Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Філософсько-психологічна система Сократа - Платона




Сократ (469 - 399 рр. до н.е.) і Платон (427 - 347 рр. до н.е.) вважаються засновниками ідеалістичного напряму в філософії. У їх філософсько-психологічній системі найбільш чітко проявляється поворот давньогрецької філософії від питань світобудови і натурфілософії до проблем самої людини.

Сократ вважав, що природа і сама людина дана від Бога, і тому філософам немає необхідності втручатися в його творіння. Істинне призначення філософії повинно полягати у розкритті того, як людям слід жити, чим керуватися у повсякденному

житті і як впливати на інших. Тому пізнання людини повинно бути направлено на саму себе, на діяльність своєї душі.

Етична система Сократа побудована на прагненні зрозуміти справжнє призначення людини, що виражається в придбанні блага, чеснот, краси, щастя та багатства. Головний принцип, що пронизує цю етичну концепцію - це принцип помірності. Захоплення тілесними насолодами руйнує тіло і пригнічує душевну діяльність. Людина повинна прагнути мати мінімальні потреби, і задовольняти їх треба тільки тоді, коли вони досягають свого вищого напруження. Це наближає людину до богоподібну стану, при якому вона стає відносно вільною від тілесних прагнень, а головне зусилля волі і розуму спрямовує на пошук істини й сенсу життя.

В основі душевної діяльності, на думку Сократа, лежать не відчуття і сприймання, а розуміння, що являє собою пробудження, пожвавлення і пригадування знань, споконвічно закладених в самій душі. У розширенні області пробуджених, вроджених знань за допомогою навідних питань або так званого методу сократівської бесіди, Сократ бачив інтелектуальний розвиток людини.

У більш розгорнутому вигляді ідеї Сократа були представлені в роботах його учня і послідовника Платона.

Основне положення Платона полягає в визнанні як істинного буття не матеріального світу, а світу ідей, що представляють собою загальнозначущі ідеальні форми. Кожна з них є чуттєво не сприймана, потворна, безтілесна сутність, не

виразна у категоріях числа простору і часу. Ці загальні поняття або ідеї були відірвані Платоном від їх чуттєвої основи і перетворені в самостійні сутності, незалежні як від матеріальних об'єктів, так і від самої людини.

Все суще складається, за Платоном, з трьох сторін: буття, чуттєвого світу й небуття.

Буття становить світ ідей. Небуття - це матеріальний світ, створений богом з чотирьох стихій - води, землі, повітря та вогню. Світ чуттєвих речей являє собою результат проникнення буття в небуття, оскільки всі конкретні речі, з одного боку, причетні до ідеї, бо вони є викривлення подібності або тіні ідей, з іншого - речі причетні до небуття чи матерії, бо вони нею наповнені. Таким чином, чуттєво осягається є об'єднання тілесного зі своїм еталоном, яким є ідеї.

Найвищою ідеєю є ідея блага. Вища ідея блага складає світову душу. Оскільки ж все в світі суперечливе і протилежне, то Платоном вводиться друга світова душа Зла. Ці дві верховні душі і дають начало всього. Крім них, існують, за Платоном, душі зірок, планет, людей, тварин і т.д. Світова душа надає рух і активність космосу. Аналогічну роль виконують душі окремих тіл, живих істот, включаючи і людину. Кожна з названих душ покликана володарювати і управляти тілом. Таким чином, Платон приписував душам активну функцію.

Душа людини не залежать від тіла. Вона існує до народження, і після смерті окремого тілесного організму, вона може переселятися з одного тіла в інше.

Тіло людини є для душі лише тимчасовим пристанищем. Основне ж її місце перебування в божественних висотах, де вона знаходить спокій та відпочинок від тілесних пристрастей і долучається до світу ідей. Не всім людським душам судилося досягати божественних висот. Душі тих, хто були рабами тілесних прагнень, хто вдавався обжерливості або іншим тілесним надмірностям, через ряд поколінь вироджуються в душі тварин - віслюків, вовків, яструбів і т.д. До висот божественного світу ідей наближаються тільки душі філософів, оскільки лише їм властиве майже повне звільнення від тілесного рабства.

Кожна людина, вважав Платон, прагне до щастя. Але, прагнучи до щастя, людина повинна спочатку отримати знання про нього. Сама по собі душа не продукує ці знання, бо вони існують, на думку філософа, незалежно від речей і людини. Її основна діяльність полягає лише в залученні до ідей світового розуму актом пригадування свого минулого. При цій діяльності, вказував Платон, марно звертатися до органів почуттів або інших тілесним органам, бо органи чуття не дають нам істинного знання. Тому істини доступні тільки розуму, що володіє здатністю оживляти в пам'яті ті чисті ідеї, з якими душа зустрічалась в світі ідей.

Оскільки людські душі через їх різну тілесну навантаженість порізному споглядали вищі ідеї, то і на землі, занурюючись у нове тіло, вони створюють цілу ієрархію різних по розуму людей. Душа, що побачила в божественному світі більшу частину верховних ідей, вселяється в насіння, з якого народжується філософ. Після філософа за рівнем розумних здібностей йде душа царя або воєначальника, потім державного діяча і т.д.

Поширюючи принцип протилежності на людську душу, Платон вказував, що при з'єднанні з тілом душа в залежності від тісноти зв'язку з ним набуває ряд різних станів від чисто духовних до майже тілесних.

У людині Платон виділяв два рівні душі - вищий і нижчий. Вищий рівень представлений розумною частиною душі. Вона безсмертна, безтілесна, являється основою мудрості і несе керуючу функцію по відношенню до нижчої душі і до всього тіла. Тимчасовим притулком розумної душі є головний мозок.

Нижча душа, в свою чергу, представлена двома частинами або рівнями - нижча благородна частина душі і нижча жадаюча душа. Благородна або палка душа включає в себе область афективних станів і прагнень. З нею пов'язані воля, мужність, хоробрість, безстрашність і т.п. Вона цілком діє за велінням розумної частини душі. Палкій душі властивий більш тісний зв'язок з тілом; поміщається вона в області серця. Жадаюча або нижча душа у власному розумінні слова включає сферу потреб, потягів і пристрастей. Ця частина душі вимагає управління з боку розумної і благородної душі. Локалізована жадаюча душа в печінці.

На основі поділу душі на частини, Платоном дається класифікація індивідуальних характерів, характерів різних народів, форм правління, поділ суспільства на стани. Люди розрізнялися Платоном за ознакою переважання у них тієї чи іншої частини душі. Для мудреців та філософів характерно переважання розумної душі. У хоробрих і мужніх людей домінує благородна душа, а у людей, що віддаються тілесним надмірностям провідною є жадаюча частина душі.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных