Моністичне тлумачення зв’язку тіла і душі

В епоху Середньовіччя складалося поняття про особистість, що розкривалася виходячи з умов буття середньовічної людини, положення індивіда у феодальному суспільстві. Із цього виходили специфічні риси особистості, а особистість взагалі не була носієм індивідуальних якостей (індивідуальне було невиразним). Людина ставала особистістю в тій мірі, в якій грала приписану їй роль. Відображала типове для людини як для члена певної общини. Так рицарськими рисами були – мужність, вірність, сила; для ремісника – добросовісність і порядність.

Спостерігався також інтерес до самопізнання та самосвідомості. Так у ІХ ст. ірландський вчений Іоанн Скотт Еріуген надавав великого значення самосвідомості, засобом якої було внутрішнє почуття.

Епоха Середньовіччя була тісно пов’язаною з Античною епохою. Освіта будувалася на основі вивчення античних авторів – філософів, а також природно-наукових даних Гіппократа, Аристотеля, Галена. Пізніше знання прийшли в занепад, а піднявся авторитет церкви, почалася епоха теологічного імперіалізму.

душа бачить, слухає, нюхає, має смакове відчуття, дотик. Плоть дає основу для словесного спілкування між людьми. Виразні рухи тіла, проникливий погляд, навіть німі вуста – продукт плоті. За її допомогою людина створює мистецтво, розробляє науки, з нею пов’язуються різні діяння людини, промисловість, заняття посад.

Тертулліан показує зв’язок функціональної і морфологічної єдності душі і тіла, розвиває думку про локалізацію психічної діяльності у відповідних частинах тіла. Вважав, що проблема доброї та злої поведінки має не космологічний характер, а моральний. Звідси вчення Тертулліана про високе достоїнство плоті. Вона є благородною, а не зневаженою посудиною душі; вона причетна до її краси; вона створена першосутністю. Сама душа набуває тілесних рис, а вся людина разом зі своєю матеріальною природою стає образом і подобою Божими.

Климент Олександрійській називає тіло впорядкованим і прекрасним органом душі. Визначив десять частин і розмістив їх у порядку зростання, які входять до складу людської істоти – тіло, душу, п’ять органів чуття, дар слова, творчу силу, мислительну або духовну здатність.

Оскільки душа через тіло виражає свої стани, то тіло слід вважати головним вираженням душі. Климент зазначає, що за своїми вищими духовними здатностями всі люди мають одну й ту саму природу: для доброчинності всі однаково здатні, а жінки так само здатні до досконалості, як і чоловіки.

Він зауважує, що за своїми субстанціональними якостями людина подібна до усіх інших тварин. З піднесенням людини до духовної зрілості вона має здатність удосконалюватися, за допомогою волі, що дає можливість обирати життєвий шлях, самовизначитись.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: