Психологія А. Августина

Цінними для психології є погляди Аврелія Августина - основоположника християнської теології.

Аврелій Августин „Блаженний” (354-430 рр.) вводить положення Я мислю, значить, я є, живу з якого виводиться тезис про достовірність нашої істоти. Він занурюється у внутрішній світ говорячи про глибину та багатство людської душі. Августин перерахував здібності душі – зовнішні

почуття, пам’ять, афект і пристрасть, розум і воля.

У питанні про людську волю Августин виділяв два види волі: тілесну та духовну. Тілесна воля причина гріховних морально порочних ідей. Духовна воля спрямована на життя у дусі. Обидві волі борються у душі, розриваючи її. Тільки Бог, без надмірних зусиль з боку самої людини, може перетворити її високоморальну істоту.

Для Августина воля стає вирішальним ядром людського існування: у своїй основі всі види діяльності зовнішніх відчуттів та мислення – це вольові акти.

Також приділяв велику увагу життю почуттів та серця як у філософському пізнанню, так і в морально-практичному житті, особливо у релігійних судженнях. Проблеми власного душевного життя були пов’язані із завданням зрозуміти душу людини у її співвідношенні із вищим світом.

Центральним органом людини вважав не серце, а головний мозок – центр розумової діяльності, почуттів, довільних рухів, а серце – джерело життя. В передньому мозку міститься пізнавальна сила душі, в середньому – пам’ять, у задньому – воля. Патологічні зміни у мозку, його шлуночках пов’язуються з відповідними змінами в органах руху, відчуттях або пригадуванні. Душа діє в цих шлуночках немовби в органах: вона оживлює все і всім керує, піклуючись про живе тіло.

Функціональна єдність душі і тіла виявляється у сполученні відчуття і руху, здійснюється управління тілом.

Безсмертя душі, за Августином, має відносний характер. Для неї також існує смерть. Помирає вона тоді, коли відокремлюється від першобуття, а смерть тіла трапляється тоді, коли його залишає душа. Смерть душі і тіла, смерть всієї людини буває, коли душа залишає тіло, втративши зв’язок з вищим існуванням.

На перше місце в структурі психічного Августин висуває пам’ять. Через органи чуття людина отримує враження від зовнішнього світу вони складаються в просторій коморі пам’яті, яка вміщує увесь досвід людства, а також окремої людини. Виникнення уявлень пам’яті відбувається на базі мови.

Психіка зберігає душевні почуття не так, як вони здійснювалися, а згідно із законами самої пам’яті. Душевні почуття – бажання, радість, страх і печаль безпосередньо походять із пам’яті: дух, перестраждавши своїх пристрасті, передав їх пам’яті.

Пам’ять зумовлює тотожність людської психіки в різні моменти життя. Августин розглядав проблему часу в психологічному значенні. Минуле, сучасне, і майбутнє – часова троїстість, яка співпадає з троїстісною характеристикою душі такою мірою, що саму природу психічного не можна розглядати поза часом.

Августин знаходить в людській душі 3 форми сприймання відповідно до 3 форм часу: для сучасного минулих предметів людина має пам’ять або пригадування (memoria). Для сучасного сучасних предметів вона має споглядання (intuitus). Для сучасного майбутніх предметів у неї є сподівання, надія (exspectatio). Вимір часу є виміром не самих предметів, які пройшли вже безповоротне, а тих вражень, які вони справили на людину.

Августин виявляв посилений інтерес до проблем вікової психології. Він показує вікові зміни в душі на основі її виховання: пороками і оманою вона спотворюється, доброчинністю і вихованням у істині вона вдосконалюється. Розгорнуту картину психологічного розвитку людини було викладено Августином в його „Сповіді” – цей твір відверта розмова з читачем про найінтимніші переживання автора в процесі його духовного становлення.

Августин починає розповідь з раннього дитинства, не приховуючи жодної негативної своєї риси або вчинку, який було ним здійснено. Він розкриває особливості дитячого, підліткового та юнацького віку, показує роль літературних героїв у духовному становленні особистості.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: