її особливим характером, титанічними творчими силами.

Водночас окреслюються риси психології як дисципліни, предметом дослідження якої є вчення про універсалізм та неповторну індивідуалізацію особи. Ці риси знаходять своє найповніше втілення в розробці проблем творчості титанічного характеру з відповідним аналізом обдарованості, уяви, наслідування та оригінальності. Психологія звертається також до людини, що страждає від внутрішніх суперечностей, шукає шляхи їх подолання.

Розуміння людини як творця, що переживає глибокі суперечності своєї натури і розв’язує своєю творчістю не лише ці суперечності, а й колізії суспільного життя, приводить до виникнення гуманістичної психології доби Відродження. Ця психологія будує образ ідеальної людини в її зовнішній і внутрішній красі, засуджує порочність. Також звертається до життєвого шляху людини, до проблем особистості, її становлення та умов найповнішого розкриття.

Про титанізм як ознаку психології людини йдеться у працях Пікоделла Мірандоли, Варкі Кампанелли, Фіренцуоли, Фічіно, представників платонівської академії у Флоренції, які прославляли людину, підносили її до рангу Бога, а по суті підміняли Бога людиною. Прирівняна до Бога людина виступає як титан.

Особливу увагу діячі Відродження зосереджують на естетичному аспекті титанічної особи. Це не просто відтворення її фізичної, скульптурної досконалості, це насамперед – грація, що доповнює фізичну досконалість та одухотворяє її.

Цікавими в епоху Відродження були погляди Леонардо да Вінчі (1452-1519 рр.), в яких містився новий етап відношення до дійсності. Великий митець вважав, що посередником між свідомістю та реальністю виступали не слова, а творіння живопису, що побудовані на основі

наслідування природі, й здатні відтворити все багатство дійсності. Вони є знаряддям пізнання людини, причому не тільки чуттєво сприймаючого образу, але й внутрішньої сутності.

Як живописець Леонардо да Вінчі надає великого значення зоровим відчуттям, називає око вікном душі, завдяки якому загальне відчуття може найповніше сприймати безконечні витвори природи. Вухо він вважає благородним лише у зв’язку з оком. Завдяки оку людина винайшла вогонь.

Зв’язок органа чуття з усією психікою людини подано як певну персоніфікацію цього органу, тобто орган чуття пов’язується з усією особистістю, моторикою, діяльністю в цілому. Так, око рухає людьми зі сходу на захід, воно винайшло мореплавство, воно навіть перевершило природу: прості природні можливості обмежені, а дії, які око диктує рукам, незчисленні у своїх виявах. Про це свідчить сам живописець, вигадуючи дивовижні форми тварин, трав, дерев.

Він зробив спробу детально описати феномен зорового сприймання людини. В його „Трактаті про живопис” зберігається багато положень, що прийняті сучасною психофізіологією, митець характеризує залежність сприймання величини предмету від відстані, освітленості, густини середовища.

Леонардо да Вінчі розробив правила тренування уяви, вказавши, що навіть плями на старих стінах дозволяють художнику розгледіти контури свого майбутнього твору, дають поштовх до самостійної творчої роботи душі, не прив’язуючи її до певних речей.

Важливими для психології є погляди лікаря Хуана Уарте (1529-1592 рр.), який жив в Іспанії. В його книзі „Дослідження

здібностей до наук” (1575) містяться ідеї про вивчення індивідуальних відмінностей у здібностях з метою професійного відбору. Його можна вважати засновником напрямку, що в майбутньому став диференційною психологією. У своєму дослідженні він задавався такими питаннями: якими якостями володіє та природа, яка робить одну людину здатною до одної науки і не здібною до іншої; за якими ознаками можна розпізнати відповідний дар; які види таланту містяться в людському роді. Уарте мріяв про організацію професійного відбору у державному масштабі.

Ще одним видатним іспанським мислителем ХУІ ст. був лікар Гомер Перейра (1500-1560 рр.), який 20 років працював над книгою „Антоніана Маргарита” (1554 р.). Її головним висновком було заперечення чуттєвої душі у тварин. Вперше в історії науки тварини були представлені як „апсихічні” тіла, що керуються не душею, а прямими впливами зовнішніх об’єктів та наслідками цих впливів (за термінологією автора – „фантазмами”).

Глибокий психологічний аналіз людини містився у творі французького філософа Мішеля Монтеня (1533-1592 рр.) „Досліди”. Велика увагу приділялася самопізнанню. Людина – не центр всесвіту, а його частина.

Великі відкриття та винаходи в різних областях науки та техніки прокладали нові шляхи науково пізнання. Дослід, експеримент, індукція, математика виступають тепер засобами отримання та пояснення фактів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: